Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Пролетарський суд.
Є відомості, що цар знав передбачення преподобного Серафима Саровського та інших подвижників про мученичеську долю своєї династії, революцію та трагічну долю Росії. Придворні запримітили ці передчуття в поведінці й записали слова царя: "Быть может, необходима искупительная жертва для спасения России — я буду этой жертвой".
В ніч з 16 на 17 липня 1918 року під приводом переїзду з Єкатеринбургу в безпечніше місце більшовики повели у підвал сімох членів сім'ї Романових та чотирьох членів прислуги. Комендант будинку Іпатієвих Юровський Янхель Хаімович сказав: "Николай Александрович! Ваши родственники старались Вас спасти, но этого им не пришлось. И мы принуждены Вас сами расстрелять..."
Цар не зрозумів і перепитав: "Что!?"
І тут розпочалась стрілянина…
В цей момент й збулись пророцтва Серафима Саровського та Григорія Распутіна…
Вбивці обезглавили царя та членів сім'ї, тіла облили кислотою, рештки спалили, дорогоцінності присвоїли.
Напередодні із Москви у окремому потязі, котрий складався із одного вагона, прибув чоловік із зовнішністю раввина "с чёрной, как смола бородой". Він на місці вбивства залишив написи: "Валтасар был этой ночью убит своими слугами", "Здесь, по приказанию темных сил, царь был принесен в жертву для разрушения государства. О сем извещаются все народы".
Голови династії Романових таємно доставлені в Кремль.
Через декілька днів голови династії Романових були таємно доставлені в Кремль. Можна уявити як, споглядаючи відрізані голови царя та цариці, злорадно торжествували вожді світового пролетаріату…
1924.
Ленін мертвий. Комуністичні вожді "по просьбам трудящихся" вирішили увіковічнити свого ідола. (Сьогодні у архівах немає жодного листа чи телеграми із проханням побудувати усипальницю.) Замовники мавзолею підшукали архітектору Щусєву консультанта окультних наук - визнаного авторитета археології Фредеріка Поульсена. Той показав копії капищ (зіггуратів) із котрих найвідомішим є Вавилонська вежа й навчив таїнству "творення терафима".
Абсолютну копію вершини Піраміди Місяця в Теотіуакані, - храму верховному і найбільш кривавому божеству ацтеків Уіцилопочтлі розпочали будувати в самому серці Росії за усіма правилами окультизму.
Навесні, коли відтанула земля, хлинули нечистоти з каналізаційної труби, пошкодженої при будівництві першого дерев'яного мавзолею, заливши те, що знаходилося там. Патріарх Тихон, розповідають, з сумною посмішкою мовив: "По мощах и елей", підписавши собі цим смертний вирок.
"Лікарі" вийняли мозок, в черепну порожнину поклали золоту пентаграму та ромб, забальзамували тіло й кришталевий саркофаг поставили на велику пентаграму (зірку) у центрі мавзолею.
Консультант не міг не знати найважливішого: під кришталевим саркофагом обов'язково повинні знаходитись голови страчених ворогів. Ось для чого голови страченого царя та цариці були доставлені у Москву! Значить, не усіх сатаністів колись винищив Мойсей – збереглися та процвітають їхні окультні знання!
Історія повторилась - стали славити рукотворного ідола, співати та танцювати перед ним.
Подальші події передбачити було не важко. Піддані верховних жреців із ромбами на петлицях, зірках на погонах та головних уборах, портретами ідола у владних кабінетах, на партійних квитках, значках будуть катували, убивали мільйони, десятки мільйонів людей й цим викачувати їхню життєву енергію ради наповнення силою диявола! Багато хто із жителів колись могутньої імперії погодяться прийняти на чоло печатку Люцифера радиОлексій навальний. влади над співвітчизниками, безтурботного життя. Буде нищення церков, християн, постійні війни, голодомори, репресії, розруха, страждання десятків мільйонів людей - все буде присвячене возвеличенню сатани! І "святкові демонстрації трудящихся" із комуністичними іконами сатанинських вождів навколо постаментів ідола у всіх містах на одній шостій планети. І вдячні пісні та танці жовтенят, піонерів, комсомольців, комуністів, безпартійних - все та усі будуть славити ворога Божого - диявола!
Енергія терафима з часом пригасає отож його потрібно підзаряджати жертвами впливових, знатних людей.
У 2012 Путлєр емоційно заявляв: "Я эту методику знаю. Уже 10 лет, как ее пытаются применить те, кто за границей сидит. Даже ищут так называемую сакральную жертву из числа каких-нибудь заметных людей. Сами грохнут, а потом будут власти обвинять".
І я ще тоді, почувши це, передбачив: сатанисти планують ритуальне вбивство когось дуже відомого.
Так і сталося - у 2015 біля кремлівської стіни був убитий Борис Немцов.
Пізніше 16 лютого 2024 р. сакральною жертвою став Олексій Навальний.
П.С. Сильні світу цього знають окультні таїнсва а от нас тримають за профанів. (Профан - не посвячений в окультні науки)
Якби Путлєру був не потрібний той храм сатани то він так ретельно би його не оберігав.
У нас небезпечно бути дуже відомим та впливовим політиком. У нас набагато вигідніше прикидатися простачком. Себто бути "Невловимим ДЖО".
Є відомості, що цар знав передбачення преподобного Серафима Саровського та інших подвижників про мученичеську долю своєї династії, революцію та трагічну долю Росії. Придворні запримітили ці передчуття в поведінці й записали слова царя: "Быть может, необходима искупительная жертва для спасения России — я буду этой жертвой".
В ніч з 16 на 17 липня 1918 року під приводом переїзду з Єкатеринбургу в безпечніше місце більшовики повели у підвал сімох членів сім'ї Романових та чотирьох членів прислуги. Комендант будинку Іпатієвих Юровський Янхель Хаімович сказав: "Николай Александрович! Ваши родственники старались Вас спасти, но этого им не пришлось. И мы принуждены Вас сами расстрелять..."
Цар не зрозумів і перепитав: "Что!?"
І тут розпочалась стрілянина…
В цей момент й збулись пророцтва Серафима Саровського та Григорія Распутіна…
Вбивці обезглавили царя та членів сім'ї, тіла облили кислотою, рештки спалили, дорогоцінності присвоїли.
Напередодні із Москви у окремому потязі, котрий складався із одного вагона, прибув чоловік із зовнішністю раввина "с чёрной, как смола бородой". Він на місці вбивства залишив написи: "Валтасар был этой ночью убит своими слугами", "Здесь, по приказанию темных сил, царь был принесен в жертву для разрушения государства. О сем извещаются все народы".
Голови династії Романових таємно доставлені в Кремль.
Через декілька днів голови династії Романових були таємно доставлені в Кремль. Можна уявити як, споглядаючи відрізані голови царя та цариці, злорадно торжествували вожді світового пролетаріату…
1924.
Ленін мертвий. Комуністичні вожді "по просьбам трудящихся" вирішили увіковічнити свого ідола. (Сьогодні у архівах немає жодного листа чи телеграми із проханням побудувати усипальницю.) Замовники мавзолею підшукали архітектору Щусєву консультанта окультних наук - визнаного авторитета археології Фредеріка Поульсена. Той показав копії капищ (зіггуратів) із котрих найвідомішим є Вавилонська вежа й навчив таїнству "творення терафима".
Абсолютну копію вершини Піраміди Місяця в Теотіуакані, - храму верховному і найбільш кривавому божеству ацтеків Уіцилопочтлі розпочали будувати в самому серці Росії за усіма правилами окультизму.
Навесні, коли відтанула земля, хлинули нечистоти з каналізаційної труби, пошкодженої при будівництві першого дерев'яного мавзолею, заливши те, що знаходилося там. Патріарх Тихон, розповідають, з сумною посмішкою мовив: "По мощах и елей", підписавши собі цим смертний вирок.
"Лікарі" вийняли мозок, в черепну порожнину поклали золоту пентаграму та ромб, забальзамували тіло й кришталевий саркофаг поставили на велику пентаграму (зірку) у центрі мавзолею.
Консультант не міг не знати найважливішого: під кришталевим саркофагом обов'язково повинні знаходитись голови страчених ворогів. Ось для чого голови страченого царя та цариці були доставлені у Москву! Значить, не усіх сатаністів колись винищив Мойсей – збереглися та процвітають їхні окультні знання!
Історія повторилась - стали славити рукотворного ідола, співати та танцювати перед ним.
Подальші події передбачити було не важко. Піддані верховних жреців із ромбами на петлицях, зірках на погонах та головних уборах, портретами ідола у владних кабінетах, на партійних квитках, значках будуть катували, убивали мільйони, десятки мільйонів людей й цим викачувати їхню життєву енергію ради наповнення силою диявола! Багато хто із жителів колись могутньої імперії погодяться прийняти на чоло печатку Люцифера радиОлексій навальний. влади над співвітчизниками, безтурботного життя. Буде нищення церков, християн, постійні війни, голодомори, репресії, розруха, страждання десятків мільйонів людей - все буде присвячене возвеличенню сатани! І "святкові демонстрації трудящихся" із комуністичними іконами сатанинських вождів навколо постаментів ідола у всіх містах на одній шостій планети. І вдячні пісні та танці жовтенят, піонерів, комсомольців, комуністів, безпартійних - все та усі будуть славити ворога Божого - диявола!
Енергія терафима з часом пригасає отож його потрібно підзаряджати жертвами впливових, знатних людей.
У 2012 Путлєр емоційно заявляв: "Я эту методику знаю. Уже 10 лет, как ее пытаются применить те, кто за границей сидит. Даже ищут так называемую сакральную жертву из числа каких-нибудь заметных людей. Сами грохнут, а потом будут власти обвинять".
І я ще тоді, почувши це, передбачив: сатанисти планують ритуальне вбивство когось дуже відомого.
Так і сталося - у 2015 біля кремлівської стіни був убитий Борис Немцов.
Пізніше 16 лютого 2024 р. сакральною жертвою став Олексій Навальний.
П.С. Сильні світу цього знають окультні таїнсва а от нас тримають за профанів. (Профан - не посвячений в окультні науки)
Якби Путлєру був не потрібний той храм сатани то він так ретельно би його не оберігав.
У нас небезпечно бути дуже відомим та впливовим політиком. У нас набагато вигідніше прикидатися простачком. Себто бути "Невловимим ДЖО".
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Марксизм-ленінізм – сатанинське окультне вчення.
Комуністам не потрібно було придумувати нового – вони просто підмінили християнські цінності та ритуали на антихристиянські:
В християнстві: Біблія. //// У комуністів: "Маніфест комуністичної партії" Маркса та Енгельса.
В християнстві: Свята трійця: Отець, Син, Дух Святий. //// У комуністів: Маркс, Енгельс, Ленін. Їх так і малювали разом.
В християнстві: 10 Заповідей. //// У комуністів: Заповіти Ілліча. Моральний кодекс будівника комунізму.
В християнстві: Христос-Месія. //// У комуністів – вічно живий Ленін, котрий приніс людям вчення Маркса.
В християнстві: Воскресіння Христове. //// У комуністів: День народження Леніна, проголошення мантр: Ленін вічно живий! Ленін завжди з нами!
В християнстві: Апостоли. //// У комуністів: Комісари, соратники Леніна. (Часто вони спочатку були "святими", пізніше "ворогами народу".)
В В християнстві: Священики. //// У комуністів: Парторги.
В християнстві: Царство небесне – рай. /// У комуністів: світле майбутнє – комунізм.
В християнстві: Церква з іконами. //// У комуністів: Червоний куток, Ленінська кімната зі стягами, портретами, бюстами вождів.
В християнстві: Ікони. //// У комуністів: портрети та бюсти вождів котрі були в кожній державній установі, кожному кабінеті керівників.
В християнстві: Християнські таїнства. //// У комуністів: Урочистий прийом у жовтенята, піонери, комсомол, компартію.
В християнстві: Натільний хрест, іконка. //// У комуністів: жовтенятська зірочка, піонерський галстук, комсомольський значок, партквиток.
В християнстві: Молитва. //// У комуністів: Постійне прославляння Леніна, вождів та ленінського курсу партії.
В християнстві: Святі великомученики. //// У комуністів: герої революції. Отримавші Героя посмертно - причислювалися до лику "святих".
В християнстві: Хрест. //// У комуністів: П’ятикутна зірка – пентаграма.
В християнстві: Хресний хід з іконами та хоругвами. //// У комуністів: Демонстрації трудящих з прапорами та портретами вождів.
В християнстві: Хрестові походи. //// У комуністів: Завоювання нових земель, приєднання нових "Республік".
В християнстві: Святі мощі. //// У комуністів: Мумія Леніна в мавзолеї.
В християнстві: Собори патріархів. //// У комуністів: Партійні з’їзди, пленуми.
В християнстві: Церковна служба. //// У комуністів: партійні збори з червоними стягами, портретами вождів, прославлянням політики партії.
В християнстві: 12 церковних свят. //// У комуністів: 8 Березня, 1 Травня, 7 Листопада, день народження Леніна та інших вождів, суботники…
Комуністам не потрібно було придумувати нового – вони просто підмінили християнські цінності та ритуали на антихристиянські:
В християнстві: Біблія. //// У комуністів: "Маніфест комуністичної партії" Маркса та Енгельса.
В християнстві: Свята трійця: Отець, Син, Дух Святий. //// У комуністів: Маркс, Енгельс, Ленін. Їх так і малювали разом.
В християнстві: 10 Заповідей. //// У комуністів: Заповіти Ілліча. Моральний кодекс будівника комунізму.
В християнстві: Христос-Месія. //// У комуністів – вічно живий Ленін, котрий приніс людям вчення Маркса.
В християнстві: Воскресіння Христове. //// У комуністів: День народження Леніна, проголошення мантр: Ленін вічно живий! Ленін завжди з нами!
В християнстві: Апостоли. //// У комуністів: Комісари, соратники Леніна. (Часто вони спочатку були "святими", пізніше "ворогами народу".)
В В християнстві: Священики. //// У комуністів: Парторги.
В християнстві: Царство небесне – рай. /// У комуністів: світле майбутнє – комунізм.
В християнстві: Церква з іконами. //// У комуністів: Червоний куток, Ленінська кімната зі стягами, портретами, бюстами вождів.
В християнстві: Ікони. //// У комуністів: портрети та бюсти вождів котрі були в кожній державній установі, кожному кабінеті керівників.
В християнстві: Християнські таїнства. //// У комуністів: Урочистий прийом у жовтенята, піонери, комсомол, компартію.
В християнстві: Натільний хрест, іконка. //// У комуністів: жовтенятська зірочка, піонерський галстук, комсомольський значок, партквиток.
В християнстві: Молитва. //// У комуністів: Постійне прославляння Леніна, вождів та ленінського курсу партії.
В християнстві: Святі великомученики. //// У комуністів: герої революції. Отримавші Героя посмертно - причислювалися до лику "святих".
В християнстві: Хрест. //// У комуністів: П’ятикутна зірка – пентаграма.
В християнстві: Хресний хід з іконами та хоругвами. //// У комуністів: Демонстрації трудящих з прапорами та портретами вождів.
В християнстві: Хрестові походи. //// У комуністів: Завоювання нових земель, приєднання нових "Республік".
В християнстві: Святі мощі. //// У комуністів: Мумія Леніна в мавзолеї.
В християнстві: Собори патріархів. //// У комуністів: Партійні з’їзди, пленуми.
В християнстві: Церковна служба. //// У комуністів: партійні збори з червоними стягами, портретами вождів, прославлянням політики партії.
В християнстві: 12 церковних свят. //// У комуністів: 8 Березня, 1 Травня, 7 Листопада, день народження Леніна та інших вождів, суботники…
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Школа. Вчителі - молекули Сталіна.
Минали шкільні роки. Учителі навчали нас наукам, натхненно говорили про світле комуністичне майбутнє, про мудрість єдиної партії та робітничо-селянської влади, а під час інспекторських перевірок влаштовували, як правило, показуху. Класний керівник на перервах повчала двієчників: "Учіться та вибивайтесь в начальство, а як ні, то станете простими трудівниками, бідними та безправними, як ота худоба". От ми й звикли до подвійної моралі: призвичаїлись поводитись так, як вигідно кожному на даний момент. На уроках ми говорили про мудрість комуністичної влади, а на перервах розповідали про неї анекдоти.
Ось один з них: Жили у нас дуже бідно двоє братів. Одному якимсь дивом вдалося емігрувати в США. Через деякий час той прислав листа в котрому були його фото на фоні трактора та гарного будинку й опис як розбагатів: "Прибув. Грошей немає. Поїхав у Вашингтон й біля Білого дому став їсти сіно. Вийшов Президент США й аж руками сплеснув від подиву. Я пояснив ситуацію а той… дав грошей й сказав: "Купи трактор й працюй. Розбагатієш – повернеш". Я так і вчинив. Працював, розбагатів й повернув борг".
Як брат це прочитав то й собі надумав вчинити аналогічно. Приїхав у Москву, вийшов на Красну площу й став їсти сіно. Генсек компартії це помітив й аж руками сплеснув від подиву. Той пояснив ситуацію а Генсек на те глузливо: "От же ж дурень! Йди пасись! Знаєш яка на Ленінських горах трава зелена!.."
Таємна зустріч нового 1968 року.
Частина однокласників підпільно зустрічала новий 1968 рік. На столах було спиртне. Після канікул усіх учасників тієї "п'янки" по одному викликали в кабінет директора і там лагідно пропонували допомогти виховному процесові, тобто видати імена присутніх та подробиці гулянки. Обіцяли всіляке заступництво та допомогу при подальшому вступі до інституту чи престижного училища. Якщо ж учень відмовлявся стати інформатором, то його погрозами та побоями примушували видати імена своїх спільників. Та і без того список учасників тієї гулянки лежав на столі директора, як і список тих, хто на Різдво колядував в оселях односельчан. Із тими колядниками, котрі, як казали вчителі, "поширювали релігійний дурман, прославляли народження вигаданого Ісуса, щоб вициганити в односельчан декілька копійок", розмова була не менш жорстокою.
"Кого одурити хочете? Та я знаю кожен ваш крок, кожне ваше слово!"
Трапився такий випадок. Одного ранку зайшов до мене схвильований товариш: "Посварився з батьками, так що вже не до уроків. Дозволь залишити у тебе портфель". Я погодився, виручив друга. На початку першого уроку до класу вбігла розлючений класний керівник. Попрямувала до мене і на ходу сердито: "Микола, встань!" Лівою рукою вона зняла мої окуляри, а правою долонею почала бити по обличчі, примовляючи: "Кого одурити хочете? Та я знаю кожен ваш крок, кожне ваше слово!"
З подібних випадків усі зрозуміли, що серед нас є завербовані вчителями "стукачі". З цього часу кожен когось став підозрювати, і в класі запанувала атмосфера взаємопідозри, ненависті. З прочитаних книг я знав: кожен командир старається, щоб бійці не довідались, що серед них з'явився зрадник, тому що обстановка взаємопідозри зруйнує моральний дух вояків. Ми ж знали, що серед нас є "шістки". Виникало відчуття, що дирекція навмисне роздмухує взаємопідозру, щоб ми не змогли об'єднавшись, дружно підняти бунт. Звичайно, інформатор полегшує роботу керівникам будь-якого колективу, однак він ніколи не "настукає" на себе, а тому намагаються навербувати їх якнайбільше, щоб мати різнобічну інформацію.
Під час уроку хтось невлучно кинув зіжмаканий аркуш, і той упав на стіл учительки. Вона сердито: "Хто кинув?" Усі мовчали, як партизани. У відповідь на мовчання з її вуст пролунав ультиматум: "Якщо після перерви винний не признається, я викличу директора". На перерві почалися взаємні звинувачення, що призвело до сварки між учнями. У цей час я читав газету і, звичайно, нікого не звинувачував. Ось задзвенів дзвоник на урок. Хто ж відповість за цей проступок? Усі звинуватили чомусь... мене: "Бач, яка тихоня - мовчить, нікого не звинувачує, участі не бере! Значить, це він, - відчуває провину й тому сидить тихо". Мене принижували, били посеред класу, а справжній винуватець сидів і мовчав. Минали дні, місяці, але він так і не вибачився.
Кожного примусять зробити підлість.
Для розуміння процесу виховання молодої радянської людини - майбутнього будівника комунізму, наведу ще декілька повчальних епізодів. Серед уроку вчителька звертається до учнів: "Я вийду на хвилину, а ви посидьте тихенько, бо інакше директор почує і тоді біда буде".
Декілька секунд панує мертва тиша. Аж ось у когось випадково падає лінійка, хтось ненароком чхнув, десь скрипнула парта. На порушників тиші дружно зашикали з усіх боків. Від цих шикань та окриків зчинився незначний шум. Звідусіль залунали вигуки: "Тихо!, Тихо!" від чого зчинився ще більший гамір. Почали кричати хором: "Ти-ши-на!" Дехто намагається всіх перекричати. Галас стоїть, хоч вуха затикай. Однак закликів уже не чути, а тому знаходяться активісти, які намагаються силоміць вгамувати найактивніших борців за тишу. Ті активно захищаються. Біля парт стає тіснувато, отож бійка переміщується на середину класу. Здається, від галасу вже школа хитається... (А я не боровся за тишу - мовчав. І може, саме мого голосу не вистачило, щоб та школа завалилася.)
У цей момент відчиняються двері, й до класу заходить директор із червоною від злості вчителькою. Вмить настає мертва тиша. Бійці витирають заюшені носи, поправляють одяг. Тикають один на іншого пальцями і майже в один голос виправдовуються: "А він перший почав!"
Директор бере обох за загривки й зіштовхує їх лобами раз, другий, третій. Потім звертається до класу:
- Хто кричав?
Усі мовчать. Називає першого-ліпшого учня:
- Встань! Хто кричав?
- Усі кричали…
- Усі - це хто? Прізвище назви!
Він хоче чути прізвища порушників! Кулаки в нього стиснуті, із рота бризкає слина. Підходить до найближчого учня впритул і всім своїм виглядом показує, що зараз буде бити. Бідолаха, щоб уникнути покарання, називає чиєсь ім'я. Директор розвертається й підходить до названого учня: "Хто кричав?". Відстань щомиті зменшується, і, перелякавшись, той називає... моє ім'я! Тепер уже директор іде до мене. Ох, біда буде! Кого, ну кого ж не шкода видати? І я називаю того, хто видав мене минулого разу. Отже, ми квити. Тепер уже він має когось видати. І майже кожного учня примусять таким чином зробити підлість, а потім принижуватимуть, смикатимуть за вуха та чуба, ставитимуть двійки за поведінку, записуватимуть порушення у щоденник, примусять до кінця дня проводити уроки стоячи і, обов'язково викличуть до школи батьків... Аж ось лунає довгожданий дзвінок (адже все колись-то закінчується.) Учителі виходять із класу, а у кожного з нас на душі стає гидко, соромно глянути в очі один одному.
