мушу працювати, а не читати, тому тільки уривками переглянула.
Треба сказати, що може він в чомусь має рацію.
Він пише, що якби з нами як з нацією все було гаразд, то така нація не віддала б ракети у 1991-му.
І це б практично скасувало б можливість нападу цієї ненормальної РФ.
Це унікальна ситуація в історії людства. Є нації, які не мають своїх ракет і не літають в космос. Є нації, які мають свої ракети і літають в космос. Є навіть нації, які не мають своїх ракет, але літають в космос на чужих. Але є нація, поети якої сказали, що ми не можемо літати, тому ця нація, навіть маючи свої ракети, не літала в космос, і знищила своє ракетобудування. Ця нація з корпорацією націоналістів, які спрямовували соціальну енергію не на те, щоб літати, а на те, щоб продовжувати виживати, коли вже навіть держава мала незалежність.
Українська нація не змогла зберегти після СРСР харківські танки, миколаївські кораблі, дніпровські ракети, бо в культурі ракети і пляцки однаково значимі. Пляцки були дешевші, тому здійснювали експансію по Україні.
Ретроспективно згадуючи 1991-й і потім - власне я була рада, що ми такі мирні, і крокуємо в світ без ядерної зброї... Серйозно. Але хіба можна було бути таким оптимістичним і наївним?