Настав 2004 рік. Вже вкотре почуте із радіопередач, побачене по телебаченню, прочитане в газетах не в'язалося із сумною реальністю. Коли кандидат у президенти В.А.Ющенко заявляв, що основною проблемою України є злочинна влада, то у відповідь лунали оплески - люди давно пересвідчились, що так воно і є.
Наша злочинна влада цинічно обкрадала народ, одурювала через підконтрольні ЗМІ, фізично знищувала впливових політиків та непідкупних журналістів. Дійшло навіть до спроби отруєння опозиційного кандидата у президенти! Коли ж перемога Ющенка стала очевидною, влада цинічно сфальшувала другий тур президентських виборів. Це уже був виклик, насмішка над волевиявленням народу.
Усілякі бунти, перевороти, революції є результатом аморальності влади та некомпетентності, продажності засобів масової інформації! Саме так! Засоби масовою інформації зобов'язані висвітлювати, доносити до влади та громадян глибинні процеси, котрі відбуваються в економіці та всіх прошарках суспільства. Насправді ж цього не було а був звичний нам "одобрямс" та пустопорожня писанина-балаканина за цілком логічним принципом: "Ти не напишеш про мене погано, а я в свою чергу не заріжу тебе на операційному столі, не "зріжу" на екзаменах дочку, не засуджу до ув’язнення сина тощо".
У одній із вистав про жахіття сталінського режиму драматург вигадав мудрий філософський хід: в кінці вистави дійові особи спускалися до глядачів й там кожен виправдовувався: "А що я міг один?" Пізніше актори піднімалися на сцену і дружно скандували: "А що я міг один!?"
Істина банальна: невдоволених багато але вони не можуть зібратися – немає об’єднуючої ідеї, програми дій, лідера, іскри. Та ось з'явилася давно очікувана ідея, програма, лідер, заклик зібратись. Іскра спалахнула і народ піднявся.
Влада не сподівалася, що люди так ринуть у Київ й стала панічно перепиняти транспорт! У перші дні в прямому ефірі телебачення один із народних депутатів демонстрував металічні шипи для проколу коліс, котрі… правоохоронці розсипали на автошляху, котрий веде на Київ!
Чому вдалися до таких дій? А боялися, що ситуація може вийти з під контролю, що "Помаранчева революція" може перерости в червону...
Майдан. Мрії про перезавантаження України.
Попри всі перепони вирішив побувати в Києві у ті доленосні дні – внести й свій вклад в оновлення України. Мама, правда, відговорювала: "Не їдь, сину, це якийсь розіграш. Ющенко був прем'єр-міністром, тобто другою людиною після Кучми. Хіба ж мало мав влади для проведення реформ!?"
Розумів: мама права – він таки справді із обойми споєної та спаяної колись компартійної а на даний момент олігархічної верхівки України. Та кращого кандидата не було Вірно кажуть: "На безриб'ї і рак - риба". Поїхав.
Я не міг не прибути у Київ - на Майдані творилась нова історія України, отож було злочинно пропустити можливість прийняти участь у доленосних подіях. Ще одна важлива деталь: події под.ібного масштабу приваблюють безліч наших та іноземних журналістів, отож була нагода привернути до себе увагу. Крім того у Київ та назад возили безкоштовно, надавали нічліг та харчування.
Прибувши, відразу занурився у доброзичливу атмосферу Майдану, й зрозумів: часи коли у кожного українця хата скраю безповоротно минули. І справді: все було організовано ідеально. У штабі нашу групу направили ночувати та харчуватися у Будинок офіцерів, дали завдання пікетувати Кабмін.
Тогочасний душевний підйом можна висловити популярними тоді словами: "Ми не бидло, ми не хохли - ми України доньки й сини!"
Хотілося вірити в переміни на краще. Ось, - думав, - проведемо радикальні реформи в економіці і потреба їздити на заробітки за кордон відпаде. Проведемо люстрацію - владу очистимо від перевертнів, територію України від сміття. Стане цікаво читати газети, слухати радіо, дивитись телевізор. В умовах життя без брехні, можливо й мені вдасться якось змінити життя свого народу на краще. Україна вступить в Євросоюз - можна буде подорожувати світом без віз. Відмінять розмитнення отож авто та інші товари стануть доступнішими. Українці стануть багатшими, а з ними і я.
Все побачене в Києві нагадувало оперету: багатолюдні вулиці, музика, пісні, транспаранти, людей безкоштовно привозять-відвозять, розміщують, годують, поять кавою, чаєм, щовечора небо осяяне феєрверками.
