Сподобалося...

[vkhavr2]

Свирид Опанасович пише:
( Як завжди шедеврально)

"Скіки разі дід просив: “Ходите по вулиці то не улибайтеся. Або хоч голосно не смійтеся. Бо раптом вам назустріч трапляться чиновники із ООН і запишуть вас у щасливі люди. Й тоді Україна в рейтингу щастя підніметься і ніхто нам більше не віритиме, що українці найнещаснішний народ. Адже ж відомо, що не можна українцям сміятися, бо від того у світі проісходять разні геополітичні катастрофи. Українцям годиться лише сумувати й плакати в інтересах миру та стабільності на планеті.

Цей феномен відомий здавна і саме тому українці століттями змушені стримуватися й дурити мірову общественность іміджем безталанних та нещасливих людей. Купилися колись на цей імідж і наші польські друзі, хоча не раз і не два розумний гетьман Сагайдачний застерігав їх не доводити українців до сміху. Друзі-ляхи від серйозних слів Сагайдачного легковажно відмахнулися й тоді за справу взявся відомий гуморист Хмельницький. Який вправно нагнув Річ Посполиту у смішну позу і виставив необачних ляхів на загальноєвропейський глум. Насміхалися потім над Польщею усі довколишні держави, уже коли її, нещасної, й на політичній мапі світу не існувало. Уже весь світ пригноблених поляків шкодував, а українці все ще продовжували мстиво над ними кепкувати. А полтавський козак Паскевич ще у 1831 році навідувався у Варшаву на білому коні цікавлячись, чи второпали нарешті наші польські друзі про що саме їх за два століття до того чесно попереджав Сагайдачний. Тодішні, здається, второпали, а от сьогоднішні, схоже, вже трохи підзабули.

У ХІХ столітті тогочасні європейські геополітики добре знали нищівну силу українського сміху й за справу приборкання українських народних гумористів взялися історики й етнографи. Головним надбанням давнього епосу наших предків було оголошено “Плач Ярославни”, після чого було зроблено прискіпливу ревізію усіх ста тисяч народних пісень, анекдотів і переказів. Всі пісні з легковажними “Гоп-гоп!”, “Гей!” і “Шіді-ріді-дана” етнографи відклали набік і оголосили, що справжніми українськими піснями вважаються лише ті, які починаються тужливим “Ой”. Та домовилися вважати, що найпопулярнішим пісенним жанром у наших предків спрадавна було “голосіння”. У Європі нарешті запанував мир, Російська імперія зітхнула з полегшенням, а в Україні письменники рішуче стали до конторок і почали писати елегії та побутові трагедії, які різнилися між собою лише тим, коли саме головна героїня накладе на себе руки – ще на початку твору чи в фіналі. У легкому варіанті для жінок головна героїня залишалася жити, але її збезчещену й заплакану, з незаконним немовлям у подолі, проганяв із хати замучений непосильною панщиною батько. Зрозуміло, що метою національно свідомих літераторів було вичавити з українців побільше гірких сліз, бо вони були свято переконані, що свободу й державність українці мусять не вибороти, а виплакати.

Спочатку, правда, получилося невдобно, бо Іван Петрович Котляревський якось не зорієнтувався в ситуації і замість високодуховної трагедії у шести діях написав “Енеїду”. Українці читали “Енеїду” й реготали, але решта літераторів швидко оговталася і протягом усього ХІХ століття вдосконалювалася майже виключно у тужливо-журливих жанрах. У яких українські поети й письменники досягли такої майстерності, що Чарльз Діккенс позеленів би від заздрощів. Особливо, якби довідався, що його твори про тяжку долю дітей, над якими уся Європа ридма ридала, загартовані українські читачі вважають розважальною дитячою літературою.

Втім, є підозри, що бідкання на нещасну долю завжди були в нас здебільшого показними, то була така форма національної змови з метою увести ворогів в оману. Бо той же Тарас Шевченко прогулюючись по Невському проспекту Петербурга і забачивши веселого Євгена Гребінку поводився обачно й не кидався із ним радісно обніматися. А напустивши на обличчя похмурого виразу цікавився:
- Ну як ти, земляче?
- Печалюся, брате – гірко зітхав утаємничений у змову Гребінка. Й у свою чергу запитував – А ти як?

