якщо в карпатах місцеві гуцули імбеціли.
то треба вертать австро-угорщину
Молот вєдьм
Re: Молот вєдьм
Десяток імбецилів з бензопилками можна знайти де завгодно. А от організаційно, законодавчо кришувати поставку сотень тисяч кубів ділової деревини можуть тільки люди з Банкової.
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
===========================================================
===========================================================
Люди на Банковій? Та, начебто, ні. Є такі, що з Вінниці, і з Придністров'я, бендерівці, з Бендер.
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
я про гуцул які смокчуть у понаєхавших з Вінниці, і з Придністров'я, бендерівці, з Бендер
або рубають для їх ліс який їх береже
або рубають для їх ліс який їх береже
Re: Молот вєдьм
Не факт. Десяток роботів з бензопилками можна завезти чужих. І що би вони не там не курили, а бенефіціари процесу контрабанди лісу - бендерівці з Бендер, ті, що з Банкової. І трохи вінницьких.
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
Зауважив.
Ведучі журналісти моментально намагаються заткнути рота кожному, хто починає в ефірі телеканалів 112, або "Ньюзван" говорити про зв'язки між Мертвечуком і Пєціком, і що Мертвечук у Мінську працює з волі і за дорученням Пєціка. При цьому не всі однаково нахабні, деякі, тіпа, кремпуються. Надзвичайно декоративне видовище.
Ведучі журналісти моментально намагаються заткнути рота кожному, хто починає в ефірі телеканалів 112, або "Ньюзван" говорити про зв'язки між Мертвечуком і Пєціком, і що Мертвечук у Мінську працює з волі і за дорученням Пєціка. При цьому не всі однаково нахабні, деякі, тіпа, кремпуються. Надзвичайно декоративне видовище.
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
Дацюк про сутність поточного моменту. Рекомендую.
http://ua24ua.net/sergiy-datsyuk-viyna- ... z-rosieyu/
Сергій Дацюк: ВІЙНА УКРАЇНИ З РОСІЄЮ
Ніякий мир з Росією для України неможливий. Для перспективи України – Росія має або радикально змінитися, або бути зруйнованою
В світі та в Україні відбуваються значні зміни, які пов'язані з корекцією стратегій основних геополітичних суб'єктів та корекцією стратегії суб'єктів внутрішньої політики України.
Україна в принципі не зможе ані дружити, ані співробітничати, ані навіть незалежно існувати поряд з імперською мілітаристичною Росією. Не потрібно жодних ілюзій. Ніякий мир з нинішньою Росією для України неможливий. Для перспективи України – Росія має або радикально змінитися, або бути зруйнованою.
Сергій Дацюк
http://ua24ua.net/sergiy-datsyuk-viyna- ... z-rosieyu/
Сергій Дацюк: ВІЙНА УКРАЇНИ З РОСІЄЮ
Ніякий мир з Росією для України неможливий. Для перспективи України – Росія має або радикально змінитися, або бути зруйнованою
В світі та в Україні відбуваються значні зміни, які пов'язані з корекцією стратегій основних геополітичних суб'єктів та корекцією стратегії суб'єктів внутрішньої політики України.
СпойлерРозкрити
Геополітичні стратегії Росії та їх розгортання
Впродовж останніх років існувало п'ять взаємопов'язаних геополітичних стратегій Росії – "Новоросія", "Велика Угода Росії з США", "розкол Європи", "криза НАТО" та "дружба та співробітництво з Китаєм".
Стратегія "Новоросія" здійснена частково – окуповано Росією Крим та частину Східної України. Крим Україна поки що втратила, причому значним чином дискурсивно: окрім ритуальних фраз чогось серйозного про Крим ніхто в Україні не говорить, не кажучи про якісь ефективні дії чи рішення. Окупована частина Донбасу має стати плацдармом для розгортання Росією громадянської війни в Україні на всіх рівнях – інформаційному-культурному-релігійному, економічному, політичному та соціальному.
Стратегія "розкол Європи" поки що доволі успішно реалізується Росією. В Європі вже сформовані праві та ультраправі сили, які поступово будуть перебирати на себе владу та переходити від стратегічної політики до realpolitik, яка зрештою і передбачає відміну санкцій щодо Росії, ізоляцію України та укладення "Великої Угоди Європи з Росією". Брекзіт показує розкол між США та ЄС, а Польща демонструє нам поправіння європейської політики.
Стратегія "Великої Угоди Росії з США" наштовхнулася на проблеми в самих США – відсутність єдності проросійського президента США Трампа та американської еліти. Інакше кажучи, навіть досягнення Кремлем всіх цілей "Великої Угоди Росії з США" на рівні Президента США не дасть досягнення цих цілей на рівні всієї еліти США. Тобто "Велика Угода Росії з США", як цього хотів Путін, є принципово неможливою. Водночас інституційна криза в США є прийнятною для іншої стратегії Росії – "криза НАТО".
Стратегія "Криза НАТО" перебуває в стані невизначеності, оскільки все, що необхідно, Росія робить, але три важливі обставини перебувають в стані формування: "інституційна криза в США", "розкол Європи" та "формування Росією викликів для НАТО, на які організація не здатна реагувати". Відтак НАТО має дуже непевну перспективу, без радикальної реформи організація залишатиметься неефективною.
Водночас стратегія Росії щодо Китаю є реакційною, мало усвідомлюється як небезпечна для існування та розвитку Росії, а відтак породжує також опосередковану загрозу і для України.
В контексті саме цих різних стратегій Росії можна розглянути квазістратегування України. Адже всі ці стратегічні обставини підривають самі основи примітивної субстратегії України – "інтеграція в ЄС" та "вступ до НАТО". Останні ініціативи – внесення орієнтацій на вступ до ЄС та до НАТО до Конституції – інакше як ідіотичними назвати просто неможливо.
Хоча Україна є найслабшою ланкою в переліку цих стратегій Росії, такий її стан досягнутий не стратегічними діями влади, а зусиллями всієї української громади. Тому стратегія Росії щодо України була вдалою лише частково. Саме невдача стратегії "Новоросія" привели до наміру Росії перетворити війну на Сході України у війну на всій території України. Саме тому стратегія Росії щодо України нині – громадянська війна в Україні, розкол України та, зрештою, знищення геополітичного утворення Україна. Така стратегія Росії аж ніяк не дозволяє говорити про можливість замиренням України з Росією.
Перемога та миротворчість
Перемога, як і поразка, завжди своя. Перемога, як і поразка, може бути гідною і негідною. Миротворчість завжди чужа, причому вона ніколи не пов'язана з гідністю. Здобутий без перемоги мир ніколи не буває ані надійним, ані тривалим, ані миром для всіх.
Всяка перемога здобувається, перш за все, дискурсивно. Коли ж, навпаки, жертва агресії втрачає розуміння ситуації і помилково сприймає часткову поразку, чужі дії чи випадкові обставини як часткову перемогу, вона втрачає адекватність. Відтак сумнівна перемога породжує сумнівне бажання миру.
Головні зусилля дискурсивної дезорієнтації українців спрямовані зараз через олігархічні гібридні телеканали – саме там пропагують миротворчість замість перемоги, саме там використовують російський розподіл українців на "партію війни" та "партію миру", саме там звучать проросійські сюжети з установками "життя важливіше за гідність". Фактично ми маємо всередині України ворожу телепропаганду, яку підтримує олігархічна влада.
Зі слів гібридного телебачення замість перемоги ми тепер все більше говоримо про миротворчість. Це пряма втрата суб'єктності України у війні. Більше того, поки що українці розглядають миротворчість зовнішніх сил як можливість продовжувати війну іншими засобами. Це розуміє Росія, але ми не говоримо про це публічно. Тому, якщо так буде і далі, то підтекст миротворчості як іншого способу війни скоро зовсім зникне.
Адже річ не в тому, у якій послідовності відбувається здача Тимчасово Окупованих Територій Донецької та Луганської областей (ТОТ ДЛО) під контроль зовнішніх миротворчих сил, а в тому, у якій послідовності Україна набуває суб'єктності на ТОТ ДЛО. А це дуже непопулярні кроки: розслідування, фільтрація, репресії, репатріація, депортація, інформаційна блокада російської пропаганди, українська пропаганда і т.д. Тобто під контролем зовнішніх сил Україна буде змушена вдаватися до дуже непопулярних кроків.
