Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!

[antik]

На вербах золотих вродили дикі груші.
Зникає мій народ, як в розчині кристал.
Той шолудивий чорт купує вбогі душі.
Новим вождям вже мостить п'єдестал.
Купуй, купуй, купуй! - чого ті душі варті?
Мости, мости, мости! - впаде і ця мана.
Все людство вже збулось.
Лиш ми іще на старті.
А на шляху - то прірва, то стіна.
Ліна КОСТЕНКО
Все так і є. Пригадується наука табірного пристосуванця КДБіста "Абрама":
- Сказать твою главнейшую ошибку? Ты полез в игру, не зная её правил! Правила игры в этой жизни - это игра без правил!.. Вот, например, ты говоришь, что баланду и кашу за столами делят несправедливо. Так это же хорошо! Ну какая тебе выгода если всё всем будет поровну!? А ты хитростью, изворотливостью, кулаками пробивайся к бачкам, тогда весь жир и гуща будут доставаться тебе! Надо уметь жить!..
О, уміють наші люди жити.
Роздерибанили найбагатшу країну й щосили вихваляють розкішні шати кожного голого короля!

[antik]

Дар передбачення.
Ще у ХVІ столітті Мішель Нострадамус в "Великому Апокаліпсисі" передбачив події ХХ віку:
Вік двадцятий, жорстокий і страшний,
Дві війни, самовластя рабів,
І наука в кривавій пожежі
З безвір'я воздвигне богів.
В тому числі й більшовицький переворот: "І в жовтні спалахне велика революція, котру багато хто буде вважати найстрашнішою в історії. Життя на землі перестане розвиватися вільно. І буде продовжуватись це 73 роки 7 місяців".
Варто згадати й таке його передбачення:
"Догматиком створена нова віра
Усі видовища славлять великий обман.
Звірів благородною міряють мірою.
І зло як добро підноситься нам".
"…на каждом углу по двенадцати бесов; на середине сам сатана...".
Є люди, котрі мають здатність не тільки бачити майбутнє але й ангелів та демонів у ньому. Таких здавна називають пророками, прозорливцями. Іоанн Кронштадтський перед своєю смертю (1908р.) призивав із амвону:
"Кайтесь, кайтесь! Приближается ужасное время, столь опасное, что вы и представить себе не можете… И паче Господь отнимет у России царя и даст ей сатанинских правителей, которые всю землю русскую зальют кровью… Я прихожу в тихий трепет - что будет с грешным миром! Гнев Божий постигнет скоро нежданно за наше окаянство. Руки мои дрожат, слезы покрывают мое лицо". "Вот вижу массу людей, старые и молодые, всех в страшном одеянии, вывесили пятиконечную звезду огромную; на каждом углу по двенадцати бесов; на середине сам сатана со страшными рогами, испускал он зловредную пену на весь народ; выраженную в словах "Вставай проклятьем заклейменный…"
Як показали подальші події, люди заклик до каяття проголошений Божим пророком із амвону не послухали. Послухали заклик до братовбивства, грабунку проголошений Леніним із броньовика…

[antik]

Вихід 7: 8-12
8 І промовив Господь до Мойсея й до Аарона, говорячи:
9 „Коли бу́де до вас говорити фараон, кажучи: Покажіть своє чудо, то скажеш Ааронові: Візьми свою палицю, та й кинь перед лицем фараоновим, — нехай станеться вужем!
10 І ввійшов Мойсей та Аарон до фараона, та й вчинили так, як наказав був Господь. І кинув Аарон палицю свою перед лицем фараона й перед його рабами, — і вона стала вужем!
11 І покликав фараон також мудреців та ворожбитів, — і вчинили так само й вони, чарівники́ єгипетські, своїми ча́рами. 12 І кинули кожен палицю свою, — і вони постава́ли вужа́ми. Та Ааронова па́лиця проковтнула палиці їхні.
Нічого дивного - кожен правитель оточує себе людьми із надзвичайними здібностями. У царя був Распутін, у Сталіна Вольф Мессінг а в часи моєї молодості КДБісти самі для себе друкували й вивчали магічні книги.

[antik]

"За вас Бог, а дьявол - за нас, коммунистов".
Уінстон Черчіль згадував: "Сталін справив на нас величезне враження… Коли він входив в зал на Ялтинській конференції, усі ніби по команді, вставали й чомусь тримали руки по швах". Одного разу він вирішив не вставати. Сталін зайшов "…і ніби потойбічна сила підняла мене з місця".
Іншого разу Черчіль під час переговорів зі Сталіним сказав за звичкою: "С нами Бог".
Сталін в ту ж мить відповів: "За вас Бог, а дьявол - за нас, коммунистов".
Світлана Алілуєва про батька: "Только один год":
"Он неоднократно взывал к «народности» и к «простым людям», услащая свои речи поговорками, носил брюки, заправленные в сапоги, как это делали русские рабочие до революции. Все это производило должное впечатление на многочисленный класс советских полумещан, которых он вывел в люди и привел к власти в партии, в государственном аппарате, в полиции, в идеологии. Он взывал иногда к самым реакционным российским привычкам – к антисемитизму, поощрял мародерство во время войны, разрешив офицерам и солдатам грабить побежденную Европу: – «Мы им покажем еще, как людей пластать!» – говорил он со злорадством, разрешив не только грабить, но и бесчинствовать и убивать «немцев» – тех самых немцев, с которыми ему так хотелось быть в долгом и прочном союзе.
Он не угадал и не предвидел, что пакт 1939 года, который он считал своей большой хитростью, будет нарушен еще более хитрым противником. Именно поэтому он был в такой депрессии в самом начале войны. Это был его огромный политический просчет: – «Эх, с немцами мы были бы непобедимы!» – повторял он уже когда война была окончена… Но он никогда не признавал своих ошибок. Это было ему абсолютно несвойственно. Он считал себя непогрешимым и не сомневался в собственной правоте, что бы там ни было.
Он считал свое политическое чутье непревзойденным. «Сталина вздумали перехитрить! Смотри-ка, Сталина захотели обмануть!» – говорил он о самом себе в третьем лице, как бы со стороны наблюдая каких-то жалких людей, которые пытаются провести его. Он не предполагал, что может сам обмануться, и до конца своих дней следил, как бы кто другой не вздумал его коварно обмануть. Это стало его манией.
Я не думаю, что он страдал когда-либо от угрызений совести, не думаю, что он их испытывал. Но он не был счастлив, достигнув предела желаемого, казнив одних, покорив других, умиляя третьих…
Не было ни счастья, ни покоя...
…Он был «жертвой» самого себя, той страшной внутренней потребности властвовать, с которой тираны родятся. Она жгла его изнутри и толкала всю его жизнь в ложный трагический тупик, на долгом пути к которому он уничтожил все живое вокруг. Он пришел только к внутренней пустоте, не желая признаваться в этом ни себе, ни другим, и это был его собственный конец".
П.С. Поклонився дияволу от і із семінариста-недоучки доріс до правителя половини світу. А чи щасливий він був? Його перехитрував такий же сатаніст - Гітлер. Завжди тремтів за своє життя - мав численну охорону, носив під шинелею бронежилет, боявся щоб соратники не убили, не отруїли. Перша дружина померла, друга покінчила життя самогубствм, старший син загинув у полоні, другий пізніше помер в тюрмі, дочка попрохала політичного притулку в США. Самого ж соратники отруїли а створена ним імперія розвалилася...