- І я журюся.

Після чого обидва йшли в ресторан обідати і весело там реготали, оповідаючи один одному свіжі анекдоти про царя Миколу І. Втім, конспіратори з них були не дуже, бо під сусіднім столиком сидів русскій ліберал, дємократ і вольнодумец Віссаріон Бєлінський. Який усе чув і так оскорбився за царя-батюшку, що тут же наклепав на Шевченка длінний верноподданічеський донос. Тодішнє російське хуйло Микола І прийшло в ярость і необережний Тарас помарширував солдатом на Мангишлак.

Решта українських літераторів зробила з цього випадку далекойдучі висновки і надалі поводилася уже значно обережніше. В результаті з-під пер українських письменників і поетів вийшли нові шедеври журливо-тужливої прози й поезії, сяючою і ніким не подоланою вершиною якої досі залишається творчість Архипа Тесленка. Який і власним життям засвідчив, що єдино правильним шляхом українця є невпинно журитися й плакати, а також постаратися померти молодим і бездітним. За це його дуже шанувала радянська влада, яка включила найбільш депресивні твори Тесленка до шкільної програми.

Втім, іноді радянська влада в ногах у наших письменників валялася, умовляючи їх написати щось веселе й духопідйомне. Так було під час другої світової війни, коли Сталін від суцільних поразок геть очманів. І хапався за будь-яку можливість вселити в армію бойовий дух. Олександр Довженко на прохання вождя пише високоталановиту “Україну в огні”, почитавши яку Сталін нерішуче крякнув. І заборонив цей твір до друку, за що його досі дружно проклинають усі українські літературознавці. Хоча в цьому конкретному випадку Сталіна можна й зрозуміти – Довженко, продовжуючи по інерції славні традиції журливо-тужливої літератури, так написав свою “Україну в огні”, що після неї хочеться не боротися, а втопитися.

Тут до збентеженого Сталіна підскочив завжди улесливий Корнійчук, і підніс вождю свій “Фронт”. “Нє шедевр, канєшно, но хоть что-то” – вирішив Сталін і наказав “Фронт” негайно друкувати. І не просто друкувати, а в “Правді”. А п’єсу ставити у всіх театрах і показувати її бійцям та командирам Червоної Армії.

Щоб зупинити наступ німців “Фронту” виявилося достатньо, а от, щоб погнати їх назад – ні. Бо для перемоги потрібна була по-справжньому потужна зброя масового ураження. Тож Сталін сумно розглядаючи генштабівську карту зітхнув і викликав до себе Берію.
- Лаврентій, а гдє Вішня?
- Іщем, товаріщ Сталін, іщем... – відповідав переляканий Берія, боячись зізнатися, що Остапа Вишню давно розстріляли.

Але виявилося, що Вишня живий, сидить арештантському бараці на Печорі й готується там загинути. НКВДшники різко змінили творчі плани Вишні, його чемно попросили з речами на вихід, постригли-поголили, одягли в усе новеньке і привезли у щойно відвойований Київ. Та здали на руки жінці. Варвара Маслюченко, вірна й кохана дружина, всадила чоловіка за стіл, подала йому перо й чорнило і поцілувала в чоло. Вишня пише “Зенітку”, яку одразу друкують мільйонними накладами усі фронтові газети. Армія регоче й переходить в атаку, громить вермахт, бере штурмом Берлін, Гітлер у бункері пише завещаніє, випиває йад і стріляється. Ошелешений таким ефектом “Зенітки” Сталін з опаскою поглядає на Вишню й наказує Берії не спускати з тої диво-зброї очей. Вишню примушують націлитися на бандерівців, він пише “Самостійну дірку”, але так, що сміються лише воїни УПА. Перемогти яких Сталін так ніколи й не зуміє, бо УПА доблесно воювало аж поки той паршивець не сконав.

Повоєнні партійні чиновники добре знали, що справжній український гумор - то дійсно страшна зброя, яку треба тримати під надійним замком. І почали натомість розвивати совецький йумор, який відрізняється від гумору, як здоровий регіт відрізняється від йорнічанія й подлєнького хіхікання. То тупикова гілка гумору, хоча деякі в Україні й досі продовжують у ньому упражняться, але про них нижче.