Більше того, миротворчість на Сході України є по суті визнанням, що ми погодилися розглядати окупацію частини Сходу України окремо від окупації Криму. Адже поняття "ТОТ ДЛО" у нас є, а поняття "ТОТ Крим" у нас немає. Як так сталося? Відповідь проста: не ми творили поняття, їх творили за нас, в контексті єдиної realpolitik – Кремля, української олігархічної влади та європейських бюрократів.
Зараз в Україні стало багато миротворців. Більшість з них це прямі агенти Кремля – найчастіше тут називають Медведука, Новинського, Рабіновича, а в останній час ще й Таруту. Проблема не лише в тому, щоб призвати цих лідерів "партії миру" до відповідальності. Скоріш за все, після виборів вони втратять ганебну підтримку з боку влади. Проблема в тому, щоб викрити всі їх зв'язки, всі їх організації, всі їх бізнеси, всі їх інтереси та впливи.
Вже зазвучали від експертів пропозиції – давайте припинимо торгову блокаду ТОТ ДЛО і повернемо українські підприємства під контроль українських власників та будемо знову отримувати податки в держбюджет України.
Цей дискурс нав'язується на олігархічних гібридних телеканалах, але скоро він стане домінуючим, бо олігархічна влада ніколи не відмовлялася від "торгівлі на крові".
В цьому питанні українська громада має бути послідовною у здійсненні стратегії протидії. Необхідно провести публічний, найкраще міжнародний, аудит всього бізнесу на окупованих територіях з точки зору структури власності та конкретних бенефіціарів, історії зміни власників окупованого бізнесу впродовж усього періоду окупації, законності джерел доходу та їх спрямування – куди йшли доходи та податки.
Бізнес на окупованих територіях має стати питанням публічного загальноукраїнського розслідування також і з точки зору зв'язків з Росією та з незаконними збройними формуваннями. Причому у даному випадку йдеться не лише про окуповану частину Сходу України, але і про бізнес у Криму.
"Партії війни" та "партії миру"
Дискурс про "партії війни" та "партії миру" нав'язаний в Україні Росією. По цьому дискурсу легко впізнати російських агентів.
З точки зору традиційного розуміння війни, – пацифісти в країні, яка піддана агресії, діють на боці ворога. Тут проблематизуюча відповідь пацифістам дуже проста – віддайте Путіну все, що він хоче, і буде в Україні мир. А якщо не хочете цього, мовчіть про свій пацифізм.
В ідеалі під час війни "партією війни" має бути вся воююча країна. Але проблемою в Україні якраз і є та обставина, що практично не лишилося справжніх "партій війни". "Партія миру" в Україні дуже впевнена і велика, а "партії війни" дуже невизначені, маленькі і маловпливові.
Не просто дії війни, а сам дискурс війни став немодним. Водночас модним стало говорити про перемогу дипломатичними засобами, миротворчістю, гуманітарними засобами – як от отримання автокефалії Українською Православною Церквою.
Немає впевненості, що Томос був саме зараз, під час війни, потрібен. Але раз пішла така автокефалія, то потрібно зберегти внутрішній громадянський мир саме загальними зусиллями – не партій, які завжди шукають своєї вигоди, особливо під час виборів, а саме зусиллями громади.
Тобто мова йде про те, що прямо і відкрито війну Росії з Україною потрібно перетворити на війну України з Росією, але іншу за масштабом, іншими засобами, відкриту, без брехні типу "Крымнаш", "настамнет", "мышебратья".
І раз пропонується війна України з Росією іншими засобами, то це все рівно війна – хай інша, але війна. Саме Росія хоче поділити Україну на "партії війни" і "партії миру". І в цьому сенсі українці мають ідентифікуватися не як "партії війни", а як українська спільнота війни. Це війна українського суспільства проти Росії, незалежно від дій української влади та олігархів, їх посіпак та російських агентів.
Війна України з Росією має бути війною цивілізаційною – за свої мотивації та своє бачення світу. А ще – за свою мову, свою культуру, свої традиції. Економіка і політика України мають виступати з цивілізаційних позицій. Відтак дуже важливими стають етика та мотивації бізнесу та політики.
І для того, аби вести війну, в самій українській спільноті має бути мир. Відтак питання Суспільного Договору набуває надзвичайно важливого суспільного, громадянського, а не політичного значення. Мир всередині громади України, громадська війна з Росією – ось яка формула має бути в Україні, щоб здобути перемогу.
За що Україні варто воювати?
За останні роки принципово змінилося усвідомлення значною частиною українців війни Росії з Україною – уявлення про війну втратили свою визначеність, стали неявними, сумнівними, суперечливими. Ці гібридні уявлення були сформовані російськими силами в Україні, олігархічною владою, корупціонерами на їх утриманні, до яких належать не лише чиновники, але й експерти та журналісти.
Сприйняття тези про мир під час війни це взагалі-то згода на поразку. І ніякими аргументами це не змінити. Вибір ідентичності став надзвичайно антагоністичним: право на гідність вступило в повне протиріччя з правом на життя.
З одного боку, право на гідність, захищене кров'ю жертв Майдану, кров'ю захисників на фронтах російсько-української війни, жертовністю і зусиллями залучених у війну волонтерів та добровільних помічників по всій Україні, стало втрачати свою перевагу.
З іншого боку, право на життя, пропаговане російськими агентами, олігархічно-корупційними прошарками країни, які заробляють гроші на війні та псевдолібералами-пацифістами, стало існувати в контексті заперечення права на гідність ("гідність українців це смерть України"), обмеження та відкладання гідності на потім і т.д.
З таким привілейованим класом Україні війну не виграти. Цей привілейований клас зумів нав'язати нам свої примітивні уявлення про більшу важливість життя, комфорту, корупції, дерибану, здирництва. Тобто, щоб жити, ми маємо стати негідниками.
Потрібно повернути власне те, за що постав Майдан, за що віддавали свої життя люди на фронтах російсько-української війни – гідність. Це можливо зробити через інакшу суб'єктність війни, тобто через українсько-російську війну.
Війна України з Росією є принципово інакшою, ніж гібридна війна Росії з Україною. Ця війна оголошується не владою, а членами громади – у неї інший суб'єкт.
Тобто, перш за все, це війна, яку з російським ворогом веде саме українське суспільство.
По-друге, це війна гуманітарними засобами, інформаційна, економічна, соціальна без масштабного збройного протистояння, на яке нажаль накладає обмеження сучасна міжнародна спільнота.
По-третє, ця війна базується на повсякденних стратегіях амбівалентних дій, які не лише для противника, але і для української олігархічної влади, важко вичисляти, аналізувати, прогнозувати.
По-четверте, це війна не лише за територію, не лише за геополітичну вигоду, не так навіть за ресурси, як за можливість жити згідно власного самовизначення, у власно збудованому світі, з власною перспективою.
Україна має воювати за право на свою цивілізацію – свої принципи, свої мотивації, свої установки, свої стратегічні ресурси, свої іновації (а не інновації), свою експансію, свій геліосний Світ за межами глобальності.
Впродовж останніх років існувало п'ять взаємопов'язаних геополітичних стратегій Росії – "Новоросія", "Велика Угода Росії з США", "розкол Європи", "криза НАТО" та "дружба та співробітництво з Китаєм".
Стратегія "Новоросія" здійснена частково – окуповано Росією Крим та частину Східної України. Крим Україна поки що втратила, причому значним чином дискурсивно: окрім ритуальних фраз чогось серйозного про Крим ніхто в Україні не говорить, не кажучи про якісь ефективні дії чи рішення. Окупована частина Донбасу має стати плацдармом для розгортання Росією громадянської війни в Україні на всіх рівнях – інформаційному-культурному-релігійному, економічному, політичному та соціальному.
Стратегія "розкол Європи" поки що доволі успішно реалізується Росією. В Європі вже сформовані праві та ультраправі сили, які поступово будуть перебирати на себе владу та переходити від стратегічної політики до realpolitik, яка зрештою і передбачає відміну санкцій щодо Росії, ізоляцію України та укладення "Великої Угоди Європи з Росією". Брекзіт показує розкол між США та ЄС, а Польща демонструє нам поправіння європейської політики.
Стратегія "Великої Угоди Росії з США" наштовхнулася на проблеми в самих США – відсутність єдності проросійського президента США Трампа та американської еліти. Інакше кажучи, навіть досягнення Кремлем всіх цілей "Великої Угоди Росії з США" на рівні Президента США не дасть досягнення цих цілей на рівні всієї еліти США. Тобто "Велика Угода Росії з США", як цього хотів Путін, є принципово неможливою. Водночас інституційна криза в США є прийнятною для іншої стратегії Росії – "криза НАТО".
