Із Вікі в тему:
Святі Кипріян і Юстина жили у III ст. Кипріян був поганським магом і походив з міста Антіохії в Малій Азії. З юних літ він почав вивчення «філософії та волхвування». Він зробився знаменитим у своєму місті магом; всі погани ставилися до нього з повагою та острахом. Свята мучениця Юстина жила в цьому ж місті і була дочкою поган, проте почувши одного разу про життя Христа навернулась та охрестилась. Один поганин хотів звести святу Юстину і звернувшися до Кипріяна, який ще перебував в темноті язичницькій. Та св.Юстина молитвами до Господа Бога та хресним знаменням перемогла всі підступи бісівські. Пізнавши істину Кипріян покаявся та навернувся до істиної Христової віри, спаливши перед єпископом та вірними всі книги по чародійстві. Така була його жага, щоб охреститись, що бувши на святій Літургії Кипріян відмовився виходити з храму після слів диякона: "Всі оглашенні, вийдіть!", сказавши: "Живий Христос, Бог мій, оберіг мене від диявола і який чисту дівицю Юстину зберіг, помилував мене, тож не виженеш із церкви, доки християнином не стану цілком". Після цього охрестив Кипріяна єпископ.
Диявол же, бачачи таке життя святого Кипріяна й дбання про Христову віру і про спасіння душ людських, скреготав на нього зубами своїми і спонукав поган, щоб обмовили його перед князем східних країн, що богів їхніх понизив і багато людей від них відвернув. Князь Євтоломій повелів схопити Кипріяна та Юстину й посадити до темниці. Мучили святих довго, проте вони безперестанку славили Христа та благоговінням усе терпіли. Кинули святих в кипячий конов, але їм це не зашкодило, тоді вислав мучеників до царя Клавдія в Никомидію, а той святих наказав усікти мечем.
Ось як описується їхня славна смерть в "Житія святих" Димитрієм Тупталом (Ростовським): "І коли приведені були на смертне місце, попросив Кипріян собі часу на молитву через те, щоб Юстина раніше була усічена: боявся-бо, щоб не застрашилася, бачачи смерть його. Вона ж весело голову свою під меча прихилила і до Жениха, Христа свого, відійшла. Бачачи ж неповинну смерть їхню, якийсь Теоктист, що стояв там, вельми жалів їх; розпалившись духом до Бога, припав до святого Кипріяна, цілуючи його і визнаючи себе християнином, і тоді з ними на усічення й Теоктист був засуджений і, так посічені, віддали душі свої у руки Божі, тіла ж їхні шість днів лежали не поховані. Були там одні подорожні, вони таємно викрали їх і в Рим відвезли, де віддали жоні одній чесній та святій, на ім'я Руфина, що була родичкою Клавдія-кесаря. Та поховала чесно тіла святих Христових мучеників Кипріяна, та Юстину, та Теоктиста. При гробі їхньому численні зцілення бували тим, що приходили туди. Їхніми молитвами хай зцілить Господь і наші хвороби тілесні й душевні. Амінь."[1]
Відбувались ці події за правління імператора Декія.
До святих моляться, щоб за їх посередництвом отримати від Господа Бога захист та позбавлення від чар та злих духів.
Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Головним завданням тирана буде постійно залучати громадян до війн, щоб народ відчував потребу у правителі. А якщо він запідозрить кого у вільних думках і в запереченні його правління, то таких людей він знищить під приводом, ніби вони продалися ворогові. (древньогрецький філософ Платон)
Спостерігаю сьогоднішню суспільно-політичку ситуацію, війну й переконуюсь: філософ був правий - так воно і є.
Мама однокласника розповідала як під час війни односельчани на спіритичному сеансі викликали дух Т.Г.Шевченка й запитали
- Чи буде колись Україна?
У відповідь Тарас Григорович заплакав.
Як я його сьогодні розумію…
Спостерігаю сьогоднішню суспільно-політичку ситуацію, війну й переконуюсь: філософ був правий - так воно і є.
Мама однокласника розповідала як під час війни односельчани на спіритичному сеансі викликали дух Т.Г.Шевченка й запитали
- Чи буде колись Україна?
У відповідь Тарас Григорович заплакав.
Як я його сьогодні розумію…
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
І хто ж залучає народ ло війн?
…самая неистребимая наша иллюзия заключается в том, что мы действуем, воображая, что свободны от всяких иллюзий.
Ролло Мэй
Ролло Мэй
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Степова: "Тоді я поробила їм "на щез".
Жила на окраїні села стара неохайна жінка. Прізвище у неї було Степова. Діти жили у місті а сама вона добивала віку у якійсь розвалюсі й там у абияк зробленому із дощок хліві вирощувала свиней на продаж. За собою не слідкувала – увесь виторг віддавала дітям. Ходили чутки, що вона відьмує.
Занадилась вона до нас погомоніти про те та се. Мама її особливо на принаджувала але й не виганяла.
Якось сталось так, що нашою вулицею бігала вгодована свиня, котра втекла на волю із кимось недбало зачиненого хліва. Мама загнала ту безхозну свиню в хлів й на все село розголосила, що розшукує її власницю.
Наступного дня на порозі з’явилася радісна Степова й тростиною погнала втікачку у їй знайоме стійло.
Через тиждень в подяку за таку порядність Степова подарувала нам підсвинка.
Розповіла, що подібна втеча свині з хліва вже була. Того разу односельчани тишком-нишком загнали втікачку в двір, закололи й м’ясом поласували.
Хтось із людей бачив як ті заганяли чужу свиню в свій двір й адресу повідомили Степовій. Та прийшла й запропонувала добром повернути привласнене. Господарі щиро запевнили гостю, що сном-духом не знають про якусь безхозну тварину. Себто виставили відьму на посміховисько.
Степова в нашій хаті призналась: - Тоді я поробила їм "на щез". Як я не побачила свою свиню так вони більше не побачать білого світу.
І справді, якось так несподівано за місяць часу померли (щезли з цього грішного світу) ті, котрі ласували привласненою свинею відьми.
Я запитав маму: - В часи твоєї молодості було багато відьмаків та відьом?
- Загалом люди були добріші але й чародіїв вистачало – наводили на худобу та односельчан хвороби, смерть, причаровували людей, гадали. Багато чого нехорошого робили…
Жила на окраїні села стара неохайна жінка. Прізвище у неї було Степова. Діти жили у місті а сама вона добивала віку у якійсь розвалюсі й там у абияк зробленому із дощок хліві вирощувала свиней на продаж. За собою не слідкувала – увесь виторг віддавала дітям. Ходили чутки, що вона відьмує.
Занадилась вона до нас погомоніти про те та се. Мама її особливо на принаджувала але й не виганяла.
Якось сталось так, що нашою вулицею бігала вгодована свиня, котра втекла на волю із кимось недбало зачиненого хліва. Мама загнала ту безхозну свиню в хлів й на все село розголосила, що розшукує її власницю.
Наступного дня на порозі з’явилася радісна Степова й тростиною погнала втікачку у їй знайоме стійло.
Через тиждень в подяку за таку порядність Степова подарувала нам підсвинка.
Розповіла, що подібна втеча свині з хліва вже була. Того разу односельчани тишком-нишком загнали втікачку в двір, закололи й м’ясом поласували.
Хтось із людей бачив як ті заганяли чужу свиню в свій двір й адресу повідомили Степовій. Та прийшла й запропонувала добром повернути привласнене. Господарі щиро запевнили гостю, що сном-духом не знають про якусь безхозну тварину. Себто виставили відьму на посміховисько.
Степова в нашій хаті призналась: - Тоді я поробила їм "на щез". Як я не побачила свою свиню так вони більше не побачать білого світу.
І справді, якось так несподівано за місяць часу померли (щезли з цього грішного світу) ті, котрі ласували привласненою свинею відьми.
Я запитав маму: - В часи твоєї молодості було багато відьмаків та відьом?
- Загалом люди були добріші але й чародіїв вистачало – наводили на худобу та односельчан хвороби, смерть, причаровували людей, гадали. Багато чого нехорошого робили…
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Святі люди незримо воюють зі злою силою та одержимими нею чаклунами. До блаженної Матрони приходили різні люди, в тому числі й темні, після відвідин котрих хворіла – говорила, що за боротьбу з ними розраховується хворобами. Розповідала як стала сидячою: "Шла в храме после причастия и знала, что подойдёт женщина и отнимет хождение. Я не избегала этого - такова была воля Божия на это!"
Ось приклад. Одного дня до блаженної Матрони прийшов благовидний старий, із бородою, статечний, упав перед нею на коліна й зі сльозами на очах мовив: "У меня умирает единственный сын".
Матушка нахилилася до нього й тихенько запитала: "А ты как ему сделал? На смерть или нет?" Той відповів: "На смерть".
Матушка йому: "Иди, иди от меня, незачем тебе ко мне приходить". Коли той вийшов, сказала: "Колдуны Бога знают! Если бы вы так молились, как они, когда вымаливают у Бога прощение за свое зло!"
Із книг та розповідей односельчан знав: диявол нічого не робить задарма. Іноді відьмак чує голос: "Кого віддаєш мені в жертву?" Потрібно назвати маму, батька, жінку чи котру дитину. Названа людина невдовзі загине при загадкових обставинах. Пригадалася розповідь: відьмак почув голос "Віддай мені в пожертву квочку з курчатами". Погодився – квочки та курчат не жаль. Невдовзі за дивних обставин померла жінка, слідом за нею й діти. Інший мав десятеро дітей й дев’ятьох свідомо пожертвував дияволу. Якщо ж промовчиш – диявол сам вибере.
Мимоволі підслухав розмову двох панянок. Одна іншій радісно: - А я сегодня поскандалила в поликлинике! Такое получила удовольствие!
Сатаністка, - зрозумів я. Вона мусила довести людей до нервового зриву інакше неабияк мучилася б сама.
Працюю на будові у родича. Прибув самоскид й вивалив пісок на дорозі навпроти воріт. Вулиця тупикова, дорога вузька отож купа піску зайняла більшу частину проїжджої частини. Аж тут йде чоловік. Помітив розсипаний пісок і гнівно: "Що ви наробили!? Як же тут машина проїде!? Ви, олігархи, вже зовсім знахабніли – на людей не зважаєте!"
Далі таким же тоном полилася добірна лайка та прокляття. Чоловіка аж тіпало від гніву. І я розумів суть: сатаністу пощастило знайти привід поскандалити, скинути злу енергетику, котра його переповнювала, на сусідів. Чомусь подумалося тоді: Ось так і Путіна мучить диявол – примушує чинити всіляке зло…
Сатанистів видно по ділах їхніх. Хтось інший привітався б й пішов собі далі. Будівельники же за годину той пісок приберуть й навіть дорогу підметуть..
Той хто продав душу дияволу не може бути добрим. Ради вигоди він може прикидатися добряком а от бути ним насправді - ні.
Ось приклад. Одного дня до блаженної Матрони прийшов благовидний старий, із бородою, статечний, упав перед нею на коліна й зі сльозами на очах мовив: "У меня умирает единственный сын".
Матушка нахилилася до нього й тихенько запитала: "А ты как ему сделал? На смерть или нет?" Той відповів: "На смерть".
Матушка йому: "Иди, иди от меня, незачем тебе ко мне приходить". Коли той вийшов, сказала: "Колдуны Бога знают! Если бы вы так молились, как они, когда вымаливают у Бога прощение за свое зло!"
Із книг та розповідей односельчан знав: диявол нічого не робить задарма. Іноді відьмак чує голос: "Кого віддаєш мені в жертву?" Потрібно назвати маму, батька, жінку чи котру дитину. Названа людина невдовзі загине при загадкових обставинах. Пригадалася розповідь: відьмак почув голос "Віддай мені в пожертву квочку з курчатами". Погодився – квочки та курчат не жаль. Невдовзі за дивних обставин померла жінка, слідом за нею й діти. Інший мав десятеро дітей й дев’ятьох свідомо пожертвував дияволу. Якщо ж промовчиш – диявол сам вибере.
Мимоволі підслухав розмову двох панянок. Одна іншій радісно: - А я сегодня поскандалила в поликлинике! Такое получила удовольствие!
Сатаністка, - зрозумів я. Вона мусила довести людей до нервового зриву інакше неабияк мучилася б сама.
Працюю на будові у родича. Прибув самоскид й вивалив пісок на дорозі навпроти воріт. Вулиця тупикова, дорога вузька отож купа піску зайняла більшу частину проїжджої частини. Аж тут йде чоловік. Помітив розсипаний пісок і гнівно: "Що ви наробили!? Як же тут машина проїде!? Ви, олігархи, вже зовсім знахабніли – на людей не зважаєте!"