Між тим, після війни українська література повернулася у звичне русло, письменники засукали рукави й продовжили дружно чавити з українських читачів сльози. Найбільш винахідливі засіли в історичні архіви, шукаючи там найбільш гіркі й печальні сторінки нашого минулого, а віднайдені в архівах сюжети після творчого опрацювання ставали наваристим і густим концентратом душевного болю. Яким письменники щедро частували читачів, створюючи в них враження, що все минуле нашого народу, то суцільний мрак і ужас. Вибивалися з їх рядів лише недисципліновані українські гумористи, яким, однак, сильно розгулятися теж не дозволяли. У ЦК КПСС добре пам’ятали, що доводити українців до сміху діло дуже небезпечне. Тому й наші гумористи були змушені жартувати лише в суворих жанрових межах совецького йумора, аж поки радянська влада якось не зазівалася і Павло Глазовий не надрукував свого “Кухлика”. Українці весело зареготали, Совецький Союз затремтів і скоро розвалився.

“Крупнейшая геополитическая катастрофа ХХ века” викликала в Росії масове повреждєніє рассудков, рехнулися й тамтешні йумористи, один з яких – Міхаіл Задорнов – начав шутіть про то, які американці тупиє. З плином часу тема почала ісчерпуватися, але винахідливий Задорнов розширив творчий арсенал байками про то, шо європейці тоже тупиє. А от русскіє умні. На цю беліберду простодушно купився Путін й начав дєйствувать в строгом соответствії з йуморесками Задорнова, у результаті тупі американці зусібіч оточують Росію базами НАТО, а Путін торжественно переіменован українцями в Хуйла.

Хитрий Задорнов тим часом своєчасно помер й ответственності за одурманення Хуйла похоже ізбежав. Но як ми недавно довідалися, во гроб сходя Задорнов благословив Зеленського. А той цим постидним фактом не лише щиро тішиться, але й привселюдно хвалиться. Переконуючи глядачів того інтерв’ю, що є людиною хоч і своєрідно талановитою, але не дуже далекою. Він би ще компліментами Петросяна хвалився. Втім, Володимир Зеленський і його “Квартал” об’єктивно роблять дуже важливу справу доводячи мертвонароджений колись совецький йумор до його історичного фіналу. Рівень поставлених на поток шуток йумора там невблаганно знижується і неодмінно настане час, коли глядачі реагуватимуть на подібний йумор не сміхом, а огидою й роздратуванням. Успіхів їм у цій потрібній справі.

Тим часом генеральна лінія розвитку української культури продовжується в славних традиціях смутку й печалю, українські митці продовжують вдосконалюватися у трагедійних жанрах, щедро оздоблюючи свої твори картинами насилля, крові, трешу й неестетичного сексу. Щоправда, враховуючи загальний сумний стан книговидавництва в нашій країні, за кордоном про їхні успіхи не дуже відомо. Вірогідно тому американські і європейські митці посмілішали й почали дедалі нахабніше вторгатися в царину сльозоточивих тем, у якій українські автори здавна почувалися повноправними господарями. Подібне нахабство не могло не отримати гідної відсічі і за українські права на цю тематику рішуче виступив гурт KAZKA. Їхній кліп “Плакала” у рекордні строки переглянули майже сто мільйонів глядачів на всіх континентах планети, які майже мільйоном лайків визнали, що в жанрі естетизації сліз і плачу українці і в ХХІ столітті для конкурентів недосяжні. Таким чином, принаймні з ХІІ століття, з часу написання “Плачу Ярославни” й до сьогодні українські митці високо несуть прапор журби, смутку та гірких ридань і нікому не дозволять вирвати його зі своїх міцних рук.