Поволі до нас дійшло, що такою поведінкою дирекція школи підштовхує нас не виясняти відносини в межах школи. Тоді хлопці, котрі посварилися, йшли у супроводі однокласників у безлюдне місце й там чубилися. Бійцям була умова: битися до першої крові і при цьому не хапатися за каміння а пізніше не скаржитися батькам. Щоправда, на правило битися до першої крові часто не зважали – бійці так входили в азарт, що крові вже не помічали. Доводилося їх розбороняти силоміць.
Замаскована лицемірством неприязнь.
Здавна запримітив у людях замасковану лицемірством неприязнь до свого ближнього. Разом із тим мої ровесники були одностайними у іронічному відношенні до "кутлян" - мешканців околиці (кутка). Усе так, але ця неприязнь забувалась і всі об'єднувались як тільки мова заходила про "пітомнікських" - переселенців, котрим влада надала житло поза селом та працевлаштувала у плодорозсадницькому радгоспі (плодопітомніку).
Переселенці не мали у наших краях родинних зв'язків, обжитого житла, отож їм доводилось докладати досить багато зусиль, щоб на новому місці налагодити побут та призвичаїтись. Цілком логічно, що вони на селян дивилися скоса - по чорному заздрили багатшому життю корінних жителів.
Запримітив, що, звиклі усе необхідне купувати у магазині чи то красти у радгоспі, вони не поспішали заводити власне підсобне господарство. Це пізніше їх саме життя примусило брати приклад із селян - поблизу осель будувати хліви для вирощування худоби та птиці, обробляти присадибні ділянки та городи. До церкви переселенці, як правило, не ходили. Хіба що для видимості з'являлись раз у рік - на Великдень святити кошики із паскою, м'ясом, маслом, сиром, яйцями-крашанками...
Серед селян здавна стало звичним присвоювати один одному глузливі клички. Мотивом могла бути природна вада, риса характеру, безглуздий учинок чи незначна помилка. Колись ще у дитячі роки моєму майбутньому батькові селяни докорили бідною шапкою. Той признався: "Якби ж то гроші бури…" От із того моменту й став мій майбутній батько довіку "Бури". Пізніше я не раз чув як батько при знайомстві пояснював: "Не шукайте мене по прізвищу - його мало хто знає. Запитайте, де живе чоловік, котрого звуть по вуличному "Бури". Тут то вже кожен хату покаже". Пізніше ця кличка перейшла у спадок до мене. От і став я "Бури" і разом із тим "очкариком".
Неприязнь між селянами та "пітомнікськими" тліла доки не дійшло до мордобою. Сталось так, що там під час молодіжної гулянки місцеві хлопці гуртом побили нашого парубка. Скривавлений юнак прибіг у село, зібрав компанію друзів, ті прибули на місце інциденту й помстились - спересердя відлупцювали усіх без розбору. У відповідь наступного вечора "пітомнікські" зібрали гурт добровольців і вже ті з'явились в селі та жорстоко помстились за розбійний напад. З тих пір їхні та наші парубки часто збирались для безжального взаємного мордобою. Бійки проходили без правил - у хід ішли кулаки, палиці, шланги, кастети, каміння.
Ейфорія молодечої уседозволеності.
У наших краях є звичай на весіллях пригощати "запорожців". (Запорожці - непрошені гості, котрі стоять за порогом.) Батьки молодих розуміють, що їх ніхто не силує пригощати непрошених гостей, але разом із тим якщо пожаліти графин чи два самогону, то серед ображених можуть знайтися здатні зіпсувати весілля. А ще по селу піде розголос, що батьки молодих так і не пригостили "запорожців". Тут логіка проста: тим зекономленим графином самогону не розбагатієш, а пригостиш - не збіднієш.
Сталось так що під час весілля гості посварились з "запорожцями". Виникла групова бійка під час котрої наші хлопці жорстоко побили "Носа" - "пітомнікського" парубка. Невдовзі від отриманих травм потерпілий помер. Розпочалось судове розслідування. Один з учасників бійки взяв усю провину на себе й цим самим "відмазав" друзів. (Пізніше в подяку за таке благородство подільники щедро "гріли" товариша в ув'язненні й після звільнення буквально носили на руках.) Це нічим не виправдане вбивство одного парубка й безглузде ув'язнення іншого примусило усіх схаменутись, отямитись. Побоїща вмить припинились але от неприязнь так і залишилась…
Подумати тоді не міг, що все моє подальше життя пройде в атмосфері нічим не виправданої, безглуздої, лицемірством замаскованої та цілком відвертої взаємної ненависті, неприязні...
Результат виховання в дусі Павлика Морозова.
Одного разу я першим довідався, що вчителька, котра мала вести останній урок, захворіла. Це означало, що раніше підемо додому. Я швиденько написав із цього приводу оголошення і приліпив на дошці. Уже розпочався урок, а вчительки все нема, отож у класі стало галасливо. Це привернуло увагу директора, який, зайшовши до класу, помітив білий папірець на дошці. Знову пролунало його улюблене в такій ситуації: "Хто це написав?"
Я, як це було у нашій школі звичним, промовчав. Тоді директор звелів кожному помінятися із сусідом по парті зошитами і звірити почерк. Мій сусід, котрий іноді списував у мене контрольні та домашні завдання, радісно продав мене. Директор похвалив його за спостережливість, а мене посеред класу добряче посмикав за вуха. І, що характерно, надалі мій сусід поводився зі мною спокійно, ніби нічого надзвичайного не сталося. Він відверто дивився мені у вічі, не розуміючи підлості свого вчинку - давалася взнаки "виховна" робота педагогічного колективу. В даному випадкові скоріше всього вирішальну роль зіграло те, що мій сусід по парті був "пітомнікським", а я - жителем села. Це він так на мені помстився селянам за вбивство "Носа". Було дуже боляче від образи - я юнак неконфліктний, а це означає, що до тих побоїщ, а тим більше до вбивства їхнього парубка не мав жодного відношення...
Використовуючи підлі методи, досягли протилежного: виховали нас лицемірними, продажними пристосуванцями.
Подібні сцени відбувалися майже щодня аж до закінчення восьмирічки. Гірко про це згадувати, та, як кажуть, з пісні слів не викинеш. Учителі били двієчників, щоб примусити їх учитися. Обшукували портфелі та кишені, щоб ми не носили чого не слід. Знайдені записки зачитували перед усіма, щоб висміяти передчасні юнацькі любовні мрії. Керівник класу - Марія Степанівна на батьківських зборах навчала батьків результативних методів виховання: "Бий і слухай, чи дихає! Виросте - спасибі скаже".
Я розумію вчителів: вони старалися для нашого ж блага. І били нас, і "стукачів" заводили, і обшукували, і принижували з однією метою: щоб ми виросли достойними людьми. Воно то так але, використовуючи підлі методи, досягли протилежного: виховали нас лицемірними, продажними пристосуванцями.
Щоб помститись, хтось порізав у гардеробі чуже пальто. Мама власниці зіпсованого пальто прийшла до школи та й улаштувала учителям скандал. Ті зганяли злість на нас, а ми - на слабших за себе. І це не дивно, бо зло породжує зло. Саме так! Чув же розповідь про звіряче зґвалтовану дівчину, котра пізніше, щоб помститись людям, влаштувалась в НКВС й стала там цілком законно убивати приречених на кару смерті "ворогів народу"...
Не дивно, що при такій атмосфері взаємовідносин у жодного з нас не виникло бажання запропонувати однокласникам зустрітись у майбутньому.
П.С.Як нас виховали такими й ми виросли. Байдужими пристосуванцями...
Минали шкільні роки. Учителі навчали нас наукам, натхненно говорили про світле комуністичне майбутнє, про мудрість єдиної партії та робітничо-селянської влади, а під час інспекторських перевірок влаштовували, як правило, показуху. Класний керівник на перервах повчала двієчників: "Учіться та вибивайтесь в начальство, а як ні, то станете простими трудівниками, бідними та безправними, як ота худоба". От ми й звикли до подвійної моралі: призвичаїлись поводитись так, як вигідно кожному на даний момент. На уроках ми говорили про мудрість комуністичної влади, а на перервах розповідали про неї анекдоти.
Ось один з них: Жили у нас дуже бідно двоє братів. Одному якимсь дивом вдалося емігрувати в США. Через деякий час той прислав листа в котрому були його фото на фоні трактора та гарного будинку й опис як розбагатів: "Прибув. Грошей немає. Поїхав у Вашингтон й біля Білого дому став їсти сіно. Вийшов Президент США й аж руками сплеснув від подиву. Я пояснив ситуацію а той… дав грошей й сказав: "Купи трактор й працюй. Розбагатієш – повернеш". Я так і вчинив. Працював, розбагатів й повернув борг".
Як брат це прочитав то й собі надумав вчинити аналогічно. Приїхав у Москву, вийшов на Красну площу й став їсти сіно. Генсек компартії це помітив й аж руками сплеснув від подиву. Той пояснив ситуацію а Генсек на те глузливо: "От же ж дурень! Йди пасись! Знаєш яка на Ленінських горах трава зелена!.."
Таємна зустріч нового 1968 року.
Частина однокласників підпільно зустрічала новий 1968 рік. На столах було спиртне. Після канікул усіх учасників тієї "п'янки" по одному викликали в кабінет директора і там лагідно пропонували допомогти виховному процесові, тобто видати імена присутніх та подробиці гулянки. Обіцяли всіляке заступництво та допомогу при подальшому вступі до інституту чи престижного училища. Якщо ж учень відмовлявся стати інформатором, то його погрозами та побоями примушували видати імена своїх спільників. Та і без того список учасників тієї гулянки лежав на столі директора, як і список тих, хто на Різдво колядував в оселях односельчан. Із тими колядниками, котрі, як казали вчителі, "поширювали релігійний дурман, прославляли народження вигаданого Ісуса, щоб вициганити в односельчан декілька копійок", розмова була не менш жорстокою.
"Кого одурити хочете? Та я знаю кожен ваш крок, кожне ваше слово!"
Трапився такий випадок. Одного ранку зайшов до мене схвильований товариш: "Посварився з батьками, так що вже не до уроків. Дозволь залишити у тебе портфель". Я погодився, виручив друга. На початку першого уроку до класу вбігла розлючений класний керівник. Попрямувала до мене і на ходу сердито: "Микола, встань!" Лівою рукою вона зняла мої окуляри, а правою долонею почала бити по обличчі, примовляючи: "Кого одурити хочете? Та я знаю кожен ваш крок, кожне ваше слово!"
З подібних випадків усі зрозуміли, що серед нас є завербовані вчителями "стукачі". З цього часу кожен когось став підозрювати, і в класі запанувала атмосфера взаємопідозри, ненависті. З прочитаних книг я знав: кожен командир старається, щоб бійці не довідались, що серед них з'явився зрадник, тому що обстановка взаємопідозри зруйнує моральний дух вояків. Ми ж знали, що серед нас є "шістки". Виникало відчуття, що дирекція навмисне роздмухує взаємопідозру, щоб ми не змогли об'єднавшись, дружно підняти бунт. Звичайно, інформатор полегшує роботу керівникам будь-якого колективу, однак він ніколи не "настукає" на себе, а тому намагаються навербувати їх якнайбільше, щоб мати різнобічну інформацію.
Під час уроку хтось невлучно кинув зіжмаканий аркуш, і той упав на стіл учительки. Вона сердито: "Хто кинув?" Усі мовчали, як партизани. У відповідь на мовчання з її вуст пролунав ультиматум: "Якщо після перерви винний не признається, я викличу директора". На перерві почалися взаємні звинувачення, що призвело до сварки між учнями. У цей час я читав газету і, звичайно, нікого не звинувачував. Ось задзвенів дзвоник на урок. Хто ж відповість за цей проступок? Усі звинуватили чомусь... мене: "Бач, яка тихоня - мовчить, нікого не звинувачує, участі не бере! Значить, це він, - відчуває провину й тому сидить тихо". Мене принижували, били посеред класу, а справжній винуватець сидів і мовчав. Минали дні, місяці, але він так і не вибачився.
Кожного примусять зробити підлість.
Для розуміння процесу виховання молодої радянської людини - майбутнього будівника комунізму, наведу ще декілька повчальних епізодів. Серед уроку вчителька звертається до учнів: "Я вийду на хвилину, а ви посидьте тихенько, бо інакше директор почує і тоді біда буде".
Декілька секунд панує мертва тиша. Аж ось у когось випадково падає лінійка, хтось ненароком чхнув, десь скрипнула парта. На порушників тиші дружно зашикали з усіх боків. Від цих шикань та окриків зчинився незначний шум. Звідусіль залунали вигуки: "Тихо!, Тихо!" від чого зчинився ще більший гамір. Почали кричати хором: "Ти-ши-на!" Дехто намагається всіх перекричати. Галас стоїть, хоч вуха затикай. Однак закликів уже не чути, а тому знаходяться активісти, які намагаються силоміць вгамувати найактивніших борців за тишу. Ті активно захищаються. Біля парт стає тіснувато, отож бійка переміщується на середину класу. Здається, від галасу вже школа хитається... (А я не боровся за тишу - мовчав. І може, саме мого голосу не вистачило, щоб та школа завалилася.)
У цей момент відчиняються двері, й до класу заходить директор із червоною від злості вчителькою. Вмить настає мертва тиша. Бійці витирають заюшені носи, поправляють одяг. Тикають один на іншого пальцями і майже в один голос виправдовуються: "А він перший почав!"
Директор бере обох за загривки й зіштовхує їх лобами раз, другий, третій. Потім звертається до класу:
- Хто кричав?
Усі мовчать. Називає першого-ліпшого учня:
- Встань! Хто кричав?
- Усі кричали…
- Усі - це хто? Прізвище назви!
Він хоче чути прізвища порушників! Кулаки в нього стиснуті, із рота бризкає слина. Підходить до найближчого учня впритул і всім своїм виглядом показує, що зараз буде бити. Бідолаха, щоб уникнути покарання, називає чиєсь ім'я. Директор розвертається й підходить до названого учня: "Хто кричав?". Відстань щомиті зменшується, і, перелякавшись, той називає... моє ім'я! Тепер уже директор іде до мене. Ох, біда буде! Кого, ну кого ж не шкода видати? І я називаю того, хто видав мене минулого разу. Отже, ми квити. Тепер уже він має когось видати. І майже кожного учня примусять таким чином зробити підлість, а потім принижуватимуть, смикатимуть за вуха та чуба, ставитимуть двійки за поведінку, записуватимуть порушення у щоденник, примусять до кінця дня проводити уроки стоячи і, обов'язково викличуть до школи батьків... Аж ось лунає довгожданий дзвінок (адже все колись-то закінчується.) Учителі виходять із класу, а у кожного з нас на душі стає гидко, соромно глянути в очі один одному.
Поволі до нас дійшло, що такою поведінкою дирекція школи підштовхує нас не виясняти відносини в межах школи. Тоді хлопці, котрі посварилися, йшли у супроводі однокласників у безлюдне місце й там чубилися. Бійцям була умова: битися до першої крові і при цьому не хапатися за каміння а пізніше не скаржитися батькам. Щоправда, на правило битися до першої крові часто не зважали – бійці так входили в азарт, що крові вже не помічали. Доводилося їх розбороняти силоміць.
Замаскована лицемірством неприязнь.
Здавна запримітив у людях замасковану лицемірством неприязнь до свого ближнього. Разом із тим мої ровесники були одностайними у іронічному відношенні до "кутлян" - мешканців околиці (кутка). Усе так, але ця неприязнь забувалась і всі об'єднувались як тільки мова заходила про "пітомнікських" - переселенців, котрим влада надала житло поза селом та працевлаштувала у плодорозсадницькому радгоспі (плодопітомніку).
Переселенці не мали у наших краях родинних зв'язків, обжитого житла, отож їм доводилось докладати досить багато зусиль, щоб на новому місці налагодити побут та призвичаїтись. Цілком логічно, що вони на селян дивилися скоса - по чорному заздрили багатшому життю корінних жителів.
Запримітив, що, звиклі усе необхідне купувати у магазині чи то красти у радгоспі, вони не поспішали заводити власне підсобне господарство. Це пізніше їх саме життя примусило брати приклад із селян - поблизу осель будувати хліви для вирощування худоби та птиці, обробляти присадибні ділянки та городи. До церкви переселенці, як правило, не ходили. Хіба що для видимості з'являлись раз у рік - на Великдень святити кошики із паскою, м'ясом, маслом, сиром, яйцями-крашанками...
Серед селян здавна стало звичним присвоювати один одному глузливі клички. Мотивом могла бути природна вада, риса характеру, безглуздий учинок чи незначна помилка. Колись ще у дитячі роки моєму майбутньому батькові селяни докорили бідною шапкою. Той признався: "Якби ж то гроші бури…" От із того моменту й став мій майбутній батько довіку "Бури". Пізніше я не раз чув як батько при знайомстві пояснював: "Не шукайте мене по прізвищу - його мало хто знає. Запитайте, де живе чоловік, котрого звуть по вуличному "Бури". Тут то вже кожен хату покаже". Пізніше ця кличка перейшла у спадок до мене. От і став я "Бури" і разом із тим "очкариком".
Неприязнь між селянами та "пітомнікськими" тліла доки не дійшло до мордобою. Сталось так, що там під час молодіжної гулянки місцеві хлопці гуртом побили нашого парубка. Скривавлений юнак прибіг у село, зібрав компанію друзів, ті прибули на місце інциденту й помстились - спересердя відлупцювали усіх без розбору. У відповідь наступного вечора "пітомнікські" зібрали гурт добровольців і вже ті з'явились в селі та жорстоко помстились за розбійний напад. З тих пір їхні та наші парубки часто збирались для безжального взаємного мордобою. Бійки проходили без правил - у хід ішли кулаки, палиці, шланги, кастети, каміння.
Ейфорія молодечої уседозволеності.
У наших краях є звичай на весіллях пригощати "запорожців". (Запорожці - непрошені гості, котрі стоять за порогом.) Батьки молодих розуміють, що їх ніхто не силує пригощати непрошених гостей, але разом із тим якщо пожаліти графин чи два самогону, то серед ображених можуть знайтися здатні зіпсувати весілля. А ще по селу піде розголос, що батьки молодих так і не пригостили "запорожців". Тут логіка проста: тим зекономленим графином самогону не розбагатієш, а пригостиш - не збіднієш.
Сталось так що під час весілля гості посварились з "запорожцями". Виникла групова бійка під час котрої наші хлопці жорстоко побили "Носа" - "пітомнікського" парубка. Невдовзі від отриманих травм потерпілий помер. Розпочалось судове розслідування. Один з учасників бійки взяв усю провину на себе й цим самим "відмазав" друзів. (Пізніше в подяку за таке благородство подільники щедро "гріли" товариша в ув'язненні й після звільнення буквально носили на руках.) Це нічим не виправдане вбивство одного парубка й безглузде ув'язнення іншого примусило усіх схаменутись, отямитись. Побоїща вмить припинились але от неприязнь так і залишилась…
Подумати тоді не міг, що все моє подальше життя пройде в атмосфері нічим не виправданої, безглуздої, лицемірством замаскованої та цілком відвертої взаємної ненависті, неприязні...
Результат виховання в дусі Павлика Морозова.
Одного разу я першим довідався, що вчителька, котра мала вести останній урок, захворіла. Це означало, що раніше підемо додому. Я швиденько написав із цього приводу оголошення і приліпив на дошці. Уже розпочався урок, а вчительки все нема, отож у класі стало галасливо. Це привернуло увагу директора, який, зайшовши до класу, помітив білий папірець на дошці. Знову пролунало його улюблене в такій ситуації: "Хто це написав?"
Я, як це було у нашій школі звичним, промовчав. Тоді директор звелів кожному помінятися із сусідом по парті зошитами і звірити почерк. Мій сусід, котрий іноді списував у мене контрольні та домашні завдання, радісно продав мене. Директор похвалив його за спостережливість, а мене посеред класу добряче посмикав за вуха. І, що характерно, надалі мій сусід поводився зі мною спокійно, ніби нічого надзвичайного не сталося. Він відверто дивився мені у вічі, не розуміючи підлості свого вчинку - давалася взнаки "виховна" робота педагогічного колективу. В даному випадкові скоріше всього вирішальну роль зіграло те, що мій сусід по парті був "пітомнікським", а я - жителем села. Це він так на мені помстився селянам за вбивство "Носа". Було дуже боляче від образи - я юнак неконфліктний, а це означає, що до тих побоїщ, а тим більше до вбивства їхнього парубка не мав жодного відношення...
Використовуючи підлі методи, досягли протилежного: виховали нас лицемірними, продажними пристосуванцями.
Подібні сцени відбувалися майже щодня аж до закінчення восьмирічки. Гірко про це згадувати, та, як кажуть, з пісні слів не викинеш. Учителі били двієчників, щоб примусити їх учитися. Обшукували портфелі та кишені, щоб ми не носили чого не слід. Знайдені записки зачитували перед усіма, щоб висміяти передчасні юнацькі любовні мрії. Керівник класу - Марія Степанівна на батьківських зборах навчала батьків результативних методів виховання: "Бий і слухай, чи дихає! Виросте - спасибі скаже".
Я розумію вчителів: вони старалися для нашого ж блага. І били нас, і "стукачів" заводили, і обшукували, і принижували з однією метою: щоб ми виросли достойними людьми. Воно то так але, використовуючи підлі методи, досягли протилежного: виховали нас лицемірними, продажними пристосуванцями.
Щоб помститись, хтось порізав у гардеробі чуже пальто. Мама власниці зіпсованого пальто прийшла до школи та й улаштувала учителям скандал. Ті зганяли злість на нас, а ми - на слабших за себе. І це не дивно, бо зло породжує зло. Саме так! Чув же розповідь про звіряче зґвалтовану дівчину, котра пізніше, щоб помститись людям, влаштувалась в НКВС й стала там цілком законно убивати приречених на кару смерті "ворогів народу"...