Далі таким же тоном полилася добірна лайка та прокляття. Чоловіка аж тіпало від гніву. І я розумів суть: сатаністу пощастило знайти привід поскандалити, скинути злу енергетику, котра його переповнювала, на сусідів. Чомусь подумалося тоді: Ось так і Путіна мучить диявол – примушує чинити всіляке зло…
Сатанистів видно по ділах їхніх. Хтось інший привітався б й пішов собі далі. Будівельники же за годину той пісок приберуть й навіть дорогу підметуть..
Той хто продав душу дияволу не може бути добрим. Ради вигоди він може прикидатися добряком а от бути ним насправді - ні.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Якось розговорився із випадковою попутницею. Та мені розповіла таке:
- У нашому селі є відьма. Іноді на неї щось находить й так її мучить, що вона мусить комусь чародійством заподіяти шкоду. Коли ж поблизу немає чужих, то поробляє своїм дітям, а як той час минає так відразу ж відробляє...
Тут справа ось в чому. Людина, котра продає душу дияволові, отримує від князя світу цього демонів для слугування. Та от вся каверза в тому, що ті невидимі владні істоти іншого виміру служать не задарма. Вони харчуються кров'ю, богозневагою, злом й якщо господар не чинить антихристиянських вчинків, то вони неабияк мучать його, щоб тими стражданнями поповнити свої сили.
Блаженна Матрона, (1885-1952) котра від народження отримала від Бога дар зцілення, яснобачення, в часи войовничого боговідступництва свідчила: "Народ под гипнозом, сам не свой, страшная сила вступила в действие... Эта сила существует в воздухе, проникает везде. Раньше болота и дремучие леса были местом обитания этой силы, потому что люди ходили в храмы, носили крест и дома были защищены образами, лампадами и освящением. Бесы пролетали мимо таких домов, а теперь бесами заселяются и люди по их неверию и отвержению от Бога".
Під час комуністичних демонстрацій не дозволяла близьким виходити із будинків, відкривати вікна, двері, забороняла бачити та чути - свідкувала, що легіони бісів в той час заповнюють простір й проникають в оселі та душі людей. Часто повторювала: "Если народ теряет веру в Бога, то его постигают бедствия, а если не кается, то гибнет и исчезает с лица земли…"
Повчальний епізод. Був час коли блаженна Матрона жила у вертепі сатани – квартирувала у відьми (вибирати не приходилось – хто візьме там й мусила жити). Одна із зцілених від поробленого сказала, що запізнюється на потяг й хоче заночувати. Матушка відповіла: "Беги скорее, ты успеешь на последнюю электричку, а здесь тебе ночевать нельзя, сейчас к хозяйке квартиры - колдунье нашей придёт ночью целое полчище бесов, и тебе здесь быть нельзя, да и мама твоя будет беспокоиться".
Чому Матушка поспіхом відіслала відвідувачку? Невидимі нам владні демони (відпавши від Бога ангели) нададуть відьмі сил та знань а взамін стануть вимагати поживи. (Гостей прийнято пригощати). І горе тій людині, котра потрапить на очі відьмі в ту пору.
П.С. Яку політику би проводили Ви, якщо би опинилися на посаді президента раші? Ясна річ, помирилися б з усіма народами й зробили б росію процвітаючюю країною стіту. На зразок нафтодобуваючих країн Близького Сходу.
Пуйло так не може. Продав душу дияволу - мусиш робити зло. І ніколи він не допустить демонтажу зіккурата та цивілізованого поховання сина сатани - Бланка.
- У нашому селі є відьма. Іноді на неї щось находить й так її мучить, що вона мусить комусь чародійством заподіяти шкоду. Коли ж поблизу немає чужих, то поробляє своїм дітям, а як той час минає так відразу ж відробляє...
Тут справа ось в чому. Людина, котра продає душу дияволові, отримує від князя світу цього демонів для слугування. Та от вся каверза в тому, що ті невидимі владні істоти іншого виміру служать не задарма. Вони харчуються кров'ю, богозневагою, злом й якщо господар не чинить антихристиянських вчинків, то вони неабияк мучать його, щоб тими стражданнями поповнити свої сили.
Блаженна Матрона, (1885-1952) котра від народження отримала від Бога дар зцілення, яснобачення, в часи войовничого боговідступництва свідчила: "Народ под гипнозом, сам не свой, страшная сила вступила в действие... Эта сила существует в воздухе, проникает везде. Раньше болота и дремучие леса были местом обитания этой силы, потому что люди ходили в храмы, носили крест и дома были защищены образами, лампадами и освящением. Бесы пролетали мимо таких домов, а теперь бесами заселяются и люди по их неверию и отвержению от Бога".
Під час комуністичних демонстрацій не дозволяла близьким виходити із будинків, відкривати вікна, двері, забороняла бачити та чути - свідкувала, що легіони бісів в той час заповнюють простір й проникають в оселі та душі людей. Часто повторювала: "Если народ теряет веру в Бога, то его постигают бедствия, а если не кается, то гибнет и исчезает с лица земли…"
Повчальний епізод. Був час коли блаженна Матрона жила у вертепі сатани – квартирувала у відьми (вибирати не приходилось – хто візьме там й мусила жити). Одна із зцілених від поробленого сказала, що запізнюється на потяг й хоче заночувати. Матушка відповіла: "Беги скорее, ты успеешь на последнюю электричку, а здесь тебе ночевать нельзя, сейчас к хозяйке квартиры - колдунье нашей придёт ночью целое полчище бесов, и тебе здесь быть нельзя, да и мама твоя будет беспокоиться".
Чому Матушка поспіхом відіслала відвідувачку? Невидимі нам владні демони (відпавши від Бога ангели) нададуть відьмі сил та знань а взамін стануть вимагати поживи. (Гостей прийнято пригощати). І горе тій людині, котра потрапить на очі відьмі в ту пору.
П.С. Яку політику би проводили Ви, якщо би опинилися на посаді президента раші? Ясна річ, помирилися б з усіма народами й зробили б росію процвітаючюю країною стіту. На зразок нафтодобуваючих країн Близького Сходу.
Пуйло так не може. Продав душу дияволу - мусиш робити зло. І ніколи він не допустить демонтажу зіккурата та цивілізованого поховання сина сатани - Бланка.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Є така приказка "Люди стріляють а Бог кулі носить".
Вірна пприказка. Можете пригадати спогади дідів, батьків та на власному море прикладів. Якщо читали Біблію то повчальним буде приклад поєдинку молодого пастуха Давида та професійного воїна Голіафа.
Я молодим поясню на пальцях: Є такі слова: щастя, пруха фарт і т. д.
Ось війна. Із усіх снарядів та мін по статистиці вибухає 95%.
У вояків віруючих у Бога мало боєприпасів а у супротивника вдесятеро більше. По атеістисній логіці армія Голіафа має перемогти але... Та є випадок, щастя, доля, везіння, Божий промисел і т. д.
Вороги засікли ваш бліндаж й їхній безпілотник видає картинку. Постріл, Вибух справа. Постріл. Вибух зліва. Постріл. Вибух попереду. Постріл позаду. От і от все - ворог взяв вас "у вилку" - наступний постріл зруйнує ваш бліндаж й ви усі загинете.
Ви молитеся і молитеся неабияк. Згадуєте все пережите й молитеся як той злочинець на Хресті праворуч Ісуса.
Постріл. Ворожий снаряд пробиває ваш бліндаж, падає гарячий біля ваших ніг і... не вибухає!
За промислом Божим вороги для вирішального пострілу зарядили один із тих 5% бракованих снарядів (мін).
І от малим числом ви перемагаєте набагато сильнішого ворога. Ворожі снаряди та кулі оминають вас а ваші навіть навмання випущені снаряди та кулі неабияк нищать ворога.
І от у ворожому стані паніка: За українців воює Бог - наші снаряди та кулі не роблять їм шкоди а їхні неабияк нищать нас. Ще й до того в покару нам від Бога повені, землетруси, стихійні лиха, епідемії, лісові пожарища, автотрощі та різноманітні аварії в промисловості...
Мо таки нам пора повісити Путлєра та поховати Леніна? А ім (українцям) заарештувати "членограя" із кумпанією? І тоді ми таки помиримося? Ні? Як гадаєте?
Вірна пприказка. Можете пригадати спогади дідів, батьків та на власному море прикладів. Якщо читали Біблію то повчальним буде приклад поєдинку молодого пастуха Давида та професійного воїна Голіафа.
Я молодим поясню на пальцях: Є такі слова: щастя, пруха фарт і т. д.
Ось війна. Із усіх снарядів та мін по статистиці вибухає 95%.
У вояків віруючих у Бога мало боєприпасів а у супротивника вдесятеро більше. По атеістисній логіці армія Голіафа має перемогти але... Та є випадок, щастя, доля, везіння, Божий промисел і т. д.
Вороги засікли ваш бліндаж й їхній безпілотник видає картинку. Постріл, Вибух справа. Постріл. Вибух зліва. Постріл. Вибух попереду. Постріл позаду. От і от все - ворог взяв вас "у вилку" - наступний постріл зруйнує ваш бліндаж й ви усі загинете.
Ви молитеся і молитеся неабияк. Згадуєте все пережите й молитеся як той злочинець на Хресті праворуч Ісуса.
Постріл. Ворожий снаряд пробиває ваш бліндаж, падає гарячий біля ваших ніг і... не вибухає!
За промислом Божим вороги для вирішального пострілу зарядили один із тих 5% бракованих снарядів (мін).
І от малим числом ви перемагаєте набагато сильнішого ворога. Ворожі снаряди та кулі оминають вас а ваші навіть навмання випущені снаряди та кулі неабияк нищать ворога.
І от у ворожому стані паніка: За українців воює Бог - наші снаряди та кулі не роблять їм шкоди а їхні неабияк нищать нас. Ще й до того в покару нам від Бога повені, землетруси, стихійні лиха, епідемії, лісові пожарища, автотрощі та різноманітні аварії в промисловості...
Мо таки нам пора повісити Путлєра та поховати Леніна? А ім (українцям) заарештувати "членограя" із кумпанією? І тоді ми таки помиримося? Ні? Як гадаєте?
-
Babasha
- Штучний інтелект
- Повідомлень: 3628
- З нами з: 25 березня 2018, 16:41
- Звідки: Донецк, гостиница "Цирк", бар "Арена"
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Гадаємо… що ти кацапське падло, а ми українці разом з члєнограєм прутнєм тобі (і вам кацапюдлам) по губам водимо.
Проговорился то наш ебонатушка)))
Устоявшаяся форма государственности — политический кризис.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
пише-пише українською,а потім бац і "членограй" виповзає.Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Не зрозуміли ви гумору. Це я так панібратськи до росіян звертаюся. Мовляв, ви повісьте путлєра та по-людьськи поховаййте леніна а там вже й українці підтянуться.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Навіть в раші не додумалися масово викрадати людей та пакувати їх в "бусики". Від нас весь світ в шоці! В авторитавній раші молоді люди не гинуть при втечі за кордон. Там спокійно купив квиток на літак на іноземні курорти і...
П.С. Вчора було Свято отож трішечки перебрав в гостях. От і сплутав "Вам" - "нам". Буває... Не бийте ногами.
П.С. Вчора було Свято отож трішечки перебрав в гостях. От і сплутав "Вам" - "нам". Буває... Не бийте ногами.
-
Babasha
- Штучний інтелект
- Повідомлень: 3628
- З нами з: 25 березня 2018, 16:41
- Звідки: Донецк, гостиница "Цирк", бар "Арена"
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Переплутав... ага відьми та біси поплутали(((
Може того - пристреліти старого підора-провоктора гебешно-москальського?
Може того - пристреліти старого підора-провоктора гебешно-москальського?
Устоявшаяся форма государственности — политический кризис.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Якщо я пропоную повісити путлера та поховати бланка то тоді який з мене кедебістсько-москальський провокатор? Ви то мозок хоч іноді вмикайте.
Н.Никулин "Воспоминания о войне":
Каждый день, каждый час случается что-то новое. То вдруг немецкий снайпер уложил меня в воронку и не давал шевелиться до ночи, стреляя после каждого моего движения. Три часа на лютом морозе — и ногти слезли с обмороженных пальцев. Правда, потом выросли — кривые, как у черта… То немец забросил в мое укрытие гранату, но, слава Богу, у меня уже выработалась четкая реакция и я успел молниеносно выкинуть ее за бруствер, где она тотчас же грохнула… То во время обеда немецкий снаряд пробил потолок в нашей землянке, но не разорвался и только шипел на полу. «Ну что, ребята, вынесите его и давайте обедать», — сказал лейтенант. Из-за таких пустяков уже никто в это время не клал в штаны. Ко всему привыкаешь. Однажды тяжелая мина угодила в нашу землянку, разметала бревенчатый накат, но, к счастью, не пробила его. Я даже не проснулся от страшного грохота, содрогания почвы и от земли, посыпавшейся сверху. Обо всем поведал мне утром связист Полукаров, который проводил ночи, стоя на четвереньках, «в позе зенитной пушки», так как приступы язвы желудка не давали ему уснуть.