Стратегія "Криза НАТО" перебуває в стані невизначеності, оскільки все, що необхідно, Росія робить, але три важливі обставини перебувають в стані формування: "інституційна криза в США", "розкол Європи" та "формування Росією викликів для НАТО, на які організація не здатна реагувати". Відтак НАТО має дуже непевну перспективу, без радикальної реформи організація залишатиметься неефективною.
Водночас стратегія Росії щодо Китаю є реакційною, мало усвідомлюється як небезпечна для існування та розвитку Росії, а відтак породжує також опосередковану загрозу і для України.
В контексті саме цих різних стратегій Росії можна розглянути квазістратегування України. Адже всі ці стратегічні обставини підривають самі основи примітивної субстратегії України – "інтеграція в ЄС" та "вступ до НАТО". Останні ініціативи – внесення орієнтацій на вступ до ЄС та до НАТО до Конституції – інакше як ідіотичними назвати просто неможливо.
Хоча Україна є найслабшою ланкою в переліку цих стратегій Росії, такий її стан досягнутий не стратегічними діями влади, а зусиллями всієї української громади. Тому стратегія Росії щодо України була вдалою лише частково. Саме невдача стратегії "Новоросія" привели до наміру Росії перетворити війну на Сході України у війну на всій території України. Саме тому стратегія Росії щодо України нині – громадянська війна в Україні, розкол України та, зрештою, знищення геополітичного утворення Україна. Така стратегія Росії аж ніяк не дозволяє говорити про можливість замиренням України з Росією.
Перемога та миротворчість
Перемога, як і поразка, завжди своя. Перемога, як і поразка, може бути гідною і негідною. Миротворчість завжди чужа, причому вона ніколи не пов'язана з гідністю. Здобутий без перемоги мир ніколи не буває ані надійним, ані тривалим, ані миром для всіх.
Всяка перемога здобувається, перш за все, дискурсивно. Коли ж, навпаки, жертва агресії втрачає розуміння ситуації і помилково сприймає часткову поразку, чужі дії чи випадкові обставини як часткову перемогу, вона втрачає адекватність. Відтак сумнівна перемога породжує сумнівне бажання миру.
Головні зусилля дискурсивної дезорієнтації українців спрямовані зараз через олігархічні гібридні телеканали – саме там пропагують миротворчість замість перемоги, саме там використовують російський розподіл українців на "партію війни" та "партію миру", саме там звучать проросійські сюжети з установками "життя важливіше за гідність". Фактично ми маємо всередині України ворожу телепропаганду, яку підтримує олігархічна влада.
Зі слів гібридного телебачення замість перемоги ми тепер все більше говоримо про миротворчість. Це пряма втрата суб'єктності України у війні. Більше того, поки що українці розглядають миротворчість зовнішніх сил як можливість продовжувати війну іншими засобами. Це розуміє Росія, але ми не говоримо про це публічно. Тому, якщо так буде і далі, то підтекст миротворчості як іншого способу війни скоро зовсім зникне.
Адже річ не в тому, у якій послідовності відбувається здача Тимчасово Окупованих Територій Донецької та Луганської областей (ТОТ ДЛО) під контроль зовнішніх миротворчих сил, а в тому, у якій послідовності Україна набуває суб'єктності на ТОТ ДЛО. А це дуже непопулярні кроки: розслідування, фільтрація, репресії, репатріація, депортація, інформаційна блокада російської пропаганди, українська пропаганда і т.д. Тобто під контролем зовнішніх сил Україна буде змушена вдаватися до дуже непопулярних кроків.
Більше того, миротворчість на Сході України є по суті визнанням, що ми погодилися розглядати окупацію частини Сходу України окремо від окупації Криму. Адже поняття "ТОТ ДЛО" у нас є, а поняття "ТОТ Крим" у нас немає. Як так сталося? Відповідь проста: не ми творили поняття, їх творили за нас, в контексті єдиної realpolitik – Кремля, української олігархічної влади та європейських бюрократів.
Зараз в Україні стало багато миротворців. Більшість з них це прямі агенти Кремля – найчастіше тут називають Медведука, Новинського, Рабіновича, а в останній час ще й Таруту. Проблема не лише в тому, щоб призвати цих лідерів "партії миру" до відповідальності. Скоріш за все, після виборів вони втратять ганебну підтримку з боку влади. Проблема в тому, щоб викрити всі їх зв'язки, всі їх організації, всі їх бізнеси, всі їх інтереси та впливи.
Вже зазвучали від експертів пропозиції – давайте припинимо торгову блокаду ТОТ ДЛО і повернемо українські підприємства під контроль українських власників та будемо знову отримувати податки в держбюджет України.
Цей дискурс нав'язується на олігархічних гібридних телеканалах, але скоро він стане домінуючим, бо олігархічна влада ніколи не відмовлялася від "торгівлі на крові".
В цьому питанні українська громада має бути послідовною у здійсненні стратегії протидії. Необхідно провести публічний, найкраще міжнародний, аудит всього бізнесу на окупованих територіях з точки зору структури власності та конкретних бенефіціарів, історії зміни власників окупованого бізнесу впродовж усього періоду окупації, законності джерел доходу та їх спрямування – куди йшли доходи та податки.
Бізнес на окупованих територіях має стати питанням публічного загальноукраїнського розслідування також і з точки зору зв'язків з Росією та з незаконними збройними формуваннями. Причому у даному випадку йдеться не лише про окуповану частину Сходу України, але і про бізнес у Криму.
"Партії війни" та "партії миру"
Дискурс про "партії війни" та "партії миру" нав'язаний в Україні Росією. По цьому дискурсу легко впізнати російських агентів.
З точки зору традиційного розуміння війни, – пацифісти в країні, яка піддана агресії, діють на боці ворога. Тут проблематизуюча відповідь пацифістам дуже проста – віддайте Путіну все, що він хоче, і буде в Україні мир. А якщо не хочете цього, мовчіть про свій пацифізм.
В ідеалі під час війни "партією війни" має бути вся воююча країна. Але проблемою в Україні якраз і є та обставина, що практично не лишилося справжніх "партій війни". "Партія миру" в Україні дуже впевнена і велика, а "партії війни" дуже невизначені, маленькі і маловпливові.
Не просто дії війни, а сам дискурс війни став немодним. Водночас модним стало говорити про перемогу дипломатичними засобами, миротворчістю, гуманітарними засобами – як от отримання автокефалії Українською Православною Церквою.
Немає впевненості, що Томос був саме зараз, під час війни, потрібен. Але раз пішла така автокефалія, то потрібно зберегти внутрішній громадянський мир саме загальними зусиллями – не партій, які завжди шукають своєї вигоди, особливо під час виборів, а саме зусиллями громади.
Тобто мова йде про те, що прямо і відкрито війну Росії з Україною потрібно перетворити на війну України з Росією, але іншу за масштабом, іншими засобами, відкриту, без брехні типу "Крымнаш", "настамнет", "мышебратья".
І раз пропонується війна України з Росією іншими засобами, то це все рівно війна – хай інша, але війна. Саме Росія хоче поділити Україну на "партії війни" і "партії миру". І в цьому сенсі українці мають ідентифікуватися не як "партії війни", а як українська спільнота війни. Це війна українського суспільства проти Росії, незалежно від дій української влади та олігархів, їх посіпак та російських агентів.
Війна України з Росією має бути війною цивілізаційною – за свої мотивації та своє бачення світу. А ще – за свою мову, свою культуру, свої традиції. Економіка і політика України мають виступати з цивілізаційних позицій. Відтак дуже важливими стають етика та мотивації бізнесу та політики.
І для того, аби вести війну, в самій українській спільноті має бути мир. Відтак питання Суспільного Договору набуває надзвичайно важливого суспільного, громадянського, а не політичного значення. Мир всередині громади України, громадська війна з Росією – ось яка формула має бути в Україні, щоб здобути перемогу.
За що Україні варто воювати?
За останні роки принципово змінилося усвідомлення значною частиною українців війни Росії з Україною – уявлення про війну втратили свою визначеність, стали неявними, сумнівними, суперечливими. Ці гібридні уявлення були сформовані російськими силами в Україні, олігархічною владою, корупціонерами на їх утриманні, до яких належать не лише чиновники, але й експерти та журналісти.