Не дивно, що при такій атмосфері взаємовідносин у жодного з нас не виникло бажання запропонувати однокласникам зустрітись у майбутньому.
П.С.Як нас виховали такими й ми виросли. Байдужими пристосуванцями...
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Хочете пораду як перемогти Рассею?
А ви поступіть як німці колись - розваліть її з середини. Ось як це було колись:
Оригінальна тактика війни: засилання троянського коня.
У Першій світовій війні головним ворогом царської Росії була Німеччина. Помиляється той хто вважає, що перемогу у кожній війні забезпечує кількість сучасної зброї, талант полководців та хоробрість вояків. Ні, тут багато нюансів, політичних та тактичних ходів, хитрощів. Звичною є така тактика: уряд кожної воюючої сторони вишукує у ворожій державі невдоволених владою людей й усіляко підтримує їх, щоб ті із середини ослабили, розхитали, розвалили ворожу державу. Таким подарунком долі для німців став лідер комуністів - Ленін. Для забезпечення більшовицької підривної діяльності на користь кайзерівської Німеччини в Стокгольмі був створений банк. Керівником його з подачі Леніна став більшовик Я.С.Ганецький, котрий за 8 місяців до війни завербувався працювати на німецьку розвідку. Гроші Леніну поступали через Парвуса-Генфольда - платного агента кайзерівської Німеччини. В одній із розписок той писав: "Мною 29 декабря 1915 получен один миллион рублей в русских банкнотах для поддержки революционного движения в России от германского посланника в Копенгагене. Др. А.Гельфонд".
У вирішальний момент німці переправили Леніна у ворожу Росію в запломбованому вагоні на зразок троянського коня. Серед пасажирів також були: Зінов'єв, Розенблюм, Абрамович, Усієвич та два професійні німецькі розвідники - Андерс та Еріх. Наступного дня у Берлін прийшло термінове секретне донесення: "Въезд Ленина в Россию удался. Он работает полностью по нашому желанию".
В той же час із США в Росію на завантаженому зброєю та золотом кораблі направився Лев Троцький (справжнє ім'я - Лейба Бронштейн) у супроводі 227 "революціонерів". Як виявилося, німці не помилилися…
Ленін продемонстрував нелюдську енергію (виступав на мітингах по 2-3 рази в день); у нього з'явилась воістину сатанинська інтуїція (жодного разу не помилився в тогочасних політичних іграх). Більше того: у "вождя революції" проявилися магічні здібності. "Сегодня - рано, завтра будет поздно. Промедление смерти подобно" - так геніально "вождь" угадав найуразливіший для монархії момент збройного захоплення влади.
(Пізніше за подібною схемою Радянський Союз щедро фінансував зарубіжні компартії, навчав на своїй території комуністичних вождів захоплювати владу, будувати безкласові суспільства, вчив диверсантів, постачав терористам вибухівку та вогнепальну зброю. Дійшло навіть до поставок ядерних ракет на Кубу, що мало не привело світ до термоядерної катастрофи!)
"Хто був ніким той стане всім".
Слід знати: є окремі особистості, котрі уміють гарними словами та відповідною поведінкою зачаровувати натовп, - вони випромінюють енергетику котра ніби магніт притягує великі маси народу. Колись до Ісуса Христа та учнів люди приходили отримати фізичне та душевне зцілення, навчитись заповітів праведності, знайти спокій, надію після тілесної смерті отримати життя вічне у небесних оселях.
Вождь комуністів Ульянов (Ленін) теж збирав великі натовпи, але він приваблював іншим - обіцянками побудови земного раю. Спокушував легковірних обивателів обіцянками халявного збагачення, проповідував "рівність, братерство та волю", обіцяв, що при новій владі "хто був ніким той стане всім", що кожна кухарка зможе навчитися керувати державою. Подібними заявами він давав зрозуміти: після повалення монархічного устрою для простого люду звільниться дуже багато керівних посад.
У "Апрельских тезисах", написаних у революційному 1917 Ленін обіцяв, що після захоплення влади більшовиками буде створений апарат влади, де: "…плата всем чиновникам при выборности и сменяемости всех их в любое время не выше средней платы хорошего рабочего", і взагалі держава буде: "…новым типом государства без полиции, без постоянной армии, без привилегированного чиновничества".
Привид комунізму (сатанізму) ходив, ходив по Європі, а прийшов у Росію.
Війська бились на фронтах, отож, Зимовий палац, в котрому знаходився Тимчасовий уряд, охороняла жменька необстріляних молодих юнкерів. Перед тим Керенський скасував військову дисципліну в армії та встановив демократію. Петроградському гарнізону був даний наказ виступити на захист Батьківщин та вояки демократично той наказ проігнорували – ніхто не хотів помирати. Ясна річ, збройний переворот цікавіший за кровопролитну війну...
На вулицях була породжена кровопролитною війною величезна кількість безпритульних, нещасних, невдоволених владою, абсолютно морально деградованих, здатних на будь-який злочин, озлоблених на весь світ людей, котрим у цьому житті втрачати вже нічого.
Скориставшись такою безпечністю, таким подарунком долі, озброєні революціонери спочатку захопили почти, телеграф, розвели мости а вже після того увійшли й заарештували урядовців. Владу у величезній імперії захопив новий "пахан" - Ленін із своєю "братвою" - комуністами. Та не мости заколотники розвели - вони розвели, роз'єднали, розпорошили націю й пізніше знищували громадян поодинці…
Наступного дня вождь комуністів - Ленін на Установчих зборах поставив делегатів перед фактом: "Социалистическая революция, о необходимости которой всё время говорили большевики, свершилась!" Ось так привид комунізму (сатанізму) ходив, ходив по Європі, а прийшов у Росію.
"Большевики победили. Все было предельно просто".
Засновник російської і американської соціологічних шкіл Пітірім Сорокін писав про Леніна: "...этот человек может пойти далеко. Почему? Да потому, что он готов поощрить толпу на любое насилие, преступление, жестокость".
А ось результат: "Большевики победили. Все было предельно просто. Временное правительство и только что открывшийся Первый Всероссийский съезд Советов были сметены с такой же легкостью, как и царский режим в свое время. Через Петроградский Совет рабочих депутатов большевики установили господство над рабочим классом. Солдаты и петроградские рабочие, хорошо вооруженные и моторизированные, захватили Зимний дворец... Осажденные министры не были убиты, их лишь загнали в Петропавловскую крепость, где томились царские министры. Участь, постигшая женщин, была куда страшнее, чем вообще способно представить наше воображение. Многие были убиты; те же, кого избежала милосердная смерть, были варварски изнасилованы. Они были обесчещены столь отвратительным способом, что вскоре скончались в ужасающих агониях. Многие из официальных лиц Временного правительства тоже были умерщвлены с садистским зверством".
Міністр фінансів Російської імперії С.К.Бельгард так писав у щоденнику:
"...Зимний Дворец был занят большевиками, разграблен и изгажен. Дворцовая церковь осквернена, а церковная завеса украдена. Над беззащитными юнкерами творят зверства... Кладовые Зимнего Дворца разгромлены, серебро расхищено, ценный фарфор перебит. Женский батальон затащен в казармы Павловского полка и изнасилован. В сущности, то, что вчера произошло, - не политический переворот, не восстание, а просто военный заговор. Большевистская свобода печати - уничтожение всех органов, кроме "Правды" и пр. В наш министерский лазарет принесли убитого мальчика-рассыльного лет двенадцати. Помощник военного министра кн. Туманов убит озверевшими солдатами, линчеван и брошен в Мойку. Убита госпожа Слуцкая. Воображаю, как радуются теперь немцы при прелестных известиях из России... По городу блуждают немецкие офицеры, снабженные разрешениями большевистского правительства. Попадаются и немецкие солдаты. Нет никаких сомнений, что восстание организовано немцами и на немецкие деньги... Кто бывал в эти дни в Смольном, утверждает, что все заправилы - жиды..."
У Росії - величезному православному монастирі владу захопили іновірці: Бронштейни, Бланки, Апфельбауми, Розенблати, Капітельмани й стали силою зброї насаджувати сатанинський марксистсько-ленінський устав.
"Гуляй, Ванька, - бога нет!"
Багато добропорядних громадян, щиро повіривши абсурдним обіцянкам, кинулись в полум'я революції. Не знали бідолашні, що рай без Бога називається пеклом. Раз Бога нема, то і вигаданих заповідей дотримуватись не потрібно - усе дозволено! "Гуляй, Ванька, - бога нет!" Революціонери дали цілковиту свободу абсолютно усім, навіть відкрили тюрми й випустили усіх злочинців. З огляду на цей "гуманний" крок подальші події передбачити було не важко.
Робітники та матроси кинулись громити винні погреби аристократів. Пробивали бочки, заповнювали підвали вином, ниряли туди з головою й часто тонули. В той час вождь революції - Ленін запропонував гнати спирт із... торфу, а вчені всерйоз намагались отримати горілку із... фекалій!
Пролетарський поет Демьян Бедный відгукнувся негайно:
"Вот настали времена,
Что ни день, то чудо.
Водку гонят из говна,
По три литра с пуда".
(Пізніше М.Хрущов, дізнавшись скільки кукурудзи та пшениці йде на виробництво спиртних напоїв, заявив: "Будем гнать из нефти!")
Цікаво, що такі видатні інтелігенти як Горький, Короленко кривавий характер більшовицької революції пов'язували із... низькою культурою народу. В циклі статей "Несвоевременные мысли" (Заметки о культуре и революции) письменники звинувачували не саму революцію, а "бескультурье народа":
"Наша революция дала полный простор всем дурным и звериным инстинктам", "Я особенно подозрительно, особенно недоверчиво отношусь к русскому человеку у власти, - недавний раб, он становится самым разнузданным деспотом, как только приобретает возможность быть владыкой ближнего своего".
"Ешь ананасы, рябчиков жуй - день твой последний приходит, буржуй!"
Ви власник гарного будинку, котрий побудували, купили чи отримали у спадок. Маєте підприємство на котрому працює раніше безпритульний юнак, котрого Ви пожаліли та й надали житло та роботу. Ваш батрак неграмотний та лінивий: скільки не вчи - одні двійки. Іноді Ви сварили його за лінь, брак у роботі та запізнення, а він по-чорному заздрив вашому достаткові та запам'ятовував усі образи. Та ось стався державний переворот і ідеологи комунізму дали владу тим, хто раніше був ніким. Приходить до Вас колишній наймит із групою озброєних "товарищей". Усі вони п'яні від дармового спиртного та уседозволеності. Ваш недавній наймит злорадно заявляє: "Ну что, ешь ананасы, рябчиков жуй - день твой последний приходит, буржуй! Кончилось ваше буржуинство! Теперь наша власть - рабоче-крестьянская! Мы пришли экспроприировать твой дом и предприятие в пользу пролетариата!"
Показує ордер на "експропріацію" із печатками нової влади. Що робити? Поскаржитись прокуророві? Так він же той ордер й підписав!
Ви маєте револьвер, отож можете захистити свою власність. Прекрасно розумієте, що за смерть "товарищей" комісари, іменем революції, вб'ють Вас та всю родину. Тоді це було просто: "Ах ты, контра, мать твою!" Дістав маузер або револьвер, і усіх… "в расход". (Під час війн та революцій життя людини та мухи - рівноцінні.)
І будуть плакати ваші близькі та знайомі, а за вбитими революціонерами - уся їхня рідня. Їхні та Ваші діти стануть сиротами, жінки - вдовами. Комісари накриють тіла загиблих червоним полотном та влаштують пропагандистські, звісно, без священика, похорони з фанерними зірками замість хрестів на могилах. У своїх "вільних" засобах масової інформації (при соціалізмі засоби масової інформації тільки вільні - усі інші заборонені) роздмухають пропагандистський психоз: "Гидра контрреволюции поднимает голову!" Ви усе це прекрасно розумієте, отож спаковуєте у валізи найцінніше і, доки не пізно, покидаєте Батьківщину, а там в еміграції як уже пощастить…
А ви поступіть як німці колись - розваліть її з середини. Ось як це було колись:
Оригінальна тактика війни: засилання троянського коня.
У Першій світовій війні головним ворогом царської Росії була Німеччина. Помиляється той хто вважає, що перемогу у кожній війні забезпечує кількість сучасної зброї, талант полководців та хоробрість вояків. Ні, тут багато нюансів, політичних та тактичних ходів, хитрощів. Звичною є така тактика: уряд кожної воюючої сторони вишукує у ворожій державі невдоволених владою людей й усіляко підтримує їх, щоб ті із середини ослабили, розхитали, розвалили ворожу державу. Таким подарунком долі для німців став лідер комуністів - Ленін. Для забезпечення більшовицької підривної діяльності на користь кайзерівської Німеччини в Стокгольмі був створений банк. Керівником його з подачі Леніна став більшовик Я.С.Ганецький, котрий за 8 місяців до війни завербувався працювати на німецьку розвідку. Гроші Леніну поступали через Парвуса-Генфольда - платного агента кайзерівської Німеччини. В одній із розписок той писав: "Мною 29 декабря 1915 получен один миллион рублей в русских банкнотах для поддержки революционного движения в России от германского посланника в Копенгагене. Др. А.Гельфонд".
У вирішальний момент німці переправили Леніна у ворожу Росію в запломбованому вагоні на зразок троянського коня. Серед пасажирів також були: Зінов'єв, Розенблюм, Абрамович, Усієвич та два професійні німецькі розвідники - Андерс та Еріх. Наступного дня у Берлін прийшло термінове секретне донесення: "Въезд Ленина в Россию удался. Он работает полностью по нашому желанию".
В той же час із США в Росію на завантаженому зброєю та золотом кораблі направився Лев Троцький (справжнє ім'я - Лейба Бронштейн) у супроводі 227 "революціонерів". Як виявилося, німці не помилилися…
Ленін продемонстрував нелюдську енергію (виступав на мітингах по 2-3 рази в день); у нього з'явилась воістину сатанинська інтуїція (жодного разу не помилився в тогочасних політичних іграх). Більше того: у "вождя революції" проявилися магічні здібності. "Сегодня - рано, завтра будет поздно. Промедление смерти подобно" - так геніально "вождь" угадав найуразливіший для монархії момент збройного захоплення влади.
(Пізніше за подібною схемою Радянський Союз щедро фінансував зарубіжні компартії, навчав на своїй території комуністичних вождів захоплювати владу, будувати безкласові суспільства, вчив диверсантів, постачав терористам вибухівку та вогнепальну зброю. Дійшло навіть до поставок ядерних ракет на Кубу, що мало не привело світ до термоядерної катастрофи!)
"Хто був ніким той стане всім".
Слід знати: є окремі особистості, котрі уміють гарними словами та відповідною поведінкою зачаровувати натовп, - вони випромінюють енергетику котра ніби магніт притягує великі маси народу. Колись до Ісуса Христа та учнів люди приходили отримати фізичне та душевне зцілення, навчитись заповітів праведності, знайти спокій, надію після тілесної смерті отримати життя вічне у небесних оселях.
Вождь комуністів Ульянов (Ленін) теж збирав великі натовпи, але він приваблював іншим - обіцянками побудови земного раю. Спокушував легковірних обивателів обіцянками халявного збагачення, проповідував "рівність, братерство та волю", обіцяв, що при новій владі "хто був ніким той стане всім", що кожна кухарка зможе навчитися керувати державою. Подібними заявами він давав зрозуміти: після повалення монархічного устрою для простого люду звільниться дуже багато керівних посад.
У "Апрельских тезисах", написаних у революційному 1917 Ленін обіцяв, що після захоплення влади більшовиками буде створений апарат влади, де: "…плата всем чиновникам при выборности и сменяемости всех их в любое время не выше средней платы хорошего рабочего", і взагалі держава буде: "…новым типом государства без полиции, без постоянной армии, без привилегированного чиновничества".
Привид комунізму (сатанізму) ходив, ходив по Європі, а прийшов у Росію.
Війська бились на фронтах, отож, Зимовий палац, в котрому знаходився Тимчасовий уряд, охороняла жменька необстріляних молодих юнкерів. Перед тим Керенський скасував військову дисципліну в армії та встановив демократію. Петроградському гарнізону був даний наказ виступити на захист Батьківщин та вояки демократично той наказ проігнорували – ніхто не хотів помирати. Ясна річ, збройний переворот цікавіший за кровопролитну війну...
На вулицях була породжена кровопролитною війною величезна кількість безпритульних, нещасних, невдоволених владою, абсолютно морально деградованих, здатних на будь-який злочин, озлоблених на весь світ людей, котрим у цьому житті втрачати вже нічого.
Скориставшись такою безпечністю, таким подарунком долі, озброєні революціонери спочатку захопили почти, телеграф, розвели мости а вже після того увійшли й заарештували урядовців. Владу у величезній імперії захопив новий "пахан" - Ленін із своєю "братвою" - комуністами. Та не мости заколотники розвели - вони розвели, роз'єднали, розпорошили націю й пізніше знищували громадян поодинці…
Наступного дня вождь комуністів - Ленін на Установчих зборах поставив делегатів перед фактом: "Социалистическая революция, о необходимости которой всё время говорили большевики, свершилась!" Ось так привид комунізму (сатанізму) ходив, ходив по Європі, а прийшов у Росію.
"Большевики победили. Все было предельно просто".
Засновник російської і американської соціологічних шкіл Пітірім Сорокін писав про Леніна: "...этот человек может пойти далеко. Почему? Да потому, что он готов поощрить толпу на любое насилие, преступление, жестокость".
А ось результат: "Большевики победили. Все было предельно просто. Временное правительство и только что открывшийся Первый Всероссийский съезд Советов были сметены с такой же легкостью, как и царский режим в свое время. Через Петроградский Совет рабочих депутатов большевики установили господство над рабочим классом. Солдаты и петроградские рабочие, хорошо вооруженные и моторизированные, захватили Зимний дворец... Осажденные министры не были убиты, их лишь загнали в Петропавловскую крепость, где томились царские министры. Участь, постигшая женщин, была куда страшнее, чем вообще способно представить наше воображение. Многие были убиты; те же, кого избежала милосердная смерть, были варварски изнасилованы. Они были обесчещены столь отвратительным способом, что вскоре скончались в ужасающих агониях. Многие из официальных лиц Временного правительства тоже были умерщвлены с садистским зверством".
Міністр фінансів Російської імперії С.К.Бельгард так писав у щоденнику:
"...Зимний Дворец был занят большевиками, разграблен и изгажен. Дворцовая церковь осквернена, а церковная завеса украдена. Над беззащитными юнкерами творят зверства... Кладовые Зимнего Дворца разгромлены, серебро расхищено, ценный фарфор перебит. Женский батальон затащен в казармы Павловского полка и изнасилован. В сущности, то, что вчера произошло, - не политический переворот, не восстание, а просто военный заговор. Большевистская свобода печати - уничтожение всех органов, кроме "Правды" и пр. В наш министерский лазарет принесли убитого мальчика-рассыльного лет двенадцати. Помощник военного министра кн. Туманов убит озверевшими солдатами, линчеван и брошен в Мойку. Убита госпожа Слуцкая. Воображаю, как радуются теперь немцы при прелестных известиях из России... По городу блуждают немецкие офицеры, снабженные разрешениями большевистского правительства. Попадаются и немецкие солдаты. Нет никаких сомнений, что восстание организовано немцами и на немецкие деньги... Кто бывал в эти дни в Смольном, утверждает, что все заправилы - жиды..."
У Росії - величезному православному монастирі владу захопили іновірці: Бронштейни, Бланки, Апфельбауми, Розенблати, Капітельмани й стали силою зброї насаджувати сатанинський марксистсько-ленінський устав.
"Гуляй, Ванька, - бога нет!"
Багато добропорядних громадян, щиро повіривши абсурдним обіцянкам, кинулись в полум'я революції. Не знали бідолашні, що рай без Бога називається пеклом. Раз Бога нема, то і вигаданих заповідей дотримуватись не потрібно - усе дозволено! "Гуляй, Ванька, - бога нет!" Революціонери дали цілковиту свободу абсолютно усім, навіть відкрили тюрми й випустили усіх злочинців. З огляду на цей "гуманний" крок подальші події передбачити було не важко.
Робітники та матроси кинулись громити винні погреби аристократів. Пробивали бочки, заповнювали підвали вином, ниряли туди з головою й часто тонули. В той час вождь революції - Ленін запропонував гнати спирт із... торфу, а вчені всерйоз намагались отримати горілку із... фекалій!
Пролетарський поет Демьян Бедный відгукнувся негайно:
"Вот настали времена,
Что ни день, то чудо.
Водку гонят из говна,
По три литра с пуда".
(Пізніше М.Хрущов, дізнавшись скільки кукурудзи та пшениці йде на виробництво спиртних напоїв, заявив: "Будем гнать из нефти!")
Цікаво, що такі видатні інтелігенти як Горький, Короленко кривавий характер більшовицької революції пов'язували із... низькою культурою народу. В циклі статей "Несвоевременные мысли" (Заметки о культуре и революции) письменники звинувачували не саму революцію, а "бескультурье народа":
"Наша революция дала полный простор всем дурным и звериным инстинктам", "Я особенно подозрительно, особенно недоверчиво отношусь к русскому человеку у власти, - недавний раб, он становится самым разнузданным деспотом, как только приобретает возможность быть владыкой ближнего своего".
"Ешь ананасы, рябчиков жуй - день твой последний приходит, буржуй!"
Ви власник гарного будинку, котрий побудували, купили чи отримали у спадок. Маєте підприємство на котрому працює раніше безпритульний юнак, котрого Ви пожаліли та й надали житло та роботу. Ваш батрак неграмотний та лінивий: скільки не вчи - одні двійки. Іноді Ви сварили його за лінь, брак у роботі та запізнення, а він по-чорному заздрив вашому достаткові та запам'ятовував усі образи. Та ось стався державний переворот і ідеологи комунізму дали владу тим, хто раніше був ніким. Приходить до Вас колишній наймит із групою озброєних "товарищей". Усі вони п'яні від дармового спиртного та уседозволеності. Ваш недавній наймит злорадно заявляє: "Ну что, ешь ананасы, рябчиков жуй - день твой последний приходит, буржуй! Кончилось ваше буржуинство! Теперь наша власть - рабоче-крестьянская! Мы пришли экспроприировать твой дом и предприятие в пользу пролетариата!"
Показує ордер на "експропріацію" із печатками нової влади. Що робити? Поскаржитись прокуророві? Так він же той ордер й підписав!