Уміння переконливо плакати й викликати до себе жаль завжди високо цінувалося в Україні, де таке уміння протягом століть сформувалося в окреме своєрідне мистецтво. Саме тому українці так болісно реагують, коли хтось привселюдно бідкається не по-справжньому, без натхнення й без творчих злетів. Розбещені талановитими письменниками й поетами українці дуже вибагливі й розжалобити українські серця простим виїздом на сцену в інвалідному візку неможливо. Або, наприклад, казус із паном Насіровим. Після якого українці масово обурилися й почали писати таке, що й правнукам пана Насірова ганьби вистачить. Бо не в якихось там украдених нещасних мільйонах справа, таку дрібницю українці б йому легко пробачили. А от того, що пан Насіров так бездарно зіграв роль хворого, українці йому ніколи не забудуть. Отою картатою ковдрою він цілому народу в душу плюнув. А таке не пробачається.

В цілому ж ситуація в країні зараз ніби стабільна: бідкання, стогін, а подекуди й розпачливі прокльони не вщухають і мелодично вплітаються в потужний хор нитіків і скигліїв. Авторитетні театральні критики від українців у повному захваті й одностайно визнають, що наш народ у своїй імітації найнещаснішого народу планети виглядає більш ніж переконливо й цілком заслуговує на Оскар.

Адже талановитий народ п’ятий рік поспіль винахідливо дурить Хуйла, підтримуючи в ньому щиру віру, що Україна ось-ось упаде навколішки й приповзе заплакана просити пробачення. Він у цьому повністю переконаний, аж тут на днях соціологи занепокоєно повідомили, що намітилася дуже тривожна тенденція – щасливими вже почувається більша половина українців. Хуйло тут же забезпокоївся й подозрітєльно зиркає, тому дідусь повторює своє прохання – ходите по вулиці, друзі, то не смійтеся. Ну або хоч не регочіть голосно. Бо раптом Хуйло здогадається, що ми його дуримо і так ми його раньше времені вспугньом. Не час зараз поки. А от як прийде час, то Україна так розсміється, що Хуйло хряпне йаду й застрелиться і завещанія не оставить. А осіротєвша Росія іспугано стане в ту позу, в яку її поставлять веселі й винахідливі українці. Думаю, терпіть уже недовго, той час вже недалеко. 1f642.png:)"

[Telecaster]

Адже талановитий народ п’ятий рік поспіль винахідливо дурить Хуйла, підтримуючи в ньому щиру віру, що Україна ось-ось упаде навколішки


ТСН помойка още сказала шо ми за останні 26 років самі щасливі... погугл якшо не віриш...
тікають в польщі від щястя на зло хуйлу - во тактіка йопт!

шо там _лять курите і кому мозги ібете!

нєє... ви патрійоди... думати коли навчитеся окромя співати і славити?

[vkhavr2]

Адже талановитий народ п’ятий рік поспіль винахідливо дурить Хуйла, підтримуючи в ньому щиру віру, що Україна ось-ось упаде навколішки


ТСН помойка още сказала шо ми за останні 26 років самі щасливі... погугл якшо не віриш...
тікають в польщі від щястя на зло хуйлу - во тактіка йопт!

шо там _лять курите і кому мозги ібете!

нєє... ви патрійоди... думати коли навчитеся окромя співати і славити?

---

Ну, ще на оленів полювати можемо...

[Фрося]

[ingvar]

85 лет со дня рождения Юрия Гагарина!

[Фрося]

[vkhavr2]

Зброя робить хороших людей ще краще, а нехороших - мертвими

[M_M]

Зброя робить хороших людей ще краще, а нехороших - мертвими

Тобто кого вбили - той нехороший?

[vkhavr2]

Зброя робить хороших людей ще краще, а нехороших - мертвими

Тобто кого вбили - той нехороший?

---

Той, хто пішов проти народу та став грабувати - той нехороший та буде пристрелений.

[M_M]

Той, хто пішов проти народу та став грабувати - той нехороший та буде пристрелений.

Проблема у тому, що у нехороших зброя є, а у народа нема. Тому щодо того, хто буде пристрелений, - питання відкрите.

[Vollmer]

Той, хто пішов проти народу та став грабувати - той нехороший та буде пристрелений.

Проблема у тому, що у нехороших зброя є, а у народа нема. Тому щодо того, хто буде пристрелений, - питання відкрите.

---

Все так, але оцей стан, коли вєщь потрібна, а її нема, сам по собі - неподобство.