Сприйняття тези про мир під час війни це взагалі-то згода на поразку. І ніякими аргументами це не змінити. Вибір ідентичності став надзвичайно антагоністичним: право на гідність вступило в повне протиріччя з правом на життя.
З одного боку, право на гідність, захищене кров'ю жертв Майдану, кров'ю захисників на фронтах російсько-української війни, жертовністю і зусиллями залучених у війну волонтерів та добровільних помічників по всій Україні, стало втрачати свою перевагу.
З іншого боку, право на життя, пропаговане російськими агентами, олігархічно-корупційними прошарками країни, які заробляють гроші на війні та псевдолібералами-пацифістами, стало існувати в контексті заперечення права на гідність ("гідність українців це смерть України"), обмеження та відкладання гідності на потім і т.д.
З таким привілейованим класом Україні війну не виграти. Цей привілейований клас зумів нав'язати нам свої примітивні уявлення про більшу важливість життя, комфорту, корупції, дерибану, здирництва. Тобто, щоб жити, ми маємо стати негідниками.
Потрібно повернути власне те, за що постав Майдан, за що віддавали свої життя люди на фронтах російсько-української війни – гідність. Це можливо зробити через інакшу суб'єктність війни, тобто через українсько-російську війну.
Війна України з Росією є принципово інакшою, ніж гібридна війна Росії з Україною. Ця війна оголошується не владою, а членами громади – у неї інший суб'єкт.
Тобто, перш за все, це війна, яку з російським ворогом веде саме українське суспільство.
По-друге, це війна гуманітарними засобами, інформаційна, економічна, соціальна без масштабного збройного протистояння, на яке нажаль накладає обмеження сучасна міжнародна спільнота.
По-третє, ця війна базується на повсякденних стратегіях амбівалентних дій, які не лише для противника, але і для української олігархічної влади, важко вичисляти, аналізувати, прогнозувати.
По-четверте, це війна не лише за територію, не лише за геополітичну вигоду, не так навіть за ресурси, як за можливість жити згідно власного самовизначення, у власно збудованому світі, з власною перспективою.
Україна має воювати за право на свою цивілізацію – свої принципи, свої мотивації, свої установки, свої стратегічні ресурси, свої іновації (а не інновації), свою експансію, свій геліосний Світ за межами глобальності.
Сергій Дацюк
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
Хуйня-с. Якби Україна мала сусідом Зімбабве, результат був би таким самим.Vollmer писав: ↑ Дацюк про сутність поточного моменту. Рекомендую.
http://ua24ua.net/sergiy-datsyuk-viyna- ... z-rosieyu/
Сергій Дацюк: ВІЙНА УКРАЇНИ З РОСІЄЮ
Ніякий мир з Росією для України неможливий. Для перспективи України – Росія має або радикально змінитися, або бути зруйнованою
В світі та в Україні відбуваються значні зміни, які пов'язані з корекцією стратегій основних геополітичних суб'єктів та корекцією стратегії суб'єктів внутрішньої політики України.
Україна в принципі не зможе ані дружити, ані співробітничати, ані навіть незалежно існувати поряд з імперською мілітаристичною Росією. Не потрібно жодних ілюзій. Ніякий мир з нинішньою Росією для України неможливий. Для перспективи України – Росія має або радикально змінитися, або бути зруйнованою.СпойлерРозкритиГеополітичні стратегії Росії та їх розгортання
Впродовж останніх років існувало п'ять взаємопов'язаних геополітичних стратегій Росії – "Новоросія", "Велика Угода Росії з США", "розкол Європи", "криза НАТО" та "дружба та співробітництво з Китаєм".
Стратегія "Новоросія" здійснена частково – окуповано Росією Крим та частину Східної України. Крим Україна поки що втратила, причому значним чином дискурсивно: окрім ритуальних фраз чогось серйозного про Крим ніхто в Україні не говорить, не кажучи про якісь ефективні дії чи рішення. Окупована частина Донбасу має стати плацдармом для розгортання Росією громадянської війни в Україні на всіх рівнях – інформаційному-культурному-релігійному, економічному, політичному та соціальному.
Стратегія "розкол Європи" поки що доволі успішно реалізується Росією. В Європі вже сформовані праві та ультраправі сили, які поступово будуть перебирати на себе владу та переходити від стратегічної політики до realpolitik, яка зрештою і передбачає відміну санкцій щодо Росії, ізоляцію України та укладення "Великої Угоди Європи з Росією". Брекзіт показує розкол між США та ЄС, а Польща демонструє нам поправіння європейської політики.
Стратегія "Великої Угоди Росії з США" наштовхнулася на проблеми в самих США – відсутність єдності проросійського президента США Трампа та американської еліти. Інакше кажучи, навіть досягнення Кремлем всіх цілей "Великої Угоди Росії з США" на рівні Президента США не дасть досягнення цих цілей на рівні всієї еліти США. Тобто "Велика Угода Росії з США", як цього хотів Путін, є принципово неможливою. Водночас інституційна криза в США є прийнятною для іншої стратегії Росії – "криза НАТО".
Стратегія "Криза НАТО" перебуває в стані невизначеності, оскільки все, що необхідно, Росія робить, але три важливі обставини перебувають в стані формування: "інституційна криза в США", "розкол Європи" та "формування Росією викликів для НАТО, на які організація не здатна реагувати". Відтак НАТО має дуже непевну перспективу, без радикальної реформи організація залишатиметься неефективною.
Водночас стратегія Росії щодо Китаю є реакційною, мало усвідомлюється як небезпечна для існування та розвитку Росії, а відтак породжує також опосередковану загрозу і для України.
В контексті саме цих різних стратегій Росії можна розглянути квазістратегування України. Адже всі ці стратегічні обставини підривають самі основи примітивної субстратегії України – "інтеграція в ЄС" та "вступ до НАТО". Останні ініціативи – внесення орієнтацій на вступ до ЄС та до НАТО до Конституції – інакше як ідіотичними назвати просто неможливо.
Хоча Україна є найслабшою ланкою в переліку цих стратегій Росії, такий її стан досягнутий не стратегічними діями влади, а зусиллями всієї української громади. Тому стратегія Росії щодо України була вдалою лише частково. Саме невдача стратегії "Новоросія" привели до наміру Росії перетворити війну на Сході України у війну на всій території України. Саме тому стратегія Росії щодо України нині – громадянська війна в Україні, розкол України та, зрештою, знищення геополітичного утворення Україна. Така стратегія Росії аж ніяк не дозволяє говорити про можливість замиренням України з Росією.
Перемога та миротворчість
Перемога, як і поразка, завжди своя. Перемога, як і поразка, може бути гідною і негідною. Миротворчість завжди чужа, причому вона ніколи не пов'язана з гідністю. Здобутий без перемоги мир ніколи не буває ані надійним, ані тривалим, ані миром для всіх.
Всяка перемога здобувається, перш за все, дискурсивно. Коли ж, навпаки, жертва агресії втрачає розуміння ситуації і помилково сприймає часткову поразку, чужі дії чи випадкові обставини як часткову перемогу, вона втрачає адекватність. Відтак сумнівна перемога породжує сумнівне бажання миру.
Головні зусилля дискурсивної дезорієнтації українців спрямовані зараз через олігархічні гібридні телеканали – саме там пропагують миротворчість замість перемоги, саме там використовують російський розподіл українців на "партію війни" та "партію миру", саме там звучать проросійські сюжети з установками "життя важливіше за гідність". Фактично ми маємо всередині України ворожу телепропаганду, яку підтримує олігархічна влада.
Зі слів гібридного телебачення замість перемоги ми тепер все більше говоримо про миротворчість. Це пряма втрата суб'єктності України у війні. Більше того, поки що українці розглядають миротворчість зовнішніх сил як можливість продовжувати війну іншими засобами. Це розуміє Росія, але ми не говоримо про це публічно. Тому, якщо так буде і далі, то підтекст миротворчості як іншого способу війни скоро зовсім зникне.
Адже річ не в тому, у якій послідовності відбувається здача Тимчасово Окупованих Територій Донецької та Луганської областей (ТОТ ДЛО) під контроль зовнішніх миротворчих сил, а в тому, у якій послідовності Україна набуває суб'єктності на ТОТ ДЛО. А це дуже непопулярні кроки: розслідування, фільтрація, репресії, репатріація, депортація, інформаційна блокада російської пропаганди, українська пропаганда і т.д. Тобто під контролем зовнішніх сил Україна буде змушена вдаватися до дуже непопулярних кроків.
