Один народився Раші й записали його в паспорті Николаем. Хорошим хлопцем він був. Школа, ВУЗ, робота. Все ніби нормуль та от Путлер оголосив "спецоперацію". Його друзі та знайомі підписали контракт - грошей на життя не вистачало а роботи пристойної не було тому що. Там 200000 рублів (2300$) зі старту давали, одягали у військову форму, озброювали й хороші гроші за ведення бойових дій на чужій території обіцяли. Николай же був совісною людиною – не любив він братовбивство, брехню, ненавидів Путлера, пропогандонів Скабєєву, Соловйова, мавзолей з мумією сатаниста Бланка в ньому і т. д…
Грошей йому на прожиття вистачало та… та огидно було спостерігати отой сатанинський авторитарний режим Путлера. Продав Николай квартиру, нажите роздарував друзям та знайомим і… придбав авіаквиток на рейс Москва – Дубай. (14500 рублів = 165$) Прилетів, сів в рейсовий автобус й прибув до країни своїє мрії. Там біженцю наддали житло, соціальні виплати, страховку, роботу тощо. А що – країна не витративши жодної копійки отримала готового спеціаліста.
В цей час в Україні жив собі такий самий чоловік але у нас його в паспорті записали Миколою. (Що по суті те ж саме.) Ситуйовина як у Николая – не любив Микола вбивства, брехню. А ще більше не любив він наш режим внутрішньої окупації. Оцю бандократію, тотальну брехню, Конституцію котра "на паузі", свавілля ТЦК, цензуру, істеричне возвеличення Найвеличнішого тощо. Над Миколою невидимо завив «Дамоклів меч» ТЦК отож… Отож Микола продав квартиру, нажите роздарував друзям й… став прочухувати можливості стати ухилянтом – втекти за кордон. Добродії знайшлися швидко, гроші чималі взяли наперед та… та на кордоні ж то перебіжчиків неабияк пасуть - там і 5-кілометрова зона, і прикордонники, і дрони постійно в повітрі, і відеоспостереження. Одним словом, наш Микола "спалився" із группою таких же ухилянтів. І вмить заплакали тисячі ним витрачених долярів. Арешт, хамство та приниження з мордобоєм в ТЦК, ВЛК, полігон, поїздка під конвоєм на нуль. І після затримання всю дорогу постійне приниження та піздюліни. Звісно, мотивації захищати такий сатанинський режим у Миколи не було. Була антимотивація – ненависть до усього та усіх. Отримав наш Микола автомат, два рожки патронів й під пильним наглядом "заградзагонів" відправився "на нуль". (могилізацію) Вирив нору аж тут шалений артобстріл, "мавіки" висліджують та добивають вцілілих. Пекло. Оглушливі вибухи, шматки розірваних тіл літають, 300-ті кличуть допомогти тощо. Та Микола віруючим в Бога був – молився і не як-небудь. Артобстріл припинився й орки просунулися вперед. Почувши російську мову наш Микола зрозумів, що краще самому здатися у полон – так менше бити будуть. Вийшов з нории, вигукнув: "Здаюсь!", кинув автомат, підняв руки вгору.
Звісно, орки поклали мордою вниз, обшукали, обматюкали, покопали ногами, дружно обісцяли але по обличчі не били – заборонено.
Полонений запевняв, що він не ворог їм – не стріляв. (Он автомат холодний та два рожки цілі.) Поволокли Миколу у фільтраційний табір. Прибули ФСБешники, телебачення й Микола все як на духу їм виклав – говорив усе те, що сьогодні усі й без нього знають. Ради вигоди воворив, що любить Путлєра, його режим, мавзолей і т. д… Пропогандисти були тому раді ще й на камеру глузували: "Ну що, украинцы, доскакались на Майдане!?
Микола їм, ясна річ, брехав. Як то кажуть у таборах примусової праці "Об"їбати "хазяїна" не западло".
ФСБешники вони ж різні – ці в подяку надали Миколі російське громадянство. І Микола, не будучи дурним, працевлаштовується на будову працювати з таджиками та узбеками щоб заробити на авіаквиток та кишенькові витрати. (Грошей за продану квартиру, ясна річ, вже не було.) І ось наш земляк купує авіаквиток на рейс Москва – Дубай. А там сідає в автобус й їде в країну своєї мрії просити притулку. За дивним збігом обставин (У Бога прекраснее почуття гумору) йому надають житло навпроти кімнати Николая. Ясна річ, Николай та Микола подружилися. Пізніше кожен знайшов собі жінку й одружився. Друзі народили дітей та й ще й кумами стали. Їхні діти будуть ходити в дитсадок та школу країни котра їх прихистила. Вивчать чужу мову й батьківщину батьків забудуть. Виростуть й одружаться на місцевих. От і все – розчиняться у світовій спільноті. Ось так поволі й зникає наша мова. А зникає мова – зникає нація.
П.С.Отакеє то от. Наші душі живуть на хуторах – кожен сам за себе. І на Майдан протестувати не виходимо – пам"ятаємо розстріл Небесної сотні тому що…
Безвихідь? Ні!
…Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава,
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
……………..
…Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай. (Т.Г.Шевченко)