Дослідження на тему:
Як завдяки угоді з дияволом досягти вершин влади. (В даному випадку битому пяницею Йосипом байстрюку:
"Без кето".
Джугашвілі Йосип Віссаріонович за офіційними даними народився 21 грудня 1879 року. (Пізніше навмисне змінив дату народження.) По одній версії Йосип був сином дослідника Пржевальського, по іншій - князя Егнаташвілі. Князь був релігійним діячем і маленького Сосо (таку кличку мав у дитинстві) 1888 року віддали у духовне училище. Там юний Йосип виказав жадобу знань, мав хороший голос - співав в хорі прекрасним дискантом, грав ролі у виставах, малював, писав вірші:
"Шёл он от дома к дому,
В двери чужие стучал.
Под старый дубовый пандури
Нехитрый мотив звучал.
В напеве его и в песне,
Как солнечный лик чиста,
Жила великая правда –
Божественная мечта.
Сердца, превращённые в камень,
Будил одинокий напев.
Дремавший в потёмках пламень
Взметался выше дерев.
Но люди, забывшие Бога,
Хранящие в сердце тьму,
Вместо вина отраву
Налили в чашу ему.
Сказали ему: "Будь проклят!
Чашу испей до дна!..
И песня твоя чужда нам,
И правда твоя не нужна!"
Поза училищем забавляв себе пострілами із лука та рогатки по худобі, птахах, полюбляв кулачні бої та ігри пов'язані із лідерством. Один із друзів дитинства - Іремашвілі згадував: "Высшая радость состояла в том, чтобы одержать победу и внушить страх… С юности осуществление мстительных замыслов стало для него целью, которой подчинялись все его усилия".
Скоріше всього перші зерна атеїзму в душі юнака породило публічне повішання трьох злочинців у 1892 році. Після того публічного порушення заповіді: "Не убий", він заявляє товаришеві: "А знаешь, Гриша, Он несправедлив, Его просто нет. Нас обманывают".
1894 року Йосип поступив у Тифліську духовну семінарію, котра тоді була доволі авторитетним учбовим закладом. Там в середовищі дисципліни, обмежень під впливом марксистської літератури та нелегальних зібрань в душі семінариста ще більш розвинулись атеїстичні переконання.
При зустрічі з Елісабедашвілі в 1898 р. Йосип вже зрілий проповідник атеїзму: "Я слушал Сосо, и в моих взглядах все старое рухнуло. Изменились даже горы, которые я считал творением Бога, изменились вещи, и люди стали другими, я несся в далекое, неизвестное мне будущее". (В юності Йосип мав кличку - Сосо.)
В переможних тонах описує Георгій свій "подвиг" на новому поприщі, котрий зустрів гарячу підтримку юного Сосо: "Мы оба вошли в старую церковь и все хорошо осмотрели. Товарищ Сосо, увидев на стенке какую-то икону, видимо, кем-то повешенную, сказал: "Ого, смотри, и эта кляча (говорил о церкви и иконе) здесь. … Что сделать, Георгий?" Я сразу на трапезу, сорвал со стены икону, растоптал ногами и обрызгал "водой". Сосо спрашивает: "Слушай, не боишься Бога, что это с тобой?" Я засмеялся, а он похлопал (по плечу) и сказал: "Ты прав".
Відбувалось жахливе кощунство: семінарист, син священика Георгій мочиться на ікону а поряд регоче провокатор Сосо - майбутній Сталін.
"Когда меня срезали на экзамене, Сосо подшучивал: "Не эта ли икона помешала тебе?"
Семінаристи знущались над Йосипом та дражнили "Без кето" (син бляді) та за сліди віспи на обличчі "Чопур" (рябий).
Знущання та приниження штовхнули молодого семінариста на перші революційні вчинки: він перебив семінарські вікна, викрав особові справи семінаристів та й продавав їх через підставних осіб, за що й був 1899 року виключений. Згідно документів він був виключений за стандартним формулюванням: "За неявку на экзамены". (Сталін пізніше заявляв: причиною була революційна діяльність.)
