Як я нещодавно заробляв у Литві:

[antik]

Поїзка на заробітки у Литву.
Минув рік. Виробив робочу візу. Сів у мікроавтобус. В дорозі правий черевик розклеївся - став "просити каші". Недобрий це знак, - зрозумів я. Кожного разу якщо в дорозі виникають проблеми із взуттям то вже знаю: доведеться "робити ноги" - себто повертатись раніше запланованого.
Прибув у Литву. Зустріли. Поселили в хостел на десятидобову обсервацію. Пізніше завезли на квартиру й повідомили адресу будови. Вранці в роздягалці познайомився із бригадою.
Серед трудяг третина українців, третина білорусів, усі інші литовці віком 50+. А де литовська молодь? Одні знайшли пристойну працю в інших галузях економіки, інші заробітчанствують в Західній Європі, де платять значно більше.
Чому ж у Литві роботодавці не платять робітникам, як у Західній Європі? А он українці та білоруси понаїхали й збили розцінки. Навіщо платити більше якщо он за воротами натовпи українців та білорусів, котрим 5 євро за годину праці є щастям?
Під час обіду білоруси на всі заставки лаяли "Бацьку". Доводили, що якби він був талановитим керманичем то їм не потрібно було б тинятися світами у пошуках шматка хліба. Часто мова заходила про вигоди отримання ВНЖ (вид на жительство).
Литовська фірма допомагає оформити необхідні папери – економіка процвітає отож робочі руки потрібні постійно. Отримав ВНЖ і ти вже однією ногою литовець. З усіма витікаючими з цього факту перевагами. Серед іншого можеш купити вживане авто й без проблем поїхати в гості на Україну. Там ти будеш вже не "євробляхер" а литовець на литовському авто.
Минулого тижня одного нашого звільнили – байдикував на роботі. Перед тим зробили зауваження раз, другий, третій. Не подіяло. Плакав. А чого ж ти плачеш? Приїхав працювати так працюй! За гарні очі тут не платять.
Іншого оштрафували за п’янку на робочому місці.
Мій напарник – Владук так прокоментував ситуацію із нашим братом: - В прошлом году здесь работало 12 украинцев. Настоящих работяг их них оказалось 5 человек. Остальные работали пока пастух над душой стоит. Пастух ушел – бездельничают.
- А бывают ли здесь "кидки" при выплате зарплаты? – поцікавився я.
- Нет! Здесь иная мораль!
Литовці доброзичливі. Усі кого я щось запитував російською – відповідили чемно. Жоден не глянув скоса на російськомовного чужинця.
В газетних кіосках нарахував чотири російськомовні газети. І ніхто не закриває ті "ворожі" видання – все тихо, мирно.
Багато старовинних храмів. А навіщо будувати нові коли старі прекрасно збереглися.
Молився в російськомовному храмі. Священик служить службу, співає хор, горять свічки.. Звернув увагу: тут ніхто не кричить: "Геть московського попа!" Значиться терпимо тут відносяться до віросповідання чужих по крові людей.
Пізніше став відвідувати українську церкву. Та ж історія: спокійно, чемно, всі задоволені.
Священик розповідав, що минулого року відсвяткували 500-річчя їхнього храму. При СРСР тут був склад будматеріалів - стіни просякнулися цементним пилом. Цього року виповнюється 30-ти річчя як храм передали українській громаді. Тоді коли стали храм прибирати, вичищати то у підвалах виявили кістки трьох сотень закатованих ЧКістами "ворогів народу".
Наших видно та чути здалеку. Їдуть хлопці в автобусі й, як у нас прийнято, пересипають мову добірною лайкою. Аж тут голос:
- Ребята, прекращайте материться! Не забывайте, вы в Евросоюзе!
Замовкли хлопці.
Вранці з колегою поспішаємо до церкви. Назустріч йде, похитуючись, підпилий юнак. Кричить сердито: "В рот ебать пидараса петуха, морда просит кирпича!" Йдемо далі. Аж тут дивимось: на зупинці стоїть закривавлений супротивник того підпилого юнака. Кров на одязі, на тротуарній плитці.
Наші хлопці. Чому ми зробили такий висновок? Литовці би розмовляли литовською. І не росіяни то – росіяни тут не заробітчанствують. Мо білоруси? Ні, зазвичай білоруси краще за нас виховані. Соромно за нас - найбіднішу націю Європи. За себе теж – так й не зміг ні світогляд народу змінити, ні добробут сім’ї покращити. На старості років тиняюсь світом у пошуках шматка хліба…