Ви маєте револьвер, отож можете захистити свою власність. Прекрасно розумієте, що за смерть "товарищей" комісари, іменем революції, вб'ють Вас та всю родину. Тоді це було просто: "Ах ты, контра, мать твою!" Дістав маузер або револьвер, і усіх… "в расход". (Під час війн та революцій життя людини та мухи - рівноцінні.)
І будуть плакати ваші близькі та знайомі, а за вбитими революціонерами - уся їхня рідня. Їхні та Ваші діти стануть сиротами, жінки - вдовами. Комісари накриють тіла загиблих червоним полотном та влаштують пропагандистські, звісно, без священика, похорони з фанерними зірками замість хрестів на могилах. У своїх "вільних" засобах масової інформації (при соціалізмі засоби масової інформації тільки вільні - усі інші заборонені) роздмухають пропагандистський психоз: "Гидра контрреволюции поднимает голову!" Ви усе це прекрасно розумієте, отож спаковуєте у валізи найцінніше і, доки не пізно, покидаєте Батьківщину, а там в еміграції як уже пощастить…
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
М_М пише: Доволі цікаве доведення того, що християнство - це таке саме сатанинське окультне вчення.
А от і не так. Сини перших людей - Адама та Єви принесли в жертву Богові плоди своєї праці. Авель займався скотарством отож поклав на вогонь худобу. Каїн поклав плоди землі. Дим від вогнища Авеля піднімався вгору а от від вогнища Каїна стелився по землі. Значиться не прийняв Бог жертву Каїна. От Каїн спересердя й повстав на брата свого й убив його.
Зтих пір люди стали приносити в жертву Богу тварин а диявопоклонники - людей.
Як відомо із Євангелії, на сороковий день Марія та Йосип принесли Ісуса в Храм. (Луки 2:24) "…щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, - пару горличат або двоє голубенят".
Так продовжувалось до дня добровільної самопожертви - смерті на хресті Сина Божого - Ісуса Христа!
Збулось передбачене пророками найважливіше таїнство - пролилась найчесніша кров ради прощення гріхів всього світу. Звершилось! Із того моменту криваві жертви Богові більше не потрібні!
Якщо Господь до моменту самопожертви Свого Сина Єдинородного вимагав приносити в жертву Йому худобу та птахів, то ворог всього людства - диявол від своїх прихильників завжди вимагає жертвувати йому людей! Він набирає сили від потоків крові, сліз, страждань, проклять, богозневаги. І чим більше принесені в жертву люди перед смертю страждають, тим більше він радіє, більшої сили набуває!
Загарбницькі війни - це жертвоприношення!
Богу же криваві жертви не потрібні - Він хоче, щоб люди любили Його й заповіді Його виконували.
Як коротко пояснити суть християнства? Уявіть собі, що всі Ваші негарні вчинки стали відомі владі й суддя засудив Вас до кари смерті. Вранці відкриваються двері в'язниці й наглядач Вам заявляє: "Юнак із Назарету Галилейського по імені Ісус добровільно взяв на себе гріхи всіх людей Землі й Ваші в тому ж числі... Його замість Вас стратили, отож Ви вільні!". Як настільки благородну людину та не любити?
А от і не так. Сини перших людей - Адама та Єви принесли в жертву Богові плоди своєї праці. Авель займався скотарством отож поклав на вогонь худобу. Каїн поклав плоди землі. Дим від вогнища Авеля піднімався вгору а от від вогнища Каїна стелився по землі. Значиться не прийняв Бог жертву Каїна. От Каїн спересердя й повстав на брата свого й убив його.
Зтих пір люди стали приносити в жертву Богу тварин а диявопоклонники - людей.
Як відомо із Євангелії, на сороковий день Марія та Йосип принесли Ісуса в Храм. (Луки 2:24) "…щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, - пару горличат або двоє голубенят".
Так продовжувалось до дня добровільної самопожертви - смерті на хресті Сина Божого - Ісуса Христа!
Збулось передбачене пророками найважливіше таїнство - пролилась найчесніша кров ради прощення гріхів всього світу. Звершилось! Із того моменту криваві жертви Богові більше не потрібні!
Якщо Господь до моменту самопожертви Свого Сина Єдинородного вимагав приносити в жертву Йому худобу та птахів, то ворог всього людства - диявол від своїх прихильників завжди вимагає жертвувати йому людей! Він набирає сили від потоків крові, сліз, страждань, проклять, богозневаги. І чим більше принесені в жертву люди перед смертю страждають, тим більше він радіє, більшої сили набуває!
Загарбницькі війни - це жертвоприношення!
Богу же криваві жертви не потрібні - Він хоче, щоб люди любили Його й заповіді Його виконували.
Як коротко пояснити суть християнства? Уявіть собі, що всі Ваші негарні вчинки стали відомі владі й суддя засудив Вас до кари смерті. Вранці відкриваються двері в'язниці й наглядач Вам заявляє: "Юнак із Назарету Галилейського по імені Ісус добровільно взяв на себе гріхи всіх людей Землі й Ваші в тому ж числі... Його замість Вас стратили, отож Ви вільні!". Як настільки благородну людину та не любити?
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Вродливий молодий чоловік сам же й зіпсував свою карму:
У квітні 1983 року мене етапували у виправно-трудовий табір №16, котрий знаходиться на околиці Полтави. Перш ніж завести у табір, весь етап загнали в окрему камеру. Я присів біля стіни та й поклав голову на руки. Раптом чую гучний, гарний голос священика: "Ми-р-р-о-ом Го-спо-ду по-мо-ли-мось!" А далі таким само тоном лунав добірний мат-перемат так, що мене аж пересмикнуло від огиди. Піднімаю голову й бачу перед собою молодого вродливого юнака з борідкою, як у священика. Це він так глумиться над Богом та службою церковною, а всі новоприбулі за животи беруться від сміху.
Я, було, хотів сказати: "Не богохульствуй - Бог покарає!", але відчув, що симпатії присутніх на боці цього богохульника, отож із мене тут будуть сміятися, та ще й у таборі глузувати. Промовчав - вважав, що проповідувати в даній ситуації рівнозначне розсипанню перлин перед свиньми.
Історія мала продовження:
Трагічна звістка сколихнула весь табір - самогубство. Юнак із сусіднього бараку програв у карти велику суму грошей. Обіцяв віддати, коли батьки приїдуть у призначений час на побачення. Та з волі прийшла сумна новина: батьки потрапили в аварію й мама померла. Значить, побачення не відбудеться, отож, не буде й грошей. А гроші віддавати потрібно - у таборі на сльози та благання уваги не звертають. Закон жорстокий: нема в умовлений термін грошей - розраховуйся по-іншому: підставляй свій зад та рот.
Хлопець вночі порізав собі вени. Спав він на другому ярусі "шконки" (ліжка), як кажуть, "на пальмі". Кров просочилась через товстий матрац та полилась донизу на ковдру нижнього. Той проснувся весь у крові та й здійняв ґвалт. Хлопця швидко віднесли на "больнічку", але яке там у таборі лікування… Ще дві години бідолаха пожив на цьому світі. Між ганьбою та смертю боржник обрав останнє.
А втім шанс вижити у нього таки був - міг же згорнути постіль та переселитись до підарасів. Як я вже говорив, згідно табірних законів вимагати чи взяти щось у опущених западло. От і якось вижив би… Та гордий гравець обрав інший вихід…
Виявилося, що то був той вродливий юнак, котрий у перший день перебування у таборі так цинічно глумився над Богом та церковною службою.
Боляче стало на душі: ніхто не навчив його страху Божого: ні батьки, ні вчителі, ні я. Відчував свою вину у тому що, побоявшись насмішок, не припинив богохульство, не застеріг його від біди.
Великим гріхом є убити себе й цим, порушивши заповідь "Не убий", піти нерозкаяним у вічність. Справа в тому, що самогубець лише думає, що убиває себе. Убиває тіло, а душа страждає, тому що забрати її може тільки Бог. Він дає життя й Він же забирає а самовбивця порушує цей закон, тому – самогубство страшний гріх, котрий ні від чого не позбавляє а лише побільшує страждання безсмертної душі.
У квітні 1983 року мене етапували у виправно-трудовий табір №16, котрий знаходиться на околиці Полтави. Перш ніж завести у табір, весь етап загнали в окрему камеру. Я присів біля стіни та й поклав голову на руки. Раптом чую гучний, гарний голос священика: "Ми-р-р-о-ом Го-спо-ду по-мо-ли-мось!" А далі таким само тоном лунав добірний мат-перемат так, що мене аж пересмикнуло від огиди. Піднімаю голову й бачу перед собою молодого вродливого юнака з борідкою, як у священика. Це він так глумиться над Богом та службою церковною, а всі новоприбулі за животи беруться від сміху.
Я, було, хотів сказати: "Не богохульствуй - Бог покарає!", але відчув, що симпатії присутніх на боці цього богохульника, отож із мене тут будуть сміятися, та ще й у таборі глузувати. Промовчав - вважав, що проповідувати в даній ситуації рівнозначне розсипанню перлин перед свиньми.
Історія мала продовження:
Трагічна звістка сколихнула весь табір - самогубство. Юнак із сусіднього бараку програв у карти велику суму грошей. Обіцяв віддати, коли батьки приїдуть у призначений час на побачення. Та з волі прийшла сумна новина: батьки потрапили в аварію й мама померла. Значить, побачення не відбудеться, отож, не буде й грошей. А гроші віддавати потрібно - у таборі на сльози та благання уваги не звертають. Закон жорстокий: нема в умовлений термін грошей - розраховуйся по-іншому: підставляй свій зад та рот.
Хлопець вночі порізав собі вени. Спав він на другому ярусі "шконки" (ліжка), як кажуть, "на пальмі". Кров просочилась через товстий матрац та полилась донизу на ковдру нижнього. Той проснувся весь у крові та й здійняв ґвалт. Хлопця швидко віднесли на "больнічку", але яке там у таборі лікування… Ще дві години бідолаха пожив на цьому світі. Між ганьбою та смертю боржник обрав останнє.
А втім шанс вижити у нього таки був - міг же згорнути постіль та переселитись до підарасів. Як я вже говорив, згідно табірних законів вимагати чи взяти щось у опущених западло. От і якось вижив би… Та гордий гравець обрав інший вихід…
Виявилося, що то був той вродливий юнак, котрий у перший день перебування у таборі так цинічно глумився над Богом та церковною службою.
Боляче стало на душі: ніхто не навчив його страху Божого: ні батьки, ні вчителі, ні я. Відчував свою вину у тому що, побоявшись насмішок, не припинив богохульство, не застеріг його від біди.
Великим гріхом є убити себе й цим, порушивши заповідь "Не убий", піти нерозкаяним у вічність. Справа в тому, що самогубець лише думає, що убиває себе. Убиває тіло, а душа страждає, тому що забрати її може тільки Бог. Він дає життя й Він же забирає а самовбивця порушує цей закон, тому – самогубство страшний гріх, котрий ні від чого не позбавляє а лише побільшує страждання безсмертної душі.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Людське товариство миттєво розшаровується на класи.
Нарешті в Улан-Уде формують етап у табір. Із кожної камери викликали по одному-два в'язні. Зібрався великий натовп незнайомих людей. І тут я спостеріг, як миттєво людське товариство розшаровується на класи. Усього декілька секунд тихо.
Аж тут "Ты чё, сука, бык, по ногам ломишься?!" Почулися звуки ударів.
Другий голос "Совсем расчувствовались, пидараски!" Звук удару.
Третій голос "Правильно! А то забыли свое стойло! Получай, гад!" Звуки ударів.
І от їх уже троє. Знайомляться. До них підходять однодумці. За хвилину бажання за рахунок інших жити ситніше та веселіше об'єднало підлих людей у вовчу зграю. Простих в'язнів набагато більше, але там кожен тремтить сам за себе. Подумалось: як же швидко у нас з'являються вожді й як же просто у нас захопити владу. Ось так, як ця сволота у камері жменька комуністів захопила владу у величезній імперії й брехнею та терором її утримує.
Новоспечений блатний підійшов до хлопця, котрий тримав зошит - Дай чистый лист бумаги!
Той відмовився - Здесь все листы исписаны.
Блатний вихопив зошит із рук. Вирвав декілька аркушів та й кинув бідоласі в обличчя. Вдарив кулаком у ніс, ногою - по тулубу. Просичав - Убью на зоне, с-сука!.
Основна маса мовчки спостерігала цю сцену – кожен тремтів за власну шкуру. Ото, - думаю, - ще в табір не прийшли, а кулак вже гуляє…
От і все – влада захоплена. Проводь масові репресії – ніхто слова проти не скаже. Жити кожному хочеться тому що…
Один із новоспечених блатних підійшов до мене: - Снимай пиджак!
Подає майже новий: - Возьми взамен этот!
Я без жалю розпрощався із піджаком - завтра у таборі цивільний одяг примусять здати на склад й видадуть в'язничне вбрання. Та все ж яка причина такого дивного обміну? Став приглядатись. Невдовзі мій піджак блатні… порвали на шматки, підпалили й стали у алюмінієвій кварті варити чифір. Виявилось: матеріал мого піджака при згорянні не дає смороду та кіптяви. Ось чому він їм знадобився.
А чому я не виступив проти беспредєлу новоявлених блатних? А вже знав тому що: сам нічого не вдієш а як почнеш збирати команду спільників то скоро нарвешся на гнилу людину, котра розкриє твої плани новоспеченим блатним. Підбіжить той блатний вже до мене. Вдарить кулаком в обличчя, додасть ногою по тулубу й просичить звичне: - Убью на зоне, с-сука!
Дивився на оте все й розумів: ніхто із основної маси в’язнів мене не підтримає - кожен хоче без зайвих проблем пережити свій термін ув’язнення.
Та я от вже був раз рипнувся проти беспредєлу комуністичної влади. І ось де я, а де ті, що мовчали…
Нарешті в Улан-Уде формують етап у табір. Із кожної камери викликали по одному-два в'язні. Зібрався великий натовп незнайомих людей. І тут я спостеріг, як миттєво людське товариство розшаровується на класи. Усього декілька секунд тихо.
Аж тут "Ты чё, сука, бык, по ногам ломишься?!" Почулися звуки ударів.
Другий голос "Совсем расчувствовались, пидараски!" Звук удару.
Третій голос "Правильно! А то забыли свое стойло! Получай, гад!" Звуки ударів.
І от їх уже троє. Знайомляться. До них підходять однодумці. За хвилину бажання за рахунок інших жити ситніше та веселіше об'єднало підлих людей у вовчу зграю. Простих в'язнів набагато більше, але там кожен тремтить сам за себе. Подумалось: як же швидко у нас з'являються вожді й як же просто у нас захопити владу. Ось так, як ця сволота у камері жменька комуністів захопила владу у величезній імперії й брехнею та терором її утримує.
Новоспечений блатний підійшов до хлопця, котрий тримав зошит - Дай чистый лист бумаги!
Той відмовився - Здесь все листы исписаны.
Блатний вихопив зошит із рук. Вирвав декілька аркушів та й кинув бідоласі в обличчя. Вдарив кулаком у ніс, ногою - по тулубу. Просичав - Убью на зоне, с-сука!.
Основна маса мовчки спостерігала цю сцену – кожен тремтів за власну шкуру. Ото, - думаю, - ще в табір не прийшли, а кулак вже гуляє…
От і все – влада захоплена. Проводь масові репресії – ніхто слова проти не скаже. Жити кожному хочеться тому що…
Один із новоспечених блатних підійшов до мене: - Снимай пиджак!
Подає майже новий: - Возьми взамен этот!
Я без жалю розпрощався із піджаком - завтра у таборі цивільний одяг примусять здати на склад й видадуть в'язничне вбрання. Та все ж яка причина такого дивного обміну? Став приглядатись. Невдовзі мій піджак блатні… порвали на шматки, підпалили й стали у алюмінієвій кварті варити чифір. Виявилось: матеріал мого піджака при згорянні не дає смороду та кіптяви. Ось чому він їм знадобився.
А чому я не виступив проти беспредєлу новоявлених блатних? А вже знав тому що: сам нічого не вдієш а як почнеш збирати команду спільників то скоро нарвешся на гнилу людину, котра розкриє твої плани новоспеченим блатним. Підбіжить той блатний вже до мене. Вдарить кулаком в обличчя, додасть ногою по тулубу й просичить звичне: - Убью на зоне, с-сука!
Дивився на оте все й розумів: ніхто із основної маси в’язнів мене не підтримає - кожен хоче без зайвих проблем пережити свій термін ув’язнення.
Та я от вже був раз рипнувся проти беспредєлу комуністичної влади. І ось де я, а де ті, що мовчали…
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Карма:
Евгения Гинзбург
Крутой маршрут
...Однажды утром на нашу «горкомхозовскую командировку» пришел этап из тайги. Это были люди, отработанные на приисках, живой человеческий шлак, негодный больше для работы в забое. Во время этапирования они умирали, как… Чуть не написала «как мухи», но остановилась. Ведь гораздо правильнее сказать, что мухи падают, как колымские доходяги. Уцелевших сортировали в Магадане, частично оставляя здесь, но главным образом направляя в такие места, как, например, Тасканский пищекомбинат, где они еще успевали до ухода в лучший мир послужить благородному делу освоения Крайнего Севера на «легких работах». Позднее я узнала, что эти легкие работы заключались в 12-часовом ежедневном пребывании на пятидесятиградусном морозе в тайге, где доходяги рубили ветки стланика – сырья для пищекомбината.
Итак, пришел один из таких обратных этапов. Как всегда в таких случаях, в нашей кухне и столовой начался аврал. Надо было срочно накормить этапников баландой, выдать им хлеб, перемыть груды внеплановых мисок. Я не разгибая спины орудовала у своей мойки в тот момент, когда в окошечко просунулась голова, повязанная поверх шапки грязным вафельным полотенцем.
– Кто тут из Казани? – прохрипела голова.
Я вздрогнула. В сознании понеслись десятки жгучих догадок. Может, в этом этапе умирает мой муж? А может, этого человека прислал кто-то из друзей? Кто же именно?
– У нас там доходяга один ваш, казанский… Совсем доходит. К ночи наверняка дубаря даст. Вот он услыхал, что тут женщина казанская в столовой работает, да и послал меня. Хлеба просит. Хоть перед смертью наесться ему охота. Можете одну паечку земляку отдать? Вы ведь тут около еды…
Голос его дрогнул от смешанного чувства острой зависти и в то же время какого-то униженного преклонения перед теми, кто сумел занять такую позицию в жизни. Около еды!
– Обещал мне за труды полпаечки, – сказал он, утирая задубевшим от вековой грязи рукавом бушлата со лба и щек капли пота, идущего от моей мойки.
– Вот возьмите, – сказала я, протягивая свою пайку. – Привет передайте. Погодите, а кто же он? Фамилия как?
– Фамилия-то? Майор Ельшин. В НКВД там в Казани работал.
Пайка дрогнула в моей руке и упала на пол. Майор Ельшин! Передо мной крупным планом, как на экране, поплыл уютный кабинет с большим окном на бульвар Черное озеро. В ушах зазвучали бархатистые баритональные звуки майорского голоса. «Разоружитесь перед партией!.. Вы романтическая натура… Вас увлекло это гнилое подполье…» Он! Это он квалифицировал мои «преступления» по смертному восьмому террористическому пункту. Это он сделал меня «страшным зверем тюрзаком». Хорошо, пусть он не мог отпустить меня на волю, чтобы самому не угодить под зубцы этого «колеса истории», но ведь мог же он вполне – это было в его власти – дать не десять лет, а пять… Мог не ставить на мне тавро «террор», а ограничиться хотя бы «антисоветской агитацией», которая еще оставляла какие-то шансы на жизнь. А бутерброды? Разве можно забыть эти кусочки французской булки, прикрытые ломтиками нежно-розовой, благоухающей ветчины? Он ставил тарелку с этими бутербродами передо мной – голодной узницей подвала – и искушал: «Подпишите протоколы и кушайте на здоровье!»
– Вы что, знали его? Он, говорят, не вредный был. Других-то энкавэдэшников пришили многих на приисках. А этому никто не мстил. Все говорят – невредный. Ну да уж теперь все равно: нынче к ночи обязательно дубаря врежет. Я уж знаю, нагляделся. Как зубы обтянутся да вперед вылезут изо рта, так – все…
Евгения Гинзбург
Крутой маршрут
...Однажды утром на нашу «горкомхозовскую командировку» пришел этап из тайги. Это были люди, отработанные на приисках, живой человеческий шлак, негодный больше для работы в забое. Во время этапирования они умирали, как… Чуть не написала «как мухи», но остановилась. Ведь гораздо правильнее сказать, что мухи падают, как колымские доходяги. Уцелевших сортировали в Магадане, частично оставляя здесь, но главным образом направляя в такие места, как, например, Тасканский пищекомбинат, где они еще успевали до ухода в лучший мир послужить благородному делу освоения Крайнего Севера на «легких работах». Позднее я узнала, что эти легкие работы заключались в 12-часовом ежедневном пребывании на пятидесятиградусном морозе в тайге, где доходяги рубили ветки стланика – сырья для пищекомбината.
Итак, пришел один из таких обратных этапов. Как всегда в таких случаях, в нашей кухне и столовой начался аврал. Надо было срочно накормить этапников баландой, выдать им хлеб, перемыть груды внеплановых мисок. Я не разгибая спины орудовала у своей мойки в тот момент, когда в окошечко просунулась голова, повязанная поверх шапки грязным вафельным полотенцем.
– Кто тут из Казани? – прохрипела голова.
Я вздрогнула. В сознании понеслись десятки жгучих догадок. Может, в этом этапе умирает мой муж? А может, этого человека прислал кто-то из друзей? Кто же именно?
– У нас там доходяга один ваш, казанский… Совсем доходит. К ночи наверняка дубаря даст. Вот он услыхал, что тут женщина казанская в столовой работает, да и послал меня. Хлеба просит. Хоть перед смертью наесться ему охота. Можете одну паечку земляку отдать? Вы ведь тут около еды…
Голос его дрогнул от смешанного чувства острой зависти и в то же время какого-то униженного преклонения перед теми, кто сумел занять такую позицию в жизни. Около еды!
– Обещал мне за труды полпаечки, – сказал он, утирая задубевшим от вековой грязи рукавом бушлата со лба и щек капли пота, идущего от моей мойки.
– Вот возьмите, – сказала я, протягивая свою пайку. – Привет передайте. Погодите, а кто же он? Фамилия как?