Известна история, когда во время обстрела солдат ощутил неизъяснимую тоску и потребность пойти к соседям. Сделав это, он обнаружил соседнюю землянку разбитой, а всех людей — погребенными под обломками. Пока он возвращался, его собственное укрытие постигла та же участь. Со мною это тоже произошло, правда, не под Погостьем, а позже, в 1944 году на станции Стремутка около Пскова… А когда на тебя прет танк и палит из пушки? А когда тебя атакуют, когда надо застрелить человека, и успеть это сделать до того, как он убьет тебя? Но обо всем этом уж столько писали, столько рассказывали оставшиеся в живых, что тошно повторять.
Петро Григоренко "В подполье можно встретить только крыс":
"… В один из первых дней после нашего поселения на "Смоляниновой горе" к нам в комнату зашла пожилая цыганка. Говорила она, как и все украинские цыгане, по-украински, и внешне не отличалась от других цыган, но в облике ее было что-то неуловимо интеллигентное. Она сразу же обратилась ко мне: "Позолоти ручку - погадаю". Я резко отказался. Чтобы как-то загладить мою резкость Гриша Балашов - человек внутренне мягкий - протянул руку и сказал: "Мне погадай". Она внимательно посмотрела на его руку и сказала: "Ты не тот, за кого себя выдаешь. И жизнь твоя пойдет не так, как ты наметил. Будешь летчиком, но... недолго полетаешь". Самое удивительное в этом гадании: "летчик". В начале 1924 года даже самые фантастически настроенные комсомольцы не думали об этой специальности. Стоит удивляться, что простая цыганка заговорила об этом. После Гриши она снова приступила ко мне. Я снова, еще резче, отказался. Не хватало еще комсомольцу гаданьем заниматься! Но она не отставала. К ней обратился Шура: "Мне гадай!" Она мельком взглянув на его руку, пренебрежительно сказала: "Что тебе гадать! Живешь по-собачьи и подохнешь как собака". И снова ко мне. Ребята тоже взялись за меня. Пришлось дать руку. И вот что она мне сказала: "Долго здесь не будешь. Пойдешь учиться. Но кем захочешь стать - не станешь. Будешь военным. Служба будет успешная. Товарищи завидовать будут. Потом придут страшные времена и войны. Не убьют. Переживешь. Жить будешь долго, но старость... О-о!" Она скорчила страдальческую рожу, и закачала головой. Вот это ее обещание долгой жизни я и вспомнил полураздавленный вагонами. Но вдруг облегчение. Неприцепленные вагоны от толчка стронулись с места..."
"…Проходя мимо приказал разбудить меня в 7 часов. Уснул быстро и, как всегда, крепко. На рассвете (только сереть начало) внезапно проснулся. И "ни в одном глазу". Как будто меня кто-то разбудил по очень важному и неотложному делу. Такого со мной никогда не бывало. Уж если я уснул, то сплю, пока не разбудят. Лежу, раздумываю, что за притча. На душе тревожно. Пытаюсь вспомнить, не забыл ли сделать что-то важное. Ничего не припоминается. Сажусь, одеваю брюки, сапоги. Выхожу. Соловьев стоит на своем месте. Спрашиваю, где туалет. Он показывает в глубину двора за дом (моя комната выходит на улицу). Слушаю ответ, и в это время ухо отмечает приглушенный большим расстоянием орудийный выстрел. Ухожу в уборную. Только закрыл дверь за собой - страшный грохот где-то совсем рядом. И не могу понять, в чем дело, но в уме подсознательно тот отдаленный выстрел связывается с этим грохотом. Возвращаюсь. Вхожу в сени. Дверь в мою комнату открыта настежь. Помню, я ее закрывал. Крадучись, подхожу к двери. Осторожно заглядываю в комнату. Первое, что бросается в глаза - огромная дыра в том углу, куда моя кровать стоит передней спинкой, то есть той частью кровати, где недавно лежала моя голова. На середину кровати упал конец потолочной балки, которая, видимо, была вырвана из своего гнезда силой взрыва. Комната засыпана осколками снаряда. Сзади шаги. Оглядываюсь. Тимофей Иванович. Он проснулся от взрыва и прибежал. Вместе мы смотрим на эту картину разрушения. Потом Тимофей Иванович подходит к кровати.
- Вы посмотрите, что делается! - снимает он мою гимнастерку, которая висела на задней спинке кровати. Гимнастерка иссечена осколками. Затем он подошел к пробоине, потом обошел комнату и, наконец, спросил: "А вы где были?" Я ответил, что как раз вышел.
- Ну, это Бог вас спас - глубокоубежденно сказал он. - Если бы вы спали во время взрыва, вам бы голову оторвало взрывной волной, прошило бы осколками, которые посекли вашу гимнастерку, а балка переломила бы вам хребет. И я тоже поверил в руку Провидения. Самое главное, что больше не было ни выстрелов, ни взрывов, был лишь один отдаленный выстрел и один взрыв... И еще кто-то, кто разбудил меня и принудил оставить это место до выстрела".
Н.Никулин "Воспоминания о войне":
Каждый день, каждый час случается что-то новое. То вдруг немецкий снайпер уложил меня в воронку и не давал шевелиться до ночи, стреляя после каждого моего движения. Три часа на лютом морозе — и ногти слезли с обмороженных пальцев. Правда, потом выросли — кривые, как у черта… То немец забросил в мое укрытие гранату, но, слава Богу, у меня уже выработалась четкая реакция и я успел молниеносно выкинуть ее за бруствер, где она тотчас же грохнула… То во время обеда немецкий снаряд пробил потолок в нашей землянке, но не разорвался и только шипел на полу. «Ну что, ребята, вынесите его и давайте обедать», — сказал лейтенант. Из-за таких пустяков уже никто в это время не клал в штаны. Ко всему привыкаешь. Однажды тяжелая мина угодила в нашу землянку, разметала бревенчатый накат, но, к счастью, не пробила его. Я даже не проснулся от страшного грохота, содрогания почвы и от земли, посыпавшейся сверху. Обо всем поведал мне утром связист Полукаров, который проводил ночи, стоя на четвереньках, «в позе зенитной пушки», так как приступы язвы желудка не давали ему уснуть.
Известна история, когда во время обстрела солдат ощутил неизъяснимую тоску и потребность пойти к соседям. Сделав это, он обнаружил соседнюю землянку разбитой, а всех людей — погребенными под обломками. Пока он возвращался, его собственное укрытие постигла та же участь. Со мною это тоже произошло, правда, не под Погостьем, а позже, в 1944 году на станции Стремутка около Пскова… А когда на тебя прет танк и палит из пушки? А когда тебя атакуют, когда надо застрелить человека, и успеть это сделать до того, как он убьет тебя? Но обо всем этом уж столько писали, столько рассказывали оставшиеся в живых, что тошно повторять.
Петро Григоренко "В подполье можно встретить только крыс":
"… В один из первых дней после нашего поселения на "Смоляниновой горе" к нам в комнату зашла пожилая цыганка. Говорила она, как и все украинские цыгане, по-украински, и внешне не отличалась от других цыган, но в облике ее было что-то неуловимо интеллигентное. Она сразу же обратилась ко мне: "Позолоти ручку - погадаю". Я резко отказался. Чтобы как-то загладить мою резкость Гриша Балашов - человек внутренне мягкий - протянул руку и сказал: "Мне погадай". Она внимательно посмотрела на его руку и сказала: "Ты не тот, за кого себя выдаешь. И жизнь твоя пойдет не так, как ты наметил. Будешь летчиком, но... недолго полетаешь". Самое удивительное в этом гадании: "летчик". В начале 1924 года даже самые фантастически настроенные комсомольцы не думали об этой специальности. Стоит удивляться, что простая цыганка заговорила об этом. После Гриши она снова приступила ко мне. Я снова, еще резче, отказался. Не хватало еще комсомольцу гаданьем заниматься! Но она не отставала. К ней обратился Шура: "Мне гадай!" Она мельком взглянув на его руку, пренебрежительно сказала: "Что тебе гадать! Живешь по-собачьи и подохнешь как собака". И снова ко мне. Ребята тоже взялись за меня. Пришлось дать руку. И вот что она мне сказала: "Долго здесь не будешь. Пойдешь учиться. Но кем захочешь стать - не станешь. Будешь военным. Служба будет успешная. Товарищи завидовать будут. Потом придут страшные времена и войны. Не убьют. Переживешь. Жить будешь долго, но старость... О-о!" Она скорчила страдальческую рожу, и закачала головой. Вот это ее обещание долгой жизни я и вспомнил полураздавленный вагонами. Но вдруг облегчение. Неприцепленные вагоны от толчка стронулись с места..."
"…Проходя мимо приказал разбудить меня в 7 часов. Уснул быстро и, как всегда, крепко. На рассвете (только сереть начало) внезапно проснулся. И "ни в одном глазу". Как будто меня кто-то разбудил по очень важному и неотложному делу. Такого со мной никогда не бывало. Уж если я уснул, то сплю, пока не разбудят. Лежу, раздумываю, что за притча. На душе тревожно. Пытаюсь вспомнить, не забыл ли сделать что-то важное. Ничего не припоминается. Сажусь, одеваю брюки, сапоги. Выхожу. Соловьев стоит на своем месте. Спрашиваю, где туалет. Он показывает в глубину двора за дом (моя комната выходит на улицу). Слушаю ответ, и в это время ухо отмечает приглушенный большим расстоянием орудийный выстрел. Ухожу в уборную. Только закрыл дверь за собой - страшный грохот где-то совсем рядом. И не могу понять, в чем дело, но в уме подсознательно тот отдаленный выстрел связывается с этим грохотом. Возвращаюсь. Вхожу в сени. Дверь в мою комнату открыта настежь. Помню, я ее закрывал. Крадучись, подхожу к двери. Осторожно заглядываю в комнату. Первое, что бросается в глаза - огромная дыра в том углу, куда моя кровать стоит передней спинкой, то есть той частью кровати, где недавно лежала моя голова. На середину кровати упал конец потолочной балки, которая, видимо, была вырвана из своего гнезда силой взрыва. Комната засыпана осколками снаряда. Сзади шаги. Оглядываюсь. Тимофей Иванович. Он проснулся от взрыва и прибежал. Вместе мы смотрим на эту картину разрушения. Потом Тимофей Иванович подходит к кровати.
- Вы посмотрите, что делается! - снимает он мою гимнастерку, которая висела на задней спинке кровати. Гимнастерка иссечена осколками. Затем он подошел к пробоине, потом обошел комнату и, наконец, спросил: "А вы где были?" Я ответил, что как раз вышел.
- Ну, это Бог вас спас - глубокоубежденно сказал он. - Если бы вы спали во время взрыва, вам бы голову оторвало взрывной волной, прошило бы осколками, которые посекли вашу гимнастерку, а балка переломила бы вам хребет. И я тоже поверил в руку Провидения. Самое главное, что больше не было ни выстрелов, ни взрывов, был лишь один отдаленный выстрел и один взрыв... И еще кто-то, кто разбудил меня и принудил оставить это место до выстрела".
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
ОП 94/4. 09.05.1983р.
Побачення з рідними.
Та ось настав довгоочікуваний день побачення. Рушив у бік кімнат довгострокових побачень та відповідальний офіцер повернув – примусив постригтися під нуль. Було боляче – я, стригся щомісяця отож, ясна річ, патлатим не був. Як же у нас люблять самостверджуватися принижуючи інших! Постригся.
Заходжу й бачу: приїхали мама та жінка. Привітав їх за пасхальним звичаєм тричі: "Христос Воскрес!" Відповіли тричі: "Воістину Воскрес!" Поцілувались тричі. На столі: освячені напередодні Пасха, просфора, масло, ковбаса, яйця, сир. У глечику стояла освячена на свято Водохреща вода. Сіли за стіл. Випив я свяченої води, став їсти Пасху та свячену їжу.
Мама тим часом розповідає:
- Того вечора, коли тебе посадили в КПЗ, приїхало сім чоловік на чолі з начальником міліції. Пояснили: "Вашого сина затримали - віз крадені тканини з льонокомбінату. Ось ордер на обшук".
Таке пояснення давало їм право ритись де завгодно - шукати крадені тканини. Поперекидали весь одяг у шафах, рились у тумбочках, ліжках, лазили на горище. Цілу ніч слухали касети, котрі знайшли у твоїй кімнаті. Докоряли, що перемикач діапазонів радіоприймача зафіксований на коротких хвилях. Дивувались: "Ну що він сам один хотів вдіяти проти всесильної радянської влади?"
На щастя, до батькової кімнати, де твій отой зошит лежав, не дійшли бо, знайшовши щось у воскотопці, сказали: "Цього досить. Закінчуємо обшук!"