Помітив, що на вулицях немає жебраків. Щоправда одна старенька завжди просить милостиню біля воріт церкви. Але то таке…
На ринку є все але немає звичних нам жебраючих циган. Щоправда біля входу завжди стоять три по-сучасному одягнені середнього віку жінки. Якби на своєрідні обличчя то нізащо не здогадаєшся якого вони роду. Нікого не зачіпають. Чому ж стоять там?
Скоріше всього то наркоторговці. А втім, це лише моє припущення…
Половина тротуарів відведена під велосипедні доріжки. Щоправда на тих доріжках більшість електросамокатів.
Автобуси та тролейбуси комфортабельні й курсують за графіком котрий є на кожній зупинці. Проїзний на місяць – 29Є. Декотрі із наших економлять – їздять зайцями. (29Є - це для нас чималі гроші тому що).
Дороги рівні. Литва утопає в зелені – низька щільність населення тому що.
Поліцейські авто у місті є рідкістю. Низька злочинність тут тому що. Пішоходи переходять вулицю тільки на зелене світло – звикли так.
Пластикові пляшки та металічні баночки тут не викидають – в магазинах є автомати для прийому тари.
Укріплювали фундамент житлового будинку. Склад ґрунту тут такий: трішечки чорнозему а все інше пісок із різнокаліберним камінням.
Поряд двері приватного лікаря, котрий спеціалізується на лікуванні венеричних та жіночих хвороб. Звернув увагу: графік прийому пацієнтів розписаний так, щоб хворі не могли зустрітися біля дверей – один вийшов а інший прийде через 5 хвилин.
Земля тут є товаром. І, що цікаво, ніхто тут не вимагає заборонити продавати землю. Тихе, спокійне життя. Євросоюз тому що…
Працював на рівних із колегами та ось 31 травня повідомили, що скоро мене перевезуть на інший об’єкт. Зібрався й став чекати.
Було цікаво: з ким із колег і де доведеться працювати?
Авто за мною прибуло 3 травня. Виходжу й бачу: в авто двоє незнайомих - керівник та виконроб. Познайомилися.
Пояснюють, що я із двома місцевими буду працювати далеко від Вільнюса - заливати бетон у ангарі. Роботи там на два дні а далі перевезуть на інше місце. Житло є а авто добиратись на роботу дадуть. Зарплату за червень отримаю 15 серпня. Щоправда в кінці місяця дадуть 200 євро авансу.
Хм, чому така затримка? – подумалося в ту мить. Очевидно тут щось не те…
Зручно всівся на задньому сидінні. Рушили й я проказав: - З Богом!
Людвікас та Мантас іронічно засміялися.
Пояснив, що є віруючим й так мене навчила мама. Ті зрозуміли й заспокоїлися.
Нехороше відчуття виникло у свідомості: не вірять в Бога отож надурити людину для них не є гріхом.
В дорозі зупинилися й купили собі хотдоги й по пляшці мінералки.
Мені навіть склянки води не запропонували. Жлоби значиться.
Поселили у п’ятикімнатному номері гуртожитку. Став роздивлятися: 5 незастелених ліжок. Всюди очевидно панічно покинутий робочий одяг (навіть випраний, котрий вже висох на балконі) та взуття. В холодильниках розпочаті пачки масла, маргарину, смальцю, майонезу, кетчупів, нарізані куски твердого сиру, розпочата банка томатного соку, цілі банки домашнього варення та соку, лимон. Навіть розпочата банку меду була. У шафі пачки мівіни, круп, вермішелі, олія, пів-банки кави, пакетики чорного чаю, пачка фруктового, цукор, сіль, перець, два кіло пророслої картоплі та зацвілий білий хліб. (Не вийняли із герметичної упаковки отож він й зіпсувався.) Хліб котрий вийняли став перетворюватися на сухарі. На столі в каструлі недоїдені отож вже запліснявілі, смердючі вареники. Біля плити термоси та контейнери для "тормозків". У шафі дві машинки для підстригання, ліки та предмети гігієни.
Усі 5 ліжок не застелені отож моїх попередників було п’ятеро. В шафах ліки, предмети гігієни, дві машинки для стрижки.
Які ж могли бути причини такої панічної втечі? Варіант, що у земляків закінчувалися візи я відкинув відразу - в такому випадку вони би доїли всі припаси. Судячи з пророслої картоплі втеча відбулася недавно. На календарі 3 червня отож зарплату за квітень, як тут заведено, їм мали видати 31 травня. Надурили отож і психанули хлопці. Факт.