Більше того, миротворчість на Сході України є по суті визнанням, що ми погодилися розглядати окупацію частини Сходу України окремо від окупації Криму. Адже поняття "ТОТ ДЛО" у нас є, а поняття "ТОТ Крим" у нас немає. Як так сталося? Відповідь проста: не ми творили поняття, їх творили за нас, в контексті єдиної realpolitik – Кремля, української олігархічної влади та європейських бюрократів.
Зараз в Україні стало багато миротворців. Більшість з них це прямі агенти Кремля – найчастіше тут називають Медведука, Новинського, Рабіновича, а в останній час ще й Таруту. Проблема не лише в тому, щоб призвати цих лідерів "партії миру" до відповідальності. Скоріш за все, після виборів вони втратять ганебну підтримку з боку влади. Проблема в тому, щоб викрити всі їх зв'язки, всі їх організації, всі їх бізнеси, всі їх інтереси та впливи.
Вже зазвучали від експертів пропозиції – давайте припинимо торгову блокаду ТОТ ДЛО і повернемо українські підприємства під контроль українських власників та будемо знову отримувати податки в держбюджет України.
Цей дискурс нав'язується на олігархічних гібридних телеканалах, але скоро він стане домінуючим, бо олігархічна влада ніколи не відмовлялася від "торгівлі на крові".
В цьому питанні українська громада має бути послідовною у здійсненні стратегії протидії. Необхідно провести публічний, найкраще міжнародний, аудит всього бізнесу на окупованих територіях з точки зору структури власності та конкретних бенефіціарів, історії зміни власників окупованого бізнесу впродовж усього періоду окупації, законності джерел доходу та їх спрямування – куди йшли доходи та податки.
Бізнес на окупованих територіях має стати питанням публічного загальноукраїнського розслідування також і з точки зору зв'язків з Росією та з незаконними збройними формуваннями. Причому у даному випадку йдеться не лише про окуповану частину Сходу України, але і про бізнес у Криму.
"Партії війни" та "партії миру"
Дискурс про "партії війни" та "партії миру" нав'язаний в Україні Росією. По цьому дискурсу легко впізнати російських агентів.
З точки зору традиційного розуміння війни, – пацифісти в країні, яка піддана агресії, діють на боці ворога. Тут проблематизуюча відповідь пацифістам дуже проста – віддайте Путіну все, що він хоче, і буде в Україні мир. А якщо не хочете цього, мовчіть про свій пацифізм.
В ідеалі під час війни "партією війни" має бути вся воююча країна. Але проблемою в Україні якраз і є та обставина, що практично не лишилося справжніх "партій війни". "Партія миру" в Україні дуже впевнена і велика, а "партії війни" дуже невизначені, маленькі і маловпливові.
Не просто дії війни, а сам дискурс війни став немодним. Водночас модним стало говорити про перемогу дипломатичними засобами, миротворчістю, гуманітарними засобами – як от отримання автокефалії Українською Православною Церквою.
Немає впевненості, що Томос був саме зараз, під час війни, потрібен. Але раз пішла така автокефалія, то потрібно зберегти внутрішній громадянський мир саме загальними зусиллями – не партій, які завжди шукають своєї вигоди, особливо під час виборів, а саме зусиллями громади.
Тобто мова йде про те, що прямо і відкрито війну Росії з Україною потрібно перетворити на війну України з Росією, але іншу за масштабом, іншими засобами, відкриту, без брехні типу "Крымнаш", "настамнет", "мышебратья".
І раз пропонується війна України з Росією іншими засобами, то це все рівно війна – хай інша, але війна. Саме Росія хоче поділити Україну на "партії війни" і "партії миру". І в цьому сенсі українці мають ідентифікуватися не як "партії війни", а як українська спільнота війни. Це війна українського суспільства проти Росії, незалежно від дій української влади та олігархів, їх посіпак та російських агентів.
Війна України з Росією має бути війною цивілізаційною – за свої мотивації та своє бачення світу. А ще – за свою мову, свою культуру, свої традиції. Економіка і політика України мають виступати з цивілізаційних позицій. Відтак дуже важливими стають етика та мотивації бізнесу та політики.
І для того, аби вести війну, в самій українській спільноті має бути мир. Відтак питання Суспільного Договору набуває надзвичайно важливого суспільного, громадянського, а не політичного значення. Мир всередині громади України, громадська війна з Росією – ось яка формула має бути в Україні, щоб здобути перемогу.
За що Україні варто воювати?
За останні роки принципово змінилося усвідомлення значною частиною українців війни Росії з Україною – уявлення про війну втратили свою визначеність, стали неявними, сумнівними, суперечливими. Ці гібридні уявлення були сформовані російськими силами в Україні, олігархічною владою, корупціонерами на їх утриманні, до яких належать не лише чиновники, але й експерти та журналісти.
Сприйняття тези про мир під час війни це взагалі-то згода на поразку. І ніякими аргументами це не змінити. Вибір ідентичності став надзвичайно антагоністичним: право на гідність вступило в повне протиріччя з правом на життя.
З одного боку, право на гідність, захищене кров'ю жертв Майдану, кров'ю захисників на фронтах російсько-української війни, жертовністю і зусиллями залучених у війну волонтерів та добровільних помічників по всій Україні, стало втрачати свою перевагу.
З іншого боку, право на життя, пропаговане російськими агентами, олігархічно-корупційними прошарками країни, які заробляють гроші на війні та псевдолібералами-пацифістами, стало існувати в контексті заперечення права на гідність ("гідність українців це смерть України"), обмеження та відкладання гідності на потім і т.д.
З таким привілейованим класом Україні війну не виграти. Цей привілейований клас зумів нав'язати нам свої примітивні уявлення про більшу важливість життя, комфорту, корупції, дерибану, здирництва. Тобто, щоб жити, ми маємо стати негідниками.
Потрібно повернути власне те, за що постав Майдан, за що віддавали свої життя люди на фронтах російсько-української війни – гідність. Це можливо зробити через інакшу суб'єктність війни, тобто через українсько-російську війну.
Війна України з Росією є принципово інакшою, ніж гібридна війна Росії з Україною. Ця війна оголошується не владою, а членами громади – у неї інший суб'єкт.
Тобто, перш за все, це війна, яку з російським ворогом веде саме українське суспільство.
По-друге, це війна гуманітарними засобами, інформаційна, економічна, соціальна без масштабного збройного протистояння, на яке нажаль накладає обмеження сучасна міжнародна спільнота.
По-третє, ця війна базується на повсякденних стратегіях амбівалентних дій, які не лише для противника, але і для української олігархічної влади, важко вичисляти, аналізувати, прогнозувати.
По-четверте, це війна не лише за територію, не лише за геополітичну вигоду, не так навіть за ресурси, як за можливість жити згідно власного самовизначення, у власно збудованому світі, з власною перспективою.
Україна має воювати за право на свою цивілізацію – свої принципи, свої мотивації, свої установки, свої стратегічні ресурси, свої іновації (а не інновації), свою експансію, свій геліосний Світ за межами глобальності.
Сергій Дацюк
Re: Молот вєдьм
Гаврилечко жжот напалмом. Про те, чому, і як розкрадаються кредити МВФ, і інакше не може бути.
Хто віддаватиме ті кредити, чому нема гарячої води, і т.д.
Хто віддаватиме ті кредити, чому нема гарячої води, і т.д.
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
Повторяет мои слова, что снос памятников-это не декомунизация, а варварство, ведущее ещё к большему бардаку.
Re: Молот вєдьм
Шось ми не обговорюємо свіженький вкид, із, тіпа, "побиттям журналістки "Ньюзвану" на акції біля прокуратури". Як вчасно це було зроблено, як уже звинувачують "Свободу", націоналістів, "радикалів", і гвалт триває в ефірі "Ньюзвану" вже цілий день, а про мету протестів під прокуратурою воліють не говорити. Так, гості, трьома фразами.
Обкидали яйцями, ляснули по голові долонею, обізвали за невідповідальну соціальну поведінку. Цей ролик крутиться на екрані нон-стоп, під балачки про порушення прав журналістів. Ну, бо вони ж - небожителі, їх не можна. Проста мисль, що при існуючому рівні тотальних порушень прав усіх - журналісти невідворотно вигребуть свою долю - їм у голову, чомусь, не приходить.