[M_M]

коли вєщь потрібна, а її нема, сам по собі - неподобство

+100500
І є два шляхи:
- Шукати пояснення, чому нема
- Шукати можливості отримання необхідного

[vkhavr2]

Той, хто пішов проти народу та став грабувати - той нехороший та буде пристрелений.

Проблема у тому, що у нехороших зброя є, а у народа нема. Тому щодо того, хто буде пристрелений, - питання відкрите.

---

Ну, у кожного дорослого члена моєї сім"ї нарізна зброя є. Як і навички володіння нею - сам вчив як офіцер запасу. І ще у 3 500 000 народу, який не полінувався оформити дозвіл та придбати собі нарізну зброю. А в селі, звідки родом моя мати та моя жінка на озброєнні загону самооборони - 12 діючих кулеметів МГ-42, Ну, і іншої зброї вистачає. А в навколішніх селах біля моєї фазенди теж народ не з палицями - у лютому 2014-го беркута з тітушками спробували трошки пограбувати "на дорожку"... Автомаині черги було чути за пару кілометрів. У селі - 3 поранених, а що з синячим бандвом - точно не відомо, але крові там, де були їхні автобуси, було багато. Народ готовий до будь-яких подій, включаючи агресію кацапів чи посіпак шоколадного.

[vkhavr2]

Проблема у тому, що у нехороших зброя є, а у народа нема. Тому щодо того, хто буде пристрелений, - питання відкрите.

---

Все так, але оцей стан, коли вєщь потрібна, а її нема, сам по собі - неподобство.

---

Ну, так отримуй дозвіл - це 350-400 баксів та йди в магазин і купуй що до вподоби. Я купував на бул.Лесі Українки. І два ящика набоїв про запас...

[M_M]

І ще у 3 500 000 народу, який не полінувався оформити дозвіл та придбати собі нарізну зброю

«По состоянию на 1 января 2018 года по данным автоматизированных учетов, которые формируют органы полиции, зарегистрировано 663 126 собственников огнестрельного оружия, у которых в личном пользовании находятся 736 918 единиц охотничьего гладкоствольного оружия и 145 859 единиц охотничьего нарезного оружия», — цитируют отчет полиции «Українські новини».

По данным «Украинской ассоциации владельцев оружия», в дополнение к легальному на руках у украинцев на сегодня может быть до 5 млн единиц незарегистрированного легкого огнестрельного оружия.

Звідки число 3.5 млн?

[vkhavr2]

І ще у 3 500 000 народу, який не полінувався оформити дозвіл та придбати собі нарізну зброю

«По состоянию на 1 января 2018 года по данным автоматизированных учетов, которые формируют органы полиции, зарегистрировано 663 126 собственников огнестрельного оружия, у которых в личном пользовании находятся 736 918 единиц охотничьего гладкоствольного оружия и 145 859 единиц охотничьего нарезного оружия», — цитируют отчет полиции «Українські новини».

По данным «Украинской ассоциации владельцев оружия», в дополнение к легальному на руках у украинцев на сегодня может быть до 5 млн единиц незарегистрированного легкого огнестрельного оружия.

Звідки число 3.5 млн?

---

З інформованих джерел, що пов"язані з цим процесом.
Інфа з муарні кожен раз різна, бо там ще 75% бази власників - на папері.

[oven]

[Саня]