Оскільки великі маси людей важко контролювати, майстри управління натовпом (іміджмейкери) зробили все, щоб розрядити атмосферу гніву, не допусти кровопролиття. Я розумів: якісь багатії вклали в команду Ющенка величезні кошти й цим поставили його в залежність.
Якось один із соратників запитав Сталіна чому той не любить приймати подарунки. У відповідь почув: "Подарок требует отдарка!"
Знаючи цю істину, розумів: влада ще не здобута а міністерські посади (отдарки) вже розподілені...
Так ось чому високопосадові бандити, котрим він обіцяє тюрми, його не знешкоджують! Договорняк там тому що…
Кияни пригощали гостей гарячими напоями, печивом. Запам'яталось, як до натовпу "помаранчевих" під'їхав джип. Із авто вийшла молода пані й стала всіх пригощати смачним пловом. Хвалилася, що той плов вона сама приготувала. Призналась, що вона дружина судді й вони обоє підтримують ідеали Майдану.
Це не могло бути правдою - в брудній атмосфері тотальної корумпованості суспільства а, тим більше судочинства, дуже важко бути чистим. Чесною працею там можливо й проживеш, але на джип не заробиш. От і судять наші судді не згідно статей карного кодексу а... по прейскуранту.
Запідозрив, що та хитра пані пригощає нас не просто так. Чому? Логіка тієї пристосуванки напрочуд проста: Якщо "Помаранчева революція" переросте в червону й пролетаріат стане громити буржуїв, то її не зачеплять - згадають смачний плов.
На великих пересувних телеекранах демонстрували "перемовини" Ющенка із Кучмою та іншими політиками корумпованої влади. Я прекрасно розумів, що там відбувається. Кучма та його команда шантажують Ющенка: не даси нам гарантій, не погодишся на наші умови - кинемо проти народу правоохоронців й розіграємо події за сценарієм 9 березня 2001 року. Хто володіє засобами масової інформації, той володіє світом отож спровокуємо кровопролиття й винними зробимо "помаранчевих". Далі - хаос.
Щоб не допустити найстрашнішого Ющенко погоджувався на усі умови, підписував усе, що підсовували й цим давав зв'язати собі руки. В той час я віртуально ставив себе на місце Ющенка й не заздрив собі…
Якось дочка Сталіна - Світлана поцікавилась у батька, чому той такий сумний. У відповідь почула: "Жизнь трудная и грустная штука".
У великій політиці так: якщо ти не перехитруєш й не знищиш ворогів - вони перехитрують й знищать тебе. Правил гри, честі, совісті та моралі там не існує отож й перемагають найбільш підступні.
У вільний час ходив вулицями Києва й поміж людей заводив мову про Бога, про духовне відродження нації та візитки із електронною адресою своєї книги роздавав. Люди та журналісти слухали, візитки брали, обіцяли глянути на книгу та зателефонувати на мобільний. Та от при всьому тому виникало відчуття, що на мене дивляться як на новоспеченого сподвижника секти "Біле братство". В очах співрозмовників помічав підозру й, здавалось, читав думки: "Зараз буде в секту заманювати та гроші видурювати".
Хотілось прорватись до мікрофонів, але розум вмовляв: якщо не зрозуміли при близькому контакті то із трибуни не зрозуміють тим більше. А Ленін то був правий, коли говорив: "Усіляка ідеологія лише тоді чогось варта, коли вона оволодіває масами".
Відчував: ідеї Ісуса Христа цим людям чужі, отож зайві. Тут люди налаштовані кричати: "Ганьба!, Геть злочинний режим Кучми!, Ющенко - наш президент!, Так!, Юля!, Юля!", вірити ораторам, чекати обіцяної манни небесної.
Пригадувалися слова вірша юного Сосо:
"… И песня твоя чужда нам,
И правда твоя не нужна!"
Як знайти зрозумілі людям слова, як їх висловити й кого зацікавить мій виступ? Стримувало розуміння істини: Без Божої підтримки я самозванець, нуль отож яка моя доля, така й керовану мною державу чекає… Колись Мойсею навіть із Божою підтримкою дуже важко було вести рабів до волі. Учорашні раби чинили перед Богом величезні образи й докоряли Мойсеєві їжею із м'ясом, цибулею та часником, котрої вдосталь мали в рабстві…
Дивився на спотворене отрутою обличчя В.А.Ющенка й думав: Це обличчя суспільно-політичної верхівки України. Там немає правил гри, честі, совісті, моралі, страху Божого покарання. Втерли раз носа і ти хочеш ще?