[antik]

Не покаємось - загинемо.
Людина є образом та подобою Бога і вільна говорити та чинити як сама бажає але що з того вийде знає Господь й відкриває праведникам.
У Біблії записане передбачення що в останні дні по всьому світу буде проповідуватися слово Боже але більшість людей його не приймуть: (Друге послання св. Апостола Павла до Тимофія 4:3-4): "Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться".
У тому ж посланні Апостол Павло пророкує: 3:1-5: "…останніми днями настануть важкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримні, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, - вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися…"
Сьогодні наша планета дуже хвора: зруйноване біополе, душа Землі і до такого стану її довела поведінка людей. Усі кричать про любов, а чинять зло... Насміхаючись над Господніми настановами, свідомо чинять зло, не розуміючи того, що у грі без правил виграє диявол. Знову, як перед потопом, актуальні слова: (Буття 6:5, 11, 12) "І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і увесь нахил думки серця її - тільки зло повсякденно".
Ядерна зима.
Перший гріховний світ Господь знищив водою і дав людям веселку з неба в знак заповіту між Богом та людьми, що потопу більше не буде, а загине Земля від вогню та його наслідків. Воістину: зараз стан людського суспільства такий, як перед потопом. Удруге Господь не втрутиться - допустить, щоб ми самі ж себе знищили. І які претензії до Бога: Творця неба, Землі, всього видимого та невидимого відкинули, а поклонились, всі свої надії поклали на самими створеного ідола - ядерну зброю! Яка наївність: молитись, надіятись на зброю! Насправді, не зброя спасає, а Господь!
Пророк Осія (3:1-3) пророкує:
"…Господь має прю із мешканцями земними, бо нема на землі ані правди, ні милості, ані богопізнання. Клянуть, та неправду говорять, і вбивають та крадуть, і чинять перелюб, поставали насильниками, а кров дотикається крови. Тому-то в жалобу земля упаде, і стане нещасним усякий мешканець на ній з польовою звіриною й з птаством небесним, і також морські риби погинуть…"
Пророк Малахія пророкує:
"… Бо ось наступає той день, що палає як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, - і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, Який не позоставить їм кореня, ані галузки. А для вас, хто Ймення Мойого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його, - і ви вийдете та поскакаєте, мов ті ситі ягнята".
Пророк Ісая у видінні бачив спалахи ядерних бомб і наслідки термоядерної війни:
Книга пророка Ісаї 34:4
"…І небесні світила усі позникають, а небо, як звій книжковий, буде звинене, і всі його зорі попадають…"
Ось як ядерну зиму у видінні бачив пророк Захарія:
"…І станеться в день той - світла не буде, і буде холод та замерзання".
Як же розуміти ці слова? В епіцентрі вибуху кожного ядерного заряду миттєво виникає температура у десятки тисяч градусів. Створюється враження, що Сонце впало на землю. Усі тіла, як ми знаємо, при нагріванні розширюються і, ясна річ, повітря в тому ж числі. Хвиля розпеченого повітря змітає та підпалює все на своєму шляху. Через декілька секунд в епіцентрі вибуху утворюється вакуум й хвиля розпеченого повітря вертається назад, всмоктуючи у точку термоядерної реакції абсолютно все, що знаходиться поблизу. В результаті утворюється горезвісний палаючий радіоактивний "ядерний гриб", котрий клубиться, згортається як старовинний книжковий звій. Ясна річ, за тисячі років до наших днів визначення "ядерний гриб" не існувало, отож пророк побачене описав тогочасною термінологією.
Дві тисячі років тому учні запитали Ісуса про ознаки кінця світу. Ісус же промовив у відповідь їм:
"…Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, - глядіть, не лякайтесь, бо "статись належить тому". Але це не кінець ще. Бо "…повстане народ на народ, і царство на царство", і голод, мор та землетруси настануть місцями".
"…Скорбота велика настане тоді, "якої не було з первопочину світу аж досі" й не буде. І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних ті дні вкоротяться".
"… І зараз, по скорботі тих днів, "Сонце затьмиться, і Місяць не дасть свого світла", і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться".
"… Поправді кажу вам: не перейде цей рід, аж усе оце станеться. Небо й земля проминеться, але не минуться слова Мої!" "А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, - лише Сам Отець. Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, "коли Ной увійшов до ковчегу", і не знали, аж доки потоп не прийшов та й усіх не забрав, - так буде і прихід Сина Людського".
Як же вірно описані наслідки термоядерної війни! Вибухи ядерних бомб піднімуть в атмосферу мільйони тонн отруєної землі, води, продуктів горіння, котрі закриють від нас Сонце, Місяць та зорі! Зрозуміло, що наслідком цього буде катастрофічне погіршення клімату: настане "ядерна зима".
Не всі загинуть у всесвітній катастрофі.
Хочемо миру, а готуємось до війни. Усі війни, як правило, спалахують ніби випадково й розвиваються за принципом доміно. Отож, так і буде, як пророкував Ісус...
Все логічно: наука та техніка будуть невпинно розвиватись й люди усякий винахід спочатку будуть пристосовувати для військових цілей. Чим більших висот буде сягати науково-технічний прогрес, тим більше люди будуть забувати Бога. Дійде до того, що винайдуть зброю масового знищення й будуть старатись якнайбільше її виготовити, щоб залякати ворогів. Усю надію будуть класти на силу зброї і, в результаті, самі ж стануть її заручниками, рабами.
Біблійні пророки передбачають, що не всі загинуть у всесвітній катастрофі: Господь врятує людей праведних, як колись сімейство Ноя. Справа в тому, що євангельська притча про блудного сина стосується сучасного гріховного стану земної цивілізації. Кожному з нас потрібно повернутись до Отця Небесного, як той блудний син до батька. Зробимо до Бога крок, Він до нас - два, ми - два, Він - чотири, і так далі, як у випадку зустрічі блудного сина з батьком.
Господь не бажає смерті грішників, а тільки того, щоб люди покаялись та жили в мирі з Творцем своїм, отож передбачення загибелі цивілізації… може не збутись! Саме так! І це залежить від нашої поведінки - кожен вільний у своєму виборі.
Прецедент уже був - за численні гріхи Господь планував знищити велике місто Ніневію, але під впливом проповіді пророка Йони ніневітяни покаялись: "І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зі своєї злої дороги, і пожалкував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив".
Так само може бути і відносно Апокаліпсису - від нашого покаяння залежить доля нашої планети. Якщо всі покаються, як отой блудний син, помиряться з Богом, тоді всесвітньої катастрофи не буде зовсім! Не потрібно винаходити нічого нового - правила нашої поведінки записані у Господніх заповідях.

[antik]

Теж цікаво: Для виявлення місцезнаходження полоненого Муссоліні Гітлер наказав скористатися послугами ясновидців.
Вальтер Шелленберг "Лабіринт":
"…Але доки ми ще навіть не знали, де знаходиться Муссоліні. У цій ситуації Гиммлер знову скористався послугами окультистів - і цього разу небезуспішно. Він наказав зібрати "представників окультних наук", заарештованих після польоту Рудольфа Гесса, і помістив їх під охороною на віллі у Ванзеє. Усім цим астрологам, ясновидцям і гадалкам наказано було вивідати місце, де міститься зниклий дуче. Ці сеанси обійшлися нам недешево, оскільки "вчені" вимагали величезної кількості хорошої їжі, напоїв і тютюнових виробів. Але ось один з "ясновидців" з'ясував, що Муссоліні повинен знаходитися на якомусь острові на захід від Неаполя. І насправді, як виявилося, Муссоліні помістили спочатку на одному з вказаних " чародієм" острівців архіпелагу Понца. До речі кажучи, під час цього експерименту "ясновидець" не підтримував анінайменших контактів з навколишнім світом.
Сліди дуче вели обхідними шляхами на материк - з Понца його переслали на острів Мадаллена, а звідти - в гірський готель на вершині Гран Сассо.
Проводити операцію "Аларих" доручили оберштурмбанфюреру СС, співробітникові мого управління Скорцени. Але звільнення Муссоліні вдалося головним чином завдяки мужності і льотній майстерності одного капітана парашутистів-десантників, оскільки приземлення битком набитого планера з висоти майже в три тисячі метрів вимагало виняткового уміння.
Увечері 12 вересня 1943 року Муссоліні, живий і неушкоджений, прибув у Відень".