Забрали три бочки бензину та шість із половиною мішків крупи. Забрали і мене - ночувала в КПЗ але вранці відпустили. Батько тієї ночі поїхав із ними й бачив як там у міліції вони ту крупу та бензин ділили - накинулись як вовки на здобич.
Пізніше приходив твій друг Петро. Приносив Андрійкові цукерки та все бідкався, що ось дожились при радянській владі до того, що вже хороших цукерок дитині немає в продажу. Жалів тебе, співчував. Усе допитувався: "Як це могло статися? Невже ви нічого не помічали? Може, він із ким дружив і той його науськав?.. Як же виручити друга? Може, ви дасте слідчим хабара? Понесіть, може, врятуємо Миколу…"
Батько каже: - У міліції працює мій друг Павлік. Він допоможе.
На другий день Павліка звільнили. Знову твій друг приходить й ту саму пісню співає.
Батько каже: - Ну, нічого, там у мене ще один друг є - виручить.
Назвав ім'я . Наступного дня і того звільнили.
Добрий знайомий попередив батька: "Все, що ви з тим чоловіком говорите, - усе воно в міліції на магнітофоні".
- Та я помічала, що він щось тримає та поправляє за пазухою але чомусь значення цьому не надавала. А біля будинку хтось засідав у кущах - слідкували. Усі друзі, знайомі та односельчани від нас відвернулися. Приходив тільки найкращий батьків друг Андрій. По селу пустили неймовірні чутки, в тому числі й таку, що ти мав радіостанцію - тримав зв'язок із ЦРУ. (В КДБ існував відділ дезінформації – в ЗМІ друкували брехню і через своїх агентів поширювали чутки, котрі знеславлювали непокірних людей) В газетах же нічого про тебе не писали. Приходив Петро ще, та ми не пустили його на поріг. Тоді він до Зіни в магазин став ходити. Прийде і: "Ну як же Миколі допомогти?"
У твоєї двоюрідної сестри, котра живе за стіною, несподівано залицяльник з'явився. Та такий багатий - на таксі приїздить, подарунки дарує. Та як тільки слідство закінчилось, зник так же несподівано, як і з'явився.
Пізніше виявилось, що той твій друг Петро, котрого ти так щедро пригощав та ще й додому продукти давав, має власну квартиру, жінку та дітей. Завідуюча магазину, в котрому батько працює, знає його та сім'ю їхню. Виявилося, що віз ти тоді не спирт, а звичайнісіньку воду. А брат його, Арсен, працює не на спиртозаводі, а теж у міліції.
Якось батько у міськвідділі міліції відкрив не ті двері й побачив у кабінеті за столом Петра. Так той зробив вигляд, що не впізнав батька, - встав і так ввічливо: "Ви кого шукаєте, чоловіче? Може, я чим зможу допомогти?"
Микола Сирнюк, Зінин родич, через друзів, котрі працюють у міліції, хотів заступитись за тебе, але ті йому сказали: "Там така каша заварилась... Не лізь туди, а то ще й тебе посадять".
Якби ми таке діло знали раніше, то дістали б по блату у знайомих психіатрів таку довідку, що ніякий суд би тебе не засудив. Щоправда, тоді б ти не міг керувати автомобілем, зате не перебував би в ув'язненні. Тебе заарештували, отож дати довідку заднім числом лікарі відмовились, - боялись втратити роботу та мати великі неприємності.
Пішла я до ворожки погадати на тебе. Та відразу сказала: "Йому пороблено. Поїли, поїли вашого сина, а потім таким напоїли, що він дуже блював. Підісланий чоловік довго слідкував за вашим сином, а потім продав і стільки грошей отримав, що йому років на десять вистачить. Та його теж велика бідонька чекає, але він заробив... А синові вашому дадуть п’ять років, але весь термін відбувати не буде".
- Ось ви знаєте ту Магію, - запитала я, - скажіть, чим саме напоїли мого сина?
- Вночі варять вірьовку, на котрій повісився самовбивця і над цим варивом читають закляття, тобто, закликають сатану на певну людину. Підмішують у спиртне або чай. Усі будуть пити, але зашкодить тільки тому, кому це зроблено. Та людина обов'язково виблює випите, але одна маленька крапелька все ж залишиться і цього цілком досить. З тієї пори та людина буде робити дурниці, котрих не зробить і мала дитина, але їй самій усе буде здаватись дуже розумним. І не злізе сатана, доки не візьме своє".
- Згадай, сину, - запитала мама, - чи було таке, що вони тебе пригостили, а ти все виблював?.. А я всі церкви об'їздила - подавала в кожній на молебень за твоє здоров'я. В багатьох церквах благають Бога, щоб ти вижив, отож вір: повернешся живим й раніше ніж присудили. Наприкінці та ворожка сказала: "Коли Ваш син звільниться то нехай негайно прийде сюди. Я йому так зроблю, що йому всюди та скрізь буде щастя отож до кінця своїх днів мене добрим словом згадувати буде".
Випив я освячену воду, з'їв Пасху, просфору, масло, сир, пасхальні яйця-писанки, і не вмить, а повільно в моїй свідомості ніби туман став розсіюватись, полуда, пелена спадати з очей. Я отримав доступ до раніше чародійством заблокованих клітин мозку, котрі відповідають за розум, логічне мислення, пам'ять. Поволі я все пригадав і... заскреготів зубами, завив від безсилої люті! Як же мене провчили! Як же носа втерли! Я пригадав, пригадав усе!
Безсонні ночі та прогулянки навколо бараку.
Поволі пригадав все. Перевіряти усіляко мене стали відразу після подачі паперів на туристичну поїздку в Індію. Підсилали різних продажних людей, але жоден із них не досяг конкретного результату, тобто не виявив: збираюся я в Індію ради цікавості чи просити політичного притулку. Тоді "розколоти міцний горішок" підіслали одного з "королівської гвардії" КДБ - чорнокнижника. Прекрасно розумів, що то агент КДБ, але подумати не міг, що там працюють чорнокнижники. Регулярно слухав радіо "Свобода", але не пам'ятав жодної передачі на цю тему. Ще в шкільні роки серйозно постраждав від чаклунства, друзі пізніше були причаровані дівчатами-чарівницями але припустити не міг, що чаклунством займаються в КДБ!
Під час безсонних ночей та прогулянок навколо
Побачення з рідними.
Та ось настав довгоочікуваний день побачення. Рушив у бік кімнат довгострокових побачень та відповідальний офіцер повернув – примусив постригтися під нуль. Було боляче – я, стригся щомісяця отож, ясна річ, патлатим не був. Як же у нас люблять самостверджуватися принижуючи інших! Постригся.
Заходжу й бачу: приїхали мама та жінка. Привітав їх за пасхальним звичаєм тричі: "Христос Воскрес!" Відповіли тричі: "Воістину Воскрес!" Поцілувались тричі. На столі: освячені напередодні Пасха, просфора, масло, ковбаса, яйця, сир. У глечику стояла освячена на свято Водохреща вода. Сіли за стіл. Випив я свяченої води, став їсти Пасху та свячену їжу.
Мама тим часом розповідає:
- Того вечора, коли тебе посадили в КПЗ, приїхало сім чоловік на чолі з начальником міліції. Пояснили: "Вашого сина затримали - віз крадені тканини з льонокомбінату. Ось ордер на обшук".
Таке пояснення давало їм право ритись де завгодно - шукати крадені тканини. Поперекидали весь одяг у шафах, рились у тумбочках, ліжках, лазили на горище. Цілу ніч слухали касети, котрі знайшли у твоїй кімнаті. Докоряли, що перемикач діапазонів радіоприймача зафіксований на коротких хвилях. Дивувались: "Ну що він сам один хотів вдіяти проти всесильної радянської влади?"
На щастя, до батькової кімнати, де твій отой зошит лежав, не дійшли бо, знайшовши щось у воскотопці, сказали: "Цього досить. Закінчуємо обшук!"
Забрали три бочки бензину та шість із половиною мішків крупи. Забрали і мене - ночувала в КПЗ але вранці відпустили. Батько тієї ночі поїхав із ними й бачив як там у міліції вони ту крупу та бензин ділили - накинулись як вовки на здобич.
Пізніше приходив твій друг Петро. Приносив Андрійкові цукерки та все бідкався, що ось дожились при радянській владі до того, що вже хороших цукерок дитині немає в продажу. Жалів тебе, співчував. Усе допитувався: "Як це могло статися? Невже ви нічого не помічали? Може, він із ким дружив і той його науськав?.. Як же виручити друга? Може, ви дасте слідчим хабара? Понесіть, може, врятуємо Миколу…"
Батько каже: - У міліції працює мій друг Павлік. Він допоможе.
На другий день Павліка звільнили. Знову твій друг приходить й ту саму пісню співає.
Батько каже: - Ну, нічого, там у мене ще один друг є - виручить.
Назвав ім'я . Наступного дня і того звільнили.
Добрий знайомий попередив батька: "Все, що ви з тим чоловіком говорите, - усе воно в міліції на магнітофоні".
- Та я помічала, що він щось тримає та поправляє за пазухою але чомусь значення цьому не надавала. А біля будинку хтось засідав у кущах - слідкували. Усі друзі, знайомі та односельчани від нас відвернулися. Приходив тільки найкращий батьків друг Андрій. По селу пустили неймовірні чутки, в тому числі й таку, що ти мав радіостанцію - тримав зв'язок із ЦРУ. (В КДБ існував відділ дезінформації – в ЗМІ друкували брехню і через своїх агентів поширювали чутки, котрі знеславлювали непокірних людей) В газетах же нічого про тебе не писали. Приходив Петро ще, та ми не пустили його на поріг. Тоді він до Зіни в магазин став ходити. Прийде і: "Ну як же Миколі допомогти?"
У твоєї двоюрідної сестри, котра живе за стіною, несподівано залицяльник з'явився. Та такий багатий - на таксі приїздить, подарунки дарує. Та як тільки слідство закінчилось, зник так же несподівано, як і з'явився.
Пізніше виявилось, що той твій друг Петро, котрого ти так щедро пригощав та ще й додому продукти давав, має власну квартиру, жінку та дітей. Завідуюча магазину, в котрому батько працює, знає його та сім'ю їхню. Виявилося, що віз ти тоді не спирт, а звичайнісіньку воду. А брат його, Арсен, працює не на спиртозаводі, а теж у міліції.
Якось батько у міськвідділі міліції відкрив не ті двері й побачив у кабінеті за столом Петра. Так той зробив вигляд, що не впізнав батька, - встав і так ввічливо: "Ви кого шукаєте, чоловіче? Може, я чим зможу допомогти?"
Микола Сирнюк, Зінин родич, через друзів, котрі працюють у міліції, хотів заступитись за тебе, але ті йому сказали: "Там така каша заварилась... Не лізь туди, а то ще й тебе посадять".
Якби ми таке діло знали раніше, то дістали б по блату у знайомих психіатрів таку довідку, що ніякий суд би тебе не засудив. Щоправда, тоді б ти не міг керувати автомобілем, зате не перебував би в ув'язненні. Тебе заарештували, отож дати довідку заднім числом лікарі відмовились, - боялись втратити роботу та мати великі неприємності.
Пішла я до ворожки погадати на тебе. Та відразу сказала: "Йому пороблено. Поїли, поїли вашого сина, а потім таким напоїли, що він дуже блював. Підісланий чоловік довго слідкував за вашим сином, а потім продав і стільки грошей отримав, що йому років на десять вистачить. Та його теж велика бідонька чекає, але він заробив... А синові вашому дадуть п’ять років, але весь термін відбувати не буде".
- Ось ви знаєте ту Магію, - запитала я, - скажіть, чим саме напоїли мого сина?
- Вночі варять вірьовку, на котрій повісився самовбивця і над цим варивом читають закляття, тобто, закликають сатану на певну людину. Підмішують у спиртне або чай. Усі будуть пити, але зашкодить тільки тому, кому це зроблено. Та людина обов'язково виблює випите, але одна маленька крапелька все ж залишиться і цього цілком досить. З тієї пори та людина буде робити дурниці, котрих не зробить і мала дитина, але їй самій усе буде здаватись дуже розумним. І не злізе сатана, доки не візьме своє".
- Згадай, сину, - запитала мама, - чи було таке, що вони тебе пригостили, а ти все виблював?.. А я всі церкви об'їздила - подавала в кожній на молебень за твоє здоров'я. В багатьох церквах благають Бога, щоб ти вижив, отож вір: повернешся живим й раніше ніж присудили. Наприкінці та ворожка сказала: "Коли Ваш син звільниться то нехай негайно прийде сюди. Я йому так зроблю, що йому всюди та скрізь буде щастя отож до кінця своїх днів мене добрим словом згадувати буде".