– Фамилия-то? Майор Ельшин. В НКВД там в Казани работал.
Пайка дрогнула в моей руке и упала на пол. Майор Ельшин! Передо мной крупным планом, как на экране, поплыл уютный кабинет с большим окном на бульвар Черное озеро. В ушах зазвучали бархатистые баритональные звуки майорского голоса. «Разоружитесь перед партией!.. Вы романтическая натура… Вас увлекло это гнилое подполье…» Он! Это он квалифицировал мои «преступления» по смертному восьмому террористическому пункту. Это он сделал меня «страшным зверем тюрзаком». Хорошо, пусть он не мог отпустить меня на волю, чтобы самому не угодить под зубцы этого «колеса истории», но ведь мог же он вполне – это было в его власти – дать не десять лет, а пять… Мог не ставить на мне тавро «террор», а ограничиться хотя бы «антисоветской агитацией», которая еще оставляла какие-то шансы на жизнь. А бутерброды? Разве можно забыть эти кусочки французской булки, прикрытые ломтиками нежно-розовой, благоухающей ветчины? Он ставил тарелку с этими бутербродами передо мной – голодной узницей подвала – и искушал: «Подпишите протоколы и кушайте на здоровье!»
– Вы что, знали его? Он, говорят, не вредный был. Других-то энкавэдэшников пришили многих на приисках. А этому никто не мстил. Все говорят – невредный. Ну да уж теперь все равно: нынче к ночи обязательно дубаря врежет. Я уж знаю, нагляделся. Как зубы обтянутся да вперед вылезут изо рта, так – все…
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Карма:
Евгения Гинзбург
Крутой маршрут
....И Анна, судорожно торопясь, блестя расширенными глазами, повествует…
Однажды ночью в двухместной камере Лубянки она проснулась от какого-то журчащего звука. Это тихонько лилась кровь из руки ее соседки. Образовалась уже порядочная лужа. Соседка Анны – это и была Евгения Подольская – вскрыла себе вены бритвочкой, украденной у следователя.
На крик Анны прибежали надзиратели. Евгению унесли. Она вернулась в камеру через три дня и сказала Анне, что жить все равно не будет. Вот тут-то Анна и дала ей слово, что, если выживет, расскажет все ее дочери.
Когда Евгению вызвали впервые в НКВД, она не испугалась. Сразу подумала, что ей, старой коммунистке, хотят дать какое-нибудь серьезное поручение. Так и оказалось. Предварительно следователь спросил, готова ли она выполнить трудное и рискованное поручение партии. Да?
Тогда придется временно посидеть в камере. Недолго. Когда она выполнит то, что надо, ей дадут новые документы, на другую фамилию. Из Москвы придется временно уехать.
А поручение состояло в том, что надо было подписать протоколы о злодейских действиях одной контрреволюционной группы, признав для достоверности и себя участницей ее.
Подписать то, чего не знаешь?
Как? Она не верит органам? Им доподлинно известно, что эта группа совершала кошмарные преступления. А подпись товарища Подольской нужна, чтобы придать делу юридическую вескость. Ну есть, наконец, высшие соображения, которые можно и не выкладывать рядовому партии, если он действительно готов на опасную работу. Шаг за шагом она шла по лабиринтам этих силлогизмов. Ей сунули в руки перо, и она стала подписывать. Днем ее держали в общей камере, ночью вызывали наверх и, получив требуемые подписи, хорошо кормили и укладывали спать на диване.
Однажды, придя по вызову наверх, она застала там незнакомого следователя, который, насмешливо глядя на нее, сказал:
– А теперь мы вас, уважаемая, расстреляем…
И дальше в нескольких словах популярно разъяснил ей, какую роль она сыграла в этом деле. Мало того, что он осыпал ее уличной бранью, он еще цинично назвал ее «живцом», то есть приманкой для рыб, и объяснил, что ее показания дают основания для «выведения в расход» группы не менее 25 человек. Потом она была отправлена в камеру, и там ее теперь держали без вызова больше месяца. Тут-то и пригодилась бритва, унесенная как-то из следовательского кабинета…
– Это была одна из тех, кто без всякой мысли о своей выгоде или спасении, из одного только фанатизма, погубила себя и многих других, – рассказывала Анна. – Ее душевные муки были настолько непереносимы, что я и сама поверила в то, что ей надо умереть. Я не отговаривала ее больше.
Евгения Гинзбург
Крутой маршрут
....И Анна, судорожно торопясь, блестя расширенными глазами, повествует…
Однажды ночью в двухместной камере Лубянки она проснулась от какого-то журчащего звука. Это тихонько лилась кровь из руки ее соседки. Образовалась уже порядочная лужа. Соседка Анны – это и была Евгения Подольская – вскрыла себе вены бритвочкой, украденной у следователя.
На крик Анны прибежали надзиратели. Евгению унесли. Она вернулась в камеру через три дня и сказала Анне, что жить все равно не будет. Вот тут-то Анна и дала ей слово, что, если выживет, расскажет все ее дочери.
Когда Евгению вызвали впервые в НКВД, она не испугалась. Сразу подумала, что ей, старой коммунистке, хотят дать какое-нибудь серьезное поручение. Так и оказалось. Предварительно следователь спросил, готова ли она выполнить трудное и рискованное поручение партии. Да?
Тогда придется временно посидеть в камере. Недолго. Когда она выполнит то, что надо, ей дадут новые документы, на другую фамилию. Из Москвы придется временно уехать.
А поручение состояло в том, что надо было подписать протоколы о злодейских действиях одной контрреволюционной группы, признав для достоверности и себя участницей ее.
Подписать то, чего не знаешь?
Как? Она не верит органам? Им доподлинно известно, что эта группа совершала кошмарные преступления. А подпись товарища Подольской нужна, чтобы придать делу юридическую вескость. Ну есть, наконец, высшие соображения, которые можно и не выкладывать рядовому партии, если он действительно готов на опасную работу. Шаг за шагом она шла по лабиринтам этих силлогизмов. Ей сунули в руки перо, и она стала подписывать. Днем ее держали в общей камере, ночью вызывали наверх и, получив требуемые подписи, хорошо кормили и укладывали спать на диване.
Однажды, придя по вызову наверх, она застала там незнакомого следователя, который, насмешливо глядя на нее, сказал:
– А теперь мы вас, уважаемая, расстреляем…
И дальше в нескольких словах популярно разъяснил ей, какую роль она сыграла в этом деле. Мало того, что он осыпал ее уличной бранью, он еще цинично назвал ее «живцом», то есть приманкой для рыб, и объяснил, что ее показания дают основания для «выведения в расход» группы не менее 25 человек. Потом она была отправлена в камеру, и там ее теперь держали без вызова больше месяца. Тут-то и пригодилась бритва, унесенная как-то из следовательского кабинета…
– Это была одна из тех, кто без всякой мысли о своей выгоде или спасении, из одного только фанатизма, погубила себя и многих других, – рассказывала Анна. – Ее душевные муки были настолько непереносимы, что я и сама поверила в то, что ей надо умереть. Я не отговаривала ее больше.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Торт від Сталіна.
Вдова Леніна – Н.К.Крупська померла напередодні 18 зїзду партії в день свого 70 річчя. Сталін ненавидів вдову Леніна – вона була біографом свого чоловіка отож багато чого знала про Сталіна. Зокрема вона оприлюднювала заповіт чоловіка в котрому той просив поховати його по-людськи. Сталін боявся її виступу на зїзді. В переддень ювілею 25.02.1939 Крупська організувала застілля у підмосковному санаторії. Сталін прислав іменинниці торт, скуштувавши котрий та скоро стала почуватися погано. Викликали швидку. Лікарі не хотіли без дозволу Сталіна оперувати хвору – боялися, що той звинуватить їх у навмисному вбивстві. Дозволу не було. Хвора померла.
Ходили чутки, що той торт був отруєний. Інші заперечували отруєння – сталінський торт їли усі гості і з ними нічого не сталося. Так було отруєння чи ні? Пошукаємо істину.
Для отруєння пригощають ворога отруєним напоєм чи наїдком. Більш продвинуті отруйники заздалегідь приймають протиотруту (антидот) й пють з ворогом із однієї пляшки, їдять із однієї тарілки.
А що ж там було? Сталін знав магічні рецепти й тримав біля себе різних спеців окультних наук. Як це робиться? Опівночі над ( в даному випадку тортом) проголошуються заклинання на імя потрібної людини. Себто просять диявола заподіяти ворогові (називають імя) смерть. Усі будуть їсти але зашкодить тільки тому, на чиє їмя це пороблено. (це ще гостям пощастило, що серед них не було ще одної жінки з тим же іменем)
Я колись цю школу пройшов:
Пляшка сухого вина.
Час спливав швидко. Через два тижні мене виписали. Наступного дня друг (це пізніше виявилося що він КДБіст) знайшов мене вдома. Дивувався такому дивному повороту долі, співчував, заспокоював. Дістав із-за пазухи пляшку сухого вина, яку ми випили з приводу мого "одужання". Сказав тост: "П'ємо за те, щоб на цьому твої неприємності та дивні непорозуміння нарешті скінчилися".
Ввечері мені стало погано. Ліг спати. Тільки заплющив очі, як наснилися страхіття: мене душать, б'ють, ріжуть, печуть вогнем. Скрикнув від жаху й проснувся в холодному поту. Тремчу, зуб на зуб не потрапляє. Жінка окутує мене ковдрами, перинами. Знову засинаю та через якусь мить на мене знову накочується кошмарний сон, але тепер я вже задихаюсь від жару. Ковдри та перини летять на підлогу, - хочеться якнайшвидше звільнитися від них. І так цілу ніч мій сон супроводять страхіття - кидає то в жар, то в холод. Вранці таке відчуття, ніби мене не уві сні, а наяву жорстоко катували: болить все тіло, голова паморочиться, нудить. Устати немає сил, їсти не хочеться. В такому стані пролежав до обіду. Через силу ковтнув дві ложки бульйону і тут же виблював. В голову лізуть страшні думки, з'явилося передчуття скорої смерті. Що це зі мною? Звідки взялась ця дивна хвороба? - питаю себе, але не знаходжу відповіді.
Що робити, коли смерть заглядає в обличчя? Ледве дочекавшись вечора, похитуючись, побрів на своє улюблене місце, щоб удалині від людей помолитися Богові. Прочитав "Отче наш" й звернувся до Бога своїми словами: "О, мій Боже, я помираю, але не розумію чому. Знаю дорогу до чародіїв та ворожок, але я прийшов до Тебе, Творця неба й Землі, всього видимого та невидимого. Зваж мене і визнач мою вагу, - може, виявлюсь вартим Твоєї милості. Ти, Котрий по молитві Ісуса Навіна зупинив Сонце, зупини мою смерть! Помилуй раба Свого, і я ще багато добра зроблю Тобі та людям!" Продовжував молитися й молився так, як ніколи раніше. Так як Ісус Христос на горі Оливній.
Вночі кошмар повторився. Вранці насилу добрався до зупинки, в автобусі ледве не втратив свідомість. Та ось і поліклініка. Змірявши температуру та тиск, лікарка тремтячою рукою стала набирати номер швидкої допомоги.
- Може, автобусом доїду? - запропонував я.
- О, ні! - злякано заперечила вона. Відчувалось: терапевт боїться, що я помру її кабінеті.
Третя лікарня: інфекційна.
Відвезли в інфекційну лікарню. Узявши аналізи, почали інтенсивно колоти антибіотики. Петро й тут мене знайшов - він був у мене вдома, отож, довідався адресу лікарні.
Зараз я розумію, що значили слова лікарки при виписці. Вона, подивившись на аналізи, запитала здивовано:
- Так що ж із Вами все-таки було?
Справа в тому, що при насланні "порчі" людина дуже хворіє, помирає, а аналізи показують, що вона цілком здорова. Розумний лікар у подібному випадкові радить звернутись у монастир або до знахаря.
Вдова Леніна – Н.К.Крупська померла напередодні 18 зїзду партії в день свого 70 річчя. Сталін ненавидів вдову Леніна – вона була біографом свого чоловіка отож багато чого знала про Сталіна. Зокрема вона оприлюднювала заповіт чоловіка в котрому той просив поховати його по-людськи. Сталін боявся її виступу на зїзді. В переддень ювілею 25.02.1939 Крупська організувала застілля у підмосковному санаторії. Сталін прислав іменинниці торт, скуштувавши котрий та скоро стала почуватися погано. Викликали швидку. Лікарі не хотіли без дозволу Сталіна оперувати хвору – боялися, що той звинуватить їх у навмисному вбивстві. Дозволу не було. Хвора померла.
Ходили чутки, що той торт був отруєний. Інші заперечували отруєння – сталінський торт їли усі гості і з ними нічого не сталося. Так було отруєння чи ні? Пошукаємо істину.
Для отруєння пригощають ворога отруєним напоєм чи наїдком. Більш продвинуті отруйники заздалегідь приймають протиотруту (антидот) й пють з ворогом із однієї пляшки, їдять із однієї тарілки.
А що ж там було? Сталін знав магічні рецепти й тримав біля себе різних спеців окультних наук. Як це робиться? Опівночі над ( в даному випадку тортом) проголошуються заклинання на імя потрібної людини. Себто просять диявола заподіяти ворогові (називають імя) смерть. Усі будуть їсти але зашкодить тільки тому, на чиє їмя це пороблено. (це ще гостям пощастило, що серед них не було ще одної жінки з тим же іменем)
Я колись цю школу пройшов:
Пляшка сухого вина.
Час спливав швидко. Через два тижні мене виписали. Наступного дня друг (це пізніше виявилося що він КДБіст) знайшов мене вдома. Дивувався такому дивному повороту долі, співчував, заспокоював. Дістав із-за пазухи пляшку сухого вина, яку ми випили з приводу мого "одужання". Сказав тост: "П'ємо за те, щоб на цьому твої неприємності та дивні непорозуміння нарешті скінчилися".
Ввечері мені стало погано. Ліг спати. Тільки заплющив очі, як наснилися страхіття: мене душать, б'ють, ріжуть, печуть вогнем. Скрикнув від жаху й проснувся в холодному поту. Тремчу, зуб на зуб не потрапляє. Жінка окутує мене ковдрами, перинами. Знову засинаю та через якусь мить на мене знову накочується кошмарний сон, але тепер я вже задихаюсь від жару. Ковдри та перини летять на підлогу, - хочеться якнайшвидше звільнитися від них. І так цілу ніч мій сон супроводять страхіття - кидає то в жар, то в холод. Вранці таке відчуття, ніби мене не уві сні, а наяву жорстоко катували: болить все тіло, голова паморочиться, нудить. Устати немає сил, їсти не хочеться. В такому стані пролежав до обіду. Через силу ковтнув дві ложки бульйону і тут же виблював. В голову лізуть страшні думки, з'явилося передчуття скорої смерті. Що це зі мною? Звідки взялась ця дивна хвороба? - питаю себе, але не знаходжу відповіді.
Що робити, коли смерть заглядає в обличчя? Ледве дочекавшись вечора, похитуючись, побрів на своє улюблене місце, щоб удалині від людей помолитися Богові. Прочитав "Отче наш" й звернувся до Бога своїми словами: "О, мій Боже, я помираю, але не розумію чому. Знаю дорогу до чародіїв та ворожок, але я прийшов до Тебе, Творця неба й Землі, всього видимого та невидимого. Зваж мене і визнач мою вагу, - може, виявлюсь вартим Твоєї милості. Ти, Котрий по молитві Ісуса Навіна зупинив Сонце, зупини мою смерть! Помилуй раба Свого, і я ще багато добра зроблю Тобі та людям!" Продовжував молитися й молився так, як ніколи раніше. Так як Ісус Христос на горі Оливній.
Вночі кошмар повторився. Вранці насилу добрався до зупинки, в автобусі ледве не втратив свідомість. Та ось і поліклініка. Змірявши температуру та тиск, лікарка тремтячою рукою стала набирати номер швидкої допомоги.
- Може, автобусом доїду? - запропонував я.
- О, ні! - злякано заперечила вона. Відчувалось: терапевт боїться, що я помру її кабінеті.
Третя лікарня: інфекційна.
Відвезли в інфекційну лікарню. Узявши аналізи, почали інтенсивно колоти антибіотики. Петро й тут мене знайшов - він був у мене вдома, отож, довідався адресу лікарні.
Зараз я розумію, що значили слова лікарки при виписці. Вона, подивившись на аналізи, запитала здивовано:
- Так що ж із Вами все-таки було?
Справа в тому, що при насланні "порчі" людина дуже хворіє, помирає, а аналізи показують, що вона цілком здорова. Розумний лікар у подібному випадкові радить звернутись у монастир або до знахаря.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Втрата контролю над своїми вчинками.
Самовпевнені безумці сміливо лізуть у нетрі магії й гублять свої безсмертні душі. Заподієш людині магічним ритуалом зло - зробиш страшний гріх перед Богом. Ціна ж помилки під час магічного ритуалу ще страшніша: одержимість дияволом, втрата контролю над собою, фізична смерть.
Під час проживання у монастирі розмовляв із молодими прихожанами. Несподівано юнак утратив свідомість і впав. Через декілька секунд устав і винувато запитав:
- Чи не зробив я чого поганого під час припадку?
Помітивши моє здивування, один із хлопців пояснив:
- Це ще дрібниці. Тут минулого літа під час побудови монастиря один юнак підійшов до носилок і… несподівано щосили занурився обличчям у будівельний розчин. Прийшовши до тями, здивовано запитував як так сталося, що він увесь у будівельному розчині... А ось нещодавно один чорнокнижник тут декілька днів жив - шукав порятунку від диявольської одержимості. Розмовляємо мирно, а він несподівано як плигне на нас! Усі перелякались. Потім, щоправда, молодий відьмак вибачився за свій неконтрольований учинок.
Я ж побачене та почуте так прокоментував:
- Ось ви приїхали сюди молитись, щоб Господь звільнив вас від наявної одержимості, а я просити, щоб Господь мене від неї охороняв.
Присутні були приємно вражені почутим.
"Чаклуна послав".
Якщо не вірите в існування диявола та його науки, то можете легко потрапити під вплив чорнокнижників та серйозно постраждати. На цю тему є повчальний анекдот: Зайшли двоє друзів у кафе. Замовили пляшку горілки, дві склянки та наперсток. Розлили горілку у посуд на трьох. Аж тут один із них дістає з кишені гномика й просить: "Ну, Вася, розкажи ще раз як ти у Африці чаклуна на х… послав".
Самовпевнені безумці сміливо лізуть у нетрі магії й гублять свої безсмертні душі. Заподієш людині магічним ритуалом зло - зробиш страшний гріх перед Богом. Ціна ж помилки під час магічного ритуалу ще страшніша: одержимість дияволом, втрата контролю над собою, фізична смерть.
Під час проживання у монастирі розмовляв із молодими прихожанами. Несподівано юнак утратив свідомість і впав. Через декілька секунд устав і винувато запитав:
- Чи не зробив я чого поганого під час припадку?
Помітивши моє здивування, один із хлопців пояснив:
- Це ще дрібниці. Тут минулого літа під час побудови монастиря один юнак підійшов до носилок і… несподівано щосили занурився обличчям у будівельний розчин. Прийшовши до тями, здивовано запитував як так сталося, що він увесь у будівельному розчині... А ось нещодавно один чорнокнижник тут декілька днів жив - шукав порятунку від диявольської одержимості. Розмовляємо мирно, а він несподівано як плигне на нас! Усі перелякались. Потім, щоправда, молодий відьмак вибачився за свій неконтрольований учинок.
Я ж побачене та почуте так прокоментував:
- Ось ви приїхали сюди молитись, щоб Господь звільнив вас від наявної одержимості, а я просити, щоб Господь мене від неї охороняв.
Присутні були приємно вражені почутим.
"Чаклуна послав".
Якщо не вірите в існування диявола та його науки, то можете легко потрапити під вплив чорнокнижників та серйозно постраждати. На цю тему є повчальний анекдот: Зайшли двоє друзів у кафе. Замовили пляшку горілки, дві склянки та наперсток. Розлили горілку у посуд на трьох. Аж тут один із них дістає з кишені гномика й просить: "Ну, Вася, розкажи ще раз як ти у Африці чаклуна на х… послав".
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Заступництво Богородиці.
Якось одного пригожого дня їхав на велосипеді, милувався природою, молився. Згадав ворога Бога та всього людства - диявола й голосно промовив:
- Диявол, ти мене чуєш!? Знаю: чуєш! Як же ти, гад, мене дістав! Так от, іди ти, іпаний у всі дири підар на х.. в пекло! Там тобі місце по віку віків!
Промовив смачно ще, й ще та… Та чим далі їхав, тим більше псувався настрій. Виникали думки: дарма я того пропідара образив – помститься. (Пропідар - генералісімус над підарами)
Минали сірі, одноманітні дні. Було важко на душі від безпросвітного існування.
Вичитав об'яву: "Гадаю на картах Таро" й завітав за вказаною адресою. Мужчина мого віку розклав карти й сказав: "Вас чекає казенний будинок, але не лякайтесь – не тюрма. Буде кров, буде лікарня але обійдеться".
Невдовзі сталася прикрість: загубив натільного хрестика. Ланцюжок знайшовся на подвір'ї - причиною згуби виявилася несправність замочка. Логічно: на ланцюжку мав би бути і хрестик та він ніби крізь землю провалився. Де тільки не шукав... Здогадався: згуба віщує біду. Здогадку підтвердив жахливий мамин сон. Знав: терміново слід купити іншого хрестика й освятити у церкві. Воно то так але дешевого не хотілося, на придбання золотого не було грошей.
Провідав однокласника. Його теща поцікавилась у мене:
- Микола, на Пречисту (Успіння Пресвятої Богородиці) йдеш до церкви?
- Ще не вирішив, - відповів я.
- Знай, сину, хто перед цим святом постить та в свято віддає пошану Пресвятій Богородиці, того Мати Божа від наглої смерті врятує. Та людина від кулі, ножа не впаде, у воді не потоне, у вогні не згорить...
Ці слова мене не здивували. Пригадалось із прочитаного як під час гонінь на церкву та носіїв віри християнської, революціонери сім разів стріляли у митрополита Петроградського Веніаміна. Тоді один із розстрільників взмолився:
- Батя, помолись, измучались в тебя стрелять!
- Благословен Бог наш всегда, ныне и присно и во веки веков. Аминь! – проказав Владика і благословив розстрільників.