[antik]

Я верю в предчувствие. Я в это глубоко верю. (К.К.Рокоссовський)
Был случай, когда чудом остался жив. Дом, в котором я находился, разнесло в щепки, а у меня – ни царапины. Значит, не суждено пока погибнуть…
В тему. Працював в складі бригади в чужому селі. На окраїні протікала тихоплинна річка а через неї колись був побудований пішохідний деревяний міст. Після спекотного робочого дня купалися в тій річці, плавали навкруги того похиленого, напіврозваленого моста, ниряли з нього в напівпрозору воду. Запримітив: міст побудований із шпал та брусу і вся та конструкція скріплени тонкими тросами.
Наступного дня пішов на ту річку скупнутися й вже хотів з розгону пірнути у воду в тому місці де вчора ниряв. Але... якийсь дивний неспокій, тривога. страх, недобрі передчуття наповнили мою свідомість. Вирішив не ниряти а зайти у річку з берега. Поплив до того місця де вчора ниряв і... боляче пошкрябав шпалою тіло. Виявилося: шпала відірвалася але ні випливти на поверхню, ні потонути не могла - набралася вологи й зависла на метровій глибині як підводний човен. І відплисти за течією не могла - тонкий трос її тримав.
От пірнув би я в тому місці... В той момент пригадалося із Роккосовського: "Значит, не суждено пока погибнуть…"

[antik]

Наша цивілізація могла вже тричі загинути із-за помилки сучасного обладнання чи... належного виконання інструкцій. (Взято із загальнодоступних джерел)
Карибська криза. 28 жовтня 1962 на американську базу на острові Окінава надійшов наказ про негайне нанесення ядерного удару по СРСР, Китаю та Кореї. Капітана Уїльяма Бассета, котрий того дня був на чергуванні засмутило те, що при тому всьому висвітився рівень загрози defcon 2 хоча запускати ракети було дозволено при рівні загрози defcon 1. Він розумів, що якщо виконає наказ то загине разом зі усією планетою а якщо не виконає то є шанс що то якась помилка… Він зателефонував на командний пункт й збрехав – повідомив, що отримав нечіткий наказ й попросив повторити. Наказ повторили. Тоді він наказав підлеглим не поспішати із виконанням наказу. Один із молодших офіцерів, котрий знаходився на іншому кінці бази не підкорився наказу - став готувати усі 32 ракети до запуску. Тоді Уільям Бассет направив двох солдат на пункт керування з наказом убити офіцера якщо той наважиться запустити ракети без його наказу. Сам же висунув начальству ультиматум: або міняйте рівень загрози на defcon 1 або відміняйте наказ. Начальство заметушилося, помилку виявили й наказ відмінили.
Послідувала серйозна перевірка. Винуватцем виявився майор, котрий передав помилкову послідовність кодів. Так помилка майора могла привести до всесвітньої термоядерної катастрофи. Іншими словами тут виною був людський фактор.
В СРСР подібний випадок трапився 25 вересня 1983. Напередодні, а саме 1 вересня 1983 радянський винищувач збив південнокорейський Boeing 747, прийнявши його за ворожий літак-розвідник.
Холодна війна на ось-ось могла перерости в гарячу. 28 вересня 1983 на пункт розміщеного у Підмосковї командного пункту « Серпухов 15» поступило повідомлення із суперсучасної космічної системи раннього попередження «ОКО» про запуск п’яти ракет «Мінітмен» із західного узбережжя США в сторону СРСР. На командному пункті управління ядерними ракетами чергував підполковник Червоної армії Святослав Петров. Черговий у подібній ситуації був зобов’язаний зателефонувати Андропову, щоб той дозволив нанести удар у відповідь. Все так але дедуктивне чуття підсказало Петрову, що тут якась помилка. Якщо командуваня США таки вирішило знищити СРСР то чому випустило лише п’ять ракет? Тут, що цілком логічно, їм було б варто випустити відразу усі. Тремтяча рука вже тягнулася до трубки червоного телефону. Але якщо це все-таки і справді збій системи? Рекети ж то не літаки, їх же неможливо повернути на бази! Петров, порушивши всі інструкції та устав, оголосив, що тривога помилкова й що ніяких ворожих ракет немає!
Цікаво відмітити, що тієї ночі була не його зміна – Петров підміняв захворівшого колегу. Той, не маючий інженерної освіти та залізних нервів, скоріше всього, поступив би по інструкції та уставу і…
При розслідуванні виявилося, що стався збій у супутниковій системі оповіщення ОКО причиною котрого була засвітка датчика променями сонця відбитими від висотних хмар.
Випадком із підводним човном В-59.
Американські військові кораблі виявили у своїх територіальних водах поблизу Куби радянський дизельний підводний човен серії В-59, котрий намагався, ігноруючи оголошений Кеннеді «карантин», прошмигнути у підводному положенні до Куби. Виконуючи наказ командування американці стали скидати на нього глибинні бомби пониженої потужності, (щось на зразок світло-шумових гранат) намагаючись примусити його піднятись на поверхню.
Перед тим ради секретності човен перейшов у режим повного радіомовчання, припинивши всякий зв'язок із командуванням. Звісно, екіпаж міг приймати цивільні радіостанції, із котрих дізнався, що війна ще не розпочалася. Все то воно так, але щоб відірватися від американський військових кораблів човен був змушений опуститися на максимально дозволену конструкцією човна глибину, де усілякий радіозв’язок був неможливий. Там вже ніхто із екіпажу не міг знати розпочалася вже Третя світова війна чи ще ні?
Напруження на борту зростало. А американці все сиплють глибинними бомбами пониженої потужності – таким чином примушуючи підводний човен піднятися на поверхню. Що робити? Вирватися неможливо – акумулятори розряджені. Піднятися на поверхню і тоді екіпаж потрапить у ганебний полон до клятих імперіалістів а підводний човен із ядерними торпедами на борту та усіма секретами стане подарунком для ворогів! Так це ж навіть більше ніж державна зрада! А мо як помирати то так із музикою – випустити в сторону узбережжя США усі наявні торпеди із ядерними боєголовками!?
Зазвичай у подібних ситуаціях рішення про використання ядерної зброї приймають командир підводного човна та замполіт. Вони і дали наказ готувати торпеди до запуску! Та сталося неймовірне: на той момент на борту перебував капітан 2-го рангу Василій Архіпов, котрий формальне не керував Б-59 але по статусу був старшим на борту. От його рішуче «Ні» і врятувало земну цивілізацію від самознищення.
Підводний човен піднявся на поверхню і… американці дозволили йому безперешкодно забратися геть.
Один із радників Кеннеді назвав цей випадок найнебезпечнішим в історії людства.
П.С. Тричі Господь Своїм промислом (за дивним збігом обставин толкові люди опинялися біля "червоної кнопки") відвернув непоправне. Четвертого може не бути. Не безкінечне Його довготерпіння тому що...
Повне відео тут: https://www.google.com/search?q=%D0%97% ... YF6do,st:0

[antik]

Мене продав співробітник КДБ, котрий знавцем магії виявився. А втім, спецслужби вивчають ті окультні науки і там він "працював" далеко не один. Гроші за мене чималі отримав і підвищення по службі - в Незалежній Україні керував карним розшуком нашого обласного центру. А не було люстрації тому що - автоматично поміняли вивіски на держустановах а людей на своїх місцях залишили. Зараз усі вони отримують космічні пенсії а я виживаю на мінімалку. У нас же хто отримував високі зарплати при СРСРі той і сьогодні в гривнях високі пенсії отримує. І не обпалюють їм руки гроші із так ненависними їм колись "націоналістичними" символами.
Німеччина свого часу провела Нюрнберзький процес, винуватців покарали, німці вибачилися пеед усім світом за нацизм, в"яням концтаборів виплатил грошові компенсації. (Родич моєї дружини народився в нацистському концтаборі і то підняли архіви й переслали відшкодування.) Усі ті хто розігрував зі мною ту трагікомедію сьогодні живі й процвітають а я... Сатанинська держава!

[antik]

Із щоденника В.М.Пуришкевича - одного із убивць Распутіна: "Чем околдовал ты, негодяй, - думал я, - и царя и царицу? Как завладел ты царём до такой степени, что твоя воля стала его волею; что ты был фактическим самодержцем в России, обратив помазанника Божьего в послушного, беспрекословного исполнителя твоей злонамеренной воли и твоих хищнических аппетитов. И стоя здесь над этим трупом, я невольно припомнил рассказ Юсупова о том, чем угощал царя, через посредство своего приятеля тибетского лекаря Бадмаева Распутин".
"Зачем ты, Феликс, - сказал как-то раз Распутин Юсупову, - не бываешь у Бадмаева, нужный он человек, полезный человек, ты иди к нему, милой, больно хорошо он лечит травочкой. Всё только травочкою своею. Даст он тебе махонькую, ма-хонькую рюмочку настойки из травушки своей, и у-ух! как бабы тебе захочется, а есть у него и другая настоечка, и того меньше рюмочку даст он тебе, попьёшь ты этой настоечки в час, когда на душе у тебя смутно, и сразу тебе всё пустяком покажется, и сам сделаешься ты такой добренькой, до-бренькой, такой глу-пенькой и будет тебе всё равным равно".
"Не этой ли настойкою, - думал я, стоя над трупом Распутина, - угощал ты в последнее время постоянно русского царя, отдавшего бразды правления над великой Россией и над своим народом Змею Горынычу, роковой для России женщине, супруге своей Александре Федоровне, возомнившей себя второй Екатериною Великой, а тебя, государь, приравнявшею к Петру III…"
П.С.В сейфах спецслужб є різноманітні "настоєчки". І мене ними щедро частували.
А я то думаю, чому наші високопосадовці після візитів у Кремль стають такими тупими...