Свирид Опанасович
12 год ·
Доброго здоров’я, друзі. У дідовому садово-городному графіку образувалася оперативна пауза, отже можна нарешті відкласти набік сапку та всістися за компа. Цуцик мій, правда, протестує, бо він бігать хоче. І не бажає рахуватися з тією обставиною, що в Україну прилетів містер Блінкен, про що дідусеві слід дещо написати. Але я пояснив цуцикові ситуацію й попросив трошки зачекати, а вас прошу заварити собі якоїсь доброї кави чи запашного чаю і в гарному настрої окинути уважним поглядом актуальний міжнародний контекст згаданого візиту.
Почалося все у Кремлі в ту мить, коли Хуйло второпав, що до влади в США прийшов не просто сам пан Байден. А що до влади у Вашингтоні прийшла ціла когорта оголтєлих імперіалістів, піджаки доброї половини з яких прикрашають медалі “За победу в Холодной войнє” і “За развал Советского Союза”. Хуйло завжди був заполошним істериком, а тут злякався пуще прежнього, бо ну як оті імперіалісти надумали здобуть собі ще й по третій медальці - “За возвращение Российской Федерации в границы 1429 года”. А тут іще й добряче пришиблений Лукашенко понарозказував Хуйлу всяких страстєй і ужасів, словом, наш неборака перелякався не на шутку.
Переляк Хуйла посилився після малоприємного для нього дзвінка пана Байдена, котрий не дуже з ним цацкався, а потім ще й публічно оголосив московського правителя вбивцею. Хуйло нємедлєнно сів у самольота і рвонув кудись в Сибір, прихвативши з собою Шойгу. І вони вдвох, закусюючи прошлогодніми мухоморами, розробили геніальний план як все порішать та як усе розрулить.