В семінарії Сталін дружив із Георгієм Гурджиєвим котрий пізніше став знаменитим магом, філософом та окультистом. Ходили чутки, що друзі були членами окультної секти "Восточное братство".
Саме тоді, як згадувала дочка Світлана: "Отец спутался с темными силами". (Якби семінаристи виявилися порядними людьми й не принижували, не дражнили колегу то, можливо, пізніше доля сотень мільйонів людей була б менш трагічною...)
Трудова книжка Сталіна.
І ось Йосип поза стінами семінарії. Йому 20 й життя примушує заробляти на хліб насущний. 28 грудня працевлаштовується на метеостанцію – за 20 рублів в місяць записує показники метеорологічних приладів. Невдовзі зарплату збільшили але пильна увага поліції змушує Йосипа звільнитись. Рік не працює. Революційно-анархістські вітри заносять його в Батумі де в останні дні 1901 року його працевлаштовують на склад заводу Рокшильда з оплатою 35 рублів в місяць. Третього дня на складі "вспыхнул пожар". Склад згорів отож господар звільнив усіх робітників.
Молодому Сталіну 23, освіта 5 класів Тифліської духовної семінарії а він вже в партії марксистів під псевдонімом Коба й готовий обіймати найвищі посади Російської Імперії! (Коба – в перекладі з древньославянської означає волхв, провидець.)
Ради досягнення високої мети крав та займався розбоєм. Потрапляв у тюрми й там став співробітничати із жандармами - "наводив" їх на своїх недавніх подільників та "здавав" їх жандармам. Сім разів втікав із заслання, ясна річ, не без допомоги своїх покровителів.
Сталін - талановитий організатор (менеджер).
Майбутній одноосібний господар російської імперії ще в юнацькі роки помітив: люди дуже жадібні, аморальні, підлі і водночас напрочуд наївні.
Вчився в духовних закладах отож знав: є Бог і є диявол отож служіння Богові - це важка праця, молитва, піст, невдячне викриття людських гріхів, недоліків, проповідь покаяння, заклик до праведності. А із іншого боку, служба дияволу - це вседозволеність, гра на людських слабостях, кар'єра, влада, слава та почесті.
Перспектива вивчитись на священика й усе життя вислуховувати чужі гріхи та махати кадилом Йосипа не влаштовувала. Молодий бунтар розумів: державний переворот із невідворотними хаосом, якщо його спритно скерувати, винесе його на вершину влади.
Ось як молодий Сталін, проявивши неабиякі організаторські здібності, роздобув стартовий капітал для досягнення своєї мети.
Раз у три місяці на військовій яхті переправляли гроші для військових та держслужбовців Закавказзя. Експропріатори ретельно вивчили маршрут й в команду яхти ввели своїх моториста та штурмана. Крім них на яхті було ще п'ятнадцять солдатів. Під час стоянки в Гадауті до яхти приплили вісім абреків. В цей момент моторист та штурман закрили тринадцять солдат у кубрику, а двох вартових викинули за борт. Після цього абреки перебили усю команду і… своїх моториста та штурмана в тому ж числі.
Півтони золота та срібла перевантажили на баркас, а на березі - в арбу й повезли в гори. По дорозі чотири абреки, змовившись, застрілили чотирьох інших. Пізніше двоє з них убили двох своїх сплячих подільників. Вранці коли останні двоє стали вмиватись, то один із них пострілом у потилицю убив іншого. Таким чином переможець привласнив весь вантаж. Цим спритником був майбутній вождь - "товариш Сталін". Награбовані абреками гроші Йосип підступно привласнив й пустив на хабарі заради здобуття абсолютної влади. У цьому епізоді уся суть характеру сатани в особі одержимого ним майбутнього вождя народів СРСР.