[antik]

Безглуздість вступу у війну.
Цар по власній недоумкуватості дав втягнути країну в європейські розборки.
Із щоденника Імператора:
"1914г. 19-го июля. Суббота.
Утром были обычные доклады. После завтрака вызвал Николашу и объявил ему о его назначении верховным главнокомандующим впредь до моего приезда в армию. Поехал с Аликс в Дивеевскую обитель.
Погулял с детьми. В 6½ поехали ко всенощной. По возвращении оттуда узнали, что Германия нам объявила войну. Обедали: Ольга А[лександровна], Дмитрий и Иоанн (деж.). Вечером приехал англ. посол Buchanan с телеграммой от Georgie. Долго составлял с ним вместе ответ. Потом видел еще Николашу и Фредерикса. Пил чай в 12¼.
20-го июля. Воскресенье.
Хороший день, в особенности в смысле подъема духа. В 11 час. поехал с Мари и Анастасией к обедне. Завтракали одни. В 2¼ отправились на «Александрии» в Петербург и на карете прямо в Зимний дв. Подписал манифест об объявлении войны. Из Малахитовой прошли выходом в Николаевскую залу, посреди кот. был прочитан маниф. и затем отслужен молебен. Вся зала пела «Спаси, Господи» и «Многая лета».
Сказал несколько слов. При возвращении дамы бросились целовать руки и немного потрепали Аликс и меня. Затем мы вышли на балкон на Александровскую площадь и кланялись огромной массе народа. Около 6 час. вышли на набережную и прошли к катеру через большую толпу из офицеров и публики. Вернулись в Петергоф в 7¼. Вечер провели спокойно".
Підписав маніфест про проголошення війни і… продовжував почивати на лаврах так, ніби нічого надзвичайного не сталося…
Фатальність указу про повну мобілізацію була очевидною навіть для неписьменного мужика Григорія Распутіна. "Милий друг, - писав він царю напередодні війни. - Знаю, все от тебя войны хотят и верная не зная, что ради гибели. Тяжко Божье наказание, когда ум отымет. Тут начало конца… Вот Германию победят, а Расея?.. Вся тонет в крови".
Підсумок війни вкрай трагічний для Росії - 2,25 млн. загиблих, крах монархії, початок громадянської війни. Так, саме цар запустив механізм тієї війни. Палити поміщицькі садиби почали не при більшовиках, не при Тимчасовому уряді, а при ньому - Миколі Кривавому.
П.С. Ось як затуманює розум ота "травушка"...

[antik]

А ви помітили: під час закордонних вояжів за хуйлом ходить із портативним туалетом "калоносець". Іноді навіть хуйло бере з собою портативний термос з їжею.
Він дивак? Ні - він тертий калач, хитрован котрий знає таїнства магічних ритуалів. Він не хоче, щоб з ним вчиняли так як він чинить з своїми ворогами та конкурентами.
А читали в книгах чи мо чули такі історії: До відьми приходить жінка й жаліється, що її коханець спить з нею а заміж не кличе. Плачеться: Коханець признається, що я страшна як термоядерна війна й тупа, як сибірський валянок.
От відьма тій жінці (дівчині) й каже: - А ти хитрощами замани його в село на дачу й там роздобудь того чоловіка мумійо (біологічні зразки). Себто зроби так, щоб він ненароком порізався й витри хустиною його кров, жартома пострижи йому нігті, збери волосся на подушці, витри хустинкою його сперму на своєму животі, скажи що нужник (туалет на дворі) розвалився отож нехай справляє природні потреби у відро в сінях. (А добряче підпилий він так й вчинить.)
Принеси все те мені а далі.... готуйся до весілля.
Не дарма Господь дав людям наказ: "Чарівниці не зоставиш при житті".
Я маю на увазі придворних чародіїв сильних світу цього. А особливо головного відьмака, хранителя мавзлею - хуйла.
П.С. Пригадалося в тему: Старий чоловік розповідав бувальщину:
- У молодості безтямно закохався. Вечора дочекатись не можу, хвилини рахую. Дома поспіхом сідлаю коня і окрилений палким коханням лечу до коханої. Уже кінь в милі, а я все безжально його підганяю. При зустрічі не можу намилуватись коханою, повірити у таке щастя. Повертаюсь під ранок і знову хвилини до зустрічі рахую. Батьки щось запідозрили й до знахарки звернулись. Та відразу сказала: "Вашого сина напоїли кров'ю з-під юбки". Дала якоїсь води, котру батьки примусили мене випити. Після того як випив та дівчина так мені спротивилась, що вже дивитись не міг.
- А хоч гарною була? - поцікавився я.
- Така, як ступа. Плювався, коли пригадував епізоди тих пристрасних ночей кохання...
Помітивши мою зацікавленість, продовжив:
- Йшов я із приятелем вулицею чужого села. Аж тут вибігає чоловік і до нас: "Хлопці, хочете, заробити гроші та могорич? Потрібно зі стелі дві дошки відірвати - мама ніяк померти не може".
Погодились - роботи там на хвилину. Заліз на горище та й вдарив ломом в стелю. Дошки відірвались й в цей момент почувся останній крик помираючої. Господар запросив в літню кухню до столу. Пригостив та ще й гроші дав…

[antik]

Коли наш новообрний керманич приймав присягу - клав руку на Біблію та Конституціюто то я йому в телеекран сказав:
- Чоловіче добрий, куди ти лізеш? Ти дієш як лох, котрий возомнив себе шулером. Там же тебе схрумають як здобний сухарик. Лізти в ту гру, це як Висоцький співав: "Как школьнику драться с отборной шпаной".
Зможеш перед придворними чародіями хуйла кинути палицю так, щоб вона перетворилася на вужа й пожерла палиці їхні? Ні? То не рипайся...
Пригадалася поїздка на практику у Євпаторію. Літо 1971. У вагоні до нас, студентів, присів картярський шулер й такі дива показував... Нічого дивного - усі шулери їдуть туди де пахне великими грошима.
Запропонував зіграти у гру. Правила напрочуд прості: Вгадав колір тобою витягнутої з його колоди карти - отримуй 50 копійок. Не вгадав- розкошелюйся. По ідеї якщо підкинути монету 10 разів то 5 раз випаде "орел", а 5 "решка". Там не спрацювало - програв я 4 рублі. А що тоді вартували чотири рядянські рублі? Це була денна зарплата початківця інженера, 1/5 моєї стипендії або пляшка горілки "ЕКСТРА".
Та не бідний я тоді був, просто дякував долі за науку - не лізь в гру з шулерами. Поволі наука забулся -у 1982 поліз у гру із сатанинською владою і.... І отримав 5 років україно-сибірських виправно-трудових таборів...