СпойлерРозкрити

Порішать і розрулить в поніманії Хуйла можна лише на лічній встречі реальних пацанів. Тобто треба аби пан Байден погодився особисто з Хуйлом зустрітися у якійсь в укромній місцині десь поблизу, наприклад, Гельсінкі. Ну, або на крайняк у Відні. Але тільки не в Рейк’явіку, бо он Горбачов уже якось зустрічався там із Рейганом, нічого не порішав, а закінчилося все так, шо Хуйлу і згадувать противно.
Для того щоб підштовхнути пана Байдена до думки про доцільність зустрічі із Хуйлом Шойгу розпочав масовану переброску бригад і дивізій під український кордон, окремо турбуючись, аби та переброска не пройшла непоміченою - все фільмувалося і викидалося в мережі. У Кремлі тим часом нетерпляче чекали на дзвінок із Вашингтона. А водночас задоволено потирали руки, радісно очікуючи як буде прикольно, коли в Україні почнеться звична паніка, і як до Москви один по одному рвонуть європейські лідери упрашувать Хуйла прекратить безобразія. Але на цей раз щось пішло не так.
Концентрацію московських військ всі відразу помітили, відтак в Україні та світі вибухнув грандіозний інформаційний шквал, правда не зовсім такий, на який розраховував Хуйло. Бо на поклон до Хуйла не полетіли ні Меркель, ні Макрон, та й реакція України була чомусь не панічна, а якась зловісно-радісна: “Ану, падло, тільки сунься!”. В унісон Україні реагували і США та решта прогресивних держав світу, аж отетеріла від усього того Марія Захарова якось не витримала: “Призываем Украину и страны НАТО прекратить русофобскую кампанию!”. Її, звісно, не почули.
Містер Байден за цим усім спостерігав іронічно всміхаючись і в слушну мить узяв до рук слухавку. Двинувши, правда, перед тим у Чорне море два американські есмінці. Та зателефонував Хуйлу, запропонувавши йому зустрітися. Руссіш-пропаганда вибухнула радісно-переможними “Байден сдался, мы победили!”, правда реакція самого Хуйла була доволі кисла. Адже Байден-то свої есмінці по дорозі в Чорне море зупинив. Але туди одразу ж рушили два британські есмінці...
Проте діватись було нікуди, Шойгу демонстративно заявив про відведення московських військ від українського кордону, що викликало в Україні роздратовано-розчаровану реакцію і дещо дивні заяви Зеленського. Який пропонував Хуйлу зустрітися то на Донбасі, то у Ватикані, тобто явно в тих місцях, куди Хуйло точно не поїде. Небайдужі українці на це обурилися і суттєво збільшили колекцію образливих прізвиськ свого президента, а от у Москві заклики Зеленського сприйняли як дошкульний троллинг Хуйла. Та відреагували адекватно - тобто тупо й без фантазії, але нас цікавить не це. Нас цікавить, які подальші дії та кроки здійснять кляті американські імперіалісти та їхні посіпаки з метою, щоб проанонсована зустріч пана Байдена і Хуйла пройшла максимально успішно. Десь як зустріч Рейгана з Горбачовим у Рейк’явіку.
Взагалі, за дідусевими спостереженнями, Байден у поведінці з Хуйлом дотримується якогось напрочуд лицемірного алгоритму: нишком б’є по печінці, а коли Хуйло починає репетувати, гладить по голівці і говорить до нього лагідно. Хуйло трохи вгамовується, після чого отримує малопомітний, але відчутний удар під дих, і знову чує від Байдена лагідні заспокійливі слова. Далі по Росії завдають нових дошкульних ударів, висилають дипломатів пачками абощо, а Хуйла знову співчутливо гладять по лисій голівці, після чого все знову повторюється. А ви дивуєтеся чого Хуйло таке очманіле. Очманієш тут...
Тим часом Держдеп, Пентагон і спецслужби США не дрімають і те, що ми бачимо зараз у ЗМІ - зустріч міністрів закордонних справ країн G7, зустріч міністрів НАТО, де питання про Хуйла центральне - то лише вершина айсбергу. Яка свідчить, що США явно до чогось готуються і тому проводять велику мобілізаційну роботу серед союзників та по зігруванню світового ансамблю. Робота це непроста і копітка, тим паче, що всі союзники США - країни як на підбір демократичні, тобто дуже неслухняні. Але й американські імперіалісти люди вперті та працелюбні і відступати перед труднощами не звикли. До речі, повернення Чехії до антимосковського альянсу було організовано просто-таки блискуче. І своєчасно.
Україна ж об’єктивно знаходиться на передовій антимосковського фронту, і зрозуміло, що США ставляться до нашої держави з підвищеною увагою. Тим паче, що в України зараз керівництво дуже демократичне, а отже особливо неслухняне, й тому потребує постійної турботливої уваги. І це одна з причин, чому пан Блінкен сьогодні прибув до Києва. Але це причина, звісно, не головна.
Демонстрація Москві, що Україна за жодних умов не залишиться без допомоги США та світового співтовариства - інша причина візиту пана Блінкена. Інформаційний супровід візиту теж свідчить, що мова йде про реальну допомогу реальною зброєю, зокрема засобами ППО. Все це покликано сформувати у Хуйла стійкий умовний рефлекс, за яким бряжчання зброєю біля українського кордону незмінно матиме лише один наслідок - подальше посилення могутності Армії України.
Рашн-пропаганда зараз зі шкіри пнеться аби доказать, що Байден етого сделать нє посмеєт, єму етого Путін нє позволит. Але українська сільська політологія схиляється до думки, що пан Байден чхать хотів на дозволи від Хуйла. Он сьогодні зранку у чистому небі Естонії літають великі літаки, з яких у великій кількості стрибають із парашутами хвацькі американські десантники. А шо Хуйло? Помалкує в тряпочку. Хоча НАТО проводить свої навчання в безпосередній близькості від його рідного міста. От нехай Хуйло відповість симетрично. Нехай, наприклад, спробує провести виброску свого десанту десь неподалік мальовничого міста Скрентон, штат Пенсільванія, де народився пан Байден.
Звісно, Хуйло й думати про таке боїться, натомість він готується поразить воображеніє Байдена черговим бессмислєнним парадом по случаю 9 мая. Правда, навряд чи Байден той парад дивитиметься, а от будь-яке підозріле ворушіння коло українських кордонів помітить одразу. Тому рипаться проти України Хуйло навряд чи зараз буде, зараз він чемно чекає, куди йому скажуть летіть - у Гельсінкі чи у Відень. Бо містер Байден людина хоч і лагідна, але може й розсердитися і чого доброго пошле його... в столицю Непалу.
Очевидно є в сьогоднішнього візиту пана Блінкена в Україну іще одна важлива причина. Але про неї не казатиму, щоб не зурочить, однак сподіваюся, що 24 серпня у нас із вами буде привід пригадати, що 6 травня пан Блінкен з’явився у Києві неспроста.
Зберігаємо бадьорий бойовий дух, допомагаємо посиленню нашої Армії та бережемо своє і оточуючих здоров’я.
І слєдім, шоб віздє був порядок. А не то, шо січас
P.S. Бачили б ви щасливі очі мого цуцика. Який якимось дивом зрозумів, що дід пост нарешті дописав і тепер ми йдемо бігати у ліс