В неділю прийшов до церкви просити у Бога кращої долі собі, родині та Україні. Священик готувався розпочинати службу, хористи піднімалися на хори. Поряд на лаві старенька плакалася своїй ровесниці: - Стомилася я жити та Господь чомусь ще тримає на цьому світі. Колись я захворіла й вже не думала, що виживу та от циганка напророчила таке: - "Ти ще у свої 80 будеш хату будувати".
І таки справдилося. Будуємо ми з чоловіком для себе, дітей та онуків хату аж тут підходить сербіянка й просить хоча б гривню, щоб додому добратися. Мій їй на те: - "А ти стань з нами розмішувати розчин й я тобі більше дам".
Та йому: - "Думаєш, що ти такий розумний? Хату ти таки збудуєш але жити в ній не будеш".
Добудували а я вдовою стала...
Вийшов священик й розпочалася служба. Я тим часом думав: - Як? Яким чином брудній циганці, заїжджій сербіянці дано все знати, а от мені – ні?
Поступово і в моїй свідомості визріло бажання зіграти із потойбічним світом "ва-банк" - піти у лісові хащі в ту магічну ніч й зірвати цвіт папороті. А тому, що боляче було: моє життя не супроводжує слово "пощастило" - живу без радості. Таки справді на мені вороги поставили хрест.
Перелопатив гори літератури й довідався таке: знавці магічних ритуалів згідні із ботаніками – папороть розмножується брунькуванням отож не цвіте цвітом у звичному значенні цього слова. Тут секрет в іншому: опівночі на Івана Купала в дрімучих хащах над кущем папороті формується згусток червоного туману – так званого астрального світла й хто зуміє його швидко схопити та із відповідними словами проковтнути, той стане прозорливцем. (Знахарем, якщо популярною термінологією.) Та от зірвати той "цвіт" дуже важко – його стереже нечиста сила отож в даному випадку відчайдух вступає з нею у двобій. Знахарі описують як оминути "підводні рифи", пастки, як не припуститись фатальної помилки. Правила такі: відчайдух має три дні поститись, нікому не говорити про свій намір, покидаючи житло слід прочитати магічні заговори на успіх, взяти із собою свячену воду, загострену обпалену палку із дикого горіха. Йти потрібно безлюдними шляхами мовчки. Якщо відповів на привітання перехожого чи зустрів на шляху жінку – вертайся - цього року твоя подорож марна.
У лісовій хащі слід вибрати найбільший кущ, окропити його свяченою водою, окреслити себе магічним кругом й в ньому затаїтись. Ще один важливий нюанс: якщо буде місячно то твоя тінь не повинна падати на кущ. Слід подумки молитися й обіцяти отриманий дар використовувати тільки на добрі справи.
Опівночі над кущем швидко стане формуватись згусток астрального світла. Його слід схопити й проковтнути зі словами: "Талан Божий! Суд Твій! Нехай воскресне Бог!"
Та от весь фокус в тому, що зробити це ой як не легко – "цвіт охороняє сатана й усіляко лякає, спокушує сміливця. Лукавий не може перетнути магічний круг (це дійство описав М.В.Гоголь, і не тільки він) отож усіляко виманює відчайдуха за його межі – наводить страхітливі зорові та слухові галюцинації. З'явиться розлючений лісник із рушницею і, звівши курок, стане під загрозою смерті добірною лайкою виганяти тебе із свого лісу. Знай: це лукавий прийняв образ лісника. Не бійся, не виправдовуйся, не вступай у дискусію – заплутає. Грім вдарить на головою, вовк із палаючими очима стане ломитись, зірветься вітер, почнеться злива, дерево стане падати прямо на тебе, почуються благальні чи спонукаючі покинути круг голоси родичів, друзів тощо. Лукавий є майстром провокацій та спокус й у нього фантазія безмежна. Жодним чином не бійся – нічого немає, це все відволікаючі слухові та зорові галюцинації від лукавого. Піддасися, покинеш круг – станеш одержимим демонами. Витримаєш й зірвеш "цвіт" – станеш знахарем. Перемога дається не кожному й дуже дорого коштує.