[antik]

Для правдивості гри мій Іуда час від часу запрошував мене до свого братіка, котрий жив неподалік міста - в селі Понебель.
(Вулиця Т.Г. Шевченка. Другий чи третій будинок зліва. Запитаєте Бобровника Арсена - скажуть.)
Один візит вартий того, щоб описати детально. Того разу ми, очевидно, з'явились несподівано, бо господар послав сина до друзів позичити самогону, жінку попросив приготувати вечерю. Щоб не нудьгувати на дворі, Петро запропонував прогулятись берегом річки. За дружньою розмовою про важке життя народу минуло більше години. Я декламував улюблене:
Самі собі будуємо тюрми,
Самі в них потім живемо,
Самі себе стережемо.
Вже тюрем - тьма, і в тюрмах - юрми.
А ми - нічого. Женемо
За муром мур, за муром мур ми,
Суботники! Аврали! Штурми!
Вже й ми - не ми. Воно само
Так склалося, так повелося,
І так ведеться здавна й досі.
Сліпонароджені в тюрмі,
Кому поскаржимось? На кого?
На чорта лисого? На Бога?
Тюрма ж – своя, і ми - самі...
Сонце вже ховалося за горизонт, коли малий повернувся. Він нічого не ніс у руках, але як ми зайшли слідом, то я побачив на столі повний графин самогону. Очі бачили, але тоді розум цю інформацію не прийняв до роздумів.
Біля графина парувала яєчня із салом, товчена картопля, стояли тарілки із салатами, нарізаний хліб. Поряд на плиті у сковорідці шкварчало м'ясо.
Арсен до мене:
- Зайди в спальню - почекай, доки м'ясо дожариться.
Зайшов. Сів на крісло. Став роздивлятись. Спальня як скрізь у селах: застелені ліжка, крісла, етажерка, столик. На стінах килими. В кутку вгорі, дві ікони в рушниках. На одній Діва Марія із Сином Божим, на другій Ісус Христос із розкритою Євангелією в котрій: "Заповідь нову даю вам: Любіть один одного".
Не встиг роздивитись кімнату, як зайшли господарі. Арсен жартома повалив жінку на ліжко і, сміючись:
- Ах ти, курвочка, де ж ти взялась на мою голову? Їб… у кості, горе, печінки, селезінки, серце і рот твою мать…!
Я звик чути серед нашого народу подібну добірну лайку, але… але він там ще додав: "…і Христа Бога Мать!".
І це під іконами святих!!! Мене аж пересмикнуло від почутого. Захотілось гримнути дверима та й піти геть, але... але це бажання чомусь напрочуд швидко згасло. Не пішов.
Сьогодні розумію, чому: Вони побачили цей спалах гніву і, прочитавши пошепки чорнокнижні заговори, загіпнотизували, щоб залишився… Через декілька секунд із кухні покликав Петро й ми пішли вечеряти.
На столі добавилось смажене м'ясо та вже звична пляшечка 0,25л. того саморобного коньяку. Сьогодні я розумію, що саме тоді відбувалось: самогон вони мали свій, а сина послали до майстра відьмарських наук по те сатанинське пійло. Що ж, надійна зміна росте…
У спальню завели, щоб забавити чергового "профана" грою двох акторів, й цим дати Петру час добавити у те пійло психотропні наркотики та зарядити відповідним заговором.
Сіли за стіл. Випили по чарці самогону. Закусили. Випили по другій. Закусуючи, розмовляли, жартували. Вечеря була смачною, обстановка люб'язною. Слід знати, що слуги диявола є, на перший погляд, людьми напрочуд гостинними, привітними, доброзичливими, - вони підкреслено ввічливо роблять свою чорну справу. Їх, майстрів Магії, було троє, отож "Тріада".
Вони утрьох магічним чином нав'язали мені свою волю, тому що у свідомості виникло непереборне бажання ще й того саморобного "коньяку" випити. Пам'ятаю, як вони здивовано-радісно переглянулись, коли я сам запропонував це. Справа в тому, що я завжди п'ю щось одне, - не допускаю, щоб у шлунку утворився коктейль із спиртних напоїв. Випили по чарці. Закусили. Я запропонував ще по одній "коньяку". Господарі задоволено посміхнулися й погодилися.
Чим раніше та того пізнього вечора Петро мене пригощав? Ісус колись серед іншого сказав: (Івана 6:56) - Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому.
Там же було з точністю до навпаки: Син диявола давав мені споживати тіло своє та пити свою кров, щоб я в ньому перебував, а він в мені. От і…
Було вже досить пізно, коли ми йшли на зупинку. Петро плакався на несправедливість комуністичної влади та рабську покірність злиденного народу. Доходив висновку, що злочинно мовчати, потрібно будь-якою ціною намагатись змінити існуючий суспільно-політичний лад. Це мені було дуже близьким і тому я із радістю погоджувався.
Очевидно, він у той пізній вечір перестарався з тим "коньяком" та наїдками, тому що почуття любові, ніжності, довіри мене аж переповнювали через край. Розкриваю душу, як на сповіді, й сам собі дивуюсь: що це? Що це діється зі мною? Я ж його знаю лише три тижні. Чому ж порушую свої "табу"? Чому він мені настільки милий, любий? Чому не можу контролювати себе, зупинитись?
В пориві відвертості признався:
- Ти справжній друг, спільник! Ти єдиний, хто розуміє мене! Сам Бог послав тебе мені!
Петро аж млів від задоволення. Ще мить і я обняв би його та розчулено заплакав. (Уявляю, як би це його потішило.) Та скрипнули гальма - автобус поряд зупинився й водій відкрив двері. Там серед пасажирів було соромно виказувати свої почуття - не хотілося, щоб нас прийняли за пару закоханих "голубих" й тому мусив стримуватись.

[antik]