Убили князя тому, що той багато знав і не мовчав…
В Грузії ходили чутки, що улюблений народом поет, філософ, юрист, журналіст, політичний діяч Ілля Чавчавадзе упізнав у зайшовшому до нього за порадою молодому поетові Джугашвілі – "того самого із запахом сірки". Джугашвілі здогадався, що аксакал його розгадав й організував вбивство авторитетного князя.
Основною причиною вбивства князя була його величезна популярність: філософ відкрито критикував програму марксистів й цим підривав їхній авторитет. Більшовики програвали у відкритих дискусіях отож вирішили фізично знищити опонента. Влаштували засідку й стріляли в спину. Цілком логічно, що це політичне вбивство розсекреченому синові сатани було дуже вигідним отож без його організаторських здібностей там не обійшлось.
"Кров, багато крові всюди, де з’являється маленький чорний чоловік".
В кінці XIX віку ідеї революційного тероризму заволоділи думками багатьох молодих людей. Вбивство ради революції називалось "актом революционного возмездия". Грабунок банків, будинків багатіїв називався експропріацією. В очах обивателів бойовики, котрі проводили вбивства та експропріації здавалися романтичними Робін Гудами.
Спекотний день - 26 червня 1907 року. 11 година дня. Ериванська площа в Тифлісі, як завжди повна народу – строкатий, веселий південний натовп. Два екіпажі у супроводі ескорту козаків в’їхали на площу: везуть велику суму грошей. Майже одночасно на площу в’їжджають два фаетони: в одному чоловік в офіцерській формі, в іншому дві пані. По команді "офіцера", перегороджують шлях екіпажам з грошима, ніби з-під землі з’являється банда в півсотні людей. На козаків і перехожих посипалися бомби. У гуркоті і димі бандити кидаються до екіпажів.
Зі свідчень поліцейського: "Зловмисники серед диму і задушливих газів схопили мішок з грошима… відкрили в різних кінцях площі револьверну стрілянину і сховалися".
На площі козаки та поліцейські в клапті розірвані бомбами. Стогнуть знівечені перехожі, що валялися серед рознесених в тріски екіпажів.
"Особиста участь Коби в цій кривавій операції вважалася в партійних кругах безперечною", - пізніше напише Троцький.
Чим більше грошей потрібно було революційним партіям, тим більше було вбивств та експропріацій. Якщо в 1905 році терористи вбили 223 людини, то в 1907-му вже 1231.
Коба веде себе визиваюче – допускає антисемітські вислови та, маючий в собі єврейську кров Ленін (мама була дочкою хрещеного єврея Олександра Бланка), прощає це. "Катехизис революционера" вчить тому що: "Ценить товарищей только в зависимости от пользы их для дела".
Сталін працьовитий, лояльний, терпеливий, по-собачи відданий Іллічу…
Кожного разу молодого експропріатора висилають в Сибір але йому щораз "випадково" вдається втеча.
Жовтень. Ленін при владі. Мало кому тоді відомий Сталін отримує від Леніна в подяку мало значущу посаду народного комісара по справах малих народностей Росії. Сталін працьовитий, лояльний, терпеливий, по-собачи відданий Іллічу, до приторності ввічливий перед сильними, нелюдськи жорстокий до ворогів революції. Такому варто дати більше влади. І ось Сталін вже нарком у справах національностей та робітничо-селянської інспекції, ворог ворогів революції, бич радянської бюрократії, вірне око Ілліча.
Бажанов Борис "Воспосминания бывшего секретаря Сталина":
"Пора поговорить о товарище Сталине. Теперь я его хорошо знаю, даже, пожалуй, очень хорошо.
Внешность Сталина достаточно известна. Только ни на одном портрете не видно, что у него лицо изрыто оспой. Лицо невыразительное, рост средний, ходит вперевалку, всё время посасывает трубку.
Образ жизни ведёт чрезвычайно нездоровый, сидячий. Никогда не занимается спортом, какой-нибудь физической работой. Курит (трубку), пьёт (вино; предпочитает кахетинское). Во вторую половину своего царствования каждый вечер проводит за столом, за едой и питьём в компании членов своего Политбюро. Как при таком образе жизни он дожил до 73 лет, удивительно.
