Доля України на прикладі моєї сьогоднішньої...
Додано: 18 вересня 2020, 16:30
Зима 2020. Роботи немає. Знову у Польщу.
Зима. Роботи немає. Пенсіонерам тим більше. Знову спакував сумку й сів у заповнений заробітчанами автобус. Прибув у Польщу на звичне робоче місце. У звичній квартирі до болю знайомі обличчя – як і я, не знайшли мої колеги дома пристойної роботи.
Дощ, вітер, мороз, сніг а ми по черзі розрієзаємо бухти запилених високовольтних дротів, котрі відслужили свій термін. На верстатах витягуємо стальні троси й кидаємо їх у один контейнер, алюміній в інший.
Поляки відмовляються від шкідливого розрізання – на те українці є. Відкрито над нами не глузують але в інтонаціях голосу зневага іноді таки помітна. (А як же інакше відноситись до людей, котрі власну економіку підняти не можуть? Понаїхали он й збили розцінки на їхньому ринку праці.)
Щоправда начальство нас поважає. Вітаються за руку, уважно вислуховують проблеми і, як то кажуть, йдуть назустріч. Якщо у бухгалтерії після обіду щось залишається – виносять нам. От приходимо на обід а на столі для нас булочки, цукерки, печиво, фрукти, половина торта або кавуна… Ніби дрібниця але приємно… Жаліють таки європейці трудяг із найбіднішої країни Європи…
Біля робочого місця постійно увімкнене радіо. Серед новин усілякі порушення законів українцями: від контрабанди до криміналу по відношенню до поляків та співвітчизників.
Поляки покидають роботу за 4-5 хвилин до перерви чи завершення роботи. Я до колеги: - Мо й ми підемо за поляками?
- О, ні! Вони місцеві а ми українці, себто тут раби. Їм дирекція вибачає а от нас насварить! Ми повинні бути на роботі до останньої хвилини!
Це панічний страх потрапити в немилість й бути звільненим. От самі ж і підганяємо один одного.
Прибув новачок. Розповів таке: - Працював з нашими на складі великого заводу. Зарплата перевищувала 4000 злотих. Помітили: на виході іноді провіряють металошукачем до колін отож стали красти все, що було можливо й виносити у шкарпетках. Поляки виявили недостачу й звільнили усіх українців без розбору. Після того наших вже на роботу туди не брали.
А нашим скільки не плати а все одно будуть красти – натура у нас така. Крадемо на виробництві, в супермаркетах та один в одного.
Наш бригадир поселив новачка у своїй кімнаті, позичив гроші до зарплати. Через тиждень в кімнаті добірна лайка на підвищених тонах. Що сталося? Новачок помітив на тумбочці бригадира жменю монет й… непомітно поцупив 13зл. на цигарки.
Бригадир дорікав: - Треба тобі – попроси і я дам. А красти ж то навіщо!?
Таки й наш Максим крав зі складу того заводу – зробили висновок ми.
Розповідає бригадир за обідом: - Товариш поскаржився, що важко жити без велосипеда.
Я йому на те: - Он у сусідньому селі біля магазину завжди багато велосипедів стоїть.
Прийшли, вибрали, сіли та й поїхали в ліс. Там розібрали на запчастини а раму закопали. Пізніше ту раму відкопали й здали на металобрухт.
Іншого разу побачили прикутий до перил велосипед. Швиденько зняли колеса а прикуту раму залишили господарю.
Хлопці схвально реготали. А що, оригінальне вирішення проблеми – все по-нашому: "Не вкрадеш – не проживеш".
На роботі нас українців четверо. Бригадир усіляко чморить земляка Андрія а той зриває злість на мені – шукає сміхотворний привід для образи.
Взяв на хвилинку уламок магніту з його верстату, щоб продзвонити дроти. Той помітив і привселюдно: - Какой придурок взял мой магнит!?
Влаштувати на потіху полякам мордобій? Так звільнять же миттєво. Плюс ще й фірма оштрафує…
Звичне явище серед наших: російськомовні скоса дивляться на україномовних і навпаки, "западенці" на "східняків" і навпаки.
Бригадир збирався у відпустку. Підійшов до мене і змовницьки: - Я не можу вдарити "єврея" (так він Андрія називає) тому, що ми земляки. Я поїду а ти вріж йому пару раз. Тільки, сам розумієш, не на роботі…
Типовий приклад нашої поведінки: Працювали троє наших. Заробили нормально. Задумали хлопці провернути оборудку й умовили колежанку вкластися в діло. Та й дала 20000зл. (приблизно 5000$)
Невдовзі дівчина одумалася й заявила: - Хлопці, у мене дуже погані передчуття. Підозрюю, що ви хочете кинути мене на бабки. Поверніть мені мої гроші по-хорошому.