А зараз я вас зі своїми слідчими познайомлю:
Вранці приводять у кабінет керівника карного розшуку. На стіні, як прийнято, висить великий портрет першого чекіста - "залізного Фелікса" (Ф.Е.Дзержинського). Пропонують: "Намалюй план де ти проводив випробування вибухівки інакше ми прочешемо той лісок і все-одно знайдемо".
Що тут поробиш, - намалював.
Наступного дня знову привели у той же кабінет. Слідство вели разом із керівником карного розшуку ще два КДБісти з Києва. Вони вже були на тому злощасному місці й розглядали, мацали руками деформований корпус вибухового пристрою, на котрий я в день випробовування помочився.
Бачу: біля столу слідчого стоїть мій дипломат із вибухівкою.
Ось КДБіст узяв його і натиснув на замки. У мене усе аж похололо всередині. Відкрив і... дістав звідти свої папери. Отже, це не мій, а його дипломат. Виявилося, що вони знайшли жменю тринітрофенолу, котрий зберігався у воскотопці та брилу жовтої фарби, - думали, що вибухівка.
Ще з першої секунди арешту вирішив: сам "горю", але за будь-яку ціну не видам свого товариша і водночас спільника.
Слідство йде повним ходом: один слідчий запитує, другий записує відповіді на друкарській машині. Запитували просто для видимості: усі відповіді вони вже знали і без мене. Переморгувались та посміхались. Я ж надивуватись не міг: ну звідки вони все про мене знають? Фантастика та й годі!
Слідчі дивились на мене, як на якогось інопланетянина. Запитували прізвища вчителів та керівників підприємств, на котрих я працював. Розумів: їх комітетники знайдуть й примусять писати на мене характеристики.
Питання: - А хто у технікумі був комсоргом групи?
Я розгубився…
Глузливо: - Що, пам'ять відібрало?
- Чому ж? Пам'ятаю. Я був комсоргом.
Помітив, як шокувала їх моя відповідь.
- А з якими дівчатами ти зустрічався до одруження?
Тепер вже мене шокувало таке нахабство комітетників.
- Та, - кажу, - моя жінка була єдиною з ким я зустрічався.
Запитують: - Коли ж ти, хлопче, засумнівався у мудрості рідної комуністичної влади?
Що ж їм відповісти? Мовчу. Тоді один слідчий іронічно звертається до свого колеги:
- Вітя, ти пам'ятаєш, у якому році наші війська окупували Чехословаччину?
А я від подиву тільки очима кліпав.
- Слухай, Рахметов, ти випадково не спав на цвяхах, готуючись до боротьби з радянською владою? Ні?!.. Чому ж ти не жив, як усі люди?.. Чого тобі не вистачало?. Хату маєш, жінка молода, син підростає, робота цікава, є машина, є гроші, є вдосталь їжі та самогону. Здається, живи у своє задоволення, їж, пий, гуляй, веселися. А ти в політику поліз…
(Рахметов - літературний персонаж, котрий заявляв: "Моя невеста - революция!" й всіляко загартовував тіло та душу, навіть спав на цвяхах, щоб бути готовим до важкої боротьби з монархічним державним устроєм.)
- За Батьківщину боляче, - пробурмотів я собі під ніс, але вони не розчули чи то зробили вигляд, що не розчули.
- Слухай, а може, ти імпотент?.. Га?.. Що?.. Ні?.. Значить, стоїть!?.. Так у чому ж тоді справа?.. А може, тебе не судити треба, а лікувати?.. Як вважаєш?.. Підлікуємо, й гуляй собі…
Сміються…
Ось у такому дусі наді мною кепкували ці здорові, самозакохані молодики. Очевидно, моє становище було для них безглуздям забезпеченої всім необхідним людини, й вони не могли втриматися від глузування над наївним простаком, котрий так дешево оцінив свою свободу. Та вони так само глузували б над Ісусом Христом: "Чому ж ти не жив, як усі люди?.. Чого тобі не вистачало?..." й так далі…
- Ото, хлопче, відсидиш свій строк - вози в той лісок дівчат. Тільки не малоліток, бо сам же розумієш - стаття. А так, якщо й спіймають із котроюсь: "За згодою поїхала? " - "За згодою". Ну і всі діла...
Продовжують сміятись.
- А знаєш, - розглядаючи фотографії з "місця злочину", звертається говіркий до свого колеги, - часом бабу знімеш і не знаєш куди її везти. Жаль, не знав я раніше про це мальовниче місце.
Якось один із них тихенько запитав свого колегу, але я все-таки почув: "А що, не признається з ким віз спирт?"
У мене все обірвалось всередині - ще тільки не вистачало, щоб примушували видати свого найкращого друга.
Той у відповідь хитро підморгнув та заперечно похитав головою, - мовляв, мовчи про це. Я це помітив, але второпати нічого не міг, - мозок не давав логічних висновків.
"Наша партия – революция! Ей единственно мы верны!"
Самозакоханий вигляд цих комітетників свідчив, що їм подобається їхня робота. Одягнені в гарні костюми, напахчені дорогим одеколоном, акуратно поголені, вони вкусили солодкого наркотику вседозволеності й були дуже задоволені. Я бачив: це не переконані марксисти-ленінці, не кращі із кращих членів компартії, а звичайні циніки, котрі служать самим собі. Ідеал їхнього життя: смачно їсти, м'яко спати й насолоджуватися владою. Ці хлопці були з тієї величезної кількості мерзотників, котрі рвуться до влади заради особистої кар'єри й для них зовсім не принципово яка та влада, який колір прапора чи текст гімну.
Комуністи писали на своїх плакатах та голосно заявляли: "НАША ПАРТИЯ - РЕВОЛЮЦИЯ! ЕЙ ЕДИНСТВЕННО МЫ ВЕРНЫ!" Та насправді вся ота наша соціалістична дійсність була круто замішана на лицемірстві. Знав: якщо коли-небудь радянська влада захитається, то ніхто з них не стане захищати її до останньої краплі крові - усі вони дружно перейдуть під нові знамена, щоб і далі жити у своє задоволення. З прочитаних книг, спогадів старожилів та власного досвіду знав, що насправді вічно живою та всеперемагаючою є не марксистсько-ленінська ідеологія, а спосіб спритно пристосовуватись до будь яких обставин, щоб їсти смачніше та спати м'якше.
В цьому немає нічого дивного: тюремні наглядачі, котрі знущались над революціонерами, після захоплення влади комуністами, дружно перейшли на сторону переможців й знущатись стали над своїми колишніми господарями. Водії, котрі на престижних іномарках обслуговували царську сім'ю та урядовців залишились на своїх місцях, щоб надалі возити уряд царевбивць. Пізніше ті марксисти-ленінці спритно міняли свої політичні погляди разом із передовицями партійних газет. Після розвінчання М.С.Хрущовим "культу особи" Сталіна активно критикували ті ж самі пристосуванці, котрі нещодавно так активно його возвеличували. Пізніше М.С.Хрущова критикували ті, котрі його ще вчора возносили до небес. В день смерті лише в декількох центральних партійних газетах надрукували коротенький некролог. Ось так минає слава людська. Розумів: подібна доля чекає й рясно увішаного орденами Генсека Л.І.Брежнєва.
Вірно ж кажуть: "У перемоги багато родичів, поразка ж сирота". Пригадалась праця у м'ясному відділі державного гастроному. Як тільки виникали перебої з постачанням так відразу у мене з'явилось безліч впливових друзів - кожен хотів без проблем мати дефіцит на своєму столі. Та як тільки перебої з постачання м'яса припинялися, так відразу тих "друзів" ніби вітром здувало…
Про КДБ ходили різні чутки та анекдоти. Одні казали, що там б'ють безжально, інші - що не б'ють. Мене не били. А навіщо - вони й так усе чудово знали. Щоправда, був один епізод. Запитують де брав аміачну селітру. Думаю: скажу в колгоспі - запитають в кого саме. Стануть перевіряти. Навіщо наводити на людей неприємності?
Кажу: - Не пам'ятаю...
Один із них підійшов до мене ззаду: - Що, пам'ять відібрало!?
Я мимоволі зіщулився: Ото, - думаю, - зараз вріже.
А другий: - Вітя, не дави на нього. Може, справді, не пам'ятає. Так і запишемо: "не пам'ятаю".

[antik]

"Ну, тепер то ми всіх вас, антирадянщиків, візьмемо "к ногтю"!
Та ось приводять у кабінет керівника карного розшуку. Помічаю: присутні стривожені. З радіоточки линуть траурні мелодії. Звертаються до мене:
- Вже чув новину? Радієш, мабуть?
- Ні, не радію, - кажу. А що сталось?
- Брежнєв помер… А знаєш, хто очолює комісію по організації похорон?.. Андропов! Це означає, що він і займе місце покійного генсека.
Начальник міліції не вгамовується - йому хочеться висловити свою ненависть та презирство до таких ворогів, як я.
- Знаєш, хто такий Андропов Юрій Володимирович? Знаєш?.. Ну, тепер то ми всіх вас, антирадянщиків, візьмемо к ногтю!
І злорадно показав пальцем на столі, як це відбуватиметься. Звичайно, такі слова мене пригнічували. Оце так уляпався, - думав я, - час від часу не легше. Страх огортав душу, але я молився, бо знав істину: ніколи не нарікай на Бога, у житті віруючого все на краще.
"Ох і наробив би ти нам ділов своєю вибухівкою!"
Наступного ранку мене поставили перед ясні очі керівника КДБ Рівненської області. Солідний чоловік. З усього ним сказаного наведу дві вартих уваги фрази: "Ми мусимо всіх перевіряти. Знаєш, скільки було б нам неприємностей, якби ти в Індії попросив політичного притулку?!"
І ще: "Да-а… Як же своєчасно ми тебе взяли! Ох і наробив би ти нам ділов своєю вибухівкою!"
При зустрічах мене розглядали як музейну реліквію, але не приховували в очах ненависті як до особистого ворога. Розглядали злорадно: злість за те, що я ворог, радість від того, що ось навмання закинули сіті і таку рибку виловили…
Весь час відчував: на мене інтенсивно, досить ретельно збирають компромат. Проте в душі було переконання, що ніхто проти мене поганого слова не скаже, що, власне, пізніше підтвердилося. На черговому допиті ставлять питання руба: "Будеш корчити із себе антирадянщика, - поїдеш на 15 років до білих ведмедів або назавжди у спецпсихлікарню. Якщо ж скажеш, що виготовляв вибухівку просто з цікавості, - отримаєш 2, максимум 3 роки за незаконне зберігання зброї, а там відсидиш половину і за зразкову поведінку достроково звільнишся".
Усі вони були українцями. Українцями котрі відправляли інших українців у сибірські табори та спецпсихлікарні.
П.С. КДБ було державою в державі. В ту пору КДБісти заарештували за валютні махінації дочку генсека Брежнєва - Галину. Це так психологічно тиснули, доводили Генсека до інкфарту й цим самим розчищали шлях до вершиши вляди для свого шефа - Фндропова. І, вони таки добилися свого!
Сьогодні усі вони за свою каторжну працю козирні пенсії від Самостійної України отримують.