Всегда спокоен, хорошо владеет собой. Скрытен и хитёр чрезвычайно. Мстителен необыкновенно. Никогда ничего не прощает и не забывает – отомстит через двадцать лет. Найти в его характере какие-либо симпатичные черты очень трудно – мне не удалось.
Постепенно о нём создались мифы и легенды. Например, о его необыкновенной воле, твёрдости и решительности. Это – миф. Сталин – человек чрезвычайно осторожный и нерешительный. Он очень часто не знает, как быть и что делать. Но он и виду об этом не показывает. Я очень много раз видел, как он колеблется, не решается и скорее предпочитает идти за событиями, чем ими руководить.
Умен ли он? Он неглуп и не лишён природного здравого смысла, с которым он очень хорошо управляется.
Например, на заседаниях Политбюро всё время обсуждаются всякие государственные дела. Сталин малокультурен и ничего дельного и толкового по обсуждаемым вопросам сказать не может. Это очень неудобное положение. Природная хитрость и здравый смысл позволяют ему найти очень удачный выход из положения. Он следит за прениями, и когда видит, что большинство членов Политбюро склонилось к какому-то решению, он берёт слово и от себя в нескольких кратких фразах предлагает принять то, к чему, как он заметил, большинство склоняется. Делает это он в простых словах, где его невежество особенно проявиться не может (например: «Я думаю, надо принять предложение товарища Рыкова; а то, что предлагает товарищ Пятаков, не выйдет это, товарищи, не выйдет»). Получается всегда так, что хотя Сталин и прост, говорит плохо, а вот то, что он предлагает, всегда принимается. Не проникая в сталинскую хитрость, члены Политбюро начинают видеть в сталинских выступлениях какую-то скрытую мудрость (и даже таинственную). Я этому обману не поддаюсь. Я вижу, что никакой системы мыслей у него нет; сегодня он может предложить нечто совсем не вяжущееся с тем, что он предлагал вчера; я вижу, что он просто ловит мнение большинства. Что он плохо разбирается в этих вопросах, я знаю из разговоров с ним «дома», в ЦК. Но члены Политбюро поддаются мистификации и в конце концов начинают находить в выступлениях Сталина смысл, которого в них на самом деле нет.
Сталин малокультурен, никогда ничего не читает, ничем не интересуется. И наука и научные методы ему недоступны и не интересны. Оратор он плохой, говорит с сильным грузинском акцентом. Речи его очень мало содержательны. Говорит он с трудом, ищет нужное слово на потолке. Никаких трудов он в сущности не пишет; то, что является его сочинениями, это его речи и выступления, сделанные по какому-либо поводу, а из стенограммы потом секретари делают нечто литературное (он даже и не смотрит на результат: придать окончательную статейную или книжную форму – это дело (секретарское). Обычно это делает Товстуха.
Ничего остроумного Сталин никогда не говорит. За все годы работы с ним я только один раз слышал, как он пытался сострить. Это было так. Товстуха и я, мы стоим и разговариваем в кабинете Мехлиса – Каннера. Выходит из своего кабинета Сталин. Вид у него чрезвычайно важный и торжественный; к тому же он подымает палец правой руки. Мы умолкаем в ожидании чего-то очень важного. «Товстуха, – говорит Сталин, – у моей матери козёл был – точь-в-точь как ты; только без пенсне ходил». После чего он поворачивается и уходит к себе в кабинет. Товстуха слегка подобострастно хихикает.
К искусству, литературе, музыке Сталин равнодушен. Изредка пойдёт послушать оперу – чаще слушает «Аиду».
Женщины. Женщинами Сталин не интересуется и не занимается. Ему достаточно своей жены, которой он тоже занимается очень мало. Какие же у Сталина страсти?
Одна, но всепоглощающая, абсолютная, в которой он целиком,– жажда власти. Страсть маниакальная, азиатская, страсть азиатского сатрапа далёких времён. Только ей он служит, только ею всё время занят, только в ней видит цель жизни.