Назагал, телебачення і радіостанції нічого не говорять про торгівлю СБУ і Генпрокуратури, живими людьми, з ворогом, під час війни. Кремпуються. А в останньому випадку, зокрема, без грошей не обійшлося. Видано особистого ворога Рамзанкі Дирова, з порушеннями правил, процедур, прохання інституції ООН, правозахисників, просто здорового глузду, за яким віддача живих людей на смерть - назавжди ставить на винуватцеві клеймо зрадника, вбивці, Іуди. І на всіх його родичах і дітях буде та пляма. Назавжди.
Отже, коли добровольці по три рази ловили одних і тих самих сєпарів - то, таки, були сліди комерційних процедур. І отари неляканих ригів і сєпаришів по всій Україні, у владі і в парламенті - то такі самі сліди. Це пєціки отак, "патріотично", продають кацапам живий товар, та прощення минулого спорідненим ригам..
Обкидали яйцями, ляснули по голові долонею, обізвали за невідповідальну соціальну поведінку. Цей ролик крутиться на екрані нон-стоп, під балачки про порушення прав журналістів. Ну, бо вони ж - небожителі, їх не можна. Проста мисль, що при існуючому рівні тотальних порушень прав усіх - журналісти невідворотно вигребуть свою долю - їм у голову, чомусь, не приходить.
Назагал, телебачення і радіостанції нічого не говорять про торгівлю СБУ і Генпрокуратури, живими людьми, з ворогом, під час війни. Кремпуються. А в останньому випадку, зокрема, без грошей не обійшлося. Видано особистого ворога Рамзанкі Дирова, з порушеннями правил, процедур, прохання інституції ООН, правозахисників, просто здорового глузду, за яким віддача живих людей на смерть - назавжди ставить на винуватцеві клеймо зрадника, вбивці, Іуди. І на всіх його родичах і дітях буде та пляма. Назавжди.
Отже, коли добровольці по три рази ловили одних і тих самих сєпарів - то, таки, були сліди комерційних процедур. І отари неляканих ригів і сєпаришів по всій Україні, у владі і в парламенті - то такі самі сліди. Це пєціки отак, "патріотично", продають кацапам живий товар, та прощення минулого спорідненим ригам..
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
Райтшустер про стан моску, поведінку, обставини, інфантильність і вегетаріанство німців. І як Україна завадила Меркельші вступити з Путіном у Євразійський союз !!!
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
Портняков, про цілі України, на тлі цілей "цивілізованого Заходу". Довольно свіжо звучить. Хоча, залишається відчуття, що він не міг стати такий розумний вчора, і питання - тоді чому мовчав досьогодні?
Участь в голосуванні - є формою колаборації
Re: Молот вєдьм
Сергій Дацюк: Деякі аспекти економічної футурології
Що власне відбувається зі світовою економікою, чому економісти цього не розуміють і на що власне ми можемо сподіватися.
Основний процес економіки
Чи можна виділити якийсь основний процес світової економіки, щоб зрозуміти суть тих змін, які відбуваються?
До початку XXI століття можна було б говорити про глобалізацію. Але світова економічна криза 2008 року засвідчила початок принципово нових процесів: фрагментація наддержавних утворень, міжнародних союзів як от ЄС, включаючи проблеми всередині таких систем як ООН, G7, СОТ, МВФ, ШОС та інші; державна патерналізація, коли світовий вплив переходить від міжнародних інститутів до декількох потужних держав; посилення економічного протекціонізму з боку, перш за все, цих потужних держав.
Тобто міжнародна економічна система від уніфікації елементів та універсалізації принципів перейшла до обособлення елементів та локалізації принципів.
http://ua24ua.net/sergiy-datsyuk-deyaki ... turologii/
Довгий текст, але гарний і приємний.
Що власне відбувається зі світовою економікою, чому економісти цього не розуміють і на що власне ми можемо сподіватися.
Основний процес економіки
Чи можна виділити якийсь основний процес світової економіки, щоб зрозуміти суть тих змін, які відбуваються?
До початку XXI століття можна було б говорити про глобалізацію. Але світова економічна криза 2008 року засвідчила початок принципово нових процесів: фрагментація наддержавних утворень, міжнародних союзів як от ЄС, включаючи проблеми всередині таких систем як ООН, G7, СОТ, МВФ, ШОС та інші; державна патерналізація, коли світовий вплив переходить від міжнародних інститутів до декількох потужних держав; посилення економічного протекціонізму з боку, перш за все, цих потужних держав.
Тобто міжнародна економічна система від уніфікації елементів та універсалізації принципів перейшла до обособлення елементів та локалізації принципів.
СпойлерРозкрити
Інакше кажучи, ми спостерігаємо структурну перебудову, біфуркацію, в якій ми принципово не можемо передбачити нову структуру.
Цю нову структуру ми не можемо передбачити не тому, що ми не знаємо тих частин, на які розпадається світова економічна система. Якраз ці частини світова економічна теорія добре знає і вміє з ними працювати.
Ми не можемо передбачити нову економічну структуру, тому що рішення щодо її створення буде прийматися не всередині економіки, і не всередині політик – національних чи навіть міжнародної, – а в нових парадигмах гуманітарних теорій, в інакших дискурсивних практиках.
Просте спостереження: якщо в ситуації нинішньої світової економічної кризи ви читаєте оцінку чи прогноз і всі думки вам зрозумілі і не викликають внутрішнього спротиву, то такі оцінки чи прогнози в своїх загальних тезах хибні. Новий економічний дискурс не має бути ані зрозумілим більшості експертам, ані навіть доступним для масової свідомості.
Що принципово заважає розуміти економістам те, що відбувається з економікою?
Британський економіст і член палати лордів Великобританії Роберт Скидельскі вважає, що в основі проблем нерозуміння того, що відбувається з економікою, лежить "нестача колективної уяви у багатьох видатних людей".
Він говорить: "Більшість студентів-економістів не зобов'язані вивчати психологію, філософію, історію і політологію. Їм з ложечки подають економічні моделі, засновані на нереальних припущеннях, а свою компетенцію вони тестують, вирішуючи математичні рівняння. Їх не вчать використанню інтелектуальних інструментів, що дозволяють побачити картину в цілому...
...Жодна інша сфера людських знань не відокремила себе так сильно від науки в цілому, і зокрема, від інших соціальних наук, як економіка...
... Якщо ж ви впевнені, що економіка працює як машина, то тоді ви, швидше за все, почнуть розглядати економічні проблеми як, по суті, математичні проблеми. Ефективний стан економіки – загальна збалансованість – це рішення системи одночасних рівнів. Відхилення від рівноваги – це "перешкоди", прості "вибоїни на дорозі". Якщо їх виключити, тоді результати стануть відомі наперед і оптимальні. На жаль, перешкодами, що заважають безперебійній роботі машини, є люди...
Хороших економістів (і багатьох інших хороших людей) об'єднує широта освіти і поглядів. Вона дає їм доступ до багатьох, різноманітних способів розуміння економіки. Гіганти попередніх поколінь знали багато що окрім економіки. У Кейнса був диплом математика, але потім він став вивчати античну класику, а власне економіці навчався менше року, почавши потім її викладати. У Шумпетера була ступінь кандидата юридичних наук (PhD), а у Хайєка – юридичних і політичних наук, він також вивчав філософію, психологію і анатомію мозку.
Сучасні ж професійні економісти, навпаки, не вивчають практично нічого крім економіки. Вони навіть не читають класичні праці за своєю власною дисципліни. Про історію економіки вони дізнаються, якщо це взагалі відбувається, з таблиць з даними. Філософія, яка могла б їм пояснити обмеженість економічного методу, – для них закрита книга. Математика, вимоглива і спокуслива, монополізувала їх інтелектуальні горизонти. Економісти – це "вчені ідіоти" (idiots savants) нашого часу."
Інновації та іновації
Світова економіка в XX столітті переживала майже винятково екстенсивні коливання, які були пов'язані з війнами, революціями, відкриттям та закриттям тих чи інших великих ринків (Росія-СРСР, США, Європа, Китай, Латинська Америка, Африка, "Азійські тигри").
Ми маємо ситуацію, коли всі ринки світу відкриті – навіть ті, проти яких діють санкції чи обмеження, входять до єдиного світового ринку.