Випив я освячену воду, з'їв Пасху, просфору, масло, сир, пасхальні яйця-писанки, і не вмить, а повільно в моїй свідомості ніби туман став розсіюватись, полуда, пелена спадати з очей. Я отримав доступ до раніше чародійством заблокованих клітин мозку, котрі відповідають за розум, логічне мислення, пам'ять. Поволі я все пригадав і... заскреготів зубами, завив від безсилої люті! Як же мене провчили! Як же носа втерли! Я пригадав, пригадав усе!
Безсонні ночі та прогулянки навколо бараку.
Поволі пригадав все. Перевіряти усіляко мене стали відразу після подачі паперів на туристичну поїздку в Індію. Підсилали різних продажних людей, але жоден із них не досяг конкретного результату, тобто не виявив: збираюся я в Індію ради цікавості чи просити політичного притулку. Тоді "розколоти міцний горішок" підіслали одного з "королівської гвардії" КДБ - чорнокнижника. Прекрасно розумів, що то агент КДБ, але подумати не міг, що там працюють чорнокнижники. Регулярно слухав радіо "Свобода", але не пам'ятав жодної передачі на цю тему. Ще в шкільні роки серйозно постраждав від чаклунства, друзі пізніше були причаровані дівчатами-чарівницями але припустити не міг, що чаклунством займаються в КДБ!
Під час безсонних ночей та прогулянок навколо
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Викликання злого духа.
Знайшовся впливовий земляк - Грищенко Микола. Був він старшиною сусіднього загону. Став запрошувати до себе в гості. Знайомств я на новому місці ще не завів, так що його запрошення були мені хоч якоюсь розвагою.
Я знав, що в кожному загоні є люди "шістки", котрі працюють "на кума", тобто адміністрацію табору. Знав, що на теплі місця випадкових людей не призначають. Та набридло боятися. Ну, що різноманітні пристосуванці про мене напишуть нового? Ось я сам про себе стільки не знаю, скільки чорнокнижник Петро довідався - там дисертація буде.
В "каптьорці" Микола зі своїм колегою завгоспом пригощали мене жареною картоплею, чаєм, цукерками. За грою в шахи розповідали антирадянські анекдоти, вели розмови про важке життя народу. Ми поводили себе розкуто й при цьому прекрасно усвідомлювали що щира правда є… антирадянською пропагандою.
Хлопці знали секрети Магії і розповідали багато чого цікавого. Якось запропонували: "Давай викличемо злого духа та запитаємо скільки ще нам сидіти в цьому таборі".
Швидко засунули ножиці в книжку та перемотали чорними нитками. Розмістили книжку паралельно грані стола і, підтримуючи вказівними пальцями ножиці за ручки, урочисто почали викликати злого духа. Микола запитує - Скільки мені ще сидіти в цьому таборі?
- 2 роки?..
- 1 рік?..
- 6 місяців?..
- 3 місяці?..
- 1 місяць?... Книга, ніби злегка, повернулась.
- 1 тиждень?... Книга повернулась! Це так! Я бачив!
Запитував про долю свого колеги - завгоспа. Відповідь була така ж сама. В цю мить закралась підозра, що мене розігрують. Миколі було сидіти ще два роки, завгоспові - півтора. За тиждень переведуть обох на "хімію" чи відпустять зовсім? З якого-то дива? Королівська амністія буде? А може, Третя світова війна? Та бути такого не може!
Помітивши мою скептичну посмішку, пропонують підставити палець. З Біблії я знав, що викликати злого духа та духи померлих - великий гріх. Якби відповідь була б хоча "1 рік" то я би повірив, що то справді, відповідає злий дух й не погодився б...
Підставив палець. Микола запитує про мою долю. Усе повторилось так само. При слові "місяць" я відчув, що якась невидима сила повертає книгу.
- Один тиждень?
Книга повернулась досить зримо. Так, я ясно відчув це!.. І що, мене антирадянщика, теж через тиждень відпустять? Абсурд якийсь… Але ж я ясно відчув, як якась невідома, невидима сила розвертала книгу! Жахнувся від здогадки: Невже я справді прийняв участь у чорнокнижному ритуалі й просив відповіді у Божого ворога - диявола?!
Бунт.
Минув тиждень. Ще день. Два. Три. Я вже й забув про те.
Ідемо у їдальню. Чуємо на нашу адресу крики, погрози, свист. Що сталося?.. Виявляється половина табору, доведена до відчаю нестерпними умовами, збунтувалася. Позачинялись у бараках. Не йдуть їсти та працювати. Вивісили плакат "Вимагаємо прокурора республіки!" І справді раніше годували набагато краще, а на дрібні порушення не звертали уваги. Останнім же часом у їдальні майже одна вода, а за найменше порушення - у штрафний ізолятор.
Невдоволення назрівало давно. Адміністрація сама дала привід для спалаху гніву. Одного з блатних навмисне закрили в ШИЗО до камери підарастів. Це означає, що він від них "законтачиться", отож, його пізніше свої будуть вимушені "опустити". Там, зрозумівши, що його чекає після звільнення, бідолаха порізав собі вени. Про це довідався увесь табір і терпець увірвався.
"Хазяїн" ходив, умовляв припинити бунт та в'язні не погоджувались - вимагали прокурора республіки. Над табором низько кружляли гвинтокрили - страх наганяли. (Якщо на волі невдоволені працівники не виходять на роботу, то це страйк, якщо ж в ув'язнені, то це вже бунт.) На третій день (11 квітня 1984 року) табір атакували солдати внутрішніх військ та курсанти школи міліції. Вривались в бараки та й били всіх гумовими кийками та ногами. Хватали тих, на кого вказував "отряднік" (офіцер відповідальний за загін), а також тих, хто чимось не сподобався й закидали у "воронки". (Той із донесень інформаторів знав вчинки та слова кожного.)
"Бунтарів" виявилось біля трьох сотень. Несподівано прийшли по мене. (Несподівано, тому що наш загін не бунтував). Відвели на "вахту" й там стали ретельно обшукувати. Яким же злорадством спалахнули очі курсанта, коли таки знайшов хрестика і з якою ж огидою пожбурив його в купу сміття. Я дивувався як же комуністи дресирують нашу молодь і як же легко ми їм піддаємось. Запхнули у переповнений "автозак".
Полтавська пересильна камера.
На полтавській тюрмі всіх нас добірною лайкою та носками чобіт ганяли по коридорах. У камері, в котру мене чоботами заштовхали, було двоє в'язнів. Вони розважались тим, що примушували мене щодня п'ять, або навіть шість разів мити, прибирати "хату". Знущались коли знаходили незначний брак. Це так хлопці мене "пресували" й при цьому сміялися "Терпи, бунтар, - отаманом будеш!"
Одного дня в камеру кинули підписаний на моє ім'я "майдан". В тій торбі було все нове та мого розміру черевики, костюм х/б, натільна білизна, п'ять пар шкарпеток, зошит, ручка, конверти, мило, зубна щітка. Зрозумів це хлопці зібрали мені все необхідне в дорогу. Тепло стало на душі від такої зеківської солідарності, людської доброти.
Знайшовся впливовий земляк - Грищенко Микола. Був він старшиною сусіднього загону. Став запрошувати до себе в гості. Знайомств я на новому місці ще не завів, так що його запрошення були мені хоч якоюсь розвагою.
Я знав, що в кожному загоні є люди "шістки", котрі працюють "на кума", тобто адміністрацію табору. Знав, що на теплі місця випадкових людей не призначають. Та набридло боятися. Ну, що різноманітні пристосуванці про мене напишуть нового? Ось я сам про себе стільки не знаю, скільки чорнокнижник Петро довідався - там дисертація буде.
В "каптьорці" Микола зі своїм колегою завгоспом пригощали мене жареною картоплею, чаєм, цукерками. За грою в шахи розповідали антирадянські анекдоти, вели розмови про важке життя народу. Ми поводили себе розкуто й при цьому прекрасно усвідомлювали що щира правда є… антирадянською пропагандою.
Хлопці знали секрети Магії і розповідали багато чого цікавого. Якось запропонували: "Давай викличемо злого духа та запитаємо скільки ще нам сидіти в цьому таборі".
Швидко засунули ножиці в книжку та перемотали чорними нитками. Розмістили книжку паралельно грані стола і, підтримуючи вказівними пальцями ножиці за ручки, урочисто почали викликати злого духа. Микола запитує - Скільки мені ще сидіти в цьому таборі?
- 2 роки?..
- 1 рік?..
- 6 місяців?..
- 3 місяці?..
- 1 місяць?... Книга, ніби злегка, повернулась.
- 1 тиждень?... Книга повернулась! Це так! Я бачив!
Запитував про долю свого колеги - завгоспа. Відповідь була така ж сама. В цю мить закралась підозра, що мене розігрують. Миколі було сидіти ще два роки, завгоспові - півтора. За тиждень переведуть обох на "хімію" чи відпустять зовсім? З якого-то дива? Королівська амністія буде? А може, Третя світова війна? Та бути такого не може!
Помітивши мою скептичну посмішку, пропонують підставити палець. З Біблії я знав, що викликати злого духа та духи померлих - великий гріх. Якби відповідь була б хоча "1 рік" то я би повірив, що то справді, відповідає злий дух й не погодився б...
Підставив палець. Микола запитує про мою долю. Усе повторилось так само. При слові "місяць" я відчув, що якась невидима сила повертає книгу.
- Один тиждень?
Книга повернулась досить зримо. Так, я ясно відчув це!.. І що, мене антирадянщика, теж через тиждень відпустять? Абсурд якийсь… Але ж я ясно відчув, як якась невідома, невидима сила розвертала книгу! Жахнувся від здогадки: Невже я справді прийняв участь у чорнокнижному ритуалі й просив відповіді у Божого ворога - диявола?!
Бунт.
Минув тиждень. Ще день. Два. Три. Я вже й забув про те.
Ідемо у їдальню. Чуємо на нашу адресу крики, погрози, свист. Що сталося?.. Виявляється половина табору, доведена до відчаю нестерпними умовами, збунтувалася. Позачинялись у бараках. Не йдуть їсти та працювати. Вивісили плакат "Вимагаємо прокурора республіки!" І справді раніше годували набагато краще, а на дрібні порушення не звертали уваги. Останнім же часом у їдальні майже одна вода, а за найменше порушення - у штрафний ізолятор.
Невдоволення назрівало давно. Адміністрація сама дала привід для спалаху гніву. Одного з блатних навмисне закрили в ШИЗО до камери підарастів. Це означає, що він від них "законтачиться", отож, його пізніше свої будуть вимушені "опустити". Там, зрозумівши, що його чекає після звільнення, бідолаха порізав собі вени. Про це довідався увесь табір і терпець увірвався.
"Хазяїн" ходив, умовляв припинити бунт та в'язні не погоджувались - вимагали прокурора республіки. Над табором низько кружляли гвинтокрили - страх наганяли. (Якщо на волі невдоволені працівники не виходять на роботу, то це страйк, якщо ж в ув'язнені, то це вже бунт.) На третій день (11 квітня 1984 року) табір атакували солдати внутрішніх військ та курсанти школи міліції. Вривались в бараки та й били всіх гумовими кийками та ногами. Хватали тих, на кого вказував "отряднік" (офіцер відповідальний за загін), а також тих, хто чимось не сподобався й закидали у "воронки". (Той із донесень інформаторів знав вчинки та слова кожного.)
"Бунтарів" виявилось біля трьох сотень. Несподівано прийшли по мене. (Несподівано, тому що наш загін не бунтував). Відвели на "вахту" й там стали ретельно обшукувати. Яким же злорадством спалахнули очі курсанта, коли таки знайшов хрестика і з якою ж огидою пожбурив його в купу сміття. Я дивувався як же комуністи дресирують нашу молодь і як же легко ми їм піддаємось. Запхнули у переповнений "автозак".
Полтавська пересильна камера.
На полтавській тюрмі всіх нас добірною лайкою та носками чобіт ганяли по коридорах. У камері, в котру мене чоботами заштовхали, було двоє в'язнів. Вони розважались тим, що примушували мене щодня п'ять, або навіть шість разів мити, прибирати "хату". Знущались коли знаходили незначний брак. Це так хлопці мене "пресували" й при цьому сміялися "Терпи, бунтар, - отаманом будеш!"
Одного дня в камеру кинули підписаний на моє ім'я "майдан". В тій торбі було все нове та мого розміру черевики, костюм х/б, натільна білизна, п'ять пар шкарпеток, зошит, ручка, конверти, мило, зубна щітка. Зрозумів це хлопці зібрали мені все необхідне в дорогу. Тепло стало на душі від такої зеківської солідарності, людської доброти.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Вербовка. "Якщо ми станемо друзями..."
Минув тиждень. Приводять мене в слідчу камеру. Там знаходились двоє у цивільному. Один із них показав посвідчення. Я запам'ятав: "Співробітник полтавського КДБ капітан Жежелов". Напарник капітана філософськи сказав: "Саме таким тебе ми собі і уявляли".
