Про „наступництво“ „прав“ колоній.

[Noex]

Влада.

[а баба галамага]

Влада.

сідай, два!

правильно казати: „злачинна влада!“

доповідну на тебе Капітельманші нема кому написати

[Pestilence]

доповідну на тебе Капітельманші нема кому написати

Это кто такая? Хошь в бан на перманент? Просто по беспределу? Дохрена берешь на себя

[а баба галамага]

доповідну на тебе Капітельманші нема кому написати

Это кто такая? Хошь в бан на перманент? Просто по беспределу? Дохрена берешь на себя

шо за істерики, погрози?

загальновідомих речей не знати повинно бути соромно, ай-я-яй!

Дмитро́ Васи́льович Чо́біт (нар. 19 лютого 1952, м. Броди) — український історик, політик, письменник, публіцист, краєзнавець. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України і Національної спілки краєзнавців України.

Біографія
Народився 19 лютого 1952 року в м. Броди на Львівщині.

1979 року закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працював робітником Бродівського консервного заводу, лаборантом Бродівського педучилища, вчителем Немирівської середньої школи і тренером Червоноармійської (Радивилівської) ДЮСШ на Рівненщині, головою Бродівської районної ради і Бродівської районної державної адміністрації. Упродовж 1980—1991 років — директор Бродівського історико-краєзнавчого музею.

Політична діяльність
1991 — квітень 2002 років — народний депутат України.

Творчість
Автор документально-публіцистичних книжок «Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави» (1999, про Леоніда Кучму), «Час підлої зради», «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» (2001), «Монолітне болото», «Макуха. Штрихи до політичного портрету Блоку Юлії Тимошенко» (2008[1], у двох книгах — «Фарисеї за роботою» (перше видання — 2006) та «Юлія Тимошенко»)

Після виходу книги «Нарцис» Віктор Медведчук подав позов до Печерського районного суду міста Києва про визнання 99 фактів, опублікованих у книзі такими, що не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність та ділову репутацію.[2][3] Печерський суд, розглянувши матеріали надані автором, виніс рішення, що в книзі опублікована недостовірна інформація, і зобов'язав видавців спростувати її та виплатити грошову компенсацію. Автор оскаржив цей вирок у Верховному Суді України, який 4 липня 2007 ухвалив рішення, яким відхилив усі вимоги Віктора Медведчука щодо визнання епізодів книги недостовірними.[4]

https://uk.wikipedia.org/wiki/Чобіт_Дмитро_Васильович

Як не зарікався Дмитро Чобіт — автор «Свистуна», «Нарциса», «Монолітного болота» та інших політичних гострословів, але після травневих відвідин Верховної Ради не стримався і знову взявся за перо, чи то пак, клавіатуру комп’ютера. І вже наприкінці вересня презентував у рідних Бродах чергову книгу про особливості українського політикуму. До останнього моменту про написану Чоботом книгу «Макуха, або Штрихи до політичного портрета «Блоку Юлії Тимошенко» обсягом аж у 350 сторінок , як запевнив його син Андрій, знало лише п’ять осіб — працівники місцевого видавництва «Просвіта» та Бродівської друкарні.



Шестикнижжя від Чобота
Як зізнався сам Дмитро Васильович, до написання чергової книги його підштовхнуло блокування представниками БЮТ трибуни Верховної Ради 13 травня 2008 року, з якої Президент України Віктор Ющенко мав виступити із щорічним посланням до ВР. Плодовитого політичного публіциста так вразило це видовище, що він «розговівся» на статтю, обсяг якої перевершував можливості будь–якої газети. Тож, відпочивши від судової тяганини з Віктором Медведчуком, пан Чобіт усе літо — з ранку до вечора, аж «доки в очах не зеленіло», заходився писати книгу про приємний на запах та малокорисний політичний продукт — «макуху». І так захопився цією справою, що вже за чотири місяці видав під однією обкладинкою не одну, а цілих шість книг. Усі вони стосуються діяльності БЮТ, ВО «Батьківщина» та їх керманичів, досить добре відомої Дмитру Чоботу, який із 2000–го по 2006 рік теж належав до цієї політичної сили. І якщо в першій книзі «Макухи», яка отримала назву «Фарисеї за роботою», йдеться про перипетії політичної боротьби в українському парламенті, про призабутий нині «пакет антиінфляційних законопроектів» від БЮТ та дострокові вибори у Києві, то книга друга — «Юлія Тимошенко» — викличе неабиякий інтерес навіть у не надто заангажованого політикою читача.