Можливо вони і повернули б та… та гроші вже вкладені в оборудку від котрої очікували чималий ґешефт.
Що робити? Вихід знайшли стандартний: як говорив Сталін: "Есть человек – есть проблема. Нет человека – нет проблемы".
Дівчину заманили у підвал, замордували й труп непомітно втопили у річці. Та з часом тіло розпухло й сплило на поверхню. Польські поліцейські спрацювали напрочуд оперативно. В результаті двоє наших отримали по заслузі.
Як то кажуть росіяни у тюрмах та таборах: "Зима, лето – год долой. Двадцать Пасок и домой".
Колишні в’язні польських тюрем свідчать, що там умови та харчування не як у нас. Значиться відпочинуть хлопці та заодно і розуму наберуться…
У будинку нашої хозяйки постійно по два-три місяці проживає 10-12 українців отож вона надивилася на поведіку нашого брата.
Якось спересердя так висловилася відносно нас: - Із усіх вас українців варто вибрати найкращих й із них наплодити націю добропорядних людей. Усіх же інших безжально спалити. Ось тоді у вас й буде справжня європейська держава!
Признаюсь, я був ошелешений почутим. Спалити людей! Вона що, мислить як Адольф Гітлер!?
Така добра, віруюча жінка, картини із сюжетами біблійних історій на стінах і…
І тут мене осінило: Віруюча жінка, картини із сюжетами біблійних історій… Стоп! Так вона ж мислить, як Господь Бог, Котрий переглянув перший гріховний світ й виявив праведниками лише сімейство Ноя! Грішників же винищив водами потопу й дав з неба веселку в знак заповіту між Ним та людьми, що потопу більше не буде а вдруге грішний світ буде знищений вогнем. І що Він вдруге збереже праведників, як колись сімейство Ноя…
Її співмешканець довідався, що я колись по приговору КДБ 5 років табори топтав й поцікавився моєю думкою про наше сьогодення.
- Та от, - кажу, - КДБ підіслало до мене сексота котрий чорнокнижником виявився. П’ять років в таборах за волю, за народ страждав а сьогодні від рідної України 1638 гривень пенсії отримую. (59$)
- А моя теща в ті часи в КДБ працювала. Сьогодні 17000 отримує!
- Ось така у нас справедливість! – підсумував я.
Зима. Роботи немає. Пенсіонерам тим більше. Знову спакував сумку й сів у заповнений заробітчанами автобус. Прибув у Польщу на звичне робоче місце. У звичній квартирі до болю знайомі обличчя – як і я, не знайшли мої колеги дома пристойної роботи.
Дощ, вітер, мороз, сніг а ми по черзі розрієзаємо бухти запилених високовольтних дротів, котрі відслужили свій термін. На верстатах витягуємо стальні троси й кидаємо їх у один контейнер, алюміній в інший.
Поляки відмовляються від шкідливого розрізання – на те українці є. Відкрито над нами не глузують але в інтонаціях голосу зневага іноді таки помітна. (А як же інакше відноситись до людей, котрі власну економіку підняти не можуть? Понаїхали он й збили розцінки на їхньому ринку праці.)
Щоправда начальство нас поважає. Вітаються за руку, уважно вислуховують проблеми і, як то кажуть, йдуть назустріч. Якщо у бухгалтерії після обіду щось залишається – виносять нам. От приходимо на обід а на столі для нас булочки, цукерки, печиво, фрукти, половина торта або кавуна… Ніби дрібниця але приємно… Жаліють таки європейці трудяг із найбіднішої країни Європи…
Біля робочого місця постійно увімкнене радіо. Серед новин усілякі порушення законів українцями: від контрабанди до криміналу по відношенню до поляків та співвітчизників.
Поляки покидають роботу за 4-5 хвилин до перерви чи завершення роботи. Я до колеги: - Мо й ми підемо за поляками?
- О, ні! Вони місцеві а ми українці, себто тут раби. Їм дирекція вибачає а от нас насварить! Ми повинні бути на роботі до останньої хвилини!
Це панічний страх потрапити в немилість й бути звільненим. От самі ж і підганяємо один одного.
Прибув новачок. Розповів таке: - Працював з нашими на складі великого заводу. Зарплата перевищувала 4000 злотих. Помітили: на виході іноді провіряють металошукачем до колін отож стали красти все, що було можливо й виносити у шкарпетках. Поляки виявили недостачу й звільнили усіх українців без розбору. Після того наших вже на роботу туди не брали.