[antik]

Не можу отямитися від такого карколомного повороту долі.
Минали тривожні дні. Спав на голій підлозі. У кутку камери велика каструля з кришкою для справляння природних потреб. Голова та все тіло нестерпно чешуться. Прошу відвезти в слідчий ізолятор поголитися, помитися, але мені тільки обіцяють та злорадно посміюються. Здогадався: це такий спосіб тиску, морального пригнічення ув'язненого.
Два тижні обростав щетиною та покривався брудом. Попереду страшна невідомість. Що буде: "вишка", психлікарня КДБ чи сибірські табори для політв'язнів? "Вишка" - це куля в потилицю. Про спеціальні психіатричні лікарні знав із передач радіо "Свобода". Доходило до того, що серед білого дня комітетники у білих халатах висмикували з людського натовпу настирливого правдошукача й заштовхували у автомобіль із червоними хрестами. Усі подальші маніпуляції з "хворим" були відпрацьовані до дрібниць. Справу "хворого" влада розбирала й судила заочно, за закритими дверима. Скарги від пацієнтів спецпсихлікарень "лікарі" не приймали, передати ж таємно через обслуговуючий персонал було неможливо. На скарги родичів влада реагувала стандартно: "Больной человек. При чём тут мы? Обращайтесь к врачам".
Якщо у в’язниці ти знаєш свій термін покарання і тебе оточують люди, які вчинили більший чи менший злочин, то в спецпсихлікарні ти знаходишся у такій самій камері, але зі справжніми психічно хворими. Працівники КДБ у білих халатах тебе інтенсивно "лікують" до повного, так би мовити, "одужання", а коли воно настане вирішують у кабінетах держбезпеки. Для прискорення процесу "одужання" роблять ін'єкції препаратів, примушують тричі на добу ковтати пігулки, котрі викликають нестерпні муки, руйнують психіку. І це не рік, не два а іноді 5 – 15 років! Ще й заглядають в рот, щоб пересвідчитись що таки проковтнув. Викриють що хитруєш – посадять на голку отож постійно перебуваєш в страху. В декотрих лікарнях ніяк не схитруєш – нейролептики підмішують у їжу тому що…
Знав: лікарі спецпсихлікарень полюбляють тортуру під назвою "інсуліновий шок": голодного хворого прив’язують до ліжка (бо навіть дужі санітари його не втримають) й вводять інсулін котрий спалює весь цукор в крові. Людина відчуває нестерпні муки, її роздирає божевільний страх скорої смерті, вона корчиться, кричить нелюдськими голосами. Нарешті, коли свідомість гасне, мозок на якусь мить умирає, смерть вже ось-ось, медсестра уводить в вену глюкозу. Мокра від ста потів людина засинає й прокидається з почуттям жахливого голоду. Тут їй дають досхочу наїстися перлової каші, хліба, баланди. Через місяць хворі виходять з інсулінових палат потворно жирні, неголені, із заплившими салом очима. Чув що, зазвичай за один курс лікування практикували більше двадцяти інсулінових шоків.
Піддослідних закутують у мокрі простирадла й прив'язують до ліжка на три доби. Простирадла висихають й так стискають "хворого", що не поворухнутись. При тому всьому ще й інтенсивно вприскують препарати, котрі побільшують муки. Ясна річ, під час такого "лікування" "хворого" не годують та в туалет не виводять. Досліди на людях, випробовування ліків в спецпсихлікарнях були дозволені владою, отож стали звичним явищем.
Знав: у спецпсихлікарнях практикують вишукану тортуру під кодовою назвою "санация полости рта". "Хворого" запрошують у стоматологічний кабінет і там видаляють та лікують… абсолютно здорові зуби! Якщо на волі у канал хворого зуба для того, щоб вбити нерв закладають миш'як, то там зуби та нерви видаляють без знеболення. Познущавшись досхочу, "лікарі" зуби акуратно пломбують, так що пізніше на волі ти нікому нічого не доведеш. Знав також про "електрошок" - до голови прикріплюють електроди й через мозок пропускають струм певної сили та частоти. Після декількох таких процедур у "хворого" настає амнезія (втрата пам'яті). Пізніше рідним кажуть, що так воно й раніше було. Якщо вже там ти внаслідок подібного "лікування", як співає В.Висоцький: "Забыл алфавит, падежей припомнил только два…" то, ясна річ, пізніше уже нікого у своїй невинності не переконаєш. Тебе ж вилікували й виписали без переломів, синців і зуби у тебе цілі…
Медперсонал кожної спецпсихлікарні практикував власні методи "лікування" правдошукачів, - безмежним був полігон для експериментів, так що тут уже як кому "пощастить".
Ходили чутки, що декотрі в’язні "косили на дурку", щоб відбути термін покарання в теплій палаті психлікарні. Після першого курсу "лікування" усі вони слізно просилися назад у тюремну камеру чи табір.
Про сибірські табори для інакомислячих наслухався такого, що краще вже "вишка". Це після суду, а попереду слідчий ізолятор або, по-народному, тюрма. Що там буде із заарештованим, які несподіванки, сюрпризи його чекають?
З тюремного досвіду однокласника Степана знав про страшні камери під назвою "прес-хата". Слідчі формують із числа негідників групу, із якою укладають договір про співпрацю. Ми вам, мовляв, пом'якшення вироку, сало, масло, сигарети, чай, а ви "пресуйте" кожного, кого до вас підселимо. Трапляється, що чоловік не хоче признаватись чи брати на себе чужий злочин. Тоді його закидають у "прес-хату", де ті покидьки над ним жорстоко знущаються. Доходить до того, що новачка змушують задовольняти їхні сексуальні домагання. Через деякий час непокірного везуть на слідство. Там бідолаха благає слідчих щоб його перевели в іншу камеру. А ті у відповідь:
- Це залежить тільки від адміністрації тюрми...
Потім висловлюється співчуття:
- Ми то б могли замовити за тебе слово, але ж ти не хочеш допомогти слідству.
І морально та фізично зломлений підозрюваний на все погоджується. Хитрість цієї підлості в тому, що на суді не поскаржишся - слідчі та наглядачі тебе ж не били… На скарги відповідь стандартна:
- Ах, тебе били в камері? Сам винен, раз з людьми ужитися не можеш.
Від важких думок та переживань голова обертом іде - не можу отямитися від такого карколомного повороту долі.

[antik]

КДБісти опівночі підпоїли мене спиртом розбавленим водою, у котрій варилася мотузка повішеного. Ми усі п"ятеро пили отой мутний, смердючий самогон але те вариво діє тільки на людину, на котру при приготуванні відьмаки промовляли заклинання.
Ось як воно діє. Петро все плакався що бідує на злиденну вчительську зарплату й що живе у гуртожитку.
Якось запросив у гості до себе в той гуртожиток. В кімнаті розрахованій на двох біля ліжка стояв стіл, на якому були охайно складені книги англійською, німецькою, польською, французькою мовами. На стіні висіла карта Лондона.
Плакався:
- Ось поглянь, як живе наша інтелігенція. Закінчив Київський державний університет, знаю чотири іноземні мови, а ось чого заслужив від нашої рідної влади. Стою в інституті культури в черзі на квартиру, але бачу, що до смерті того житла не дочекаюсь А куди дінешся? За вчительську зарплату 100 карбованців про приватний будиночок годі й думати... Ех, вирватися б на Захід, то там із своїми знаннями та талантами хоч би пожив, як людина! Та як же ти вирвешся, кордони ж на замках! Терпи й дихай. Та скільки же можна терпіти оце беззаконня? Кімната, як бачиш, на двох. Ось ліжко радянського інженера. Здавалося б, інтелігентна людина, а поговорити нема з ким. Я часто ночую в гуртожитку у Ніни, так що кімната в його розпорядженні. Так хоч би кохав якусь одну, а то приводить щораз іншу. Вранці зайдеш - ніде ступити: усюди бруд, сміття, пляшки з-під дешевого вина й перегар на гектар. Пояснюю йому, що так не можна, а у відповідь добірна лайка, багатоповерхові матюки. І що кому скажеш? Виходить, що тут пожити не дають і за кордон не випускають. Ех, життя наше собаче…
Вийшли із кімнати в коридор. Через вікно було видно подвір'я та будинок КДБ. Петро вказав рукою на споруду і сумно проказав монолог:
- Ось поглянь, хто живе у нас як при комунізмі! Ось кому в першу чергу квартири, машини, пайки та дефіцити. Робота ж не пильна, а зарплата висока. КДБісти - це нелюди, які насолоджуються безкарністю та уседозволеністю. Конституція СРСР висить на цвяху в їхньому туалеті замість паперу. КДБ - це каста недоторканних, це держава в державі. Ти думаєш, що вони, ризикуючи життям, безперестанку ловлять шпигунів та бандитів? Помиляєшся: вони вишукують незадоволених владою й відправляють цвіт нації у сибірські табори та спецпсихлікарні. Уявляєш, як боляче мені щоранку дивитися як ці покидьки, ці христопродавці роблять фіззарядку, грають у волейбол, городки?!
І справді, очі мої бачили акуратну обстановку в тій квартирі, ніс відчував запах цвілі але але розум був вимкнений. Я кліпав очима й вірив йому, жалів бідного інтелігента.
От як би, для прикладу, ви - людина розум котрої не одурманений чародійством би зреагували на подібне?
Десь приблизно так сказали б йому в очі: - Долбодятли ви, КДБебісти. Хіба так мала б виглядати кімната в котрій мешкають два холостяки? Кому ти по вухах іздиш? Тут навіть дурню видно що три місяці тут ніхто не живе - запах цвілі це видає. В кімнаті де живуть пахне смачними стравами і незначний безпорядок присутній - немитий посуд, недопитий чай у чашках, розсипана кава, куски недоїденого хліба, переповнена попільничка, сміття на підлозі, недбало поспіхом застелені ліжка, розкиданий одяг, пляшки з під спиртного, порожні консервні банки у відрі для сміття, і перегар на гектар. Плюс для повноти картини декілька мух тут мало б дзичати. Жирна двійка тобі за такі декорації та бездарну акторську гру. Так що іди нахуй, Штірліц ти тупий!
Десь так і я би сказав. Це якби звивини мого мозку не були заплутані дияволом після причасті від тіла та крові його.
П.С. До речі. А куди подівся ремінь від плаща на котрому повісили Володимира Івасюка?