«Латишка» у десятому коліні
Так от, книга друга, вочевидь з поваги до теми, починається в акурат на 100–ій сторінці щойно виданої «Макухи». А перший розділ названо без особливих фантазій — «Родовід Ю. Тимошенко». І що прикметно — майже всі присутні на презентації книги пана Чобота журналісти гортали саме оці — соті сторінки. Та вчитувалися в копії документів, що стосувалися Абрама Кельмановича Капітальмана, Йосипа Йосиповича Грігяна, Володимира Абрамовича Грігяна та інших прямих предків Юлії Володимирівни. Дмитро Чобіт водночас нагадує, що на закиди Євгена Червоненка про її родовід у 2005 році Юлія Тимошенко відповіла так: «У мене по лінії батька всі латиші, а по лінії матері — всі українці». Тоді ж Червоненко, не приховуючи свого єврейського походження, публічно заявив, що мати Юлії Тимошенко — єврейка, а батько — вірменин. Вочевидь, Дмитро Чобіт дізнався про родовід Юлії Тимошенко дещо більше, ніж колишній міністр транспорту, бо стверджує, що дідом по батьківській лінії є саме Абрам Капітальман. І навіть запевняє, що Абрам Кельманович — то аж ніяк не латиське чи українське ім’я. Старший лейтенант запасу А. Капітальман загинув під час війни у 1944 році і де його могила — досі не відомо. А от прізвище Грігян, яке прийшло з бабусиної гілки і яке взяв собі батько Юлі — як не крути, а було притаманне вірменським євреям, впевнений Дмитро Чобіт.

«Слова Юлії Тимошенко про свій родовід, як і всі її справи та слова, не відповідають дійсності, — стверджує автор «Макухи».— Я б нічого про це не писав, я нічого не маю проти євреїв, але навіщо Юлі обманювати людей? Я поважаю Віктора Пінчука, Олександр Фельдман розгулює по Верховні Раді в ярмулці — але ж вони про своє походження не брешуть!»

Як справжній дослідник родоводу (докопався аж до 19 століття), пан Чобіт розповідає також про матір Юлії Володимирівни — Людмилу Миколаївну Телєгіну (Грігян, Нелепову), її тітку, чоловіка, дочку і навіть наводить скептичні відгуки зятя — Шона Карра — про можливості власного вокалу...

https://www.umoloda.kiev.ua/number/1258/180/44556/

[Pestilence]

шо за істерики, погрози?
загальновідомих речей не знати повинно бути соромно, ай-я-яй!

Еще раз - я могу тебя просто забанить по беспределу. Мне посрать на твои доводы. Веди себя прилично. Не нужна мне твоя демагогия и такая же как у россиян правильная, по их мнению, логика.

[а баба галамага]

Еще раз - я могу... Мне посрать

заздрю тобі чорною завидющою заздрістю

[Pestilence]

заздрю тобі чорною завидющою заздрістю

Если сам не можешь, купи слабительного

[Babasha]

заздрю тобі чорною завидющою заздрістю

Если сам не можешь, купи слабительного

"Уголь образуется в условиях, когда гниющий растительный материал накапливается быстрее, чем происходит его бактериальное разложение"

[а баба галамага]

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: а баба галамага, Google [Bot]

Вопшето, я не один заздрю, є ще Гугля, вона заздрить ще більше від мене

[Pestilence]

Вопшето, я не один заздрю, є ще Гугля, вона заздрить ще більше від мене

И что?

[а баба галамага]

Вопшето, я не один заздрю, є ще Гугля, вона заздрить ще більше від мене

И что?

ти шо, не знаєш?

вона ж може тебе навічно забанити!

[Pestilence]

И что?

ти шо, не знаєш?
вона ж може тебе навічно забанити!

И что???

[а баба галамага]

ти шо, не знаєш?
вона ж може тебе навічно забанити!

И что???

та нічо такого, це - досить розповсюджена практика, наравнє з маразмами і прочімі фіфєктамі.

а чо ти відокремив кусок теми, до речі, якесь логічєске пояснення є чи це просто рука в тебе дьорнулася сама?

[Pestilence]

та нічо такого, це - досить розповсюджена практика, наравнє з маразмами і прочімі фіфєктамі.
а чо ти відокремив кусок теми, до речі, якесь логічєске пояснення є чи це просто рука в тебе дьорнулася сама?

Я вообще с трудом понимаю херню, которую ты несешь в массы, спрашиваю лишь для поддержания разговоря, но отвечаешь ты такой же херней как и раньше.

[а баба галамага]

Я вообще с трудом понимаю

це - помітно...

[Pestilence]

це - помітно...

Конечно, твой бред могут разбирать только психиатры со стажем

[Babasha]

УНР — українська держава зі столицею в Києві, яка в 1917–1921 роках контролювала території центральної, східної та південної України.
Де тоді в тому правонаступництві західна Україна?

Кордони, заявлені делегацією УНР на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр.[1]

і справа навіть - не в кордонах, мася, а в зраді:

22 січня 1919 року об'єдналася із Західноукраїнською Народною Республікою. Також УНР мала намір об'єднатись з Українською Далекосхідною Республікою та Кубанською Народною Республікою.

1921 року територія республіки була анексована за результатами Ризького договору 1921 року між Польщею, з одного боку, та Радянською Росією і також, формально, її маріонеткою УСРР з другого.

Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні, а потім передав свої повноваження уряду незалежної України[8].

17-19 червня 1989, на X Сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), був обраний віце-президентом УНР в екзилі, а згодом після смерті Миколи Лівицького, президентом УНР в екзилі[10]. 14-15 березня 1992 Надзвичайна Сесія Української Народної Ради схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Плав'юком Миколою Васильовичем першому всенародно обраному Президентові України Кравчуку Леоніду Макаровичу. Таким чином, незалежна Україна є прямою правонаступницею Української Народної Республіки[1][12][13].

У вересні 1991 року Верховна Рада під керівництвом Кравчука прийняла Закон про правонаступництво, згідно з яким Україна проголошувала себе наступницею Української РСР.

ось цю, останню, виділену, маячню, а точніше, - зраду, потрібно анулювати, оскільки УССР була колонією і більшого абсурду від проголошення України „правонаступником“ колонії важко уявити,

що, які „права“ можна „правонаступити“ в результаті такої зради?

правильно, - „право“ бути колонією.

що ми й маємо останні 28 років після тієї „передачі“.

Повинна бути проведена Конституційна Асамблея громадян УНР, яка сформує тимчасовий уряд, прийме нову Конституцію і визнає УССР - колонією, проголосить справжнє, а не колоніальне правонаступництво і поставить вимогу перед ООН про визнання і кордони, тимчасово окуповані території і т.д.

А інакше усесерівські самальоти, відправлені в політ усесерівськими „правонаступниками“, так і будуть падати і вбивати українських дітей і онуків, будуть „котли“, зе-придурки, бєні-злодюги і все інше, що ми маємо на сьогодні. Ані народу, ані громадян, ані держави не буде, а буде територія, насєлєніє і маріонетки при владі.

Ассамблея граждан УНР?! Это как - эксгумировать будешь? Ну и термин «заявленная на конференции» - отдельно доставляют... регулярно на конференциях некие «авторы» о изобретении вечного двигателя заявляют!))) Опять же - можнл мнение граждан Кубанской Народной Республики и Далековосточной услышать?!)))

[а баба галамага]

Ассамблея граждан УНР?! Это как - эксгумировать будешь? Ну и термин «заявленная на конференции» - отдельно доставляют... регулярно на конференциях некие «авторы» о изобретении вечного двигателя заявляют!))) Опять же - можнл мнение граждан Кубанской Народной Республики и Далековосточной услышать?!)))

темний ти, Бабушкін, як ніч,

читай, хоча б Педівікію час від часу, чишо:

Основним документом УМА стала Політична Заява про боротьбу за українську державу. Заява була прийнята на першій сесії УМА першого липня 1990. Вона в загальних рисах накреслила стратегію здобуття держави: моральне унезалежнення населення від колоніальної адміністрації; самовизначення дорослого населення як громадян УНР; легітимація державотворчого процесу через реєстрацію громадян УНР; самоорганізація громадян УНР через створення Громадянських комітетів і перебрання влади цими комітетами від органів колоніальної влади; вибори делегатів і скликання Національного Конгресу.
З метою запобігання громадянській війні Політична Заява передбачала створення в перехідному періоді Національних Збройних Сил, Національної Служби Безпеки та Національної Поліції.
Головні напрямки діяльності УМА: створення Громадянських комітетів; розробка проекту Конституції; реєстрація громадян Української Народної Республіки на підставі Закону про громадянство УНР від 2 березня 1918 року.
Реєстрація громадян УНР проводилась в 23 областях УРСР. До 22 грудня 1990 було зареєстровано понад 2,5 млн осіб. Наймасштабніше реєстрація проведена у Львівській області, де Головою Громадянського Комітету був Юрій Шухевич. Там було зареєстровано близько 800 тисяч осіб.
Офіційною датою припинення реєстрації громадян УНР стало 23 грудня 1990 року, коли на третій сесії були змінені керівництво і стратегія УМА. Відтак, була припинена підготовка до скликання Національного Конгресу.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Українськ ... а_асамблея


„на третій сесії“, підозрюю, усесерівська кгбішницько-комуняцька агентура хитрожопа кравчуківська „партія“ перемогла, вирішивши, що „і так харашо“, самальоти літають і нічьо дєлать нінада, а ті, хто були проти, могли й просто вимерти, бо були вже не молоді зовсім, та й пашло-паєхало дерибаніньє і бандюганіньє, савєцкіє люді тупо кліпали очима, як і зараз кліпають...

[Pestilence]

читай, хоча б Педівікію час від часу, чишо:

На вики ссылаются лишь совсем ущербные, не понимающие кто ее пишет и редактирует

[а баба галамага]

читай, хоча б Педівікію час від часу, чишо:

На вики ссылаются лишь совсем ущербные, не понимающие кто ее пишет и редактирует

тому я вам її і пропоную,

для початку вам вистачить