Переказали мені всі ті анекдоти, котрі я "травив" у таборі. В них також був детальний опис моїх розмов із старшиною та завгоспом сусіднього загону. Виявляється, оті знавці Магії і водночас "кумовки" описували мої розмови, і, отримавши нагороду, мене тим чаєм та цукерками щедро пригощали, щоб ще чогось довідатись й нову нагороду отримати. Ясна річ: у таборі їх теж не залишать, щоб не "спалити" агентів, отож злий дух усім нам дав вірну відповідь. (Там же кожен запитував: "Скільки мені ще сидіти у цьому таборі?" Як запитали так і відповів.)
Комітетники дивились на мене з цікавістю, ніби на якого інопланетянина. І, щоб добити морально, показали… отой самий і вже проявлений мій лист адресований ЦРУ! Усе похололо всередині. Подумалося - Тепер, справді, вік волі не бачити. Але, - ні. Вмить на столі з'явилися бутерброди із маслом та ковбасою, булочки із сиром. Припрошували лагідно
- Це - тобі… Їж, не соромся… Знаємо ми, як тут годують…
Я зніяковів і тихо запитав - А чому така честь?
Пояснюють - Якщо ми станемо друзями, то щодня будеш так харчуватися, а найголовніше: додому звільнишся раніше.
Я рішуче сказав: - Ні!
А один із них - Ну, що ж, ти дуже пожалкуєш, що відмовився!
І я помітив, як злі вогники спалахнули в їхніх очах. Відпустили. Не спиться. Думаю яку помсту, підлість готують мені комітетники?
"Столипінський" вагон.
Минуло чотири дні. Викликають на етап. Мене та ще шестеро блатних етапували у в'язницю міста Харків. Через тиждень етапують залізницею кудись у Росію. Хороший конвоїр попався в "столипінському" вагоні - кожному зачитав місце призначення. Кому куди, а мені: Бурятська АРСР, селище Видрино. Почувся голос бувалого в'язня:
- Ось кому, справді, не пощастило. Зона на виживання. Спецлютий режим. Кулак гуляє.
Я здивувався - Як так? Хто має право безпричинно вдарити в'язня?
Той кисло посміхнувся - Приїдеш - побачиш…
Як же я помилився! Я вів себе вільно, розкуто, бо думав Так уже ж сиджу - куди вже далі? Виявляється, далі є куди - страшніше табору може бути… інший табір!
Минув тиждень. Приводять мене в слідчу камеру. Там знаходились двоє у цивільному. Один із них показав посвідчення. Я запам'ятав: "Співробітник полтавського КДБ капітан Жежелов". Напарник капітана філософськи сказав: "Саме таким тебе ми собі і уявляли".
Переказали мені всі ті анекдоти, котрі я "травив" у таборі. В них також був детальний опис моїх розмов із старшиною та завгоспом сусіднього загону. Виявляється, оті знавці Магії і водночас "кумовки" описували мої розмови, і, отримавши нагороду, мене тим чаєм та цукерками щедро пригощали, щоб ще чогось довідатись й нову нагороду отримати. Ясна річ: у таборі їх теж не залишать, щоб не "спалити" агентів, отож злий дух усім нам дав вірну відповідь. (Там же кожен запитував: "Скільки мені ще сидіти у цьому таборі?" Як запитали так і відповів.)
Комітетники дивились на мене з цікавістю, ніби на якого інопланетянина. І, щоб добити морально, показали… отой самий і вже проявлений мій лист адресований ЦРУ! Усе похололо всередині. Подумалося - Тепер, справді, вік волі не бачити. Але, - ні. Вмить на столі з'явилися бутерброди із маслом та ковбасою, булочки із сиром. Припрошували лагідно
- Це - тобі… Їж, не соромся… Знаємо ми, як тут годують…
Я зніяковів і тихо запитав - А чому така честь?
Пояснюють - Якщо ми станемо друзями, то щодня будеш так харчуватися, а найголовніше: додому звільнишся раніше.
Я рішуче сказав: - Ні!
А один із них - Ну, що ж, ти дуже пожалкуєш, що відмовився!
І я помітив, як злі вогники спалахнули в їхніх очах. Відпустили. Не спиться. Думаю яку помсту, підлість готують мені комітетники?
"Столипінський" вагон.
Минуло чотири дні. Викликають на етап. Мене та ще шестеро блатних етапували у в'язницю міста Харків. Через тиждень етапують залізницею кудись у Росію. Хороший конвоїр попався в "столипінському" вагоні - кожному зачитав місце призначення. Кому куди, а мені: Бурятська АРСР, селище Видрино. Почувся голос бувалого в'язня:
- Ось кому, справді, не пощастило. Зона на виживання. Спецлютий режим. Кулак гуляє.
Я здивувався - Як так? Хто має право безпричинно вдарити в'язня?
Той кисло посміхнувся - Приїдеш - побачиш…
Як же я помилився! Я вів себе вільно, розкуто, бо думав Так уже ж сиджу - куди вже далі? Виявляється, далі є куди - страшніше табору може бути… інший табір!
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Прибув я в той табір 18 червня 1984 року. Вже через три тижні викликає мене на "вахту" головний телефоніст табору Абраменков Олександр Миколайович. Я знав, що всі теплі місця у наших виправно-трудових таборах займають люди "Хазяїна". А це місце було дуже теплим увімкне вранці магнітофонний запис фіззарядки й далі спить до обіду в "кільдимі". Пізніше зачитає оголошення та ремонтує з помічником радіоапаратуру офіцерам, а ті відплачують горілкою та всім, що тільки замовить. Майнула думка надішли вказівки КДБ як із мною поступати. І не помилився. Зустрів дуже ввічливо. Пригостив чаєм, цукерками. Завів задушевну розмову. Сказав мені комплімент "Человекоподобных на зоне три тысячи, а умных, интеллигентных - единицы!"
Сам він раніше працював в КДБ. Звільнили. Учинив злочин. Отримав 10 років за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Усе так, але й тут, у таборі, він продовжував працювати на колишніх хазяїв, отож, знав усі подробиці моєї справи.
Викликав для цікавих розмов майже щодня. Давав хліб, жир, бувало пригощав цукерками. Іноді примушував чистити йому чоботи, мити підлогу, виносити помиї тощо. Це, таким чином, принижував мене, але я не відмовлявся, щоб не потрапити в немилість. Цей комітетник знав багато таємниць Магії і розповідав їх мені. Розповідав, як викликав злого духа, а вже через два тижні покалічив ногу і після того довго лежав у лікарні на витяжці. Другий раз, після сеансу зв'язку з духом померлого, невдовзі на своєму авто у таку страшну аварію потрапив, що газозварники автогеном вирізали, а лікарі довго рани зашивали...
- Дьявол ничего не делает даром, за все приходится платить! - робив висновок він.
- А я золотими зубами рассчитался, - підтримав повчальну розмову я й поцікавився:
- А хоть правдиво ответил дьявол на вопросы?
- Да! Ответил на все вопросы он то верно, но слишком дорого взял за услугу!
"Правила игры в этой жизни - это игра без правил!.."
Так, він знав усі секрети моєї справи й проводив із мною роботу згідно інструкцій КДБ. Якось цей пристосуванець був у чудовому настрої. Закинув ногу за ногу і, смакуючи дорогою цигаркою, каже:
- Вот ты говоришь, что на воле людям жить тяжело. Да, тяжело, но только дуракам!.. Ведь жить то надо уметь!. Ах, как я раньше жил!.. Даже евреев, евреев! обманывал, обводил вокруг пальца!.. Всё у меня было: холодильник ломился от деликатесов, а носки и рубашки не стирал - выбрасывал, "ханыгам" отдавал!.. Я на воле жил и здесь живу, как король!.. Вот так, как сейчас перед тобой, сижу перед "Хозяином"! Всё у меня есть! Диссиденты у меня полы моют...
Посміхається, спостерігаючи мою реакцію. Ще раз смачно затягнувся:
- А ты удивительнейший человек! О тебе же можно диссертацию писать. Знаешь, почему ты здесь?! Ты поступил так, потому что не мог иначе...
І, витримавши паузу:
- Сказать твою главнейшую ошибку? Ты полез в игру, не зная её правил! Правила игры в этой жизни - это игра без правил!.. Вот, например, ты говоришь, что баланду и кашу за столами делят несправедливо. Так это же хорошо! Ну какая тебе выгода если всё всем будет поровну!? А ты хитростью, изворотливостью, кулаками пробивайся к бачкам, тогда весь жир и гуща будут доставаться тебе! Надо уметь жить!..
Я розумів, яке завдання він отримав: вивідати мої погляди, зламати морально але не допустити смерті. Ось чому він підгодовує мене.
П.С. А хіба не так зараз усі живуть?
Не зумів хитрістю, кулаками прорватися до бачків з баландою - ти невдаха, дурень, ніщеброд.
Сам він раніше працював в КДБ. Звільнили. Учинив злочин. Отримав 10 років за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Усе так, але й тут, у таборі, він продовжував працювати на колишніх хазяїв, отож, знав усі подробиці моєї справи.
Викликав для цікавих розмов майже щодня. Давав хліб, жир, бувало пригощав цукерками. Іноді примушував чистити йому чоботи, мити підлогу, виносити помиї тощо. Це, таким чином, принижував мене, але я не відмовлявся, щоб не потрапити в немилість. Цей комітетник знав багато таємниць Магії і розповідав їх мені. Розповідав, як викликав злого духа, а вже через два тижні покалічив ногу і після того довго лежав у лікарні на витяжці. Другий раз, після сеансу зв'язку з духом померлого, невдовзі на своєму авто у таку страшну аварію потрапив, що газозварники автогеном вирізали, а лікарі довго рани зашивали...
- Дьявол ничего не делает даром, за все приходится платить! - робив висновок він.
- А я золотими зубами рассчитался, - підтримав повчальну розмову я й поцікавився:
- А хоть правдиво ответил дьявол на вопросы?
- Да! Ответил на все вопросы он то верно, но слишком дорого взял за услугу!
"Правила игры в этой жизни - это игра без правил!.."
Так, він знав усі секрети моєї справи й проводив із мною роботу згідно інструкцій КДБ. Якось цей пристосуванець був у чудовому настрої. Закинув ногу за ногу і, смакуючи дорогою цигаркою, каже:
- Вот ты говоришь, что на воле людям жить тяжело. Да, тяжело, но только дуракам!.. Ведь жить то надо уметь!. Ах, как я раньше жил!.. Даже евреев, евреев! обманывал, обводил вокруг пальца!.. Всё у меня было: холодильник ломился от деликатесов, а носки и рубашки не стирал - выбрасывал, "ханыгам" отдавал!.. Я на воле жил и здесь живу, как король!.. Вот так, как сейчас перед тобой, сижу перед "Хозяином"! Всё у меня есть! Диссиденты у меня полы моют...
Посміхається, спостерігаючи мою реакцію. Ще раз смачно затягнувся:
- А ты удивительнейший человек! О тебе же можно диссертацию писать. Знаешь, почему ты здесь?! Ты поступил так, потому что не мог иначе...
І, витримавши паузу:
- Сказать твою главнейшую ошибку? Ты полез в игру, не зная её правил! Правила игры в этой жизни - это игра без правил!.. Вот, например, ты говоришь, что баланду и кашу за столами делят несправедливо. Так это же хорошо! Ну какая тебе выгода если всё всем будет поровну!? А ты хитростью, изворотливостью, кулаками пробивайся к бачкам, тогда весь жир и гуща будут доставаться тебе! Надо уметь жить!..
Я розумів, яке завдання він отримав: вивідати мої погляди, зламати морально але не допустити смерті. Ось чому він підгодовує мене.
П.С. А хіба не так зараз усі живуть?
Не зумів хитрістю, кулаками прорватися до бачків з баландою - ти невдаха, дурень, ніщеброд.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Звільнили мене на 2 місяці та 5 днів раніше по амністіїї приуроченій до 60 річниці тієї їхньої Великої Жовтневої Соціалістичної революції. Таки справдилося передбачення тієї ворожки.
"Бєсєда".
Прибув додому пізно ввечері 16 вересня, а уже вранці по мою душу приїхали співробітники карного розшуку. Запропонували поїхати з ними у міськвідділ міліції "на бєсєду". Жінка поїхала зі мною. Мене повели в кабінет, а вона сіла при вході на лаві й стала чекати.
Після "бесіди" вийшов.
Жінка розповіла:
- Петро, "друг" твій отой, приходив. Дуже зрадів "Що, може Микола повернувся? Яка радість! Яке щастя! Передавай привіт! Скажи, хай знайде мене в інституті! А я тут випадково, - привів учнів по макулатуру…"
Ну, що тут скажеш - хоч бери та в очі йому плюнь…
Зробив висновок: Іуда шукає зустрічі. Але для чого? Невже думає, що я не зрозумів причин такого карколомного повороту долі й планує продовжити гру? Ні, судячи з тої "бєсєди" там інші мотиви…
Надто довго я топтав табори...