Прибрався на кухні - два пакети зіпсованих продуктів та сміття виніс.
Вибрав собі ліжко біля вікна й потягнув ковдру. А там на матраці... рвані труси. Знаю: так будівельники дають наступним невдахам знак, що тут дурять народ православний.
На підвіконні лежав шоколадний батончик із під котрого виглядав стартовий пакет для мобільного. "Сімки" там не було але номер власника, звісно, був.
Зрозумів: Це хлопці послідовникам залишили - пропонують зателефонувати, щоб тих не надурили, як і їх.
Подумалося: Я ж на роботі ще не був. От відпрацюю день й зателефоную.
Вранці у двері постукали мої нові колеги. Сіли в авто й за півгодини прибули на місце – на колишню розкурочену, зарослу бур’янами ферму.
Запитав де можна переодягнутися.
- В машине!
- А де напитися води?
- Сейчас привезём.
Старший розумів російську, молодший – ні.
Зайшли в ангар. Суть роботи така: стіни разом із вікнами із склоблоків на висоту 240 см. потрібно залити бетоном товщиною 20 см. Коли виставимо щити, приїде міксер, протягнемо шланги на висоту і… Блін, це ж знову тягати ті тяженні, наповнені бетоном шланги! Поглянув на помічників: хлопці мало каші з’їли, щоб тягати таку вагу. Доведеться самому надриватись…
Мої попередники залили бетоном 2/3 стіни. Я з помічниками закрив щитами решту отож в ангарі настала напівтемрява - склопакети вже не пропускали світло. Що ж буде коли закриємо протилежну стіну?
Сонце нагріло ангар отож працював мокрий та ще й в пилюці. Привезені дві пляшки води швидко закінчилися. Допивали залишки залишені українцями, котрі до втечі працювали тут та жили в моєму помешканні. Потрібних електроінструментів та стяжок, трубок, саморізів не було. Дошки та бруси були але не нові – покручені, запилені ще й до того із іржавими цвяхами. Очевидно привезені із якогось розібраного короварника.
Ага, ради економії хочуть зліпити із гівна кулю, – зрозумів.
На диво ніхто з начальства за день так до нас так й не навідався.
- Хоть честно расчитываются за работу? – запитав у Чесіка.
- Мне Мантас целый год 1200 євро заплатить не может…
Я все зрозумів. З такою організацією праці ми тут на місяць затримаємося. Планують звинуватити, що не виконали роботу в строк й не заплатити сповна.
Ввечері під шоколадним батончиком стартового пакету не виявилося. Ага, тут хтось вже був й забрав його, щоб я не зателефонував одуреним землякам.
Задумався: - А чи не дурень я? Та тут і без дзвоника було все зрозуміло.
В суботу сказав колегам, що захворів отож мушу вертатися. Хай так і скажуть начальству.
Спакував сумку а робочий одяг, за традицією, залишив. Ті труси поклав де лежали – як застереження наступникам. (Звісно, якщо ті знають цей пароль).
Їхав назад й під звуки російськомовних пісень, котрі ради розваги собі та нам крутили водії, доходив висновку, що вкотре прикмета із взуттям справдилася – повертаюся раніше ніж планував.
...І ось я дома. Кинув сумку на підлогу й зарікся з моїм таким щастям тинятися світами у пошуках шматка хліба.

[Pestilence]

Ето планида такая, попадать всегда в передряги?

[antik]

Таки так

[главспец]

Ето планида такая, попадать всегда в передряги?

у псевдо"подрывников" такое бывает...
п.с.
а интересно, на психучете состоит, после неудачного подрыва?
Там еще про черную магию от КГБ было...

[Pestilence]

у псевдо"подрывников" такое бывает...
п.с.
а интересно, на психучете состоит, после неудачного подрыва?
Там еще про черную магию от КГБ было...

Мы все с тараканами голове, просто у каждого своя порода тараканов

[Babasha]

[а баба галамага]

Ето планида такая, попадать всегда в передряги?

Він заробляє не на 'передрягах', а на цих 'оповіданнях'
Оплата - за кількість кубометрів бетону друкованих знаків.

[antik]

Колезі телефонував. Свідкує, що двоє заробітчан там на будові померли. Вобота важка + спека + невлаштований побут + хронічні хвороби от і...