Конечно, в борьбе за власть эта страсть полезна. Но всё же на первый взгляд кажется трудно объяснимым, как с таким скупым арсеналом данных Сталин смог прийти к абсолютной диктаторской власти.
Проследим этапы этого восхождения. И нас ещё более удивит, что отрицательные качества были ему более полезны, чем положительные".
Геніальний нюх Сталіна.
Сталін геніальним нюхом почув, що його дві посади ніщо у порівнянні із посадою секретаря партії. Обов’язок секретарів – готувати документи для вождів та подавати кандидатури на керівні посади. Ось ради цієї, на перший погляд нікчемної посади, він й запропонував залишити свої дві наркомівські. На засіданні ЦК усі проголосували "за". Це був успіх, золота жила! Загальновідома істина: люди завжди прагнуть досягнень, слави й ради кар’єрного росту здатні на усілякі компроміси. О, грав на цих слабостях Коба віртуозно…
Новообраний попросив називати його не секретарем, а Генеральним секретарем, чим визвав у вождів іронічну посмішку: що з Коби візьмеш, недалекий він чоловік раз проміняв дві політичні посади на перебирання папірців…
Лише один Сталін зрячий, всезнаючий, інші – сліпі.
На новій посаді Сталін став діяти звичними методами: наказав відповідальному комуністу-телефоністу підключити його до прослуховування усіх без винятку вождів й дні та ночі слухав їхні розмови. Знаючи чужі розмови, завжди вражав усіх своєю ерудицією й використовував здобуті секрети для усунення суперників. Спочатку ради усунення Троцького об’єднався із Каменєвим та Зінов’євим, потім їх же й ліквідував в союзі із Риковим, Томським та Бухаріним. Пізніше тих звалив опираючись на Кірова, Кагановича, Молотова… У майбутньому не вціліє жоден із тих, кого він прослуховував. До речі, першим після завершення "роботи" буде розстріляний той комуніст-телефоніст.
Злиття ЕКП і ВКП(б).
Ще при житті Леніна високопосадові євреї таємно протягнули ЕКП (Єврейську компартію) у ВКП(б). Навмисне таємно, щоб виглядало так, що то по волі Леніна. Насправді ні Леніну, ні Сталіну цей факт не повідомили. Коли ж Сталін довідався то дуже розлютився, але виду не подав – розумів: він у меншості отож, щоб не втратити владу, мусить змиритись...
9 травня 1923 року у "Правді" маленьким шрифтом у непримітному місці була опублікована постанова ЦК РКП(б) про входження ЕКП у склад РКП(б). Цей факт замовчували але він зіграв із долею партії та Росії катастрофічну роль. Десятки тисяч нових "комуністів" при підтримці своїх кровних братів швидко просувались по службі і через рік-два заповнили усі керівні посади. Сталін затаїв образу й пізніше жорстоко розправлявся із чужими йому по крові як євреями, так і представниками інших народностей. Для прикладу, якщо у двадцяті роки у партії та ЧК майже усі керівні посади займали євреї то у 1934 р. серед керівників НКВС їх було вже 38,34%, на початку 1941 р. - лише 5,49%.
У критичні моменти людина поступає як усі. Логіка проста: що буде усім, те й мені. Усіх же не покарають…
Ленін не уявляв своє життя без влади та два останні роки за станом здоров'я міг грати лише роль ідола. 10 березня 1923 року після двохгодинного припадку зруйноване тяжкою формою сифілісу тіло розбив параліч.
Оточений агентами Сталіна паралізований Ленін під своєрідним домашнім арештом а за його спиною вже йде жорстока боротьба за владу.
Слід знати: тоді Троцький мав навіть більший авторитет, ніж Ленін - був об’єктом обожнювання комуністичних мас.
Посада же Сталіна, "генеральний секретар" незважаючи на величезні повноваження, була чисто технічною внутрішньопартійною посадою, котра давала великі можливості та владу лише в центральному апараті, але за межами її вплив мало відчувався.