Зарядили восьмий раз й лише тоді кулі пробили тіло митрополита.
Прислухався до поради: постив, до церкви пішов, свічку поставив та поклонився перед Пречистою Дівою. Свічка моя, нагрівшись від полум’я сусідніх свічок, зігнулась й "заплакала". Я вирівняв її раз, другий та все марно. Це недобрий знак, - зробив висновок й благав Богородицю наскільки можливо пом’якшити удар долі.
Настав час викосити зілля на засадженій картоплею ділянці. Взяв косу, пішов за село й приступив до роботи. Викосив би всю площу та несподівано линув проливний дощ. Косу заховав й прибіг мокрий до хати. Через день сів на велосипед, прибув, докосив й приготувався повертатися. Дерев'яний держак коси помістив на рулі перпендикулярно рухові й міцно затис руками так, щоб вістря було донизу. Знав: коса є гострим знаряддям отож потрібно бути дуже обережним. Міркував так: тут їхати то всього три сотні метрів. Якщо ж, не приведи Господи, упаду то вістря коси встромиться в землю. А втім, навіть за найжахливіших обставин падіння не відбудеться – ногу виставлю й цим уникну падіння.
Дорога широка, їду повільно. Попереду маленька калюжа отож беру вліво. В цей момент дерев'яна ручка чіпляє останній стовпчик огорожі, руль розвертає вліво і я завалююсь на правий бік. Падаю.
Отямився на землі закривавлений, в животі стирчить вістря коси. (!) Встати не можу - штанину замотав велосипедний ланцюг! Ось чому я інстинктивно не міг виставити ногу й цим уникнути падіння!
Все трапилося настільки швидко, що секунди стиснулися у блискавичну мить – не пам’ятаю падіння зовсім! Свідомості не втратив. Висмикнув із закривавленого живота вістря коси, вирвав штанину із ланцюга, встав.
В цей момент зі мною сталася істерика: молився і лаявся одночасно – нарікав на таку свою долю: хвороби, пошуки правди, прагнення волі для України й що в результаті отримав? Підлу зраду, слідство, закритий суд, тюрми, етапи, табори, тиняння світом по шабашках й то ради дірявого гаманця. Описував пережите, повчальні спогади скинув в Інтернет і… нуль емоцій… Безглуздо все, і життя моє в тому ж числі! Навіщо ж і ради кого тоді стільки страждав?..
Затиснувши рану, прийшов до хати. Дивне падіння: якби навмисне так хотів – не вийшло б... Викликали швидку, позичили гроші на медикаменти.
В лікарні встановили діагноз: рана поверхнева - лезо коси пройшло по дотичній до життєво важливих внутрішніх органів. Розумів: диявол намагався вполювати мою душу, я був на волосинку від смерті та от відбувся малою кров'ю – таки врятувала мене Богородиця від найстрашнішого.
Лікар на операційному столі обробляв та зашивав рану а я не плакав – в очах вже не було сліз. І вже байдуже було – помру чи ні. Розумів: це втома від безпросвітного існування… Пригадалися тюрми, табори. Скільки років минуло і… Та якби там я у сні побачив таке своє сьогоднішнє життя, то повів би себе інакше. Вчинив би благородно: заступився б за катованих табірними блатними земляків – Сергія та Ігоря. І розділив би їхню долю – смерть у сибірському беспредєльному таборі була звичним явищем. На сьогоднішній день мої кості давно б погнили в ямі поза табором, порядковий номер на фанерній дощечці змили б дощі. Моя душа нині була б, як над покійниками співають: "Там де немає ні туги, ні жалю, ні зітхання а життя безкінечнеє"...
В палаті заспокоївся й став аналізувати події. Пригадалася як у черзі до стоматолога зайшла мова про чародіїв та силу диявола. Розповів як ще в шкільні роки під дією чаклунства на рівному місці впав із велосипеда й травмував селезінку.
- І при падінні штанину заблокував ланцюг! – впевнено додав сивочолий чоловік із черги.
- А Ви звідки знаєте? – ошелешено запитав я. Той лише хмикнув і загадково посміхнувся. Та дивна посмішка ніби говорила: - Та знаю я його поведінку – він завжди так робить…
Доходив висновку: ця прикра пригода є роботою диявола – в цьому сатанинському світі навколо мене завжди так підтасовуються події, що спотикаюсь на рівному місці, програю у явно виграшних ситуаціях. Скоріше всього це робота мого зрадника, котрий професійним чаклуном виявився – ніяк не може залишити мене в спокої. Знає тому що: якщо стану знаменитим я то автоматично зі мною й він. Пригадалися слова ясновидющої: "Він чаклує проти Вас, незримо перепиняє шлях до успіху, та не бійтеся: сили котрі із Вами, сильніші за сили, котрі із ним".
Через тиждень виписався. Заспокоївся й наступної неділі в церкві дякував Богородиці за порятунок, благав простити висловлені в хвилини афекту неконтрольовані слова.
Розумів: у всьому винна моя гординя - думав, що якщо випив "ту чашу" то вже можна дявола на х@ю (пісюну) вертіти...
Пригадалося із (Дії апостолів 19:13-16) "Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім'я Господа Ісуса над тими, хто мав духів, проказуючи: "Закликаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!" Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви. Відповів же злий дух і сказав їм: "Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?" І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони голі та поранені".
П.С. От так то Господь карає за гординю. Мені наука. І вам...
Якось одного пригожого дня їхав на велосипеді, милувався природою, молився. Згадав ворога Бога та всього людства - диявола й голосно промовив:
- Диявол, ти мене чуєш!? Знаю: чуєш! Як же ти, гад, мене дістав! Так от, іди ти, іпаний у всі дири підар на х.. в пекло! Там тобі місце по віку віків!
Промовив смачно ще, й ще та… Та чим далі їхав, тим більше псувався настрій. Виникали думки: дарма я того пропідара образив – помститься. (Пропідар - генералісімус над підарами)
Минали сірі, одноманітні дні. Було важко на душі від безпросвітного існування.
Вичитав об'яву: "Гадаю на картах Таро" й завітав за вказаною адресою. Мужчина мого віку розклав карти й сказав: "Вас чекає казенний будинок, але не лякайтесь – не тюрма. Буде кров, буде лікарня але обійдеться".
Невдовзі сталася прикрість: загубив натільного хрестика. Ланцюжок знайшовся на подвір'ї - причиною згуби виявилася несправність замочка. Логічно: на ланцюжку мав би бути і хрестик та він ніби крізь землю провалився. Де тільки не шукав... Здогадався: згуба віщує біду. Здогадку підтвердив жахливий мамин сон. Знав: терміново слід купити іншого хрестика й освятити у церкві. Воно то так але дешевого не хотілося, на придбання золотого не було грошей.
Провідав однокласника. Його теща поцікавилась у мене:
- Микола, на Пречисту (Успіння Пресвятої Богородиці) йдеш до церкви?
- Ще не вирішив, - відповів я.
- Знай, сину, хто перед цим святом постить та в свято віддає пошану Пресвятій Богородиці, того Мати Божа від наглої смерті врятує. Та людина від кулі, ножа не впаде, у воді не потоне, у вогні не згорить...
Ці слова мене не здивували. Пригадалось із прочитаного як під час гонінь на церкву та носіїв віри християнської, революціонери сім разів стріляли у митрополита Петроградського Веніаміна. Тоді один із розстрільників взмолився:
- Батя, помолись, измучались в тебя стрелять!
- Благословен Бог наш всегда, ныне и присно и во веки веков. Аминь! – проказав Владика і благословив розстрільників.
Зарядили восьмий раз й лише тоді кулі пробили тіло митрополита.
Прислухався до поради: постив, до церкви пішов, свічку поставив та поклонився перед Пречистою Дівою. Свічка моя, нагрівшись від полум’я сусідніх свічок, зігнулась й "заплакала". Я вирівняв її раз, другий та все марно. Це недобрий знак, - зробив висновок й благав Богородицю наскільки можливо пом’якшити удар долі.
Настав час викосити зілля на засадженій картоплею ділянці. Взяв косу, пішов за село й приступив до роботи. Викосив би всю площу та несподівано линув проливний дощ. Косу заховав й прибіг мокрий до хати. Через день сів на велосипед, прибув, докосив й приготувався повертатися. Дерев'яний держак коси помістив на рулі перпендикулярно рухові й міцно затис руками так, щоб вістря було донизу. Знав: коса є гострим знаряддям отож потрібно бути дуже обережним. Міркував так: тут їхати то всього три сотні метрів. Якщо ж, не приведи Господи, упаду то вістря коси встромиться в землю. А втім, навіть за найжахливіших обставин падіння не відбудеться – ногу виставлю й цим уникну падіння.
Дорога широка, їду повільно. Попереду маленька калюжа отож беру вліво. В цей момент дерев'яна ручка чіпляє останній стовпчик огорожі, руль розвертає вліво і я завалююсь на правий бік. Падаю.
Отямився на землі закривавлений, в животі стирчить вістря коси. (!) Встати не можу - штанину замотав велосипедний ланцюг! Ось чому я інстинктивно не міг виставити ногу й цим уникнути падіння!
Все трапилося настільки швидко, що секунди стиснулися у блискавичну мить – не пам’ятаю падіння зовсім! Свідомості не втратив. Висмикнув із закривавленого живота вістря коси, вирвав штанину із ланцюга, встав.
В цей момент зі мною сталася істерика: молився і лаявся одночасно – нарікав на таку свою долю: хвороби, пошуки правди, прагнення волі для України й що в результаті отримав? Підлу зраду, слідство, закритий суд, тюрми, етапи, табори, тиняння світом по шабашках й то ради дірявого гаманця. Описував пережите, повчальні спогади скинув в Інтернет і… нуль емоцій… Безглуздо все, і життя моє в тому ж числі! Навіщо ж і ради кого тоді стільки страждав?..
Затиснувши рану, прийшов до хати. Дивне падіння: якби навмисне так хотів – не вийшло б... Викликали швидку, позичили гроші на медикаменти.
В лікарні встановили діагноз: рана поверхнева - лезо коси пройшло по дотичній до життєво важливих внутрішніх органів. Розумів: диявол намагався вполювати мою душу, я був на волосинку від смерті та от відбувся малою кров'ю – таки врятувала мене Богородиця від найстрашнішого.
Лікар на операційному столі обробляв та зашивав рану а я не плакав – в очах вже не було сліз. І вже байдуже було – помру чи ні. Розумів: це втома від безпросвітного існування… Пригадалися тюрми, табори. Скільки років минуло і… Та якби там я у сні побачив таке своє сьогоднішнє життя, то повів би себе інакше. Вчинив би благородно: заступився б за катованих табірними блатними земляків – Сергія та Ігоря. І розділив би їхню долю – смерть у сибірському беспредєльному таборі була звичним явищем. На сьогоднішній день мої кості давно б погнили в ямі поза табором, порядковий номер на фанерній дощечці змили б дощі. Моя душа нині була б, як над покійниками співають: "Там де немає ні туги, ні жалю, ні зітхання а життя безкінечнеє"...
В палаті заспокоївся й став аналізувати події. Пригадалася як у черзі до стоматолога зайшла мова про чародіїв та силу диявола. Розповів як ще в шкільні роки під дією чаклунства на рівному місці впав із велосипеда й травмував селезінку.
- І при падінні штанину заблокував ланцюг! – впевнено додав сивочолий чоловік із черги.
- А Ви звідки знаєте? – ошелешено запитав я. Той лише хмикнув і загадково посміхнувся. Та дивна посмішка ніби говорила: - Та знаю я його поведінку – він завжди так робить…
Доходив висновку: ця прикра пригода є роботою диявола – в цьому сатанинському світі навколо мене завжди так підтасовуються події, що спотикаюсь на рівному місці, програю у явно виграшних ситуаціях. Скоріше всього це робота мого зрадника, котрий професійним чаклуном виявився – ніяк не може залишити мене в спокої. Знає тому що: якщо стану знаменитим я то автоматично зі мною й він. Пригадалися слова ясновидющої: "Він чаклує проти Вас, незримо перепиняє шлях до успіху, та не бійтеся: сили котрі із Вами, сильніші за сили, котрі із ним".
Через тиждень виписався. Заспокоївся й наступної неділі в церкві дякував Богородиці за порятунок, благав простити висловлені в хвилини афекту неконтрольовані слова.
Розумів: у всьому винна моя гординя - думав, що якщо випив "ту чашу" то вже можна дявола на х@ю (пісюну) вертіти...
Пригадалося із (Дії апостолів 19:13-16) "Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім'я Господа Ісуса над тими, хто мав духів, проказуючи: "Закликаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!" Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви. Відповів же злий дух і сказав їм: "Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?" І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони голі та поранені".
П.С. От так то Господь карає за гординю. Мені наука. І вам...
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
"Помаранчевый шабаш!.."
Одного дня потрібно було перед роботою заїхати у справах в центр міста. Помітив автобуси із символікою Партії Регіонів та чималий натовп городян. Зацікавився. Виявилося: до нас прибули активісти Партії Регіонів й збирають людей йти на мітинг до Міськради. Дають кожному в руки прапор із символікою ПР й обіцяють за участь у тому дійстві 130 гривень. Бажаючих легко заробити знайшлось напрочуд багато.
Активісти пошикували мітингарів в колону й повели. Дивитися на це огидне дійство було цікаво та мене чекала робота. Працював я й чув донесені вітром уривки виступів активістів ПР: "Предатель интересов трудового народа никчема Ющенко!.. Помаранчевый шабаш!.. Наш Виктор Фёдорович Янукович!.. Интересы трудового народа!.. Процветание!.. Прогресс!.. Работа!.. Зарплаты!.. Рефомы!.. Предатель Ющенко!.. Помаранчевый шабаш!.."
Подумалось тоді: - Справді нікчема, якщо маючи стільки влади дозволяє подібні антидержавні шабаші…
В кінці дня зустрів знайомого "мітингаря". Саша так пояснив: "А мені не в падлу пройти декілька сотень метрів й годину постояти із тою ганчіркою. Не пішов би я, так інший той прапор взяв би й гроші отримав. А так і горілки купив, і пива, і цигарок, і різної закуски. Ще й на похмілля залишилось..."
І я подумав в той момент: - А що, нормальна логіка пересічного українця-раба...
А втім у нас будь-хто може стати президентом. Позич мільярд доларів на президентську передвиборчу компанію, навішай лохам вермішелі на вуха і ти в дамках. А там нацарюєш два мільярди. Один повернеш а другий таки залишиться. І втечеш з награбованим. Ще й президентську булаву на згадку прихопиш...
Одного дня потрібно було перед роботою заїхати у справах в центр міста. Помітив автобуси із символікою Партії Регіонів та чималий натовп городян. Зацікавився. Виявилося: до нас прибули активісти Партії Регіонів й збирають людей йти на мітинг до Міськради. Дають кожному в руки прапор із символікою ПР й обіцяють за участь у тому дійстві 130 гривень. Бажаючих легко заробити знайшлось напрочуд багато.
Активісти пошикували мітингарів в колону й повели. Дивитися на це огидне дійство було цікаво та мене чекала робота. Працював я й чув донесені вітром уривки виступів активістів ПР: "Предатель интересов трудового народа никчема Ющенко!.. Помаранчевый шабаш!.. Наш Виктор Фёдорович Янукович!.. Интересы трудового народа!.. Процветание!.. Прогресс!.. Работа!.. Зарплаты!.. Рефомы!.. Предатель Ющенко!.. Помаранчевый шабаш!.."
Подумалось тоді: - Справді нікчема, якщо маючи стільки влади дозволяє подібні антидержавні шабаші…
В кінці дня зустрів знайомого "мітингаря". Саша так пояснив: "А мені не в падлу пройти декілька сотень метрів й годину постояти із тою ганчіркою. Не пішов би я, так інший той прапор взяв би й гроші отримав. А так і горілки купив, і пива, і цигарок, і різної закуски. Ще й на похмілля залишилось..."
І я подумав в той момент: - А що, нормальна логіка пересічного українця-раба...
А втім у нас будь-хто може стати президентом. Позич мільярд доларів на президентську передвиборчу компанію, навішай лохам вермішелі на вуха і ти в дамках. А там нацарюєш два мільярди. Один повернеш а другий таки залишиться. І втечеш з награбованим. Ще й президентську булаву на згадку прихопиш...
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
https://life.pravda.com.ua/society/na-h ... vo-302573/
В минулому у Європі для боротьби із чародійством створили інститут інквізиції. Наші засоби масової інформації відносно цієї теми свідомо дезінформують народ: заявляють, що процвітало мракобісся - спалювали безневинних. Я дослідив цю тему й виявив, що відбувалось насправді.
До інквізитора приходила людина і свідчила, що після суперечки з певною особою та її погроз помститись, в сім'ї або господарстві починались дивні нещасні випадки, хвороби, проблеми. Інквізитор записував. Другий чоловік приходив і на вищеназвану особу свідчив подібне. Інквізитор і те свідчення записував. Після скарги третьої людини поважні громадяни міста запрошували священика та йшли до підозрюваної особи з обшуком. Коли, справді, знаходили Чорну магію, предмети для чародійства, лише тоді пропонували чорнокнижникові сповідувати свої гріхи, покаятись перед Богом та людьми. Коли ж під тиском беззаперечних доказів слуга диявола все ж відмовлявся зректись свого господаря - лише тоді інквізитори виносили смертний вирок.
Чому так? Справа в тому, що з часом диявол настільки влазить у свідомість, що переконувати одержиму ним людину словами вже безглуздо. Це все одно, що переконувати наркомана зі стажем не живати наркотики – він вдає ніби слухає а сам тим часом думає де дістати чергову дозу, щоб позбутися "ломки". Влада над невидимими духами, силами природи та людьми є настільки сильним наркотиком, що досвідчений чаклун добровільно від неї не відмовляється. З огляду на цю істину, Господь дав людям заповідь: "Чарівниці не зоставиш при житті". (Друга книга Мойсеєва 22:17)
В минулому у Європі для боротьби із чародійством створили інститут інквізиції. Наші засоби масової інформації відносно цієї теми свідомо дезінформують народ: заявляють, що процвітало мракобісся - спалювали безневинних. Я дослідив цю тему й виявив, що відбувалось насправді.
До інквізитора приходила людина і свідчила, що після суперечки з певною особою та її погроз помститись, в сім'ї або господарстві починались дивні нещасні випадки, хвороби, проблеми. Інквізитор записував. Другий чоловік приходив і на вищеназвану особу свідчив подібне. Інквізитор і те свідчення записував. Після скарги третьої людини поважні громадяни міста запрошували священика та йшли до підозрюваної особи з обшуком. Коли, справді, знаходили Чорну магію, предмети для чародійства, лише тоді пропонували чорнокнижникові сповідувати свої гріхи, покаятись перед Богом та людьми. Коли ж під тиском беззаперечних доказів слуга диявола все ж відмовлявся зректись свого господаря - лише тоді інквізитори виносили смертний вирок.
Чому так? Справа в тому, що з часом диявол настільки влазить у свідомість, що переконувати одержиму ним людину словами вже безглуздо. Це все одно, що переконувати наркомана зі стажем не живати наркотики – він вдає ніби слухає а сам тим часом думає де дістати чергову дозу, щоб позбутися "ломки". Влада над невидимими духами, силами природи та людьми є настільки сильним наркотиком, що досвідчений чаклун добровільно від неї не відмовляється. З огляду на цю істину, Господь дав людям заповідь: "Чарівниці не зоставиш при житті". (Друга книга Мойсеєва 22:17)
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
У "лихі 90-ті" зустрів на ринку давню знайому – вона там дитячі візочки продавала. А очі у неї сумні-сумні. Розговорилися. Почув таке:
- Ти ж знаєш: я після школи за грузина заміж вийшла. Його родина там мене зустріла як королеву. Двоповерховий будинок, килими, картини, антикваріат, будинок утопав в зелені та квітах – жили як у раю. Аж тут спалахнув грузино-осетинський конфлікт. Ми, прості люди не хотіли збурення колотнечі – спочатку переховували ми їх, вони - нас. А потім як розпочалося… Будинок розграбували й спалили. Зараз там лише обгорілі стіни. Живемо тут у родичів. Ось взяла у знайомої товар на реалізацію. Мій теж у пошуках хоч якоїсь роботи…
Поспівчував. Попрощалися.
Аж тут через декілька років почув, що моя давня знайома дуже круто піднялась – відкрила власний бізнес, звели з чоловіком двоповерховий будинок, купили престижну іномарку – джип. Після почутого зародилася підозра: а чи бува не уклали вони угоду із князем світу цього? Якщо таки уклали то це безумство – лукавий дає бажане але дорого бере за свої послуги. Зазвичай бере кров’ю.
Пізніше довідався, що батько довірив кермо того джипа синові. Машина скоростна. Швидкість. Азарт. Авто на крутому повороті потрапило на ділянку асфальту посипаного гравієм. Скоріше всього у якого задроченого самоскида він просипався із кузова. (Це як кажуть: "Аннушка уже разлила масло".) І то ж підтасував же лукавий події так, що авто з недосвідченим водієм на швидкості потрапило на той розсипаний гравій й колеса втратили контакт із дорожним покриттям… (Це як ви у кімнаті розсиплете горох) Тут навіть досвідчений водій в такій ситуації не завжди грамотно зреагує...
Машина злетіа з дороги й полетіла в урвище. Далі все так: чоловіка та сина в могилу, авто на металобрухт, бізнес та будинок на продаж а сама в Італію розпочинати життя з чистого аркуша.
- Ти ж знаєш: я після школи за грузина заміж вийшла. Його родина там мене зустріла як королеву. Двоповерховий будинок, килими, картини, антикваріат, будинок утопав в зелені та квітах – жили як у раю. Аж тут спалахнув грузино-осетинський конфлікт. Ми, прості люди не хотіли збурення колотнечі – спочатку переховували ми їх, вони - нас. А потім як розпочалося… Будинок розграбували й спалили. Зараз там лише обгорілі стіни. Живемо тут у родичів. Ось взяла у знайомої товар на реалізацію. Мій теж у пошуках хоч якоїсь роботи…
Поспівчував. Попрощалися.
Аж тут через декілька років почув, що моя давня знайома дуже круто піднялась – відкрила власний бізнес, звели з чоловіком двоповерховий будинок, купили престижну іномарку – джип. Після почутого зародилася підозра: а чи бува не уклали вони угоду із князем світу цього? Якщо таки уклали то це безумство – лукавий дає бажане але дорого бере за свої послуги. Зазвичай бере кров’ю.