Запитав у мами адресу тієї ворожки, котра після мого арешту так правдиво розкрила таємниці моєї долі й просила, щоб після звільнення я відвідав її особисто. Тієї котра обіцяла зробити так, що мені буде щастити всюди та скрізь. Мама з сумом повідомила, що та провидиця нещодавно померла...
Пожертва на храм.
В подяку Богові за те, що вберіг мене живим, вирішив зробити на церкву подарунок. Позичив грошей та поїхав у Квасилів в церкву, у котрій Світлана керувала церковним хором. Там під час богослужіння дякував Богові за все й серед іншого сказав Йому: "Якщо я Тобі знадоблюсь - Ти знаєш де мене знайти".
Після служби там, під іконами святих розповів своїй духовній наставниці як саме органи нашої влади використовують секрети Чорної магії. Світлана аж руками сплеснула та головою похитала
- Так вони ж для власного користування таємно друкують Магію, тільки не під цією назвою!
Я сумно: - Якщо проти простої людини, щоб вивідати, чи не збирається вона прохати політичного притулку у капкраїні, органи влади використовують рецепти Чорної магії, то уявіть собі, що вони творять у світовому масштабі!
Світлана розповіла як вона теж була жертвою чаклунства. Один із родичів запросив її у гості й там пригостив водою, котрою обмивали мерця. Стала худнути, чахнути, все тіло страшенно боліло. Лікарі не могли поставити діагноз. Тоді Світлана стала постити та щиро благати Богородицю, щоб заступилась за неї перед Богом. Мати Божа явилась їй уві сні і сказала "Заступлюсь. Ти одужаєш". Так і сталося.
Порадилися із священиком й вирішили купити у вівтар килим.
"Скільки тобі за мене заплатили?!"
Наступного дня з двома помічницями церковного старости поїхав у місто вибирати пожертву на храм. Повертаємо на Ленінську. Чую
- Привіт, Микола! Як поживаєш?!
Якийсь давній знайомий, вражений таким збігом обставин, кидається до мене й радісно протягує руку для привітання. Я автоматично простягнув свою й… закляк від такого нахабства та огиди.
Так це ж… Бобровник Петро, мій Іуда! Схопив мою руку. Тисне та трясе. І стільки щирої радості на його обличчі від такої несподіваної зустрічі…
А я: - Скільки тобі за мене заплатили?!
Посмішка вмить злетіла з обличчя - Не понял вопроса?!
І, не відпускаючи моєї руки, пильно сердито дивиться в очі. Стало нестерпно гидко від такого цинізму. Не він, я першим відвів очі, висмикнув руку та й побіг наздоганяти жінок. Мене всього аж трясло. Пригадалися його слова: "Безгранична, безгранична людська підлість!" та "Немає такої підлості на котру була б не здатна людина".
Розумів: йому потрібно було взяти мою руку й для цього він хитро вибрав позицію. Якби він стояв на прямому відрізку шляху то я перейшов би на інший бік вулиці або його демонстративно проігнорував. А так…
Вмить пригадалася бувальщина. Моя бабуся дуже захворіла. Лікарі опустили руки. Тоді батьки повезли її до відомої знахарки. Та сказала: "Пороблено! Була б я молодшою то поїхала з вами. Тоді б та відьма дзигою переді мною крутилася!"
Після повернення бабусі стало легше а от сусідка важко захворіла. Двічі кликала та бабуся не йшла – знала тому що: хоче хитрістю за руку взяти. Через два тижні відьма в страшних муках померла. Перед тим родичі мусили в хаті стелю зривати…
Наздогнавши жінок, запитав - Бачили живого Іуду?
Ті здивувалися - Як? Де? Коли?
- Я щойно розмовляв із ним.
- Не може бути! - здивувалися жінки, - Так гарно одягнений, такий молодий, інтелігентний…
Дивною здалась мені та "випадкова" зустріч. Часто в натовпі очима шукаєш друзів, однокласників, одногрупників та… зустрічаєш дуже-дуже рідко й то не тих кого чекав випадково зустріти… Мій Іуда шукав зі мною зустрічі, щоб я подав йому руку – факт. Але яким чином він довідався де і коли я буду проходити? Значиться магічно підключився до інформаційного поля Землі й зчитав інформацію. Іншого пояснення не знаходилося.
"Бєсєда".
Прибув додому пізно ввечері 16 вересня, а уже вранці по мою душу приїхали співробітники карного розшуку. Запропонували поїхати з ними у міськвідділ міліції "на бєсєду". Жінка поїхала зі мною. Мене повели в кабінет, а вона сіла при вході на лаві й стала чекати.
Після "бесіди" вийшов.
Жінка розповіла:
- Петро, "друг" твій отой, приходив. Дуже зрадів "Що, може Микола повернувся? Яка радість! Яке щастя! Передавай привіт! Скажи, хай знайде мене в інституті! А я тут випадково, - привів учнів по макулатуру…"
Ну, що тут скажеш - хоч бери та в очі йому плюнь…
Зробив висновок: Іуда шукає зустрічі. Але для чого? Невже думає, що я не зрозумів причин такого карколомного повороту долі й планує продовжити гру? Ні, судячи з тої "бєсєди" там інші мотиви…
Надто довго я топтав табори...
Запитав у мами адресу тієї ворожки, котра після мого арешту так правдиво розкрила таємниці моєї долі й просила, щоб після звільнення я відвідав її особисто. Тієї котра обіцяла зробити так, що мені буде щастити всюди та скрізь. Мама з сумом повідомила, що та провидиця нещодавно померла...
Пожертва на храм.
В подяку Богові за те, що вберіг мене живим, вирішив зробити на церкву подарунок. Позичив грошей та поїхав у Квасилів в церкву, у котрій Світлана керувала церковним хором. Там під час богослужіння дякував Богові за все й серед іншого сказав Йому: "Якщо я Тобі знадоблюсь - Ти знаєш де мене знайти".
Після служби там, під іконами святих розповів своїй духовній наставниці як саме органи нашої влади використовують секрети Чорної магії. Світлана аж руками сплеснула та головою похитала
- Так вони ж для власного користування таємно друкують Магію, тільки не під цією назвою!
Я сумно: - Якщо проти простої людини, щоб вивідати, чи не збирається вона прохати політичного притулку у капкраїні, органи влади використовують рецепти Чорної магії, то уявіть собі, що вони творять у світовому масштабі!
Світлана розповіла як вона теж була жертвою чаклунства. Один із родичів запросив її у гості й там пригостив водою, котрою обмивали мерця. Стала худнути, чахнути, все тіло страшенно боліло. Лікарі не могли поставити діагноз. Тоді Світлана стала постити та щиро благати Богородицю, щоб заступилась за неї перед Богом. Мати Божа явилась їй уві сні і сказала "Заступлюсь. Ти одужаєш". Так і сталося.
Порадилися із священиком й вирішили купити у вівтар килим.
"Скільки тобі за мене заплатили?!"
Наступного дня з двома помічницями церковного старости поїхав у місто вибирати пожертву на храм. Повертаємо на Ленінську. Чую
- Привіт, Микола! Як поживаєш?!
Якийсь давній знайомий, вражений таким збігом обставин, кидається до мене й радісно протягує руку для привітання. Я автоматично простягнув свою й… закляк від такого нахабства та огиди.
Так це ж… Бобровник Петро, мій Іуда! Схопив мою руку. Тисне та трясе. І стільки щирої радості на його обличчі від такої несподіваної зустрічі…
А я: - Скільки тобі за мене заплатили?!
Посмішка вмить злетіла з обличчя - Не понял вопроса?!
І, не відпускаючи моєї руки, пильно сердито дивиться в очі. Стало нестерпно гидко від такого цинізму. Не він, я першим відвів очі, висмикнув руку та й побіг наздоганяти жінок. Мене всього аж трясло. Пригадалися його слова: "Безгранична, безгранична людська підлість!" та "Немає такої підлості на котру була б не здатна людина".
Розумів: йому потрібно було взяти мою руку й для цього він хитро вибрав позицію. Якби він стояв на прямому відрізку шляху то я перейшов би на інший бік вулиці або його демонстративно проігнорував. А так…
Вмить пригадалася бувальщина. Моя бабуся дуже захворіла. Лікарі опустили руки. Тоді батьки повезли її до відомої знахарки. Та сказала: "Пороблено! Була б я молодшою то поїхала з вами. Тоді б та відьма дзигою переді мною крутилася!"
Після повернення бабусі стало легше а от сусідка важко захворіла. Двічі кликала та бабуся не йшла – знала тому що: хоче хитрістю за руку взяти. Через два тижні відьма в страшних муках померла. Перед тим родичі мусили в хаті стелю зривати…
Наздогнавши жінок, запитав - Бачили живого Іуду?
Ті здивувалися - Як? Де? Коли?
- Я щойно розмовляв із ним.
- Не може бути! - здивувалися жінки, - Так гарно одягнений, такий молодий, інтелігентний…
Дивною здалась мені та "випадкова" зустріч. Часто в натовпі очима шукаєш друзів, однокласників, одногрупників та… зустрічаєш дуже-дуже рідко й то не тих кого чекав випадково зустріти… Мій Іуда шукав зі мною зустрічі, щоб я подав йому руку – факт. Але яким чином він довідався де і коли я буду проходити? Значиться магічно підключився до інформаційного поля Землі й зчитав інформацію. Іншого пояснення не знаходилося.
Re: Є знання (книги) котрі людям знати заборонено!
Засідання Народного Руху.
В ту пору було модно відвідувати засідання Народного Руху України, котрий очолював знайомий мені В'ячеслав Чорновіл. В той час усенародної ейфорії, сподівань на економічне чудо та злет духовності виступив на тих зборах. Оратори у наших негараздах звинувачували колишнього "старшого брата" - Росію, а я говорив, що у всьому винні ми самі - самостійно мислити та чесно працювати потрібно. Ми герої, - переконував, - проти явного ворога, а от проти власних вовків у овечих шкірах безсилі. Мене не зрозуміли - дехто аплодував, щоб не образити виступаючого.
Іноді на зборах Руху виступали прибулі із-за кордону українці. Розповідали про своє життя на чужині та радили провести радикальні реформи. Присутні уважно слухали, задавали питання, а після виступу довірливо цікавились… необхідними для еміграції паперами та просили надіслати виклик. Це явище мене неабияк шокувало.
Одного разу після засідання вийшов на вулицю й став чекати приятеля. Там, на східцях одні перекурювали, інші, як і я, чекали колег. Аж тут поряд мене пройшов… мій зрадник під руку із якимсь солідним чоловіком.
Вмить у свідомості промайнуло безліч емоцій, намірів, думок. Що робити? Наздогнати й обізвати Іудою, вдарити, плюнути в обличчя? І що це дасть? Він із колегою або активістом Руху, котрий вже неабияк одурманений чарами отож, як і я колись, з ним заодно. В будь-якому випадку там буде двоє на одного. І що я цим доведу? Чого доб'юсь?
Стримавши емоції, вказав на Петра рукою й звернувся до присутніх:
- Цей чоловік чорнокнижник та ще й до того сексот! Він мене продав і я 5 років в таборах відмучився!
Всі ошелешено подивилися вслід. Чоловік із цигаркою в руці, корий стояв поряд, на те повчально:
- Це не новина. Загальноприйнято у ворожу організацію засилати своїх, щоб знати плани ворога та сіяти розбрат.
Затягнувся, видихнув дим, струсив пальцем попіл й задумливо мовив:
- Де ради досягнення якоїсь мети збираються два українці там третім до них, як здавна ведеться, приходить сатана.
Путч. Перші роки життя в незалежній Україні. Зміна декорацій.
Невдоволення зростало - людям уже остогидли черги та брехня. У республіках на окраїнах імперії почалися виступи проти існуючих порядків - народи прагнули незалежності. "Вавилонська вежа" під назвою СРСР стала розсипатися.
Група високопоставлених партбюрократів зробила спробу силою підвладної армії захопити владу, щоб повернути хід історії назад. Серпневий путч 1991 року провалився - інтелігенція зібралась й не допустила повороту до сталінізму. Цікавий факт: жоден громадян Союзу не став на захист радянської влади тому, що ніхто її вже не любив. Розвалу Імперії і я неабияк радів – нарешті отримаємо Незалежність й поживемо як люди…
Залишився лише мавзолей вождя та підлий народ...
74 роки тому громадяни загибель Імперії зустріли байдуже, ба, навіть зі злорадством:
"Овеянный тускнеющею славой,
В кольце святош, кретинов и пройдох,
Не изнемог в бою Орёл Двуглавый,
А жутко, унизительно издох".