А нашим скільки не плати а все одно будуть красти – натура у нас така. Крадемо на виробництві, в супермаркетах та один в одного.
Наш бригадир поселив новачка у своїй кімнаті, позичив гроші до зарплати. Через тиждень в кімнаті добірна лайка на підвищених тонах. Що сталося? Новачок помітив на тумбочці бригадира жменю монет й… непомітно поцупив 13зл. на цигарки.
Бригадир дорікав: - Треба тобі – попроси і я дам. А красти ж то навіщо!?
Таки й наш Максим крав зі складу того заводу – зробили висновок ми.
Розповідає бригадир за обідом: - Товариш поскаржився, що важко жити без велосипеда.
Я йому на те: - Он у сусідньому селі біля магазину завжди багато велосипедів стоїть.
Прийшли, вибрали, сіли та й поїхали в ліс. Там розібрали на запчастини а раму закопали. Пізніше ту раму відкопали й здали на металобрухт.
Іншого разу побачили прикутий до перил велосипед. Швиденько зняли колеса а прикуту раму залишили господарю.
Хлопці схвально реготали. А що, оригінальне вирішення проблеми – все по-нашому: "Не вкрадеш – не проживеш".
На роботі нас українців четверо. Бригадир усіляко чморить земляка Андрія а той зриває злість на мені – шукає сміхотворний привід для образи.
Взяв на хвилинку уламок магніту з його верстату, щоб продзвонити дроти. Той помітив і привселюдно: - Какой придурок взял мой магнит!?
Влаштувати на потіху полякам мордобій? Так звільнять же миттєво. Плюс ще й фірма оштрафує…
Звичне явище серед наших: російськомовні скоса дивляться на україномовних і навпаки, "западенці" на "східняків" і навпаки.
Бригадир збирався у відпустку. Підійшов до мене і змовницьки: - Я не можу вдарити "єврея" (так він Андрія називає) тому, що ми земляки. Я поїду а ти вріж йому пару раз. Тільки, сам розумієш, не на роботі…
Типовий приклад нашої поведінки: Працювали троє наших. Заробили нормально. Задумали хлопці провернути оборудку й умовили колежанку вкластися в діло. Та й дала 20000зл. (приблизно 5000$)
Невдовзі дівчина одумалася й заявила: - Хлопці, у мене дуже погані передчуття. Підозрюю, що ви хочете кинути мене на бабки. Поверніть мені мої гроші по-хорошому.
Можливо вони і повернули б та… та гроші вже вкладені в оборудку від котрої очікували чималий ґешефт.
Що робити? Вихід знайшли стандартний: як говорив Сталін: "Есть человек – есть проблема. Нет человека – нет проблемы".
Дівчину заманили у підвал, замордували й труп непомітно втопили у річці. Та з часом тіло розпухло й сплило на поверхню. Польські поліцейські спрацювали напрочуд оперативно. В результаті двоє наших отримали по заслузі.
Як то кажуть росіяни у тюрмах та таборах: "Зима, лето – год долой. Двадцать Пасок и домой".
Колишні в’язні польських тюрем свідчать, що там умови та харчування не як у нас. Значиться відпочинуть хлопці та заодно і розуму наберуться…
У будинку нашої хозяйки постійно по два-три місяці проживає 10-12 українців отож вона надивилася на поведіку нашого брата.
Якось спересердя так висловилася відносно нас: - Із усіх вас українців варто вибрати найкращих й із них наплодити націю добропорядних людей. Усіх же інших безжально спалити. Ось тоді у вас й буде справжня європейська держава!
Признаюсь, я був ошелешений почутим. Спалити людей! Вона що, мислить як Адольф Гітлер!?
Така добра, віруюча жінка, картини із сюжетами біблійних історій на стінах і…
І тут мене осінило: Віруюча жінка, картини із сюжетами біблійних історій… Стоп! Так вона ж мислить, як Господь Бог, Котрий переглянув перший гріховний світ й виявив праведниками лише сімейство Ноя! Грішників же винищив водами потопу й дав з неба веселку в знак заповіту між Ним та людьми, що потопу більше не буде а вдруге грішний світ буде знищений вогнем. І що Він вдруге збереже праведників, як колись сімейство Ноя…
Її співмешканець довідався, що я колись по приговору КДБ 5 років табори топтав й поцікавився моєю думкою про наше сьогодення.
- Та от, - кажу, - КДБ підіслало до мене сексота котрий чорнокнижником виявився. П’ять років в таборах за волю, за народ страждав а сьогодні від рідної України 1638 гривень пенсії отримую. (59$)
- А моя теща в ті часи в КДБ працювала. Сьогодні 17000 отримує!
- Ось така у нас справедливість! – підсумував я.