Ради успіху поїхав на авто у Почаївську лавру молитися – благо того року 6 липня випало на неділю. Повертався коли вже вечоріло. Звернув у ліс. Аж тут назустріч чоловік із жінкою на запряженому парою коней возі везуть сіно. Подумалося: не буде успіху. Та попри ту застережливу думку розвертатися не хотілося. Авто залишив на околиці й пішов у хащі. Знайшов найбільший кущ, окропив свяченою водою, накреслив обпаленою палкою ліщини круг й причаївся. Смеркло. Здійнявся вітер. Нерви вкрай напружені. Аж тут щось прошурхотіло біля ніг. Все похололо в середині. Здогадався: це ящірка вийшла на полювання й трішечки заспокоївся. Нагорі голосно крикнула нічна пташка. Знову душа опустилася в п’яти. Подув вітер й неподалік гучно тріснула зламана гілка дерева. Знову все похололо в середині. Поволі заспокоївся й перестав звертати увагу на подібне – зрозумів: це нічне життя лісу. Молився й вже не зважав навіть на укуси комарів.
Найстрашніші випробовування очікувалися опівночі. Продовжував подумки молитися та тихенько пити свячену воду – щоб витримати страхи та спокуси. Із далекого села вітер доносив музику дискотеки та із шосе шум вантажівок. Майнула думка: дарма я поліз в цю авантюру – і дрімуче місце "де не чути півнячого співу" не вдалося відшукати та й жінка на шляху була знаком невдачі… Та попри все покидати ліс не хотілося – стільки ж то зусиль витрачено... Пригадував розповіді про знахарів. Колега розповідав: "Голова боліла страшенно й лікарі були безсилі. Вже думав про самогубство. Звернувся до знахарки. Та сказала: "А ти забув як після нічних гулянок вранці голову під кран з холодною головою пхав, щоб прогнати сонливість? От й маєш. Ото йди такого то дня до церкви, замов молебень такому то святому й будеш здоровий". Так й зробив. Полегшало".
Інший розповідав: "Привіз на прохання знахаря пісок й висипав де той велів. Знахар мені: "Йди й там біля дверей у картонці візьми собі грошей скільки хочеш". Грошей там неміряно та я взяв лише десятку й вже виходив з двору. Знахар мені: "Чому взяв лише десятку? Повернись і візьми ще".
Пригадувалася розповідь мами: "Малою я була але добре памятаю як несподівано у мами розпочалися нестерпні головні болі а у корови пропало молоко. Односельчанин їхав до відомої знахарки й взяв маму та мене. Мама, прихопила з дому хлібину й сказала: "Та нічого та стара не знає! Дарма їдемо!"
Знахарка зустріла нас на порозі словами: "Не прийму бо ти в дорозі казала, що я нічого не знаю!"
Я ж в ту мить вчепилася у мамину спідницю й заплакала. Знахарка подобрішала: "Пожалію я твоїх трьох малих дітей. Заходьте!"
Як вона довідалася про ті слова та кількість дітей?
Знахарка відрізала шматочок нашої хлібини й, щось шепочучи, кинула у воду. Як же той шматок хліба став бігати по поверхні води!
Знахарка повчально: - Ви маєте по сусідству рідню. От вони вам й поробили: забрали здоровя та молоко у корови. Була б я молодшою то поїхала б з вами й тоді той, хто вам поробив крутився б переді мною як дзига! Ото повернетесь й відразу з’їжте цей хліб а цей кусок посоліть й дайте з’їсти корові. Сусідам нічого не давайте як би вони не просили й до них не ходіть. Помруть вони скоро.
Звідки знахарка дізналася що мій батько та Ківа є двоюрідними братами й що Ківа з дружиною відьмують?
Прибули а Ківа вже чекає. То те дай то се. Ми вигнали його з двору.
З’їли ми той хліб, посолений окраєць дали корові і дивним чином одужали а корова стала доїтися як і раніше.
Наступного дня Ківа дуже захворів. Раз за разом присилав домашніх - кликав попрощатись. Ніхто не пішов. Мучився доки дошки в стелі не зірвали. В ту мить скрикнув і помер. Його жінка через два місяці ніби пипадково босоніж настула на граблі й померла від запалення крові".