[antik]

Колись наш "двічінесудимий" обранець В,Ф.Янукович "шапкокрад" відбував покарання у виправно-трудовій колонії. Там він ради дострокового звільнення та комфортного життя став співпрацювати із адміністрацією колонії. Себто "кумовкою" він став. Про це довідалися в"язні й "опустили" негідника. Скрутили його й один із авторитетів поводив йому ерогованим членом по губах та постукав по лобі. (А ніхто ж тоді й подумати не міг, що ця опущена кумовка пізніше стане Президентом України.) Всесильне КДБ, знаєте, багатьом дає путівку до вершин влади.
В.Ф,Янукович ("Донецкий парень", "Донбас порожняк не гонит") таки очарував виборців своєю імпозантною фігурою. гарними обіцянками й таки посів у нас найвищу посаду. І... І маючи необмежену владу він таки знайшов того блатного котрий в колонії "опустив його. Давно вже немає того "пацана" в живих.
До чого я веду? В житті, знаєте" все буває. От чисто гіпотетично уявіть, що я отримав неабияку владу. Я ж сгого Іуду знайду. І в тюремну камеру його. Забезпечу нормальні умови й ноутбук видам - хай пише мемуари під назвою "Євангеліє від Іуди". Охорону виставлю серйозну.
А навіщо таку охорону? - запитаєте. Щоб не втік?
Та ні - щоб свої не вбили. Занадто багатьох сьогодні успішних чорнокнижників він потягне за собою в могилу.
А чому відразу в могилу?
А тому,, що написано "Чарівниці не зоставиш при житті". (Друга книга Мойсеєва 22:17)
І осикові кілки їм усім в могили. До речі Путлєра та Леніна (Бланка) це теж стосується.
.

[antik]

Відьма.
Минуло більше двадцяти років того моменту як на порозі нашого будинку з'явилася пара молодих людей. Привіталися й заявили, що у них до нас делікатне питання: "Нам виділили ділянку під забудову навпроти вашого будинку. Про вашу сім'ю ми чули тільки хороше от і вирішили поцікавитись чи не буде у вас заперечень відносно сусідства із нами?"
Така люб'язність приємно вражала. (Зазвичай забудовники дозволу сусідів не питають.) Запросили в хату. Пересипаючи розмову компліментами, розпили принесений самогон й цим започаткували дружбу із настільки щирими, люб'язними сусідами.
Є гарний вислів: "Хороший сусід кращий за родича". З огляду на цю істину, щоразу коли на будову привозили будматеріали брав рукавиці й поспішав розвантажувати. По завершенні роботи господарі усіх помічників запрошували до столу. От і весь розрахунок. Ніхто не ображався - дружба, добросусідські відносини дорожче всього.
Господиня працювала барменшою у кафе, господар на заводі. Дітей у сусідки не було ні від першого чоловіка, ні від другого. Довго лікувалася та все марно. Двоповерховий будинок виріс швидко. Та згодом я запримітив досить дивну обставину: господиня дуже полюбляла... сваритися. Сварки їй доставляли таке ж задоволення, як хлопчакам ганяти м'яча. Спостерігав як вона кидає докори, як радіє коли вдалося влучно потрапити у вразливе місце. Вже й причина сварки забута - гнівно згадуються природні вади супротивника, плітки про нього та далеких предків. За подібним сценарієм пересварилася із усіма сусідами - сміхотворний, надуманий привід знаходився завжди. Така поведінка суперечила здоровому глуздові - зазвичай новачки поважають корінних жителів. Ця ж пані нещодавно звела хату а вже усіх старожилів кинула під ноги і топче, топче... Такий собі Сталін місцевого масштабу. Виникло передчуття, що черга колись дійде й до мене...
Якось сусід повідомив, що вони вирішили усиновити дитину із дитбудинку. Я подумав так: зазвичай чоловік мріє про сина, жінка про дочку. Хто із них переможе, той і господар в домі. Невдовзі сусідка повідомила, що вони усиновили дівчинку й стала настирно умовляти стати їй хресним батьком. Відмовлявся - мені, мовляв, вже скоро 50 отож пізно й тому подібне. Сусідка мені повчально: "Від Хреста відмовлятися не можна!" Якби не ця фраза...
На сімейній раді вирішили: краще погодитись - подібне родичання на все життя застрахує нашу сім'ю від сварок.
Прибув священик й охрестив п'ятирічну дівчинку. Під час обряду змусив усіх повторити тричі: "Відрікаємось від сатани і всіх справ його".
Минали роки. Із будинку куми продовжувала лунала гучна лайка та погрози на адресу чоловіка, прийомної дочки та односельчан. Чоловік огризався рідко - розумів, що спільно побудований будинок жінка хитрістю записала на себе, отож у випадку розлучення він - безхатченко. Дочці погрожувала, що поверне її назад у дитбудинок. Гримання дверима, крики, лайку та погрози було чути навіть крізь пластикові вікна!
Раз ми куми, то мусили запрошувати новоявлену рідню до себе на наші торжества та ходити в гості до них. На дні народження та великі свята то вже обов'язково. Я молився перед кожним візитом і мені ніби нічого, а от дружина після кожного гостювання відчувала себе дуже погано.
Одержимість бісами.
На Великдень понесли ми подарунки названій дочці. За багатим столом гості перший тост проголосили за господаря оселі. Кума встала й сказала, що їй хотілося б, щоб чоловік заробляв ще більше. Та ось диво: досить швидко інтонації її голосу, поведінка переросли у істерику:
- Мало, мало, гад, заробляє! Мало, мерзота, сволота, про дім та сім'ю турбується! Як так зіпсувати мою долю, то краще б він здох ще маленьким!!!
І полились страшні прокляття на адресу чоловіка. Куму усю аж тіпало від гніву. Несподівано схопила зі столу ножа й… кинулась на чоловіка! Гості, приголомшені такою миттєвою зміною поведінки господині, кинулись відбирати ножа та усіляко її заспокоювати. Я бачив, що та перебуває у стані прострації й сама не усвідомлює де вона і що з нею відбувається. Усі гості ошелешено переглядались: залишитись страшно, а піти, значить образити господарів. Залишились.
Поступово кума прийшла до тями й із подивом дивилась на переляканих гостей, перекинуті тарілки, сердитого чоловіка. Тарілки замінили, куму заспокоїли, кума покликали до столу й надалі святкування проходило більш-менш нормально. Я сидів й зайвий раз переконувався: диявол дає своєму слузі усе, що той бажає, але відбирає розум, волю та й керує поведінкою жертви як сам бажає...
До речі, Сталіна теж переслідували спалахи нічим не виправданої, безглуздої жорстокості. Чомусь подумалось: яке оригінальне питання я би задав Григорію Распутіну, Сталіну та своєму зрадникові? А запитав би чи відчуває кожен із них себе щасливою людиною? Цікаво, як би вони відповіли? Думав, думав й дійшов висновку, що кожен із них не зрозумів би питання… До речі, кума теж би не зрозуміла…