Можу й помилятися.
Але, наприклад, Марія Вілінська, вона ж Марко Вовчок - точно росіянкою була.
І тепер цей письменник в лапках, антік, відділятиме її від України і робитиме ворогом?
я під впливом обкладинки того відео від антіка згадала її...
вона була росіянкою, і українська не була її першою мовою. Але вона жила і навчалась в Україні певний час.
І ні, кажуть, що лише мама Лесі не любила її:У Петербурзі Марія Маркович задумує нове видання — журнал «Переводы лучших зарубежых писателей». Якраз із перекладацьким скандалом пов’язане фатальне рішення Марка Вовчка покинути столичний Петербург і відійти від активної літературної роботи. Річ у тім, що конкуренція у цій царині була величезною. Журнал Марії Маркович заважав багатьом заробляти гроші. Вона часом підписувала переклади, зроблені іншими людьми, користуючись узвичаєною формулою «за редакцією». І коли у виданих казках Андерсена виявили плагіат, спалахнула гостра полеміка. Закон не було порушено, він допускав використання попередніх перекладів у певних пропорціях. Але опоненти апелювали до моралі й вимагали змінити несправедливий закон. Сам Ганс-Християн Андерсен дивувався, чому навколо такого дрібного інциденту стільки галасу.
І Франко теж добре віднісся.Отож, вітчизняна патріотична спільнота не хотіла вірити, що ця росіянка змогла так пізнати душу українського народу й так бездоганно опанувати мову, аби бути авторкою «Інститутки» й «Трьох доль». Як незрідка траплялося в ХІХ столітті з жінками, що здобували літературне визнання, почали дошукуватися «справжнього» автора, котрий за неї писав. Першим цю версію запустив в академічний обіг, здається, професор Омелян Огоновський, але в усному варіанті вона побутувала й раніше. Претендентів на почесну роль не бракувало. Підносили Опанаса Марковича — от, мовляв, це він, шляхетний і закоханий, писав «народні оповідання» і від широти душі робив своїй дружині такі подарунки. Інший варіант — Пантелеймон Куліш: тут достатньо було поширювати його ж власну інтерпретацію. Молода авторка щось там прислала метрові, а він перетворив ті чернетки у справжні шедеври. Небажання «прийняти» Марка Вовчка в українське письменство засліплювало багатьох. Скажімо, Олена Пчілка вважала її «нахабною кацапкою, що вкрала українську личину, почесний вінець прекрасного українського автора»; натомість Леся Українка, за спогадами Климента Квітки, «незвичайно високо ставила Марка Вовчка». Потрібні були текстологічні дослідження, зроблені аж у 20-ті роки, щоб розвіялися будь-які сумніви.
(С)
Я не прихильник Зе, але спитай кожного на фронті і він тобі скаже, що вибори не на часі. Ви тут у тилах, я вже казав, рибної юшки переїли.
Кацапськи наративи та кацапськи прийоми, щось на кшталт "общєізвєстно" або "всє знают". Читайте історію ранннього Риму, коли там збиралися вільні люди і як вони обирали очільників, а потім вже тут Дугіних цитуйте.
несамодостатність, згодна.
та ну, я намагалась освятити лише "не та мама, що народила, а та, що виховала", руки геть від Сирського тільки тому, що він народжений на Росії.M_M писав: ↑(С)
Що й знищищило відоме видання.
Є дві окремі категорії. Твори когось з псевдонімом Марко Вовчок. І є поведінка людини що в стані "лише".
Є твори Шевченка і є поведінка тієї ж людини. Що зовсім не завжди є гарним прикладом для наступників.
Є багато шедеврів у будь-якій сфері людської діяльності. І є намагання освятити авторів. НМД це помилка.
Людина, що живе у людожерському середовищі, вимушена поводитись як людожер, просто щоб вижити.
А зміна Головкома на часі була?