Значиться, людина котра іншій чародійством чинить зло потрапляє у залежність. Це ж виходить, що і переді мною мій Іуда буде крутитися як дзига! Це якщо я в цю ніч таки зірву цей цвіт. От тоді то я і нагадаю своєму зраднику колись часто нами повторюваний вислів: "В своё время мы и подумаем и об этом".
Та я би вибачив свого зрадника якби він виявився фанатично відданим комуністичним ідеалам. Так ні ж - ходив зі мною, пригощав сатанинськими коктейлями, підлещувався а сам подумки рахував гроші, котрі за мене отримає та як їх витратить на благо своєї родини. Коли ж мене заарештували він за ті срібняки гостинці купував, до хати приходив, пригощав домашніх і все розпитував про моїх друзів та плани батьків. Щоб ще срібняків заробити.
Знахарі якимсь дивним чином бачать все – і минуле, і майбутнє як людина котра вилізла на дерево бачить далі тих, котрі копошаться внизу. От одні мріють стати лікарями, інші - військовими, треті - політиками, четверті - бізнесменами. От здобуду "цвіт" папороті, тоді й до мене в черзі будуть і лікарі, і військові, і політики, і бізнесмени. А я буду знати хвороби, труднощі, минуле та майбутнє кожного та шляхи вирішення їхніх проблем. Темні сили будуть служити мені як переможцю, котрий їх полонив, добрі - як людині, котра кинула лукавому виклик й перемогла. Буде пошана, достаток. І головне: мене вже ніхто не зможе надурити, буду виходити переможцем із будь-якої ситуації.
Згадалося як в дитинстві запитував хресного, котрий дивився в газету й розповідав новини: - Як тобі так все там бачиться?
Той мені сміючись: - Вивчишся й теж так бачити будеш…
Вивчився але хотілося більшого: бачити минуле та майбутнє як бачать те знахарі. Ось чому я тут…
Годинник на мобільнику показував нулі але… ліс жив звичним нічним життям. Минула година. Нуль пригод. Картав себе: побачив жінку на шляху – повертайся. Не твій сьогодні день. Точніше, ніч. Зараз у теплому ліжку додивлявся б третій сон...
Плюнув я на цю авантюрну затію й попрямував до авто. Завів двигун й поїхав до шосе коротшою дорогою крізь засіяне поле. Фари висвітлили картину: дорога через посадку перекопана але рівчак засипаний різним сміттям. (Зазвичай жителі наших сіл посадку перетворюють на сміттєзвалище.)
- Проїду, - сказав мені внутрішній голос й я натиснув педаль газу. Несподівано машина сіпнулась й зупинилася. Вийшов роздивитись. Виявилося: рівчак засипаний побутовими та будівельними відходами, ростками торішньої картоплі, гнилими буряками, зіпсованою консервацією та іншим непотребом. От авто й вгрузло. Лопати в багажнику не було. Став розгрібати сміття руками та скоро осколком розбитої пляшки порізав палець.
Далі копирсатися було безглуздо. Остання надія була на допомогу колег. Став зупиняти авто та водії не зупинялися – боялися нічного бандитизму. Нарешті вранці зупинився один. Я зачепив мотузку й водій дав задній хід. Моя "четвірка" опинилася на рівному. Дав добродію за послугу п’ятірку. (5 гривень тоді були ще гроші) Водій до мене співчутливо: "І як же це нечистий тебе сюди заніс!?"
Їхав назад й давав оцінку своїм вчинкам. За те, що не полінувався відірвати своє тіло від м'якого дивану та не побоявся кинути виклик лукавому ставив собі жирний плюс. За те, що знехтував посланим знаком (жінка на шляху віщує невдачу) ставив мінус.
Чому ж я наважився на відчайдушний вчинок? От мав би щастя, як декотрі, то й цвіт той був би не потрібним…
Жалів себе: ніби непоганий я чоловік і не лежень а от фатально не щастить. Колись Мойсей, заступившись за співвітчизника, убив єгиптянина. Пізніше він побачив кущ котрий горить та не згоряє й почув голос Бога. Я теж заступився за співвітчизників й сам шукав той кущ та…
П.С. Цікаво пишу? Ні?