Єдиний новий фактор, який змінить структуру світових ринків – це поява принципово нових лакун: інноваційних (нові технології та нові підходи, що змінюють стару структуру економіки) та іноваційних (інакші сфери економіки, які діють за інакшими принципами).
Інноваційні сфери – 3d (4d, 5d) -принтинг (включаючи молекулярне, атомне і т.п. конструювання та більш відомі нині нанотехнології), що породжує новий тип товарного виробництва, електромобілі з автопілотом і транспорт-як-сервіс, альтернативна енергетика (і крах вуглецевої економіки), колонізація позаземного простору (пустотного та планетного, тобто космічна економіка), роботи як альтернатива живій робочій силі, що призведе до формального безробіття і постання прекаріату як основного світового класу, який унікалізує інтелектуальну творчу роботу та здійснить світове об'єднання, поява "базового доходу", а також співволодіння та співуправління спільним надбанням спочатку на рівні окремих країн, а потім і у світовому масштабі.
Іноваційні сфери – створення нової єдиної системи комунікації та управління світових громад (блокчейн, соціальні мережі, економічне життя он-лайн), віртуальні світи RPG (з альтернативними ринками, валюта та товари яких конкуруватимуть з актуальними валютами та товарами), крипто-валюти (і крах фіатних грошей), сервісні корпорації (замість держав як монополістів на ринку інфраструктурних послуг), штучний інтелект (як принципово новий виробник і споживач), поява принципово нових економік (економіка даріння, економіка масової співпраці в традиційних сферах, віртуальна економіка, економіка творчості і т.д.).
Якщо інноваційні сфери завдяки футурознавцям ще якось можуть бути освоєні нинішніми економістами та урядами держав світу, то іноваційні сфери в принципі не можуть ними бути освоєні, оскільки іновації змінять саму політико-економічну структуру світу, а отже будуть причиною появи нової світової економіки. Інновації будуть критично сприйматися економістами та привілейованими класами, але зрештою зможуть бути впроваджені.
Іновації ж просуватимуться конструктивними футурологами, філософами, мислителями. Іновації негативно сприйматимуться привілейованими класами та гальмуватимуться ними. Іновації потребуватимуть нового типу освіти економістів, тобто фактично нових економістів і призведуть до краху нині існуючих привілейованих класів.
Що ж все-таки відбувається зі світовою економікою?
Що ж все-таки призводить до структурної перебудови світової економіки, причому так, що це не розуміють економісти?
Мені здається, що всі ці інновації та іновації справляють набагато суттєвіший вплив на світ, ніж вважають економісти.
У сучасному високоннективному та високоінформованому світі всі ці інновації та іновації здійснюють дві важливі речі – обезсмислюють наявні економічні мотивації та створюють нові більш осмислені економічні мотивації.
Мені здається, що нові мотивації починають діяти в світі економіки набагато раніше, ніж вони власне проявляються в якості нових товарів та послуг, якщо вони вже розрекламовані, якщо вони вже діяльністно очікуються, якщо вони активно наближуються великими мережами інтелектуалів, винахідників та вдячними і творчими споживачами.
Мова йде про те, що окрім реклами сучасних товарів та послуг, в світі з'явився "футурологічний маркетинг", який справляє на світ не менш сильний вплив, ніж власне реклама.
Вочевидь потрібно вводити поняття "футурологічного тиску", який змінює всю світову економіку та світову політику на рівні колективної свідомості і навіть на рівні колективного несвідомого. Тобто дію на світ справляє не так навіть "сингулярний шок" в якості передчуття малозрозумілого перетворення віту, як саме футурологічний тиск тих іновацій, які будуть розгорнуті ще у передсингулярному світі.
Мова йде про те, що на місце "габітуального гештальту" повільного світу, яким він був донедавна, поступово приходить "когітуальний гештальт". Інакше кажучи, нові мотивації як більш осмислені та цікаві починають тиснути на прийняття масових рішень в споживчому світі. Старе споживання стає нецікавим і світ поступово переходить до діяльністної переорієнтації на нове споживання.
Основна проблема полягає у тому, що "когітуальний гештальт" не фіксується гуманітарними обслідуваннями – ні політологія, ні економікс, ні соціологія – не дають можливості нічого про це дізнатися, бо сама можливість цього знання лежить не лише поза об'єктивістськими підходами, але і поза налаштованими навіть на інновації прогнозними дослідженнями.
Неможливо обслідувати не лише те, чого не лише немає в дійсності, але і те, щодо чого ще немає навіть теорій, які би дозволили зробити якісь концептуальні прогнози для побудови гіпотез.
Власне занепад гуманітарних наук навіть більше, ніж природничих, пояснюється саме тим, що неспроможність до творення нових концептів б'є набагато сильніше по гуманітарних науках. Адже, якщо гуманітарні науки стали на захист держав, націй, старого демократичного світу і старих нудних економічних мотивацій, то футурологічний тиск твориться на рівні футурологічних міфів.
Створюється замкнене коло. Гуманітарні науки не лише ігнорують, але і активно опираються футурологічному тиску. Футурологічний тиск замість мати наукову форму, приймає міфологічну форму (футурологічні міфи, містико-магічна фентезі). А потім ті ж міфи пихато і зверхньо гуманітарні науки відкидають як несерйозні. Тобто "когітуальний гештальт" проникає в світ контрабандою.
І винуватці цієї контрабанди – гуманітарії-футуросаботажники. Окремі з цих гуманітаріїв взагалі ангажовано відважуються на футуродиверсії, як от заперечення Сингулярності, заперечення перспектив штучного інтелекту, заперечення втрати впливовості держав, заперечення втрати значення націй, заперечення перспектив крипто-валюти і т.д. Відтак футуросаботаж і футуродиверсії стають головним трендом гуманітарних наук, які від цього стають ще більше ницими та нещасними.
У мене є версія, звідки взялася така ситуація. Марксизм як теорія та соціалістична практика "футурологічного диктату" дуже злякали усіх гуманітаріїв. І цей страх "футурологічного диктату" накладається на власне футурофобію і створює ситуацію масового футуросаботажу та провокаційно організованих футуродиверсій.
Доходить до смішного. Знищення олігархії, держав, націй це марксизм. А марксизм, як ми знаємо, це погано. Отже знищувати олігархів, держави, нації не варто. Такі висновки дуже часто звучать як підтекст соціального футуросаботажу.
Отже ми маємо дві крайності – з одного боку, футуродиктат, з іншого боку, футурофобія і футуросаботаж. Вочевидь, потрібно знайти якусь золоту середину. Інакше, економічну світову кризу не подолати, і нова економіка з'являтиметься стихійно з великими руйнівними наслідками.
Сергій Дацюк
Цю нову структуру ми не можемо передбачити не тому, що ми не знаємо тих частин, на які розпадається світова економічна система. Якраз ці частини світова економічна теорія добре знає і вміє з ними працювати.
Ми не можемо передбачити нову економічну структуру, тому що рішення щодо її створення буде прийматися не всередині економіки, і не всередині політик – національних чи навіть міжнародної, – а в нових парадигмах гуманітарних теорій, в інакших дискурсивних практиках.
Просте спостереження: якщо в ситуації нинішньої світової економічної кризи ви читаєте оцінку чи прогноз і всі думки вам зрозумілі і не викликають внутрішнього спротиву, то такі оцінки чи прогнози в своїх загальних тезах хибні. Новий економічний дискурс не має бути ані зрозумілим більшості експертам, ані навіть доступним для масової свідомості.
Що принципово заважає розуміти економістам те, що відбувається з економікою?
Британський економіст і член палати лордів Великобританії Роберт Скидельскі вважає, що в основі проблем нерозуміння того, що відбувається з економікою, лежить "нестача колективної уяви у багатьох видатних людей".
Він говорить: "Більшість студентів-економістів не зобов'язані вивчати психологію, філософію, історію і політологію. Їм з ложечки подають економічні моделі, засновані на нереальних припущеннях, а свою компетенцію вони тестують, вирішуючи математичні рівняння. Їх не вчать використанню інтелектуальних інструментів, що дозволяють побачити картину в цілому...
...Жодна інша сфера людських знань не відокремила себе так сильно від науки в цілому, і зокрема, від інших соціальних наук, як економіка...
... Якщо ж ви впевнені, що економіка працює як машина, то тоді ви, швидше за все, почнуть розглядати економічні проблеми як, по суті, математичні проблеми. Ефективний стан економіки – загальна збалансованість – це рішення системи одночасних рівнів. Відхилення від рівноваги – це "перешкоди", прості "вибоїни на дорозі". Якщо їх виключити, тоді результати стануть відомі наперед і оптимальні. На жаль, перешкодами, що заважають безперебійній роботі машини, є люди...