Троцький знав, що у нього майже 100% підтримка на місцях отож розраховував, що легко здолає Сталіна та… програв. Чому так сталося?
Виявилося, що повний контроль Сталіна над центральною партійною пресою важливіший за всенародну підтримку Троцького.
Сценарій Сталіна був простим і водночас геніальним: він призначив в "Правду" свою людину. Коли робітники якогось Путилівського заводу приймали рішення на підтримку Троцького а Сталіна засуджували то наступного дня газета "Правда" повідомляла, що на зборах 87% путилівців підтримали Сталіна а Троцького осудили. Дирекція писала скарги, телефонувала в редакцію. У відповідь приходили офіційні вибачення й повідомлення, що винні вже покарані.
В наступному номері вже повідомлялося, що робітники АМО підтримали Сталіна і засудили Троцького. Парторганізація АМО звонила-писала що все навпаки: ми Троцького підтримуємо. Перед ними вибачалися і обіцяли покарати винного за технічну помилку.
При цьому і парторганізація Путилівського заводу, і АМО були впевнені, що газета помилилася лише з приводу їхнього рішення а усі інші публікації вірні. Думка, що центральна газета більшовиків під назвою "Правда" свідомо бреше із номера в номер здавалася безглуздою отож і не могла народитися у свідомості нормальної людини.
Поки до прибічників Троцького дійшло це жахливе відкриття, поки питання було винесене на політбюро ЦК (на котрому уся провина за фальсифікації була звалена на заввідділом "Правди" товариша Назаретяна) справа була зроблена. У свідомості рядових комуністів, котрі читають "Правду" щодня складалася чітка картина - партія і країна підтримують Сталіна. От у рішучий момент кожен й проголосував як усі.
(До речі, Амаяк Назаретян у 1937 буде розстріляний – багато знав.)
"Политическое завещание".
Хворий Ленін бачить як Сталін усуває своїх політичних противників на шляху до абсолютної влади. Він плете інтриги навіть проти нього! Ленін просить пояснень. Сталін мовчить. Тоді Ленін посилає із ультиматумом до Сталіна свою дружину - Надію Крупську, але Сталін лає її нецензурно і безцеремонно виставляє із кабінету.
В цьому епізоді вся суть характеру одержимої дияволом людини: Сталін працьовитий, лояльний, терпеливий, по-собачи відданий Іллічу, до приторності ввічливий перед сильними, нелюдськи жорстокий до ворогів революції. Такому варто дати більше влади. Та, отримавши її, він… плете інтриги проти свого вчителя, щоб посісти його місце!!
Ленін пише "Политическое завещание" в котрому серед іншого: "Сталин груб, капризен и нелоялен". Пропонує зняти Сталіна із усіх постів й запискою інформує ЦК про розрив стосунків із ним.
Сталін періодично провідує свого вчителя. Розуміє: якщо Ленін одужає - помститься. Тоді він - політичний труп.
Троцький розповідав, як після чергового візиту до хворого Леніна Сталін повідомив Політбюро: "Старик просит яд!" О, Ленін добре знав хто зацікавлений і здатний дати йому отруту!
21 січня 1924 року Ленін помер, скоріше всього, не без допомоги Сталіна. Шлях до вершини влади відкрився.
"Какой же ты подлец".
Бажанов Борис. "Воспоминания бывшего секретаря Сталина":
"…В суматохе следующих дней можно сделать ряд интересных наблюдений. Сталин верен себе. Он отправляет Троцкому (который лечится на Кавказе) телеграмму с ложным указанием дня похорон Ленина, так что Троцкий вынужден заключить, что он на похороны поспеть не может. И он остаётся на Кавказе. Поэтому на похоронах тройка имеет вид наследников Ленина (а Троцкий, мол, даже не счёл нужным приехать) и монополизирует торжественные и преданные речи и клятвы. Я наблюдаю реакции.