Прислуховувався до інтуїції, внутрішнього голосу, шукав ознаки промислу Божого. Згадувались Тарасові рядки:
"- Довгий вік, - старий промовив,
Усе від Бога, від Бога все,
А сам нічого дурний не вдіє чоловік..."
Був готовий виступити, якщо хоч хтось один зацікавиться й надасть слово. Ніхто не зацікавився, ніхто не зателефонував... І це не дивно: філософи та священики були не в моді отож слова їм не надавали.
Так боляче стало: хотів змінити світ силою зброї - став безкоштовним рабом, проповідую - не зважають, книгу власним коштом видав - не читають, в редакції газет та журналів рукописи носив - не друкують, розмістив в Інтернеті - рідко хто прочитає декілька сторінок, виступаю тут - дивляться як на новоспеченого адепта секти "Біле братство"…
Боляче було усвідомлювати: безглуздо мовчати і разом із тим безглуздо кричати…
Пригадалось, що й Іоан Кронштадтський був в подібній ситуації, коли перед своєю смертю (1908р.) призивав із амвону: "Кайтесь, кайтесь! Приближается ужасное время, столь опасное, что вы и представить себе не можете… И паче Господь отнимет у России царя и даст ей сатанинских правителей, которые всю землю русскую зальют кровью… Я прихожу в тихий трепет - что будет с грешным миром! Гнев Божий постигнет скоро нежданно за наше окаянство. Руки мои дрожат, слезы покрывают мое лицо". "Вот вижу массу людей, старые и молодые, всех в страшном одеянии, вывесили пятиконечную звезду огромную; на каждом углу по двенадцати бесов; на середине сам сатана со страшными рогами, испускал он зловредную пену на весь народ; выраженную в словах "Вставай проклятьем заклейменный…".
Як показали подальші події, революційно налаштовані громадяни заклик до каяття, проголошений пророком Бога із амвону проігнорували. Почули лише проголошений Леніним із броньовика заклик до братовбивства та грабунку (експропріації).
Поблизу Верховної Ради проходив хресний хід - віруючі повільно проносили Розп'яття, ікони святих, хоругви. Доброзичливо настроєні люди розступалися й дивилися на процесію як на щось незрозуміле, чуже. Вираз очей революційно налаштованих людей ніби докоряв: тут революція а ви із якимись іконами...
Цей хресний хід я зрозумів як знак, засторогу із неба: Україна без Бога мертва...
А на Майдані радісні обличчя, плакати, транспаранти, виступи ораторів та музикантів, палатки, польові кухні, помаранчеві стрічки, карикатури на збанкрутілих політиків. Щоб відчути атмосферу Майдану варто було приїхати в столицю. Вражень набрався на все життя.
Та попри все, аналізуючи побачене, доходив висновку, що всенародний сплеск патріотизму без належних кардинальних реформ швидко переросте у всенародне розчарування. Усі виступи промовців нагадували анекдот:
1917 рік. Виступає Ленін: "После победы революции работать будете шесть дней в неделю по десять часов!" Вигуки "Ура!"
"При социализме работать будете пять дней в неделю по восемь часов!" Ще голосніші вигуки "Ура!"
"При коммунизме так вообще работать будете по возможности, а брать по потребности!" У натовпі пожвавлення, вигуки "Ура!", шапки летять вгору.
Ленін задумливо: "Ни хрена твари работать не хотят".
Чому я доходив такого висновку? А тому, що ради процвітання, достатку люди хотіли змінити владу, але не бажали змінюватись самі. Не було навіть закликів до покаяння. Не було об'єднуючої національної ідеї: "Бог і Україна!"
Розумів: лозунг "Так! Ющенко!" є лише рекламою доброго дяді у президенти за принципом: "Вот приедет барин и нас рассудит!" Розумів також і таке: щоб створити 5000000 робочих місць потрібно зробити ривок в світ суперсучасних технологій, організувати високотехнологічне виробництво й цим витіснити іноземні товари із нашого ринку. Не змінивши свідомість людей цього нам не досягнути...
"…Бешеная жажда игры, лицедейства, позы, балагана".
Що ж стосується організаторів "Помаранчевої революції", то усі вони були людьми амбітними, схильними до авантюр. Скоро вони стануть пожирати один одного як це було під час французької революції, пізніше після захоплення влади комуністами у Росії.
Очевидець російського жовтневого перевороту – письменник та перекладач І.О.Бунін дивувався: "Как они одинаковы, все эти революции! Все это повторяется потому прежде всего, что одна из самых отличительных черт революций - бешеная жажда игры, лицедейства, позы, балагана. В человеке просыпается обезьяна".