Хороших економістів (і багатьох інших хороших людей) об'єднує широта освіти і поглядів. Вона дає їм доступ до багатьох, різноманітних способів розуміння економіки. Гіганти попередніх поколінь знали багато що окрім економіки. У Кейнса був диплом математика, але потім він став вивчати античну класику, а власне економіці навчався менше року, почавши потім її викладати. У Шумпетера була ступінь кандидата юридичних наук (PhD), а у Хайєка – юридичних і політичних наук, він також вивчав філософію, психологію і анатомію мозку.
Сучасні ж професійні економісти, навпаки, не вивчають практично нічого крім економіки. Вони навіть не читають класичні праці за своєю власною дисципліни. Про історію економіки вони дізнаються, якщо це взагалі відбувається, з таблиць з даними. Філософія, яка могла б їм пояснити обмеженість економічного методу, – для них закрита книга. Математика, вимоглива і спокуслива, монополізувала їх інтелектуальні горизонти. Економісти – це "вчені ідіоти" (idiots savants) нашого часу."
Інновації та іновації
Світова економіка в XX столітті переживала майже винятково екстенсивні коливання, які були пов'язані з війнами, революціями, відкриттям та закриттям тих чи інших великих ринків (Росія-СРСР, США, Європа, Китай, Латинська Америка, Африка, "Азійські тигри").
Ми маємо ситуацію, коли всі ринки світу відкриті – навіть ті, проти яких діють санкції чи обмеження, входять до єдиного світового ринку.
Єдиний новий фактор, який змінить структуру світових ринків – це поява принципово нових лакун: інноваційних (нові технології та нові підходи, що змінюють стару структуру економіки) та іноваційних (інакші сфери економіки, які діють за інакшими принципами).
Інноваційні сфери – 3d (4d, 5d) -принтинг (включаючи молекулярне, атомне і т.п. конструювання та більш відомі нині нанотехнології), що породжує новий тип товарного виробництва, електромобілі з автопілотом і транспорт-як-сервіс, альтернативна енергетика (і крах вуглецевої економіки), колонізація позаземного простору (пустотного та планетного, тобто космічна економіка), роботи як альтернатива живій робочій силі, що призведе до формального безробіття і постання прекаріату як основного світового класу, який унікалізує інтелектуальну творчу роботу та здійснить світове об'єднання, поява "базового доходу", а також співволодіння та співуправління спільним надбанням спочатку на рівні окремих країн, а потім і у світовому масштабі.
Іноваційні сфери – створення нової єдиної системи комунікації та управління світових громад (блокчейн, соціальні мережі, економічне життя он-лайн), віртуальні світи RPG (з альтернативними ринками, валюта та товари яких конкуруватимуть з актуальними валютами та товарами), крипто-валюти (і крах фіатних грошей), сервісні корпорації (замість держав як монополістів на ринку інфраструктурних послуг), штучний інтелект (як принципово новий виробник і споживач), поява принципово нових економік (економіка даріння, економіка масової співпраці в традиційних сферах, віртуальна економіка, економіка творчості і т.д.).
Якщо інноваційні сфери завдяки футурознавцям ще якось можуть бути освоєні нинішніми економістами та урядами держав світу, то іноваційні сфери в принципі не можуть ними бути освоєні, оскільки іновації змінять саму політико-економічну структуру світу, а отже будуть причиною появи нової світової економіки. Інновації будуть критично сприйматися економістами та привілейованими класами, але зрештою зможуть бути впроваджені.
Іновації ж просуватимуться конструктивними футурологами, філософами, мислителями. Іновації негативно сприйматимуться привілейованими класами та гальмуватимуться ними. Іновації потребуватимуть нового типу освіти економістів, тобто фактично нових економістів і призведуть до краху нині існуючих привілейованих класів.
Що ж все-таки відбувається зі світовою економікою?
Що ж все-таки призводить до структурної перебудови світової економіки, причому так, що це не розуміють економісти?
Мені здається, що всі ці інновації та іновації справляють набагато суттєвіший вплив на світ, ніж вважають економісти.
У сучасному високоннективному та високоінформованому світі всі ці інновації та іновації здійснюють дві важливі речі – обезсмислюють наявні економічні мотивації та створюють нові більш осмислені економічні мотивації.
Мені здається, що нові мотивації починають діяти в світі економіки набагато раніше, ніж вони власне проявляються в якості нових товарів та послуг, якщо вони вже розрекламовані, якщо вони вже діяльністно очікуються, якщо вони активно наближуються великими мережами інтелектуалів, винахідників та вдячними і творчими споживачами.
Мова йде про те, що окрім реклами сучасних товарів та послуг, в світі з'явився "футурологічний маркетинг", який справляє на світ не менш сильний вплив, ніж власне реклама.
Вочевидь потрібно вводити поняття "футурологічного тиску", який змінює всю світову економіку та світову політику на рівні колективної свідомості і навіть на рівні колективного несвідомого. Тобто дію на світ справляє не так навіть "сингулярний шок" в якості передчуття малозрозумілого перетворення віту, як саме футурологічний тиск тих іновацій, які будуть розгорнуті ще у передсингулярному світі.
Мова йде про те, що на місце "габітуального гештальту" повільного світу, яким він був донедавна, поступово приходить "когітуальний гештальт". Інакше кажучи, нові мотивації як більш осмислені та цікаві починають тиснути на прийняття масових рішень в споживчому світі. Старе споживання стає нецікавим і світ поступово переходить до діяльністної переорієнтації на нове споживання.
Основна проблема полягає у тому, що "когітуальний гештальт" не фіксується гуманітарними обслідуваннями – ні політологія, ні економікс, ні соціологія – не дають можливості нічого про це дізнатися, бо сама можливість цього знання лежить не лише поза об'єктивістськими підходами, але і поза налаштованими навіть на інновації прогнозними дослідженнями.
Неможливо обслідувати не лише те, чого не лише немає в дійсності, але і те, щодо чого ще немає навіть теорій, які би дозволили зробити якісь концептуальні прогнози для побудови гіпотез.
Власне занепад гуманітарних наук навіть більше, ніж природничих, пояснюється саме тим, що неспроможність до творення нових концептів б'є набагато сильніше по гуманітарних науках. Адже, якщо гуманітарні науки стали на захист держав, націй, старого демократичного світу і старих нудних економічних мотивацій, то футурологічний тиск твориться на рівні футурологічних міфів.
Створюється замкнене коло. Гуманітарні науки не лише ігнорують, але і активно опираються футурологічному тиску. Футурологічний тиск замість мати наукову форму, приймає міфологічну форму (футурологічні міфи, містико-магічна фентезі). А потім ті ж міфи пихато і зверхньо гуманітарні науки відкидають як несерйозні. Тобто "когітуальний гештальт" проникає в світ контрабандою.
І винуватці цієї контрабанди – гуманітарії-футуросаботажники. Окремі з цих гуманітаріїв взагалі ангажовано відважуються на футуродиверсії, як от заперечення Сингулярності, заперечення перспектив штучного інтелекту, заперечення втрати впливовості держав, заперечення втрати значення націй, заперечення перспектив крипто-валюти і т.д. Відтак футуросаботаж і футуродиверсії стають головним трендом гуманітарних наук, які від цього стають ще більше ницими та нещасними.
У мене є версія, звідки взялася така ситуація. Марксизм як теорія та соціалістична практика "футурологічного диктату" дуже злякали усіх гуманітаріїв. І цей страх "футурологічного диктату" накладається на власне футурофобію і створює ситуацію масового футуросаботажу та провокаційно організованих футуродиверсій.
Доходить до смішного. Знищення олігархії, держав, націй це марксизм. А марксизм, як ми знаємо, це погано. Отже знищувати олігархів, держави, нації не варто. Такі висновки дуже часто звучать як підтекст соціального футуросаботажу.
Отже ми маємо дві крайності – з одного боку, футуродиктат, з іншого боку, футурофобія і футуросаботаж. Вочевидь, потрібно знайти якусь золоту середину. Інакше, економічну світову кризу не подолати, і нова економіка з'являтиметься стихійно з великими руйнівними наслідками.
Сергій Дацюк
Довгий текст, але гарний і приємний.
Участь в голосуванні - є формою колаборації