Пізніше довідався, що батько довірив кермо того джипа синові. Машина скоростна. Швидкість. Азарт. Авто на крутому повороті потрапило на ділянку асфальту посипаного гравієм. Скоріше всього у якого задроченого самоскида він просипався із кузова. (Це як кажуть: "Аннушка уже разлила масло".) І то ж підтасував же лукавий події так, що авто з недосвідченим водієм на швидкості потрапило на той розсипаний гравій й колеса втратили контакт із дорожним покриттям… (Це як ви у кімнаті розсиплете горох) Тут навіть досвідчений водій в такій ситуації не завжди грамотно зреагує...
Машина злетіа з дороги й полетіла в урвище. Далі все так: чоловіка та сина в могилу, авто на металобрухт, бізнес та будинок на продаж а сама в Італію розпочинати життя з чистого аркуша.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Мабуть у працівників іноземних спецслужб таки справді дуже жирні зади – ліняться відірвати їх від м’яких крісел. Про що це я? Ось приклад: Напередодні терактів 11.09.2001 спостережливі курсанти звернули увагу, що на платні курси керування пасажирськими літаками ходять люди котрих зовсім не цікавить зліт та посадка. Повідомили урядовців. Нуль емоцій. Дзвоник був з німецької тюрми – якийсь в’язень повідомляв, що терористи готують в США жахливі теракти. Нуль емоцій. А й справді, що може знати якийсь там зек…
Я он виклав інфу про використання спецслужбами ритуалів магії. Ця ж інформація боляче б’є по Путлєру – він КДБіст тому що. Якщо вже до чоловіка , котрий подав документи на екскурсійну поїздку в кап країну підіслали досвідченого відьмака то що вже говорити про їхні чаклунства на світовій арені!
Якщо вже вас цікавить політична ситуація в наших краях то моніторте ж інформаційний простір. Можна ж наловити багато цікавого якщо не лінитись.
КДБ немає але люди ж то залишились ті самі! Просто поміняли вивіски на держустановах. Мій Іуда на мені навіть кар’єру зробив – в Самостійній Україні керував відділом карного розшуку! Зараз він та йому подібні космічні пенсії отримують. Та ще й до того "допомагають людям налагоджувати долі".
Чому мене не друкують наші ЗМІ? А залякані вони усі – не хочуть кусати руку яка дає їм хліб.
Тут он я на ФУПі запитав: "Чи знає шановне панство що означає фразеологізм "Піррова перемога"?
І… миттєво забанили за "Поширення ворожих наративів".
Значиться є таке, що нашим людям влада знати забороняє.
Я он виклав інфу про використання спецслужбами ритуалів магії. Ця ж інформація боляче б’є по Путлєру – він КДБіст тому що. Якщо вже до чоловіка , котрий подав документи на екскурсійну поїздку в кап країну підіслали досвідченого відьмака то що вже говорити про їхні чаклунства на світовій арені!
Якщо вже вас цікавить політична ситуація в наших краях то моніторте ж інформаційний простір. Можна ж наловити багато цікавого якщо не лінитись.
КДБ немає але люди ж то залишились ті самі! Просто поміняли вивіски на держустановах. Мій Іуда на мені навіть кар’єру зробив – в Самостійній Україні керував відділом карного розшуку! Зараз він та йому подібні космічні пенсії отримують. Та ще й до того "допомагають людям налагоджувати долі".
Чому мене не друкують наші ЗМІ? А залякані вони усі – не хочуть кусати руку яка дає їм хліб.
Тут он я на ФУПі запитав: "Чи знає шановне панство що означає фразеологізм "Піррова перемога"?
І… миттєво забанили за "Поширення ворожих наративів".
Значиться є таке, що нашим людям влада знати забороняє.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
"Весь год, ложась спать, я мечтала об одном: чтобы утром не проснуться (инфаркт, инсульт, тромб)".
Російська правозахисниця Валерія Новодворська на собі відчула жахіття "лікування" у спецпсихлікарнях: "Весь год, ложась спать, я мечтала об одном: чтобы утром не проснуться (инфаркт, инсульт, тромб)".
Свідчила, що найважче було політв’язням із провінції – про них не знали в Москві та на Заході отож за них ніхто не міг заступитися. У спецпсихлікарню потрапляли за страйк, за участь у антирадянській демонстрації, за розклеювання листівок, за поширення самвидаву, за спробу вчинити теракт, за проповідь Слова Божого. Відкривати справу, вести слідство та судити – неабияка заморока. Вихід влада знайшла оригінальний – у спецпсихлікарню до повного "одужання".
Там хімпрепаратами та маніпуляціями знищували особистість людини (убивали душу), конячими дозами аміназину, галопірідолу, інсуліну та електрошками стирали пам'ять – людину перетворювали у байдужого до всього справді психічно хворого. Пізніше за згодою КДБ пацієнта переводили доліковуватися у звичайну психлікарню за місцем проживання.
Піддослідний у спецпсихлікарні був безправніший за в’язня – скарг від нього не приймали. Якщо ж декотрим і вдавалося таємно передати скарги на волю - їх все-одно не приймали ні в прокуратурі, ні у Верховному суді. Спецпсихлікарні були підконтрольні всесильному КДБ тому що.
Політв’язням можна було вийти із спецпсихлікарні лише визнавши себе психічно хворим й пізніше перед авторитетною комісією заявити, що після довготривалого лікування почуваєш себе цілком здоровим – вже підтримуєш політику рідної радянської влади.
Валерія Новодворська вижила й при тому зберегла інтелект – за неї заступалися на Заході та й мама була не останньою людиною в медицині.
В ті страшні часи під тиском світової громадськості українського правозахисника Леоніда Плюща вислали за кордон. До того моменту його в спецпсихлікарнях так залікували нейролептиками, що в Парижі із літака виносили на носилках. В газеті французьких комуністів "Юманіте" писали, що навіть із ворогами соціалізму не можна так жорстоко поводитися!
Стосовно теми каральної психіатрії цікаво відмітити, що навіть в період розгулу сталінських репресій не було спецпсихлікарень. Тоді були лише звичайні психлікарні у котрих спритні арештанти "косили" під психічно хворих, щоб їх в ГУЛАГ не відправили. Симулянти насолоджувалися тишею та спокоєм, гуляли територією психлікарень – тюремного порядку та примусового лікування там не було тому що...
Багато часу сплило з моменту розвалу СРСР. Померлі у спецпсихлікарнях, звісно, не заговорять а виживші, у котрих стерли пам'ять, не напишуть спогадів… Їхні ж кати отримували за ту специфічну "працю" нагороди, привілеї, підвищення по службі, а сьогодні отримують високі "заслужені" пенсії. (!) А тому що не було розбору польотів на зразок Нюрнбергського – старорежимні чиновники спритно поміняли знамена та переконання й стали "щирими" патріотами. Як же судити своїх?
Василь Рубан "На протилежному боці від добра".
У ті часи В.Ф.Рубан шість років страждав у спецпсихлікарнях за… поширення Програми УНКП (Української Національної Комуністичної Партії). Написав, дав почитати друзям, знайомим і… І опинився в спецпсихлікарнях КДБ.
"Починалася Програма гаслом "Хай живе самостійна соціалістична Україна" з подальшим посиланням на те, що вона має конституційне право виходу з СРСР, з огляду на те, що це об’єднання 1922 року було наслідком загарбницької війни більшовицької Росії проти УНР (Української Народної Республіки), яку російський Раднарком визнав незалежною державою і підписав з нею мир, а потім віроломно напав на неї. А цього російські націоналісти не прощали нікому з українців ні до революції, ні після.
…Мене помістили в надзорці. Це кімната, куди кладуть для проведення активного курсу лікування. Активний курс – це введення в організм психотропних препаратів через уколи. Тоді було три головних методи лікування: електрошок, інсулін – тобто шок через недостачу цукру в мозку і психотропні препарати по карті. Коли хворий проходить відповідні аналізи, йому призначають, наприклад, два рази на день галоперидол і на ніч аміназин по карті. Тобто кожних два дні збільшують дозу записуючи в картку цю динаміку. Хворий потроху загальмовується. Ось він вже ходить з погаслим зором, схиливши набік голову – доза збільшується. Ось вже з рота в нього почала текти слина і він її не витирає, бо йому байдуже – доза збільшується. Ось він вже почав усцикатись – доза збільшується. Ось він вже усрався: це сигнал лікарю про те, що треба зменшувати дозу. Доза трошки зменшується і закріплюється. Внаслідок хворий ходить з перекошеною головою, інколи витирає слину, яка тече з рота, інколи не витирає. В такому стані він ходить шість місяців. Весь цей час він отримує ліки в уколах. Це активний курс. М’які місця на руках і на сідницях стають твердими і кровоточать від голочних пробоїн, бо кров стає погано згортатись. Коли минає пів року – хворому починають давати цю саму дозу, але вже в таблетках, постійно, кожен день, три рази на день до столика з ліками. Коригування дози з цього часу відбувається лише з огляду на погіршення здоров’я. Якщо організм звик до дози і психічний стан хворого погіршується, його знову переводять в надзорку і проводять повторний активний курс. Це триває від 5 до 25 років.
…Тим часом хворі почали говорити про те, що починають водити на барбаміл. Я потроху прислухався до цих розмов і з жахом для себе дізнався, що являє собою ця процедура. КДБ продовжувало слідство. У психіатрії ця дія застосовується для того, щоб випитати у хворого про його злочин, чи не вдає він із себе божевільного, щоб уникнути кари, або якщо він перебуває у стані глибокої депресії і не говорить, то поговорити з ним. Барбаміл – це наркотик.
(Василь дізнався як знизити дію тієї "сиворотки правди" – наївся, внушив собі що говорити в стані забуття а ще лікар перевищила дозу і… обійшлось.)
...Людина, яка живе на волі і ковтає пігулки лише принагідно, коли захворіє грипом, не може уявити що це таке, кожен день, протягом шести, десяти, п’ятнадцяти років три рази на день змушувати людину ковтати максимальну для його організму дозу галоперидолу, трифтазину, аміназину, мадетен депо, тизерцину, трисіділу і нема їм числа, цим хімікатам. Ставка на виживання без потьмарення розуму можлива лише тоді, коли ти систематично, три рази на день намагаєшся не ковтати цю дозу й весь час боїшся, що тебе викриють і посадять на голку. Сама оця німа боротьба забирає душевні сили, робить поведінку замкнутою і настороженою. Душа замерзає...
…Від частих уколів шкіра на руках і сідниці ставала синьою і твердою, пробоїна від голки не затягувалась, кров згорталась погано й сочилась, після того, як сестра мазнула по ній йодовим тампоном, спирт, призначений для цього діла, хтось випивав. Усі кальсони на сидінні були чорні від крові, я це добре роздивився, бо мені кожен раз перед лазнею доводилось перебирати чисту білизну і підлатувати там, де це ще було можливо. Отже, коли хворого вже не було куди колоти, його переводили на таблетки, але стежили, щоб він їх ковтав. У цьому велика мудрість формулювання: принудлікування. Під час прийому ліків біля столика стояв санітар із залізним шпателем і казав:
– Роззяв рота, – а тоді порався в роті залізним шпателем, чи ти не заховав таблетку, щоб потім виплюнути. Заховати якось можна було лише тоді коли доза була малою. А тому що дози були максимальними – чотири, п’ять, шість, десять таблеток за один прийом, можептілу сестра насипала цілу жменю, не рахуючи, приховати їх не було ніякої можливості. Кал хворих був білий від таблеток. Якщо когось ловили на тому, що він не ковтав, зразу ж вели на тапчан і заганяли цю саму дозу під шкіру у м’якоть заднього місця.
Почав і я ковтати галоперидол, а ввечері таблетку тизерцину. Уночі встав до туалету, тільки зійшов на бетонну приступку, щоб помочитись, як мене ніби хтось ударив по голові в ділянку мозочку, відчув у мозочку гарячий зблиск і полетів на бетон навзнак, проте перед самим долом свідомість ввімкнулась, і я обперся руками об підлогу. Ще мить, і я вдарився б потилицею об кант бетонної приступки. На другий день я пожалівся Валері Петрушевському, що мені крутить ноги, ніби ревматизм почався, чи що? Він мені сказав, що це від таблеток, проте я не повірив. Я звик довіряти медицині й не міг подумати, що пігулки можуть бути злі.
Медсестри за призначенням лікаря сечу на аналіз брали досить оригінально - просовували через член у сечовий міхур катетер. (резиновий шланг)
…Сеча через катетер бралась для того, щоб перевірити, чи ковтає хворий ліки, бо, якщо брати аналіз простим способом, то сечу можна дати чужу.
…Вранці мені дали трисіділ в краплях, у обід – теж, я змушений був випити. По-перше, щоб дізнатись про його дію і не провалитись на співбесіді з лікарем, а по-друге, ще не вмів обдурювати медсестру чи санітара, коли ліки давали рідкі. Санітари, накручені начмедом, стали до мене строгі й стежили, щоб я таки випив. І я це зробив. Тизерцину ввечері я не ковтнув. Вже десь перед вечірньою зміною медсестер бридкий ниючий щем наповнив усі мої кістки, здавалось, що кожен м’яз у моєму тілі живе окремо, трясеться і ниє. Відчув я також, що мої руки і ноги згинаються колесом, особливо ноги не хотіли мене носити і підгинались. Звиклий дивитись на себе збоку, я ж письменник, доки біль, щем і страх не заполонили мене, я іронічно встиг подумати, що перетворююсь на мавпу: ноги стають колесом а руками торкаюсь землі. Я попросився до медсестри і попросив її дати мені циклодол. Вона співчутливо на мене подивилась і дала аж дві таблетки. Я ковтнув і пішов у палату, але циклодол не діяв. Ще не встиг засвоїтись. Сидіти я не міг, коли ж уставав, ноги гнулись, коли починав ходити, тримаючись руками за бильця, руки не тримали, з них витекла вся сила. Я відчув, що в’яну, наче полите гасом дерево, і в цих муках у мене промайнула думка:
– Що я повинен їм сказати?
Якби в цей момент мене стали допитувати, здавалось, я міг говорити що завгодно. Але ніхто про це не знав і мною у даний момент не цікавився, давши мені волю спокійно перетравлювати свою отруту. Ніхто не прибіг і не сказав:
– Що ви нам хочете сказати, Василю Федоровичу?
Але ці думки не змусили мене закричати:
– Я більше не буду!
Я промовчав, як завжди, стиснувши зуби, і попросив санітара, щоб відвів мене до сестри. Я майже висів у нього на плечі. Вона глянула на мене і запитала:
– Я вам уколю аміназин? Вам полегшає. Черговий лікар, якого я викличу, скаже те саме.
– Коліть що завгодно, - ледве вимовив я, тим часом мене почало так трясти, що коли я спустив штани і ліг, щоб вона зробила укол, мене вже так підкидало, що санітар змушений був притискувати мене до тапчана з усієї сили, аби вона могла ввести голку. Дотяг мене санітар до палати і я сів на ліжку, а потім звалився і заснув.
Вранці прокинувся дуже слабим. Ідучи до туалету, зустрів медсестру Віру Мойсеївну. Це була літня єврейка з папірним строгим красивим лицем, зовсім сива, чи то волосся в неї було начисто вибілене перекисом водню.
– Ну й налякав ти мене, Рубан, – сказала вона мені. – Ніна (теж єврейка) здала мені зміну і сказала, що тобі було погано. Я зразу не кинулась. Тоді щось мене стукнуло, біжу в палату, ти лежиш блідий як смерть, я до пульсу – пульсу нема. Я бігом по кардіомін. Руки у мене тряслися, поки тобі його вколола, тоді трохи потерла тобі груди і пульс, слава Богу, з’явився.
Я нічого не чув, Віро Мойсеївно, – закотив рукав сорочки і справді побачив слід від уколу, ще й подряпину, свідчення того, що руки у сестри таки тряслися від хвилювання. Подибав я до туалету й жаль мене охопив, що вона мене врятувала. Так не хотілося починати все спочатку. Вже пройшов передсмертні муки від отрути, нарешті забуття, спокій, відпочинок, ніколи не бачити цих гуманних катів. Я був розчарований. Того ж ранку, коли отримував продукти в шафі, там зберігались наші посилки, я впав від ослаблення, і мене занесли в палату.
…Боже, як боліла моя душа! Боже, як боліла моя душа! Боже, як боліла моя душа!
…Вранці, коли повели в туалет, я старанно вивчав згини труб, де можна було б швидко зачепити порване на смуги простирадло і, доки мент загляне в туалет, повіситись. Але я подумав, що у мене не вистачить часу, тим більше, що напевне треба якийсь час, щоб смерть настала. Тут не було певності.
…Валентина Герасимівна, руда на масть, з конеподібним лицем, у якому просвічувалось зворушливе глупство, невдовзі викликала мене на розмову й повідомила, що мене треба лікувати, що перебувати на принудлікуванні і не лікуватись не можна. Я і так і так доводив їй, що ось уже чотири роки мене щоденно лікують, зараз я в стані ремісії, не виголошую якихось ідей і тихо та дисципліновано поводжусь, але це не допомогло. Коли Катюша, медсестра середнього зросту, в біленькому зграбному халатику, з прекрасною невеличкою фігурою і молодим повногубим свіжим личком, русява, синьоока, яка була замужем за ментом і матюкалась як остання шлюха, вручила мені ввечері чотири пігулки тизерцину, я зовсім занепав духом.
Сховати таку кількість таблеток у гортані я не міг, за губою – теж, а класти їх під язик і запивати водою, це довго не триватиме. За другим чи третім разом потягнуть на тапчан колоти. Подумати тільки, після того, як мені ось вже півтора місяця лікували запалення печінки і жовчних шляхів, призначати без ніякої на те причини чотири таблетки тизерцину. На дві денні дачі вона мені призначила мою давню дозу галоперидолу: по одній великій чи три менші пігулки. Я знав напевне, що коли проковтну чотири таблетки тизерцину, уранці я вже не прокинусь, і мене ніхто не розбудить. Можна було навіть підождати до наступного вечора і для певності проковтнути зразу вісім, але зараз у мене пропала охота вмирати. Я вирішив не ковтати цих чотирьох пігулок, сховати під язик, а як викриють і вколють, хай це буде на їхній совісті. Але Катюша не заглядала мені до рота, до речі, санітари-зеки вдень тут не з’являються і медсестри самі розносять ліки".
Дещо про долі тих, котрі погодилися на співпрацю:
…Ковгар потрапив на спец за те, що будучи завербований кегебістами до співпраці, через деякий час, коли вже зробив їм кілька послуг, відмовився далі працювати і заявив про це публічно. Біда його була ще й у тому, що він був фізично здоровий, тому пізнав двадцять чотири сеанси шоків інсуліну і 16 уколів сірки, і курс електрошоків, і, звичайно, по карті, в уколах постійну і максимальну дозу галоперидолу з аміназином. Багато пізніше, я його зустрів на волі. У фізичному плані це була вже повна руїна із загальмованим мовленням і мисленням".
І так Василя "лікували" шість років! Це ще щастя, що "лікарі" не дізнатися, що він і є автором тієї Програми УНКП (котра давала право УРСР вийти із складу СРСР) а то отримав би правдошукач за ту антирадянську писанину 15 років таборів або спецпсихлікарня до повного "одужання"…
Російська правозахисниця Валерія Новодворська на собі відчула жахіття "лікування" у спецпсихлікарнях: "Весь год, ложась спать, я мечтала об одном: чтобы утром не проснуться (инфаркт, инсульт, тромб)".
Свідчила, що найважче було політв’язням із провінції – про них не знали в Москві та на Заході отож за них ніхто не міг заступитися. У спецпсихлікарню потрапляли за страйк, за участь у антирадянській демонстрації, за розклеювання листівок, за поширення самвидаву, за спробу вчинити теракт, за проповідь Слова Божого. Відкривати справу, вести слідство та судити – неабияка заморока. Вихід влада знайшла оригінальний – у спецпсихлікарню до повного "одужання".
Там хімпрепаратами та маніпуляціями знищували особистість людини (убивали душу), конячими дозами аміназину, галопірідолу, інсуліну та електрошками стирали пам'ять – людину перетворювали у байдужого до всього справді психічно хворого. Пізніше за згодою КДБ пацієнта переводили доліковуватися у звичайну психлікарню за місцем проживання.
Піддослідний у спецпсихлікарні був безправніший за в’язня – скарг від нього не приймали. Якщо ж декотрим і вдавалося таємно передати скарги на волю - їх все-одно не приймали ні в прокуратурі, ні у Верховному суді. Спецпсихлікарні були підконтрольні всесильному КДБ тому що.
Політв’язням можна було вийти із спецпсихлікарні лише визнавши себе психічно хворим й пізніше перед авторитетною комісією заявити, що після довготривалого лікування почуваєш себе цілком здоровим – вже підтримуєш політику рідної радянської влади.
Валерія Новодворська вижила й при тому зберегла інтелект – за неї заступалися на Заході та й мама була не останньою людиною в медицині.
В ті страшні часи під тиском світової громадськості українського правозахисника Леоніда Плюща вислали за кордон. До того моменту його в спецпсихлікарнях так залікували нейролептиками, що в Парижі із літака виносили на носилках. В газеті французьких комуністів "Юманіте" писали, що навіть із ворогами соціалізму не можна так жорстоко поводитися!
Стосовно теми каральної психіатрії цікаво відмітити, що навіть в період розгулу сталінських репресій не було спецпсихлікарень. Тоді були лише звичайні психлікарні у котрих спритні арештанти "косили" під психічно хворих, щоб їх в ГУЛАГ не відправили. Симулянти насолоджувалися тишею та спокоєм, гуляли територією психлікарень – тюремного порядку та примусового лікування там не було тому що...
Багато часу сплило з моменту розвалу СРСР. Померлі у спецпсихлікарнях, звісно, не заговорять а виживші, у котрих стерли пам'ять, не напишуть спогадів… Їхні ж кати отримували за ту специфічну "працю" нагороди, привілеї, підвищення по службі, а сьогодні отримують високі "заслужені" пенсії. (!) А тому що не було розбору польотів на зразок Нюрнбергського – старорежимні чиновники спритно поміняли знамена та переконання й стали "щирими" патріотами. Як же судити своїх?
Василь Рубан "На протилежному боці від добра".