В стране отношение к смерти Ленина двойственное. Часть населения довольна, хотя и старается это скрыть. Для неё Ленин – автор коммунизма; помер, туда ему и дорога. Другая часть населения считает, что Ленин лучше других, потому что, увидев крах коммунизма он поторопился возвратить некоторые элементы нормальной жизни (НЭП), которые привели к тому, что можно кое-как питаться и жить. Наоборот, большая часть партии потрясена, в особенности низы. Ленин – признанный вождь и лидер. Растерянность – как теперь будет без него? В партийной верхушке отношение разное. Есть люди, искренне потрясённые, как Бухарин или ленинский заместитель Цюрупа, которые к Ленину были сильно привязаны. Немного переживает смерть Ленина Каменев – он не чужд человеческих черт. Но тяжёлое впечатление производит на меня Сталин. В душе он чрезвычайно рад смерти Ленина – Ленин был одним из главных препятствий по дороге к власти. У себя в кабинете и в присутствии секретарей он в прекрасном настроении, сияет. На собраниях и заседаниях он делает трагически скорбное лицо, говорит лживые речи, клянётся с пафосом верности Ленину. Глядя на него, я поневоле думаю: «Какой же ты подлец». О ленинской бомбе «письма к съезду» он ещё ничего не знает" .
"Компромат на кожного соратника".
Ленін мертвий. Офіційна пропаганда ліпить з нього ікону – геніальний вождь, котрому партія зобов’язана усім, а написане ним – Євангелія, непорушна істина. Насправді чого тільки в азарті революційної боротьби не писав Ленін про своїх соратників а ті про нього. З ініціативи Сталіна був створений особливий інститут Леніна в котрому має зберігатися вся переписка Леніна із соратниками. В порядку партійної дисципліни, під загрозою санкцій партійців закликають знайти у власних архівах і здати все написане рукою Леніна. Там на кожного соратника буде заведена папка із висловлюваннями вождя про нього та його слова про вождя. Звісно, усі негативні висловлювання Леніна про Сталіна там будуть знищені. Тільки один Сталін розуміє який динаміт в його руках – досить взяти відповідну папку з висловлюваннями Леніна й ними можна виправдати що завгодно, знищити якого завгодно партійця: "Вот видите, что думал о нём Ильич!"
"Знает ли товарищ Сталин, что такое благодарность?"
На Пленумі зачитали те "Политическое завещание". Усі мовчали. Зінов"єв та Каменєв виступили за те, щоб залишити Сталіна на посаді Генрального секретаря ЦК. Вирішили проголосувати. Більшість була "за" - сталінські кадри вже тоді вирішували все.
Через півтора року Сталін усунув від влади своїх спасителів. Тоді Зінов'єв пригадав Сталіну те засідання Пленуму та як йому та Каменєву вдалося врятувати його від падіння в політичне небуття, й запитав: "Знает ли товарищ Сталин, что такое благодарность?"
Сталін витягнув трубку з рота й відповів: "Ну, как же, знаю, очень хорошо знаю, это такая собачья болезнь".
Зі Сталіним сперечатися – смерть накликати…
Коли ж повстало питання захоронення, то Сталін заявив, що вождя слід муміфікувати й помістити у персональний мавзолей. Рішення Сталіна шокувало соратників та на той момент усі розуміли: з ним сперечатися смерті подібно.
Для віруючих людей подібне захоронення було нечуваним святотатством та протестів не було - храми на той момент були розграбовані, закриті, зруйновані, священики репресовані, престиж духовенства упав. Сталін виграв і той бій – примусив релігійну свідомість народних мас відступити назад, в глибину віків, в бік язичництва.
П.С. У боротьбі за владу неможливо бути порядною людиною, - там потрібно бути сволотою, неабияким брехуном, політичним шулером. Кажуть, що ця війна - договірняк.
Нічого дивного - Сталінський пакт Молотова-Ріббентропа про дружбу та ненапад теж був договорняком. Там таємно від народу (лохів) друзі поділили Польщу. А потім ще й спільний парад провели...