І ось вже я став свідком як в оточенні святош, кретинів та пройдисвітів не в бою героїчно загинув, а принизливо здох, розсипався трухлявий радянський герб - серп та молот. 18000000 комуністів перефарбувалися миттєво. І ніхто не кинувся захищати радянську владу, ба, більше того - ніхто навіть не заплакав. Величезна космічна та ядерна імперія, котра увесь "капіталістичний світ" тримала під прицілом термоядерних ракет злиняла в два дні. Саме більше - в три. Від імперії дивним чином майже нічого не залишилось. Залишився лише мавзолей вождя та підлий народ…
І в цьому не було нічого несподіваного. Я вже писав, що у минулому було багато спроб побудови безкласових держав на лозунгах рівності, братерства та волі але суть у них виявлялася спільною: кожен громадянин вимушений був підкорятись верховним ідеологам й поводитись як основна маса "вільних, щасливих" громадян. Історія свідкує: кожна та "Утопія" закінчувалась трагічно - замість омріяного щасливого безкласового суспільства завжди виходив… концтабір із верховними правителями та численними привілейованими наглядачами, котрі "справедливо" розподіляли матеріальні блага й методом вербовки агентів виявляли та карали невдоволених. В середовищі "вільних" громадян завжди панувала атмосфера взаємопідозри, серед верховних жреців плелись інтриги за краще місце на вершинах влади. Рано чи пізно усі ті модифікації суспільств на засадах рівності, братерства та волі переживали економічний та духовний занепад й, в результаті, що цілком закономірно, терпіли крах. І я був свідком як це вже вкотре сталося в кінці ХХ століття. І станеться ще. Історія ж нікому нічого не вчить…
Воля українцям впала з неба.
Одного серпневого ранку українці прокинулись у вільній, незалежній державі. Напередодні не було масових репресій, барикад на вулицях, стрілянини, кровопролиття, отож незалежність впала нам з неба у вигляді манни небесної. Яка ж то була радість! Нарешті заживемо як у цивілізованій Європі - станемо багатшими, добрішими… Я теж неабияк радів, - вірив у серйозні переміни на краще тому що... Та ось як далі розвивались події:
У нашому місті пам'ятники "головному комуністичному архітекторові" та його соратникам цілком законно серед білого дня зняли із постаментів та відвезли на звалище історії. Це так, але от у столиці залишили ще й охороняти стали…
Ті, хто досить розумні, щоб не йти в політику, караються тим, що ними правлять люди безглуздіші їх самих. (Древньогрецький філософ Платон)
В перший рік Незалежності у нас був шанс усе змінити. У своїх виступах на мітингах розумні люди пропонували: "Давайте поступимо, як у країнах Прибалтики: усунемо перефарбованих комуністів та КДБістів від влади". Але… їх підтримувала лише купка патріотів, котра в основному складалась з уцілілих в комуністичних концтаборах повстанців. А що ж основна маса народу? Знову та сама філософія: "Я чоловік маленький, моя хата скраю... Хоч і живу погано, зате краще, ніж у тюрмі… Що користі займатись політикою - на мітингах грошей же не платять. Краще в цей час куплю товар в одному місці, продам дорожче в іншому й цим зароблю собі на випивку та сім'ю нагодую… А хіба мені більше всіх треба?.. Аби тільки мене не зачіпали, а з іншими хай роблять все, що завгодно…"
"Не вливають вина молодого в старі бурдюки, бо бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а наливають вино молоде до нових бурдюків, і одне й друге збережено буде". (Матвія 9:17)
Що ж сталося далі? Поскидали червоні прапори, а на їх місця повісили жовто-сині, поміняли назви вулиць, установ. Процесу над комуністичною ідеологією та сповідуючими її владними компартійними злочинцями на зразок Нюрнберзького не організували. Чому? А ми інші. Україна - не Європа та й ми ще не європейці…
У повоєнній Німеччині за злочини проти людства було покарано сотні тисяч нацистських злочинців. У нас же жодного не покарали! Поскидали лише червоні прапори, але не поскидали з керівних державних посад червоних партбюрократів - вони, як ті флюгери, хамелеони, блискавично поміняли свої політичні погляди, щоб зберегти насиджені теплі місця. От і знову стали актуальними слова поета часів хрущовської "відлиги": "А те, кто нам заламывали руки, сейчас берут нас на поруки, друг другу отпуская грех".
Кожне суспільство схоже на піраміду – внизу трударі (пролетарі), вище інтелектуальна еліта, щабелем вище урядовці, армія та духовенство. На вершині – Верховний правитель. Якщо ж низи вже не хочуть жити по-старому а верхи не можуть пристосуватися до нових умов то піраміда перевертається революційним шляхом - хто був ніким, той стає всім. Себто Верховним правителем, котрий вже править по-новому згідно прагнень народу та вимог часу…
У нас же молоде вино влили в старі комуністичні бурдюки от і…
В ту пору було модно відвідувати засідання Народного Руху України, котрий очолював знайомий мені В'ячеслав Чорновіл. В той час усенародної ейфорії, сподівань на економічне чудо та злет духовності виступив на тих зборах. Оратори у наших негараздах звинувачували колишнього "старшого брата" - Росію, а я говорив, що у всьому винні ми самі - самостійно мислити та чесно працювати потрібно. Ми герої, - переконував, - проти явного ворога, а от проти власних вовків у овечих шкірах безсилі. Мене не зрозуміли - дехто аплодував, щоб не образити виступаючого.
Іноді на зборах Руху виступали прибулі із-за кордону українці. Розповідали про своє життя на чужині та радили провести радикальні реформи. Присутні уважно слухали, задавали питання, а після виступу довірливо цікавились… необхідними для еміграції паперами та просили надіслати виклик. Це явище мене неабияк шокувало.
Одного разу після засідання вийшов на вулицю й став чекати приятеля. Там, на східцях одні перекурювали, інші, як і я, чекали колег. Аж тут поряд мене пройшов… мій зрадник під руку із якимсь солідним чоловіком.
Вмить у свідомості промайнуло безліч емоцій, намірів, думок. Що робити? Наздогнати й обізвати Іудою, вдарити, плюнути в обличчя? І що це дасть? Він із колегою або активістом Руху, котрий вже неабияк одурманений чарами отож, як і я колись, з ним заодно. В будь-якому випадку там буде двоє на одного. І що я цим доведу? Чого доб'юсь?
Стримавши емоції, вказав на Петра рукою й звернувся до присутніх:
- Цей чоловік чорнокнижник та ще й до того сексот! Він мене продав і я 5 років в таборах відмучився!
Всі ошелешено подивилися вслід. Чоловік із цигаркою в руці, корий стояв поряд, на те повчально:
- Це не новина. Загальноприйнято у ворожу організацію засилати своїх, щоб знати плани ворога та сіяти розбрат.
Затягнувся, видихнув дим, струсив пальцем попіл й задумливо мовив:
- Де ради досягнення якоїсь мети збираються два українці там третім до них, як здавна ведеться, приходить сатана.
Путч. Перші роки життя в незалежній Україні. Зміна декорацій.
Невдоволення зростало - людям уже остогидли черги та брехня. У республіках на окраїнах імперії почалися виступи проти існуючих порядків - народи прагнули незалежності. "Вавилонська вежа" під назвою СРСР стала розсипатися.
Група високопоставлених партбюрократів зробила спробу силою підвладної армії захопити владу, щоб повернути хід історії назад. Серпневий путч 1991 року провалився - інтелігенція зібралась й не допустила повороту до сталінізму. Цікавий факт: жоден громадян Союзу не став на захист радянської влади тому, що ніхто її вже не любив. Розвалу Імперії і я неабияк радів – нарешті отримаємо Незалежність й поживемо як люди…
Залишився лише мавзолей вождя та підлий народ...
74 роки тому громадяни загибель Імперії зустріли байдуже, ба, навіть зі злорадством:
"Овеянный тускнеющею славой,
В кольце святош, кретинов и пройдох,
Не изнемог в бою Орёл Двуглавый,
А жутко, унизительно издох".
І ось вже я став свідком як в оточенні святош, кретинів та пройдисвітів не в бою героїчно загинув, а принизливо здох, розсипався трухлявий радянський герб - серп та молот. 18000000 комуністів перефарбувалися миттєво. І ніхто не кинувся захищати радянську владу, ба, більше того - ніхто навіть не заплакав. Величезна космічна та ядерна імперія, котра увесь "капіталістичний світ" тримала під прицілом термоядерних ракет злиняла в два дні. Саме більше - в три. Від імперії дивним чином майже нічого не залишилось. Залишився лише мавзолей вождя та підлий народ…
І в цьому не було нічого несподіваного. Я вже писав, що у минулому було багато спроб побудови безкласових держав на лозунгах рівності, братерства та волі але суть у них виявлялася спільною: кожен громадянин вимушений був підкорятись верховним ідеологам й поводитись як основна маса "вільних, щасливих" громадян. Історія свідкує: кожна та "Утопія" закінчувалась трагічно - замість омріяного щасливого безкласового суспільства завжди виходив… концтабір із верховними правителями та численними привілейованими наглядачами, котрі "справедливо" розподіляли матеріальні блага й методом вербовки агентів виявляли та карали невдоволених. В середовищі "вільних" громадян завжди панувала атмосфера взаємопідозри, серед верховних жреців плелись інтриги за краще місце на вершинах влади. Рано чи пізно усі ті модифікації суспільств на засадах рівності, братерства та волі переживали економічний та духовний занепад й, в результаті, що цілком закономірно, терпіли крах. І я був свідком як це вже вкотре сталося в кінці ХХ століття. І станеться ще. Історія ж нікому нічого не вчить…
Воля українцям впала з неба.
Одного серпневого ранку українці прокинулись у вільній, незалежній державі. Напередодні не було масових репресій, барикад на вулицях, стрілянини, кровопролиття, отож незалежність впала нам з неба у вигляді манни небесної. Яка ж то була радість! Нарешті заживемо як у цивілізованій Європі - станемо багатшими, добрішими… Я теж неабияк радів, - вірив у серйозні переміни на краще тому що... Та ось як далі розвивались події:
У нашому місті пам'ятники "головному комуністичному архітекторові" та його соратникам цілком законно серед білого дня зняли із постаментів та відвезли на звалище історії. Це так, але от у столиці залишили ще й охороняти стали…
Ті, хто досить розумні, щоб не йти в політику, караються тим, що ними правлять люди безглуздіші їх самих. (Древньогрецький філософ Платон)
В перший рік Незалежності у нас був шанс усе змінити. У своїх виступах на мітингах розумні люди пропонували: "Давайте поступимо, як у країнах Прибалтики: усунемо перефарбованих комуністів та КДБістів від влади". Але… їх підтримувала лише купка патріотів, котра в основному складалась з уцілілих в комуністичних концтаборах повстанців. А що ж основна маса народу? Знову та сама філософія: "Я чоловік маленький, моя хата скраю... Хоч і живу погано, зате краще, ніж у тюрмі… Що користі займатись політикою - на мітингах грошей же не платять. Краще в цей час куплю товар в одному місці, продам дорожче в іншому й цим зароблю собі на випивку та сім'ю нагодую… А хіба мені більше всіх треба?.. Аби тільки мене не зачіпали, а з іншими хай роблять все, що завгодно…"
"Не вливають вина молодого в старі бурдюки, бо бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а наливають вино молоде до нових бурдюків, і одне й друге збережено буде". (Матвія 9:17)
Що ж сталося далі? Поскидали червоні прапори, а на їх місця повісили жовто-сині, поміняли назви вулиць, установ. Процесу над комуністичною ідеологією та сповідуючими її владними компартійними злочинцями на зразок Нюрнберзького не організували. Чому? А ми інші. Україна - не Європа та й ми ще не європейці…
У повоєнній Німеччині за злочини проти людства було покарано сотні тисяч нацистських злочинців. У нас же жодного не покарали! Поскидали лише червоні прапори, але не поскидали з керівних державних посад червоних партбюрократів - вони, як ті флюгери, хамелеони, блискавично поміняли свої політичні погляди, щоб зберегти насиджені теплі місця. От і знову стали актуальними слова поета часів хрущовської "відлиги": "А те, кто нам заламывали руки, сейчас берут нас на поруки, друг другу отпуская грех".
Кожне суспільство схоже на піраміду – внизу трударі (пролетарі), вище інтелектуальна еліта, щабелем вище урядовці, армія та духовенство. На вершині – Верховний правитель. Якщо ж низи вже не хочуть жити по-старому а верхи не можуть пристосуватися до нових умов то піраміда перевертається революційним шляхом - хто був ніким, той стає всім. Себто Верховним правителем, котрий вже править по-новому згідно прагнень народу та вимог часу…
У нас же молоде вино влили в старі комуністичні бурдюки от і…