У ті часи В.Ф.Рубан шість років страждав у спецпсихлікарнях за… поширення Програми УНКП (Української Національної Комуністичної Партії). Написав, дав почитати друзям, знайомим і… І опинився в спецпсихлікарнях КДБ.
"Починалася Програма гаслом "Хай живе самостійна соціалістична Україна" з подальшим посиланням на те, що вона має конституційне право виходу з СРСР, з огляду на те, що це об’єднання 1922 року було наслідком загарбницької війни більшовицької Росії проти УНР (Української Народної Республіки), яку російський Раднарком визнав незалежною державою і підписав з нею мир, а потім віроломно напав на неї. А цього російські націоналісти не прощали нікому з українців ні до революції, ні після.
…Мене помістили в надзорці. Це кімната, куди кладуть для проведення активного курсу лікування. Активний курс – це введення в організм психотропних препаратів через уколи. Тоді було три головних методи лікування: електрошок, інсулін – тобто шок через недостачу цукру в мозку і психотропні препарати по карті. Коли хворий проходить відповідні аналізи, йому призначають, наприклад, два рази на день галоперидол і на ніч аміназин по карті. Тобто кожних два дні збільшують дозу записуючи в картку цю динаміку. Хворий потроху загальмовується. Ось він вже ходить з погаслим зором, схиливши набік голову – доза збільшується. Ось вже з рота в нього почала текти слина і він її не витирає, бо йому байдуже – доза збільшується. Ось він вже почав усцикатись – доза збільшується. Ось він вже усрався: це сигнал лікарю про те, що треба зменшувати дозу. Доза трошки зменшується і закріплюється. Внаслідок хворий ходить з перекошеною головою, інколи витирає слину, яка тече з рота, інколи не витирає. В такому стані він ходить шість місяців. Весь цей час він отримує ліки в уколах. Це активний курс. М’які місця на руках і на сідницях стають твердими і кровоточать від голочних пробоїн, бо кров стає погано згортатись. Коли минає пів року – хворому починають давати цю саму дозу, але вже в таблетках, постійно, кожен день, три рази на день до столика з ліками. Коригування дози з цього часу відбувається лише з огляду на погіршення здоров’я. Якщо організм звик до дози і психічний стан хворого погіршується, його знову переводять в надзорку і проводять повторний активний курс. Це триває від 5 до 25 років.
…Тим часом хворі почали говорити про те, що починають водити на барбаміл. Я потроху прислухався до цих розмов і з жахом для себе дізнався, що являє собою ця процедура. КДБ продовжувало слідство. У психіатрії ця дія застосовується для того, щоб випитати у хворого про його злочин, чи не вдає він із себе божевільного, щоб уникнути кари, або якщо він перебуває у стані глибокої депресії і не говорить, то поговорити з ним. Барбаміл – це наркотик.
(Василь дізнався як знизити дію тієї "сиворотки правди" – наївся, внушив собі що говорити в стані забуття а ще лікар перевищила дозу і… обійшлось.)
...Людина, яка живе на волі і ковтає пігулки лише принагідно, коли захворіє грипом, не може уявити що це таке, кожен день, протягом шести, десяти, п’ятнадцяти років три рази на день змушувати людину ковтати максимальну для його організму дозу галоперидолу, трифтазину, аміназину, мадетен депо, тизерцину, трисіділу і нема їм числа, цим хімікатам. Ставка на виживання без потьмарення розуму можлива лише тоді, коли ти систематично, три рази на день намагаєшся не ковтати цю дозу й весь час боїшся, що тебе викриють і посадять на голку. Сама оця німа боротьба забирає душевні сили, робить поведінку замкнутою і настороженою. Душа замерзає...
…Від частих уколів шкіра на руках і сідниці ставала синьою і твердою, пробоїна від голки не затягувалась, кров згорталась погано й сочилась, після того, як сестра мазнула по ній йодовим тампоном, спирт, призначений для цього діла, хтось випивав. Усі кальсони на сидінні були чорні від крові, я це добре роздивився, бо мені кожен раз перед лазнею доводилось перебирати чисту білизну і підлатувати там, де це ще було можливо. Отже, коли хворого вже не було куди колоти, його переводили на таблетки, але стежили, щоб він їх ковтав. У цьому велика мудрість формулювання: принудлікування. Під час прийому ліків біля столика стояв санітар із залізним шпателем і казав:
– Роззяв рота, – а тоді порався в роті залізним шпателем, чи ти не заховав таблетку, щоб потім виплюнути. Заховати якось можна було лише тоді коли доза була малою. А тому що дози були максимальними – чотири, п’ять, шість, десять таблеток за один прийом, можептілу сестра насипала цілу жменю, не рахуючи, приховати їх не було ніякої можливості. Кал хворих був білий від таблеток. Якщо когось ловили на тому, що він не ковтав, зразу ж вели на тапчан і заганяли цю саму дозу під шкіру у м’якоть заднього місця.
Почав і я ковтати галоперидол, а ввечері таблетку тизерцину. Уночі встав до туалету, тільки зійшов на бетонну приступку, щоб помочитись, як мене ніби хтось ударив по голові в ділянку мозочку, відчув у мозочку гарячий зблиск і полетів на бетон навзнак, проте перед самим долом свідомість ввімкнулась, і я обперся руками об підлогу. Ще мить, і я вдарився б потилицею об кант бетонної приступки. На другий день я пожалівся Валері Петрушевському, що мені крутить ноги, ніби ревматизм почався, чи що? Він мені сказав, що це від таблеток, проте я не повірив. Я звик довіряти медицині й не міг подумати, що пігулки можуть бути злі.
Медсестри за призначенням лікаря сечу на аналіз брали досить оригінально - просовували через член у сечовий міхур катетер. (резиновий шланг)
…Сеча через катетер бралась для того, щоб перевірити, чи ковтає хворий ліки, бо, якщо брати аналіз простим способом, то сечу можна дати чужу.
…Вранці мені дали трисіділ в краплях, у обід – теж, я змушений був випити. По-перше, щоб дізнатись про його дію і не провалитись на співбесіді з лікарем, а по-друге, ще не вмів обдурювати медсестру чи санітара, коли ліки давали рідкі. Санітари, накручені начмедом, стали до мене строгі й стежили, щоб я таки випив. І я це зробив. Тизерцину ввечері я не ковтнув. Вже десь перед вечірньою зміною медсестер бридкий ниючий щем наповнив усі мої кістки, здавалось, що кожен м’яз у моєму тілі живе окремо, трясеться і ниє. Відчув я також, що мої руки і ноги згинаються колесом, особливо ноги не хотіли мене носити і підгинались. Звиклий дивитись на себе збоку, я ж письменник, доки біль, щем і страх не заполонили мене, я іронічно встиг подумати, що перетворююсь на мавпу: ноги стають колесом а руками торкаюсь землі. Я попросився до медсестри і попросив її дати мені циклодол. Вона співчутливо на мене подивилась і дала аж дві таблетки. Я ковтнув і пішов у палату, але циклодол не діяв. Ще не встиг засвоїтись. Сидіти я не міг, коли ж уставав, ноги гнулись, коли починав ходити, тримаючись руками за бильця, руки не тримали, з них витекла вся сила. Я відчув, що в’яну, наче полите гасом дерево, і в цих муках у мене промайнула думка:
– Що я повинен їм сказати?
Якби в цей момент мене стали допитувати, здавалось, я міг говорити що завгодно. Але ніхто про це не знав і мною у даний момент не цікавився, давши мені волю спокійно перетравлювати свою отруту. Ніхто не прибіг і не сказав:
– Що ви нам хочете сказати, Василю Федоровичу?
Але ці думки не змусили мене закричати:
– Я більше не буду!
Я промовчав, як завжди, стиснувши зуби, і попросив санітара, щоб відвів мене до сестри. Я майже висів у нього на плечі. Вона глянула на мене і запитала:
– Я вам уколю аміназин? Вам полегшає. Черговий лікар, якого я викличу, скаже те саме.
– Коліть що завгодно, - ледве вимовив я, тим часом мене почало так трясти, що коли я спустив штани і ліг, щоб вона зробила укол, мене вже так підкидало, що санітар змушений був притискувати мене до тапчана з усієї сили, аби вона могла ввести голку. Дотяг мене санітар до палати і я сів на ліжку, а потім звалився і заснув.
Вранці прокинувся дуже слабим. Ідучи до туалету, зустрів медсестру Віру Мойсеївну. Це була літня єврейка з папірним строгим красивим лицем, зовсім сива, чи то волосся в неї було начисто вибілене перекисом водню.
– Ну й налякав ти мене, Рубан, – сказала вона мені. – Ніна (теж єврейка) здала мені зміну і сказала, що тобі було погано. Я зразу не кинулась. Тоді щось мене стукнуло, біжу в палату, ти лежиш блідий як смерть, я до пульсу – пульсу нема. Я бігом по кардіомін. Руки у мене тряслися, поки тобі його вколола, тоді трохи потерла тобі груди і пульс, слава Богу, з’явився.
Я нічого не чув, Віро Мойсеївно, – закотив рукав сорочки і справді побачив слід від уколу, ще й подряпину, свідчення того, що руки у сестри таки тряслися від хвилювання. Подибав я до туалету й жаль мене охопив, що вона мене врятувала. Так не хотілося починати все спочатку. Вже пройшов передсмертні муки від отрути, нарешті забуття, спокій, відпочинок, ніколи не бачити цих гуманних катів. Я був розчарований. Того ж ранку, коли отримував продукти в шафі, там зберігались наші посилки, я впав від ослаблення, і мене занесли в палату.
…Боже, як боліла моя душа! Боже, як боліла моя душа! Боже, як боліла моя душа!
…Вранці, коли повели в туалет, я старанно вивчав згини труб, де можна було б швидко зачепити порване на смуги простирадло і, доки мент загляне в туалет, повіситись. Але я подумав, що у мене не вистачить часу, тим більше, що напевне треба якийсь час, щоб смерть настала. Тут не було певності.
…Валентина Герасимівна, руда на масть, з конеподібним лицем, у якому просвічувалось зворушливе глупство, невдовзі викликала мене на розмову й повідомила, що мене треба лікувати, що перебувати на принудлікуванні і не лікуватись не можна. Я і так і так доводив їй, що ось уже чотири роки мене щоденно лікують, зараз я в стані ремісії, не виголошую якихось ідей і тихо та дисципліновано поводжусь, але це не допомогло. Коли Катюша, медсестра середнього зросту, в біленькому зграбному халатику, з прекрасною невеличкою фігурою і молодим повногубим свіжим личком, русява, синьоока, яка була замужем за ментом і матюкалась як остання шлюха, вручила мені ввечері чотири пігулки тизерцину, я зовсім занепав духом.
Сховати таку кількість таблеток у гортані я не міг, за губою – теж, а класти їх під язик і запивати водою, це довго не триватиме. За другим чи третім разом потягнуть на тапчан колоти. Подумати тільки, після того, як мені ось вже півтора місяця лікували запалення печінки і жовчних шляхів, призначати без ніякої на те причини чотири таблетки тизерцину. На дві денні дачі вона мені призначила мою давню дозу галоперидолу: по одній великій чи три менші пігулки. Я знав напевне, що коли проковтну чотири таблетки тизерцину, уранці я вже не прокинусь, і мене ніхто не розбудить. Можна було навіть підождати до наступного вечора і для певності проковтнути зразу вісім, але зараз у мене пропала охота вмирати. Я вирішив не ковтати цих чотирьох пігулок, сховати під язик, а як викриють і вколють, хай це буде на їхній совісті. Але Катюша не заглядала мені до рота, до речі, санітари-зеки вдень тут не з’являються і медсестри самі розносять ліки".
Дещо про долі тих, котрі погодилися на співпрацю:
…Ковгар потрапив на спец за те, що будучи завербований кегебістами до співпраці, через деякий час, коли вже зробив їм кілька послуг, відмовився далі працювати і заявив про це публічно. Біда його була ще й у тому, що він був фізично здоровий, тому пізнав двадцять чотири сеанси шоків інсуліну і 16 уколів сірки, і курс електрошоків, і, звичайно, по карті, в уколах постійну і максимальну дозу галоперидолу з аміназином. Багато пізніше, я його зустрів на волі. У фізичному плані це була вже повна руїна із загальмованим мовленням і мисленням".
І так Василя "лікували" шість років! Це ще щастя, що "лікарі" не дізнатися, що він і є автором тієї Програми УНКП (котра давала право УРСР вийти із складу СРСР) а то отримав би правдошукач за ту антирадянську писанину 15 років таборів або спецпсихлікарня до повного "одужання"…
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Сталін в юності навчався у духовному училищі та семінарії отож знав: Бог та диявол існують отож магічні ритуали є досить могутньою зброєю. Скоріше всього він чув як цар Іван Грозний (1530 - 1584) повелів привезти з Архангельська та околиць баб-чаклунок. Їх закрили під замок та виставили охорону. Цар не вірив у силу магії й насміхався над ними, - мовляв, чаклунство є шарлатанством, за що вас усіх скоро накажу спалити живцем.
Відьми повідомили царю, що той помре 18 березня. І ось той день настав. Цар, посміхнувшись, повелів виконати вирок над обманщицями, але ті дружно зняли крик, мовляв день тільки почався, і ще не відомо, що буде до вечора…
Ніщо в той день не віщувало біди. Цар почувався добре - співав за обідом, але потім, за грою в шахи, похитнувся та схопився за груди. Через декілька хвилин утратив свідомість і помер.
Сталін розумів чому так сталося: царю не слід було чаклунок закривати разом, тому що вони, змовившись, вчинили "відьомський шабаш", метою котрого була смерть їхнього потенційного вбивці.
У 1920 році в одному із будинків Петрограду зібрались декілька сильних чорнокнижників й стали проводити обряд енвольтування над фотографіями Леніна, Троцького та Сталіна. Ось чому чекісти, котрих хтось проінформував про це зібрання, віднеслись до обряду дуже серйозно - розстріляли усіх учасників без слідства та суду.
Знаючий магічні таїнства Сталін свідомо змінив дату свого народження, - щоб вороги не могли скласти його гороскопу й нашкодити.
У 1930 році за його наказом із Ленінграду в Москву була доставлена знаменита відьма Наталія Львова разом із численними чаклунськими атрибутами - від атаме (наговореного ножа) до лапок висушених лише їй відомих птахів. Після кожного візиту відьми Сталін робив кадрові перестановки у середовищі більшовицьких керівників.
Вербував людей, котрі володіли магічними знаннями та надприродними здібностями. І навпаки - витісняв із державних посад окультистів, репресовував тих із них, котрі відмовлялися співробітничати. За його наказом в Кремль був доставлений відомий екстрасенс Вольф Мессінг. Сталін особисто перевірив здібності медіума: дав завдання отримати у Держбанку 100000 карбованців за вирваним із шкільного зошита аркушем. Після того як Мессінг блискуче підтвердив свої магічні здібності Сталін давав йому завдання, котрі могла виконати лише людина із надприродними здібностями.
Сталін, використавши хитрощі та диявольське вміння плести інтриги, розставив своїх людей на ключові посади і завдяки цьому підпорядкував репресивні органи імперії, що в кінцевому рахунку дало йому абсолютну владу. Люди для вождя являли цінність доки вони були потрібними. Коли ж потреба минала, вождь безжально знищував їх й пізніше ніколи не згадував. Докори сумління були невідомими тиранові.
https://hromadske.ua/ru/posts/yakutskij ... -na-moskvu
від 12.01.2021
Александр Габышев, который называет себя якутским шаманом, объявил о новом походе на Москву. Ранее он уже дважды пытался добраться до столицы, чтобы «изгнать» президента России Владимира Путина из Кремля.
Об этом сообщает YouTube-канал «Новости регионов».
Так, поход должен начаться в марте 2021 года. Габышев планирует ехать в столицу на белом коне. Сначала шаман прибудет в Иркутск — он ожидает, что там к нему присоединятся много сторонников, которые будут передвигаться на автомобилях. После этого они отправятся через Алтай на Москву.
«Я обязательно посещу Алтай вместе со своим отрядом — это место силы всей России. Затем пройдем через всю Сибирь и дойдем до уральских территорий. А там уже и до Москвы рукой подать», — сказал Габышев.
Однако на этот раз о цели визита в столицу шаман не сообщил.
Уже не первый поход
Александр Габышев в 2019 году уже пытался дойти до Москвы, чтобы «изгнать» президента России Владимира Путина из Кремля. Он утверждал, что Путин является порождением темных сил, с которым под силу справиться только шаману.
Однако относительно Габышева возбудили уголовное дело о публичном призыве к осуществлению экстремистской деятельности (ч. 1 ст. 280 УК РФ) и объявили в розыск.
Впоследствии в российской Бурятии Габышева задержали и доставили к следователю.
Шамана направили в психбольницу, где должны были провести психиатрическую диагностику. Психолого-психиатрическая экспертиза признала Габышева невменяемым. В конце того же 2019 года он возобновил свой поход в Москву — и его снова задержали.
Летом 2020 года Габышев планировал третий поход в столицу. Однако еще до начала путешествия его задержали и отвезли в психиатрическую больницу.
Відьми повідомили царю, що той помре 18 березня. І ось той день настав. Цар, посміхнувшись, повелів виконати вирок над обманщицями, але ті дружно зняли крик, мовляв день тільки почався, і ще не відомо, що буде до вечора…
Ніщо в той день не віщувало біди. Цар почувався добре - співав за обідом, але потім, за грою в шахи, похитнувся та схопився за груди. Через декілька хвилин утратив свідомість і помер.
Сталін розумів чому так сталося: царю не слід було чаклунок закривати разом, тому що вони, змовившись, вчинили "відьомський шабаш", метою котрого була смерть їхнього потенційного вбивці.
У 1920 році в одному із будинків Петрограду зібрались декілька сильних чорнокнижників й стали проводити обряд енвольтування над фотографіями Леніна, Троцького та Сталіна. Ось чому чекісти, котрих хтось проінформував про це зібрання, віднеслись до обряду дуже серйозно - розстріляли усіх учасників без слідства та суду.
Знаючий магічні таїнства Сталін свідомо змінив дату свого народження, - щоб вороги не могли скласти його гороскопу й нашкодити.
У 1930 році за його наказом із Ленінграду в Москву була доставлена знаменита відьма Наталія Львова разом із численними чаклунськими атрибутами - від атаме (наговореного ножа) до лапок висушених лише їй відомих птахів. Після кожного візиту відьми Сталін робив кадрові перестановки у середовищі більшовицьких керівників.
Вербував людей, котрі володіли магічними знаннями та надприродними здібностями. І навпаки - витісняв із державних посад окультистів, репресовував тих із них, котрі відмовлялися співробітничати. За його наказом в Кремль був доставлений відомий екстрасенс Вольф Мессінг. Сталін особисто перевірив здібності медіума: дав завдання отримати у Держбанку 100000 карбованців за вирваним із шкільного зошита аркушем. Після того як Мессінг блискуче підтвердив свої магічні здібності Сталін давав йому завдання, котрі могла виконати лише людина із надприродними здібностями.
Сталін, використавши хитрощі та диявольське вміння плести інтриги, розставив своїх людей на ключові посади і завдяки цьому підпорядкував репресивні органи імперії, що в кінцевому рахунку дало йому абсолютну владу. Люди для вождя являли цінність доки вони були потрібними. Коли ж потреба минала, вождь безжально знищував їх й пізніше ніколи не згадував. Докори сумління були невідомими тиранові.
https://hromadske.ua/ru/posts/yakutskij ... -na-moskvu
від 12.01.2021
Александр Габышев, который называет себя якутским шаманом, объявил о новом походе на Москву. Ранее он уже дважды пытался добраться до столицы, чтобы «изгнать» президента России Владимира Путина из Кремля.
Об этом сообщает YouTube-канал «Новости регионов».
Так, поход должен начаться в марте 2021 года. Габышев планирует ехать в столицу на белом коне. Сначала шаман прибудет в Иркутск — он ожидает, что там к нему присоединятся много сторонников, которые будут передвигаться на автомобилях. После этого они отправятся через Алтай на Москву.
«Я обязательно посещу Алтай вместе со своим отрядом — это место силы всей России. Затем пройдем через всю Сибирь и дойдем до уральских территорий. А там уже и до Москвы рукой подать», — сказал Габышев.
Однако на этот раз о цели визита в столицу шаман не сообщил.
Уже не первый поход
Александр Габышев в 2019 году уже пытался дойти до Москвы, чтобы «изгнать» президента России Владимира Путина из Кремля. Он утверждал, что Путин является порождением темных сил, с которым под силу справиться только шаману.
Однако относительно Габышева возбудили уголовное дело о публичном призыве к осуществлению экстремистской деятельности (ч. 1 ст. 280 УК РФ) и объявили в розыск.
Впоследствии в российской Бурятии Габышева задержали и доставили к следователю.
Шамана направили в психбольницу, где должны были провести психиатрическую диагностику. Психолого-психиатрическая экспертиза признала Габышева невменяемым. В конце того же 2019 года он возобновил свой поход в Москву — и его снова задержали.
Летом 2020 года Габышев планировал третий поход в столицу. Однако еще до начала путешествия его задержали и отвезли в психиатрическую больницу.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Як втратити владу за 30 хвилин:
https://www.google.com/search?q=%D1%87% ... d58GQ,st:0
Ніколае Чаушеску зібрав на площі тисячі своїх прихильників і виступав перед нми з балкону. Перед тим його партія набрала 97,7% голосів виборців. Та скоро все пішло не так, як завжди....
Хочете знати чому наш керманич не виступає відкрито перед великим натовпом? А знає долю Чаушеску й тому то і не виступає....
Правда, іноді влаштовує прес-конференції із ряженими в залі.
- Володимир Олександрович, з ким і про що Ви домовлялися в Омані?
- Я, чесно кажучи, не памятаю.
І дивиться в зал в очікуванні слідуючого запитаня.
https://www.google.com/search?q=%D1%87% ... d58GQ,st:0
Ніколае Чаушеску зібрав на площі тисячі своїх прихильників і виступав перед нми з балкону. Перед тим його партія набрала 97,7% голосів виборців. Та скоро все пішло не так, як завжди....
Хочете знати чому наш керманич не виступає відкрито перед великим натовпом? А знає долю Чаушеску й тому то і не виступає....
Правда, іноді влаштовує прес-конференції із ряженими в залі.
- Володимир Олександрович, з ким і про що Ви домовлялися в Омані?
- Я, чесно кажучи, не памятаю.
І дивиться в зал в очікуванні слідуючого запитаня.